Олександр Сєнкевич: Після завершення реконструкції вода з-під кранів у Миколаєві відповідатиме європейським стандартам

— Почнімо з того, чи мріяли Ви колись бути мером?

— У школі я мріяв стати президентом. Зараз я про це вже не мрію. Мені значно важливіше рідне місто. Я хочу спрямувати весь свій потенціал на благо Миколаєва. Мене не цікавлять міністерства, відомства тощо. Управлінська діяльність у нас — загалом невдячна справа, цим займаєшся радше з почуття обов’язку.

Ми часто ставимо за взірець Сінгапур, але там люди, які працюють на держслужбі, отримують вищу заробітну плату, ніж менеджери великих компаній. А у нас в Україні є думка, що чиновник має бути бідним, нещасним і при цьому чесним. Ідейно працювати можна, якщо ти самодостатній, якщо збудував бізнес до того, поки став чиновником. Так у мене було. Зараз я мрію, що коли зроблю те, що запланував для Миколаєва, залишу посаду міського голови і повернуся у бізнес.

— Ви двічі балотувалися на посаду міського голову. Чому пішли в цю сферу, якщо вона невдячна?

— Я вирішив балотуватися під впливом революційних подій. Це був 2014 рік, наш міський голова помер і призначили дочасні вибори. В тих політичних умовах важко було стояти осторонь. До того часу я був непублічною людиною. Ви, напевно, і мого профілю в соцмережах не знайшли б. І п’яте місце, яке тоді посів, зважаючи на мою непублічність — це доволі непоганий результат. Наступні, уже чергові, вибори я виграв.

— Як із непублічної людини ви змогли стати мером міста? У чому секрет успіху?

— Думаю, особливого секрету немає. Мабуть, важливу роль відіграла репутація, адже я створив себе сам. Своїм характером і наполегливістю зобов’язаний матері, яка 35 років пропрацювала у правоохоронних органах. Вона завжди змушувала мене боротися з моїм головним ворогом — лінощами.

При цьому, як і багато політиків у світі, на виборах я переміг не лише завдяки особистим якостям. Бо лише 30% — це професіоналізм і репутація, а решта — очікування людей. Багато із цих очікувань я вже виправдав. Але, щоб досягнути справжнього успіху на посаді міського голови, мені потрібен іще як мінімум один термін, аби мати змогу розв’язати ті питання, з якими йшов до людей.

— Які сподівання Ви тоді давали жителям Миколаєва?

— Я не давав багато обіцянок. В основному мова йшла про системні зміни, які не стосуються конкретного двору чи вулиці. Я сподівався, що зможу змінити неефективну систему роботи міського виконкому, місцевої влади. На жаль, це далося не так легко. Оскільки в міській раді серед 54 депутатів — 26 з "Опозиційного блоку". Вони були до мене в опозиції. Через це — і до місцевих проблем, розв’язання яких я ініціював. 2017 року вони навіть оголосили мені недовіру, фактично усунувши з посади міського голови.

Це сталося в четвер. Ми закликали миколаївців відстояти свій вибір, адже мене обрали вони, а не депутати. Коли в неділю за 15 хвилин до зборів, які мали відбутися на Соборній площі, я туди підходив, то побачив, що людей небагато. Пам’ятаю, подумав тоді, що вийду до них, подякую і скажу, що якщо потрібен тільки цим місцевим жителям, то немає сенсу боротися за крісло міського голови.

Утім, коли прийшов у призначений час, людей уже було багато. 3,5 тисячі миколаївців зібрались на площі, попри те, що дощило, бо дізнались, що мене відсторонили. Мене це надихнуло. Через півроку, вигравши суд, я повернувся на посаду міського голови. Бюджет на 2018 рік уже був сформований. Це один із факторів, чому не зміг зробити те, що планував.

