Олександр Щуцький: Через ситуацію з МГЗ, Миколаївська область знаходиться на порозі екологічної катастрофи

– Розкажіть, що зараз відбувається навколо Миколаївського глиноземного заводу?

– Якщо коротко, Чорноморська митниця вже другий місяць "воює" з російським олігархом. Це наше ставлення до бізнесу, який, мало того, що веде свою діяльність незаконно, так ще й абсолютно свідомо піддає регіон екологічній катастрофі.

– МГЗ не вчора з'явився і за весь цей час – підприємство не було фігурантом подібних скандалів. Що принципово змінилося в діяльності заводу?

– Невеликий екскурс в історію, щоб мати повне уявлення про те, що зараз відбувається. З 2004 року, за часів другого президента України, МГЗ продали Олегу Дерипасці, аж до 2010-го завод працював за наступною схемою – завозить бокситну глину, капську соду і виробляє на території підприємстві боксит (основна сировина для виробництва алюмінію), який надалі вивозиться. В рамках перероблення бокситів на підприємстві утворюється червоний шлам - небезпечна речовина, утилізувати яку складно і дорого, тому вона зберігається в резервуарах десятки років. Власне, у чому тут проблема?

Хто не пам'ятає, у 2010 році в Угорщині відбулося руйнування греблі глиноземного заводу, що стримувала резервуар саме з червоним шламом. Стався витік приблизно 1,1 мільйона кубометрів токсичної речовини, який розійшовся по кільком населеним пунктам. В Європі оголосили екологічну катастрофу, постраждалі населені пункти повністю закрили. В результаті ці отрутохімікати пішли в Дунай.

Найгірше в цій історії, що угорський глиноземний завод в рази менше нашого МГЗ, і являє собою три здоровенних полігонів, в яких вже навіть зверху добудовують борти.

За технологією збереження червоного шламу (ми підняли спеціалізовані книги), є умови, що він повинен повністю заливатися водою – тобто, не просто прибиватися водичкою, а саме повністю бути покритим нею. Це допомагає відходам не розвіюватися або розлітатися.

Якщо в цій технології щось порушується, або з тією кількістю токсинів, що є зараз на території МГЗ, щось несподівано станеться - то в буквальному сенсі Чорне море стане червоним. Грубо кажучи, у нас під боком знаходиться потенційно масштабна екологічна катастрофа.

– А чому взагалі про червоний шлам на МГЗ заговорили саме в контексті екологічної катастрофи? Є якісь конкретні факти, про це свідчать?

– Річ у тому, що червоний шлам потрібно: а) заховувати або б) утилізувати (вивозити). Але в МГЗ вважають інакше, і вбачають за краще не робити нічого. На додаток, у своїй технологічній схемі вони не вказують, яка саме кількість червоного шламу з виробництва бокситів утворюється. Ми кілька разів запитувала, висилали офіційні запити, але відповіді так і не отримали.

На сьогодні кількість червоного шламу на території Миколаївської області величезне. На наше переконання, вони зобов'язані його утилізувати. Якщо ви вважаєте, що це не відходи, а товар – тоді введіть його в режим товару і реалізовуйте. Але вони вирішили накопичувати його тут, створюючи бомбу уповільненої дії. Я вважаю, що на сьогодні ми підійшли до тієї стадії, що або ми приводимо бізнес і екологічну ситуацію в порядок, або завтра – наші діти будуть жити в іншій країні. Іншого виходу немає. Просто згадуємо угорський проект, і отримуємо ситуацію в рази гірше.

– Ви дуже ствердно говорите про Дерипаску, як про реального власника заводу. У вас є підтвердження цього?

– Офіційно за документами власником є швейцарська компанія Glenore. Але, якщо подивитись трохи глибше і вивчити реєстри, стає абсолютно ясно, що Дерипаска як був власником, так і залишився. Змінилося лише те, що завдяки цій фіктивній угоді вони пішли від прямого розмитнення. Але Дерипаска, як і раніше, кінцевий бенефіціар, і працівники заводу це не заперечують.

