Аграрний лобізм: як привілеї великих холдингів б'ють по економіці

Сільське господарство, будучи за багатьма показниками драйвером української економіки, отримує пільг і дотацій більше, ніж будь-яка інша галузь. І розподіл цих благ від держави відбувається переважно в одному напрямку –великим холдингам. Навіть зараз, вирішивши посилити тиск на бізнес і зібрати більше до держбюджету, уряд не став чіпати аграріїв. Точніше – найбільших з них. Детальніше про спотворену підтримку прибуткових холдингів за рахунок інших галузей – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Високі ціни і низькі доходи

"Ковід" і супутні йому локдауни підкосили економіку України. Її відновлення проходить не так швидко, як того очікували в уряді. У Мінекономіки розраховують, що за підсумками року ВВП зросте на 4,1%. Поки ж, за даними Держстату, в першому кварталі економіка впала на 2,2% в порівнянні з таким же періодом минулого року. І якщо в квітні, коли зростання в базових галузях склало 18%, з'явилися проблиски надії на більш активне відновлення, вже у травні вони розвіялися – зростання лише на 4%.

Через таку ситуацію в економіці ледь зростає і фінансовий добробут громадян. Реальний наявний дохід українців піднявся лише на 1%. І це при тому, що ціни з початку року вийшли за цільовий коридор Нацбанку – споживча інфляція в Україні вже наближається до двозначної цифри (9,5% - червень 2021 року до червня 2020 року).

І що цікаво, продукти харчування дорожчають ще більш швидкими темпами, про що раніше писало РБК-Україна. У лідерах – соняшникова олія (зростання цін на 80%), цукор (70%), хліб (16%), хлібопродукти (14%), м'ясо та м'ясопродукти (10,5%). Якщо врахувати, що у середньому українські сім'ї витрачають на продукти 40% своїх доходів, через різкий стрибок цін удар по бюджетах громадян представляється більш ніж відчутним.

І хоча продуктову інфляцію останнім часом прийнято пояснювати світовою кон'юнктурою, ціни на внутрішньому ринку за окремими категоріями зростають швидше, ніж на зовнішніх. Наприклад, та ж сама соняшникова олія в Україні в квітні коштувала на 64% більше, ніж роком раніше, тоді як її експортна ціна за рік зросла на 43%. Іншими словами, населення купує продукти українського виробництва за світовими цінами, а нерідко і дорожче.

Влада, формально реагуючи на різке зростання цін, запропонувала знизити ставку ПДВ на всю аграрну продукцію з 20% до 14%. Ця ініціатива на даний момент знаходиться на узгодженні в стінах парламенту. Але, навіть прийнявши такі правки до Податкового кодексу, зовсім немає гарантії, що виробники знизять ціни пропорційно отриманим податковим пільгам.

Приклад був – з 1 березня Рада знизила з 20% до 14% ставку ПДВ на широкий ряд позицій агросировини. Результатом стало зростання експорту сировини, її стало менше на внутрішньому ринку, тому вона подорожчала для переробників, які виробляють продукти харчування. Що внесло свій внесок у зростання цін продуктів харчування. У підсумку, по частині позицій агросировини в липні повернули ставку 20%.

Не реагувати ж на ситуацію зовсім політики не можуть, оскільки на тлі ледь зростаючих доходів ціновий шок може не кращим чином позначитися і на рейтингах влади. Тому не виключено, що виходом із ситуації може стати тимчасове держрегулювання оптових цін агровиробників. Тим більше що таке рішення знайде відгук у громадян, підтримуючих стримування цін за рахунок підвищення оподаткування великого бізнесу, і агрохолдингів зокрема.

Податки, пільги та дотації

В Україні аграрний сектор – один з китів, на якому тримається економіка країни. Обсяги експортної виручки на тлі високих цін на світових ринках підтримують стабільність курсу гривні, в галузі працевлаштовані мільйони громадян. І хоча с/г бізнес досить прибутковий, від держави аграрії отримують підтримку більше, ніж будь-яка інша галузь. Маючи і так високу маржу, агробізнес традиційно перший у черзі на великі преференції у вигляді податкових пільг, дотацій та інших поблажок.