Багато ініціатив, які ми запустили, були анульовані як "проєкти Сєнкевича". Щоб ви розуміли, це закупівля транспорту, прокладання тролейбусної лінії… В одній зі шкіл стадіон добудували до половини і далі міська рада не дала фінансування. Ми реально його лише цього року зможемо закінчити. В ще одній зі шкіл зняли старий асфальт у дворі, але, щойно мене усунули, депутати прибрали бригаду будівельників, залишивши учнів напризволяще. Два роки люди ходили по ямах, щебню. Це суцільне шкідництво, і шкідництво не мені, а місцевим жителям.

— Зараз у Вас відносини із депутатами налагодилися?

— Ні, у нас стабільна криза у міській раді. Проблеми є, як із депутатським корпусом, так і з виконавчим комітетом. На останньому засіданні виконкому я вп’яте намагався винести на розгляд питання електронного квитка, який дасть змогу економити бюджетні кошти, оптимізує поїздки і створить комфорт для людей. Але дурість, яка панує у міській раді, заважає впроваджувати ці ініціативи, а отже, і розвиватися місту.

— Це правда, що у Вас часом прямо на засіданнях здають нерви? Чи це не так?

(Усміхається) — Я звичайна людина. Тому мені дійсно важко, і я дуже переживаю щоразу. І хоча зазвичай мене важко вивезти з рівноваги, але дурість і тупість реально провокують. Мій мозок — це мозок комп’ютерника, у якого працюють правила дискретної математики і логіки. Тому алогічні речі, які суперечать здоровому глузду, мене дратують.

— Для того, щоб заручитися депутатською підтримкою, Ви і стали одним із засновників партії "Пропозиція" і збираєтеся на виборах вести у Миколаївську міську раду свою команду?

— На минулих виборах зі мною зайшло лише 10 депутатів, цього дуже мало. Тому вкрай важливо, щоб люди, які голосують за мене як за міського голову, голосували і за депутатів, яких я веду. Ця каденція показала, що без підтримки міської ради — ніяк. Сподіваюся, що останні 4,5 року протистояння продемонстрували, що потрібно обирати не ідеологічні гасла, а орієнтуватися на конкретних людей — професіоналів із гарною репутацією. Саме такі йдуть у нашій команді. Частина цих людей уже мають досвід і розуміння, як працює місцеве самоврядування. Дехто у політиці новачок. Але в усіх у них горять очі. І думаю, що якщо правильно працювати, то не погаснуть до кінця наступної каденції.

— Чому обрали саме "Пропозицію"?

— На посаді міського голови я побачив, що дуже часто політика державного рівня спускається на рівень міських рад таким собі "регламентом поведінки". І депутати, які мають розв’язувати місцеві проблеми, використовують усеукраїнську ідеологію і йдуть в опозицію один до одного. "Висловитися щодо Мінських угод чи ні?" — по суті, подібні голосування порожні. Вони не дають жодного результату, окрім як розділити зал, загострити протистояння. А потім ці папери з результатами голосування місцевих рад, які надходять до Києва, просто летять у смітник.

"Пропозиція" — демократична партія, у якій немає ручного управління. У нас горизонтальна структура, при якій усі члени мають право голосу і в кожного регіонального представництва є право вето. У нас немає такого, що всі сліпо виконують волю лідера.

"Пропозиція" — це партія, мета якої — розвивати місцеве самоврядування як базовий елемент держави. Ми навіть на першому етапі децентралізації вже зуміли продемонструвати ефективність, уже маємо за спиною успішні проекти. Уявіть, коли будуть реалізовані всі програмні речі, які пропонує "Пропозиція", наскільки швидко будуть розвиватися громади. А це і пряме народовладдя через місцеві референдуми, це і вибори судів, і керівників поліції, це і збільшення на місцях податкових коштів. Це буде реальний крок уперед. Вважаю, що реформа децентралізації — одна з найбільш успішних, і її потрібно завершити, відкинувши всі політичні амбіції.

Розумієте, Україна — унікальна держава з точки зору культури, національної ідентичності, традицій. Проте ми ніяк не можемо розв’язати тривіальні проблеми, про які давно забули наші сусіди.