У мене був випадок, коли я приїжджав на завод, щоб ознайомиться з виробничим циклом. Так ось супроводжував мене головний інженер, який був повністю в формі "РусАл" (належить Олегу Дерипасці, колишній офіційний власник МГЗ, - ред.). Ще один з фактів, що красномовно підтверджує цю історію, генеральний директор МГЗ - співробітник холдингу "РусАл". Якщо один з топ-менеджерів підприємства – співробітник його компанії, чи не викликає це розуміння, що "РусАл" продовжує керувати МГЗ? Або ми як і раніше будемо думати, що Дерипаска більше не власник підприємства?

– Може, залишилося від попереднього власника.

– Можна було б помилятися, говорити, що це не так, збіг тощо, але, коли в порт підпливає російський флот з повністю російською командою, який перевозить глину для одержання бокситу, погодьтеся – помилятися куди складніше. При огляді корабля разом з прикордонною службою нами неодноразово були виявлені в каюті капітана георгіївські стрічки й інша російська атрибутика.

– Крім питань до утилізації червоного шламу, про які збитки для бюджету йде мова?

– За нашими підрахунками, держбюджет втрачає мінімум 2 млрд грн на рік, і ці цифри зростатимуть. У зв'язку з цим, ми направили звернення до прокуратури, міліції, СБУ і НАБУ придивитися щодо ситуації на МГЗ.

Водночас, сума умовно нарахованих (сплачених до держбюджету митних платежів при поміщенні товарів МГЗ у митний режим перероблення з 2016 по 2019 року становить щорічно понад 1 млрд грн. Тільки у 2019 році кількість видалених відходів перероблення за даними митниці склала орієнтовно 15 млрд тонн.

Річ у тому, що виробництво бокситів не змінюється з 70-х років, технологія залишилася колишньою. Та ж глина, та ж каустиковая сода, процес випарювання тощо. Однак, у всіх підручниках, технічній документації вказується, що під час виробництва бокситів утворюється галій – дуже дорогий сам по собі продукт. Тоді як у технічній документації МГЗ про нього ніде не сказано, відповідно, вони його якось реалізовують в обхід митних платежів.

Таким чином, для реалізації цієї схеми, Дерипаска виводить МГЗ зі складу "РусАла", щоб уникнути прямого розмитнення, і від технічної документації по процесу перероблення, щоб знову ж піти від платежів. В результаті Дерипаска стає монополістом з виробництва алюмінію в Україні.

Щоб уникнути порушення законодавства, йому потрібно було заявити, що у відходах виробництва утворюється червоний шлам і пред'явити два варіанти для вирішення цієї ситуації: утилізувати або вивозити. Але він вибрав суд, тому будемо розбиратися в судах, чому "митниця не має права".

– Наскільки відомо, окружний суд Миколаєва скасував дане рішення митниці. Як оцінюєте дії суду?

– Не можу сказати, що я обурений або здивований, тому що, на жаль, така практика часто зустрічається в нашій державі. Скасувавши рішення митниці, суд фактично дозволив підприємству уникнути сплати податків з боку "Миколаївського глиноземного заводу", як це вже було в минулі роки.

Але, в такому разі, виникає питання, як в той час як боротьба з корупцією є одним з пріоритетних напрямків в країні, приймаються рішення, з очевидною корупційною складовою з боку суддів? А правоохоронні органи жодним чином не реагують? Зауважу, що Чорноморська митниця діяла виключно в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання полягає ще й в тому, що з 2014 року по сьогодні різними політичними моментами, можливо, тиском, "РусАлу" видавали дозволу на перероблення. Це була суто політична історія, тому що в технологічному процесі, якщо ти десь купуєш боксит, значить ти повинен його розмитнити, переробити, отримати продукт і показати, що в тебе вийшло в результаті. В результаті перероблення, крім виробництва бокситів, утворюється галій – дорогий хімічний елемент, якого вони виробляють орієнтовно понад 10 тонн в рік, з якого мають близько 2 млн чистого заробітку. Попит на продукт є, ціна на нього варіюється, але ви не заробите менше, ніж 2 млн доларів на продажу галія. За даними митниці, з 2016 по 2019 року підприємством на експорт реалізувало 20,9 т галію (при наявності цеху з виробництва цього товару потужністю на рівні 10-12 т в рік).