До того ж існуюча система оподаткування дозволяє агрохолдингам оптимізувати податки. Великі компанії, переводячи частину своїх підприємств (зазвичай – найприбутковіші з них) на спрощену систему оподаткування, по суті, звільняються від податку на прибуток.

Що ж стосується заяв холдингів про мільярди сплачених податків, то, як правило, це стосується перерахованих до держбюджету ПДВ, податку на доходи фізосіб (ПДФО) і ЄСВ. ПДВ – це податок на споживання, який платять кінцеві покупці продукції. А ПДФО та ЄСВ – податки на зарплатний фонд. Іншими словами, це податки працівників, а великі агрохолдинги лише виконують функцію податкових агентів, просто перераховуючи податки, які віднімаються з доходів працівників.

Є кілька прикладів, що підтверджують ці податкові спотворення. Скажімо, МХП заявив про сплату 12 млрд гривень податків за три роки. З яких податок на прибуток склав лише 569 млн гривень, тоді як майже все інше – перерахування податків за працівників і ПДВ, який платять споживачі.

Ще один приклад – компанія "Кернел". За 9 місяців маркетингового року, що недавно закінчився (в сільському господарстві рік починається з 1 липня), холдинг отримав 4 млрд доларів виручки і 0,5 млрд доларів прибутку. І при таких високих показниках компанія займає досить скромне 147-е місце за сумою сплачених податків. Разом з тим, минулого року "Керел-Трейд" з бюджету відшкодували ПДВ майже на 10 млрд гривень.

До соціальної відповідальності аграріїв також є питання. У секторі з багатомільярдними оборотами, за даними Держстату, майже 1,5 млн осіб зайняті без офіційного працевлаштування. Це приблизно половина від загальної кількості нелегально працюючих в країні. Якщо врахувати, що середня офіційна зарплата в сільському господарстві становить 9,5 тисяч гривень, то ці 1,5 млн тільки за один місяць легальної роботи принесли б до бюджету близько 2,5 млрд гривень у вигляді ПДФО і 208 млн гривень військового збору.

Але реальність така, що неофіційне працевлаштування дозволяє агрокомпаніям пропонувати більш конкурентні зарплати сезонним робітникам. Інша сторона цього – недоплачені податки до бюджетів різних рівнів і Пенсійний фонд, що дотується з держскарбниці.

Вирішивши додатково обкласти бізнес і громадян податками, уряд в цьому питанні відверто проігнорував великі аграрні холдинги. У проекті закону № 5600, яким серед іншого підвищуються рентна плата за воду, акциз на пиво, екологічні податки, акцизи на частоти мобільних операторів і скасовується пільга з ПДВ на першу поставку житла, не передбачено навантаження на великі агрохолдинги.

Навпаки, дрібні і середні фермери можуть опинитися у менш вигідному становищі у порівнянні з аграрними гігантами. Норми проекту закону передбачають скорочення у 4 рази площі особистої ділянки (з 2 га до 0,5 га), з якої вирощена продукція не оподатковується. Крім того, вводиться мінімальне податкове зобов'язання, яке будуть платити з кожної особистої ділянки площею понад 0,5 га – сума платежу складе 5% нормативної оцінки землі.

Цим влада, по суті, примушує фермерів до здачі їх землі в оренду великим агрохолдингам. Оскільки податкове навантаження на невеликі агрогосподарства істотно зросте, дрібним фермерам буде невигідно вирощувати продукцію, залишається тільки варіант зі здачею в оренду.

Звичайно, зростання пропозиції оренди землі великі агрохолдинги використовують для того, щоб "збити" вартість оренди. Поки проект проходить підготовку до другого читання, у депутатів є час, щоб врахувати це і передбачити більш справедливе оподаткування найчастіше надприбуткових агрохолдингів.