Децентралізація була успішно реалізована в Польщі. Ми мали йти таким же шляхом, але зараз починають заново вигадувати велосипед, обговорювати якісь нові ідеї та механізми — і процес знову затягується.

— Попри всі протистояння, чи є щось, чим Ви пишаєтесь? Що вдалося зробити на посаді міського голови?

— Найбільший проект, який нам удалося запустити (точніше, вирвати з прірви, у яку він падав) — це проект реконструкції очисних споруд водоканалу. Його суть — повна модернізація систем водопостачання і каналізації. Проект починали 2006 року, але він ніяк не рухався. Із 2016-го ми летимо, як на ракеті. Спеціалісти із Європейського інвестиційного банку, з якими ми співпрацюємо щодо реконструкції, підтверджують, що наші темпи і якість робіт високі.

Після завершення проекту, — а це заплановано на 2022–2023 роки, — ми будемо пити воду, яка відповідатиме всім європейським стандартами. А стічні води у нас мають бути чистішими, ніж вода, яку ми набираємо у Дніпрі.

— А за що соромно?

— Соромно за інших, соромно за депутатів. Усі рішення, які я ухвалював на посаді міського голови, враховували інтереси містян. Хтось може закинути мені те, що я вирішив приймати львівське сміття, що це не на користь громаді. Але це було в час, коли Львів фактично тонув у непотребі. Ми зголосилися прийняти відходи на Миколаївському полігоні. По-перше, йшлося про вивезення такої кількості сміття, яка дорівнює одноденній нормі Миколаєва. А по-друге, бути українцем — це не просто носити вишиванку і розповідати, що ми — єдина країна. Це означає, що коли в тієї чи іншої громади є проблеми — треба прийти на допомогу. Утім, відповідь на це питання дасть виборець.

— У вас уже є розроблена програма на наступні 5 років?

— Так, у нас не тільки розроблена програма. У нас є низка проектів для інфраструктурного розвитку міста. Ми хочемо завершити оновлення громадського транспорту і впровадити стратегію сталого розвитку мобільності. Ми готові вирішити врешті питання з водою і каналізацією, енерго- і теплозабезпеченням у Миколаєві, підготувати до модернізації всі основні магістральні теплопроводи.

Звичайно, ми плануємо й надалі займатися благоустроєм. Є низка парків і скверів, зелених зон і зон відпочинку, які потрібно привести до ладу.

Ще один дуже важливий напрям, який маємо намір реалізувати у наступні 5 років — це залучення коштів із наших портів у місто. Але тут необхідна допомога депутатського корпусу Верховної ради. Сьогодні Миколаїв працює як порт. Але той мізер, який ми від цього отримуємо, не відповідає збиткам, яких завдає нам портова інфраструктура.

А гроші є куди витрачати. Упродовж 4 років я щорічно проводжу зустрічі з містянами — на них приходить по кількасот людей. Ми обговорюємо проблеми тих чи інших мікрорайонів. Такі збори тривають у середньому 2,5 години: годину я звітую, а решта часу — спілкування. Ще торік ми взяли собі за правило питання, які порушують на цих зустрічах, закладати у бюджет наступного року. Ця програма називається "Сєнкевич — поруч", і вона дає мені змогу спілкуватися з громадянами не напередодні виборів, раз на 5 років, а постійно.

— Чим відрізняються між собою Сєнкевич зразка 2015 року і Сєнкевич зразка 2020-го?

— Я перестав бути фантазером і оптимістом, став більше прагматиком. Не песимістом, а саме прагматиком і дещо циніком. Я отримав величезний досвід за 5 років. Сьогодні можу сказати, що розумію, як працює місто. І що моє тодішнє бачення не було таким цілісним, як зараз. І якщо певний час мені доводилося черпати знання і дуже швидко навчатися, то нині вже можу навчати інших.

— У чому Ваша перевага над конкурентами на виборах? І чим, можливо, Ви їм поступаєтесь?

— У мене є успішні проекти, величезний досвід, напрацьовані зв’язки зі світовими банківськими інституціями, розуміння процесів. Є команда — люди, які здатні забезпечити сталий розвиток міста.