– Так обвинувачення митниці в чому? Не належним чином оформлена утилізація хімвідходів або приховування реального технічного процесу?

– Обидва пункти. З боку МГЗ відбувається ухилення від надання митному органу повної інформації про продукт перероблення (тобто порушення технологічного процесу), безконтрольне видалення відходів перероблення на власні шламосховища, відсутність сплати митних платежів до держбюджету, і постачання під час війни стратегічної сировини (для виробництва алюмінію) підприємствам держави-агресора.

Це абсурд, коли в одних документах вони пишуть, що цей продукт можна використовувати для сільського господарства, укладання доріг, виробництва цегли, а в наступному додають приписки – "даний хімічний склад містить токсини". Якщо їм дійсно з якихось причин цей відхід потрібен, нехай забирають, їх ніхто зупиняти не буде.

Але цинізм ситуації ще й у тому, що щомісяця, мабуть, для того, щоб уникнути зайвих розборів, МГЗ за попередньої влади перераховувало на фонд поліції, СБУ, прокуратури від 20 до 40 тис. грн, це їх вклад або допомога правоохоронним органам області. Але коли під боком у тебе зберігають токсини, погодьтеся, що цю "допомогу" можна сприймати інакше.

– На підставі чого суд скасовує рішення? Місцеві ЗМІ писали, що суддя відкликав рішення митниці навіть без заслуховування позиції відповідача.

– Так, вже кілька разів суд скасовує рішення митниці. Спочатку заборону митниці було зупинено рішенням Миколаївського окружного суду на підставі заяви підприємства без всякого юридичного аргументу, зокрема на підставі тверджень про те, що підприємство зупинили в період пандемії коронавірусу, а це дуже погано для бюджету, нібито про повну заборону поміщення товарів у митний режим перероблення на митній території, та неправомірних перевірках митниці після надання дозволу.

При цьому, судді в будь-якій справі приймають рішення виключно в інтересах МГЗ, в тому числі, наприклад, 13 квітня поточного року один і той же суддя Миколаївського суду виніс два рішення - про тимчасове зупинення дії рішення митниці про відхилення скарги митниці на аналогічне рішення суду.

Всі наші доводи про те, що дозволи, які в них були раніше і, власне, технологічна схема, яку вони подають зараз – в рази відрізняються від реального стану справ, а багато пунктів викинуті, щоб піти від платежів. Але суд це мало хвилює. Ми скасували перероблення, тому що не вказується реальний стан справ з відходами, їх кількість, додаткові продукти виробництва бокситів і найголовніше - відхід від платежів. Тобто бюджет втрачає гроші, а регіон знаходиться на порозі екологічної катастрофи, і це нормально?

Дивує також ситуація з електронною чергою. Яким чином, у судовій е-черзі справу МГЗ підхоплює постійно один і той же суддя? Але ми не стали з цим миритися, і, щоб змінити цю ситуацію, направили декілька. На четвертому, п'ятому листі ми зрозуміли, що задіяли весь Миколаївський суд в процесі розгляду справи щодо МГЗ.

У МГЗ зараз в порту перебуває 4 кораблі, в ситуації, коли Чорноморська митниця вилучила документи на перероблення - ніхто не заважає МГЗ податися в інший режим імпорту, розмитнити глину і закрити питання. Але, їм простіше судитися, адже з року в рік вони це проходили, і завжди на свою користь.