Залізничні тарифи – чому аграрії платять менше

Ще один приклад того, як великі с/г компанії отримують преференції за рахунок інших секторів економіки – перевезення вантажів. А точніше те, у скільки ця послуга їм обходиться. Аграрії використовують залізничну інфраструктуру по максимуму, але платять менше за інших. Тоді, як, скажімо, при перевезенні залізної руди використовується 3 тисячі км колій і 25 станцій, а при перевезенні зернових – 18 тисяч км колій і 500 станцій. Очевидно, що витрати "Укрзалізниці" при обслуговуванні аграріїв незрівнянно вище, ніж при обслуговуванні тих же металургів.

Міністерство інфраструктури на початку липня опублікувало проект наказу про підвищення залізничних тарифів, закамульований під зміну тарифних коефіцієнтів класів вантажів. І далеко не весь бізнес згоден з тим, як це пропонується зробити. Мінінфраструктури пропонує в два етапи підвищити тарифи на вантажоперевезення 1 і 2 тарифних класів з вересня на 8%, а з січня 2022 року – на 20,4% і 6,5% відповідно.

Для чого це робиться? Змінивши тарифи на перевезення вантажів і порожніх вагонів, як вказують у міністерстві, нібито вдасться зменшити перехресне субсидування між вантажами. Тільки заковика в тому, що" Укрзалізниця " не розкриває собівартість залізничних перевезень за класами і видами вантажів. І найцікавіше, що замість зменшення перехресного субсидування, його посилять – тим, хто платить мало, тариф зовсім трохи підвищать, а тим, хто обслуговується зараз за високим тарифом, його накрутять кардинально.

Претензії бізнесу зводяться до того, що відомство хаотично і безсистемно тасує тарифні класи вантажів і економічно безпідставно змінює тарифи. Але найголовніше у тому, що замість реформи "Укрзалізниці" пропонують чергове підвищення тарифів. До тих пір, поки "Укрзалізниця" буде являти собою "чорну діру" з перемішаними прибутковими і збитковими бізнесами, гроші від будь-якого підвищення тарифів потонуть в єдиному котлі корупції і безгосподарності. Що, судячи з усього, влаштовує керівників держмонополіста.

Тарифи можуть бути економічно обґрунтованими тільки після поділу на вантажні перевезення, інфраструктуру, управління локомотивним і вагонним господарствами, пасажирські перевезення і реального прояснення ефективності кожного з цих сегментів. Власне, в цьому і полягає перший етап реформи "Укрзалізниці".

Аграрії використовують малодіяльні станції (МДС), які, як правило, тільки їх і обслуговують. МДС розташовані біля зернових елеваторів, працюють сезонно, а обсяг навантаження і вивантаження на них становить в середньому всього 2,3 вагона на добу. Це в сотні разів менше, ніж на середніх і великих станціях. Витрати на утримання МДС досить високі – 450-480 млн гривень на рік. Тоді доходи з них – низькі. Ці станції до того ж відволікають значний обсяг дефіцитних локомотивів і вагонів, створюючи додаткові логістичні складності.

Враховуючи обсяг задіяної інфраструктури для перевезення агропродукції, економічно логічно, щоб аграрії платили більший тариф. Але, всупереч цим аргументам, Міністерство інфраструктури пропонує більше підвищити тариф на перевезення якраз позакласових вантажів і вантажів 1 класу. Іншими словами, за аграріїв доплатять, наприклад, перевізники піску і щебеню. Зі зростанням їх витрат на логістику буде збільшуватися і вартість промислової продукції, що напевно здорожить будівництво доріг в рамках того ж президентського проекту "Велике будівництво". Не кажучи вже про те, що на тлі і так дорогих будматеріалів продовжить збільшуватися і собівартість нового житла.

Як і припускав колишній посол США в Україні Дж.Пайєтт, Україна вже стала аграрною наддержавою, зайнявши одне з провідних місць на міжнародному сільгоспринку. Ось тільки левова частка продаваних у світі агротоварів – сировина з невисокою часткою доданої вартості. Та й велика кількість пільг, які приватні українські аграрні компанії отримують за рахунок держави (тобто, за рахунок громадян-платників податків) викликає все більше обґрунтованих питань, що лежать у площині соціальної та економічної справедливості.