Конкурентам ж легко критикувати. Коли в Миколаєві відбувається щось погане: буря; потоп; снігопад; прорве якийсь колектор, який лежить у землі 100 років, а у нього термін дії — 25; протікає дах, якому 30 років, — то винен Сєнкевич. А все, що хороше відбувається — само собою (усміхається). Такі принципи сприйняття і використовують для маніпулювання мої опоненти, які ні за що в місті ніколи не відповідали.

— Ви переймаєтеся не лише тим, що відбувається в Миколаєві, а й тим, як, говорячи Вашими словами, "зберегти ліси Амазонки". Чув про вашу ініціативу замінити паперовий документообіг у міськраді на планшети. Депутати сприйняли ініціативу?

— Дійсно, ми величезні пачки паперу, просто тонни, використовуємо, щоб друкувати проекти рішень, які потім не ухвалюють. А на нову сесію їх потрібно друкувати заново. Це безглузде використання паперу, принтерів, тонерів — будемо відверто говорити — грошей платників податків. За ці кошти можна було б щось корисне зробити у місті.

Ми купили планшети, і тепер на кожній сесії всі ці проекти рішень будуть в електронному вигляді. Натиснувши кнопку, можна буде з усім ознайомитись. Якщо це земельне питання, можна одразу подивитися на кадастровій карті. Якщо когось не влаштовуватиме така система — нехай готується до сесії і друкує документи вдома, а не за кошти миколаївців.

— Свого часу Ви були одним із засновників руху "Автобидло Миколаїв". Чи продовжуєте стежити за тим, як розвивається боротьба з автопорушниками?

— Я навіть туди потрапляв. І не як засновник, а як порушник, який не там припаркувався (сміється). Коли інспектували нову тролейбусну лінію, ми запаркувалися у кишені непрацюючої зупинки. Тоді нас сфотографували і говорили: "Дивіться, де припаркувався Сєнкевич". Але те, що зупинка ще не була введена в експлуатацію, мало хто знав і мало кого цікавило. Я не ображаюся, все ж проект працює і людям це корисно.

Я його заснував 2015 року, додав у групу 50 осіб, а потім залишив її — і група почала жити своїм життям. Зараз там, по-моєму, майже 20 тисяч підписників. Коли людина паркується неправильно, як "автобидло", то це все фотографують і викладають із хештегом у групу. Натиснувши на нього, можна подивитися, скільки разів та чи інша машина порушувала правила дорожнього руху. Люди додаються, їм цікаво дивитися, чи не потрапили вони самі туди. Беруть звідти і цікаві автоновини.

— А з парковками у Миколаєві як?

—У Миколаєві ще донедавна навіть не знали, що таке затори. Після буму "євроблях" кількість автомобілів збільшилась. Але ми поліпшуємо транспортну інфраструктуру, тому, на відміну від міст-мільйонників, у нас поки що з парковками більш-менш нормально. Звичайно, є і справжнє "автобидло", яке може припаркуватися у зелених чи пішохідних зонах, на дитячих майданчиках.

— Ви колись захоплювалися музикою, виступали в гурті "Тhe naturals". Чи є зараз час на музику?

— Чесно кажучи, ні. Я і нову гітару собі купив за 5–7 років до того, як став мером, але грав на ній декілька разів. Вона лежить складена, не чіпав її кілька років. У мене зараз нове хобі — сон називається (сміється). І як завжди, на нього мало часу, а на інші захоплення — і поготів.

Я, чесно кажучи, з подивом дивлюся на людей, які говорять про певний баланс, про те, що треба тримати рівновагу між здоров’ям, сім’єю, успіхом, заробітком і професійним зростанням. Розв’язання багатьох проблем у місті потребує постійних зустрічей, нарад, оперативного ухвалення рішень, вивчення нового матеріалу. І це важливо не тільки для мене, а й для усіх жителів Миколаєва. І я відповідаю за це перед людьми.