– Що Чорноморська митниця має намір робити в цій ситуації?

– У зв'язку з низкою виявлених порушень, митниця вже ініціювала аудиторську перевірку "Миколаївського глиноземного заводу". Також ми звернулися з відповідними документами в НАБУ, для перевірки фактів, які дозволяли мінімізувати платежі до бюджету протягом останніх десяти років. Якщо Миколаївський суд продовжить ту ж практику, що і раніше, ми маємо намір подавати апеляцію. Далі - підемо в Одеський суд. Інших варіантів у нас немає. Нас підтримує громадськість, депутати, поліція, НАБУ. Будемо спостерігати як далі буде розвиватися ситуація. Цьому треба дати відсіч.

Тим більше, наші вимоги абсолютно прозорі - МГЗ подає в режимі імпорту і глину, і каустикову соду, ми це бачимо, вони її переробляють, визначаються з червоним шламом, як з відходом і приймають рішення щодо утилізації або вивезення цього продукту.

– З вами виходили на контакт з боку МГЗ? Були спроби домовиться, як це, з ваших слів, було всі ці роки?

– Скажу так, спроби домовиться – були, але з позиції – "нічого страшного тут немає, завжди домовлялися, немає сенсу воювати". Але на всі ці спроби вони категорично отримували відмову. На думку справжніх власників підприємства, рішення митниці – війна безпосередньо з Дерипаскою, другом Путіна, тобто чисто політичне питання. Але, як би нам не подобалася приналежність підприємства російському бізнесмену, це, насамперед, війна зі спаплюженою технологічною схемою та ухилення від митних платежів. Не важливо, за цим стоїть Дерипаска або хтось інший — це махінації на митниці. Більш того, це не якийсь маленький контрабандист, а найбільший гравець.

– Тобто, якби підроблення технічної документації не було, але за підприємством, як і раніше стояв Дерипаска – проблем би не було?

– Повторюся, але це питання не в компетенції митниці. Адже, ні для кого не секрет, що багато російських олігархів продовжують вести бізнес в Україні. Якщо МГЗ, навіть з цим власником, буде працювати в рамках чинного законодавства, з них будуть зняті всі питання. А те, як він буде працювати в Росії – це питання російського законодавства. Але коли ти власник найбільшого підприємства, коли у тебе на підприємстві фактично екологічна бомба і ти абсолютно свідомо ухиляєшся від платежів – до цього не можна ставитися, спустивши рукава.

Уявіть, що якийсь Петров купив Південноукраїнську атомну електростанцію і каже, знаєте, я не буду відходи вивозитимуть, я їх тут залишу, а все реактивне паливо, необхідне для АЕС - буду завозити в режимі перероблення, оскільки розмитнення не хочу. На додаток, я буду утилізувати відходи у вас на території, наслідки мені не цікаві. Так от з МГЗ відбувається зараз така ж історія.

Але ні, наші вимоги - працювати в рамках законодавства і в рамках наших екологічних норм. Є технологія з виробництва бокситів, всі її знають, не треба ухилятися. Виробили 10 тонн гелію – треба розмитнити, показати платежі, й заплатити. Адже в ситуації, коли інше підприємство, яке також виробляє галій – не може його продати за такою ж ціною, тому що ви не платите податки. У них собівартість дорожче, у зв'язку з чим утворюється незаконна конкуренція на ринку.

– У 2019 році ДФС заявляли, що МГЗ недоплачує до держбюджету близько 1 мільярда щорічно, починаючи з 2010 року, й не надає вихідні матеріали та розрахунки для перевірки. Чи відомо вам, що сталося за підсумком? Було відповідне звернення в суд?

– На жаль, це справа померла. У ДФС дійсно заявили, що були недобори, був конфлікт, але пройшло 1-2 судових рішень – і МГЗ, як ні в чому не бувало, отримав дозвіл на перероблення. Але ми не маємо наміру спускати цю ситуацію і будемо боротися.