Спочатку була книга. І називалася вона «Відкритість безодні. Зустрічі з Достоєвським». До того часу (а йшов 1990-й рік), літературна критика здавалася мені дещо спрощеною, більше тягнуло на філософію і класичну літературу. Саме тоді у двоповерховому книжковому магазині на Театральній площі в Сумах мені на очі потрапляє фоліант з цим незвичайним заголовком. Побіжно переглядаю його, і раптом з вражаючою ясністю приходить розуміння: це ж «мій» текст і «мій» мислитель - Григорій Соломонович Померанц! Вже не знаю, хто з нас кого тоді «купив»...
Спочатку була книга. І називалася вона «Відкритість безодні. Зустрічі з Достоєвським». До того часу (а йшов 1990-й рік), літературна критика здавалася мені дещо спрощеною, більше тягнуло на філософію і класичну літературу. Саме тоді у двоповерховому книжковому магазині на Театральній площі в Сумах мені на очі потрапляє фоліант з цим незвичайним заголовком. Побіжно переглядаю його, і раптом з вражаючою ясністю приходить розуміння: це ж «мій» текст і «мій» мислитель - Григорій Соломонович Померанц! Вже не знаю, хто з нас кого тоді «купив»...
Філософією займаються багато. Але тільки одиницям дарована запаморочлива можливість поєднати в тексті віртуозну раціональність мислителя і натхненну інтуїцію поета. Бахтін, Лосєв, Аверинцев... Наш герой - з цього кола справжніх творців, творять великий час людської культури і відкритих всьому справжньому, як у минулому, так і, хочеться вірити, в майбутньому.
Читайте також: Помер Григорій Померанц, відомому російському філософу було 94
Григорій Померанц прожив довге і драматичне життя, левова частка якого пройшла в Москві. Він ще до війни закінчив легендарний Інститут філософії та літератури (ІФЛІ), з якого вийшла ціла плеяда відомих поетів, філософів, літературознавців, і навіть встиг трохи попрацювати викладачем Тульського педагогічного інституту.
Потім фронт, поранення, декілька справжніх, бойових нагород. Однак у душі панує якийсь розлад. «У Берліні, в квітні 45 року, я вперше відчув, що прапор, під яким я бився, заплямовано. Це вдарило мене так, що я соромився своєї військової форми. Потім радість перемоги виявилася сильнішою, плями сховалися, але не до кінця», - напише Померанц у своїй автобіографії «Записки гидкого каченяти». Він насилу демобілізується з армії, а в 1946 році одружується на Міррі Зайдман.
Мирне протягом повоєнного життя переривається арештом 30 жовтня 1949 року. У країні бушує компанія по боротьбі з космополітизмом, та Григорій Соломонович отримує 5 років каргопольских таборів за статтею 58-10 КК РРФСР. Після смерті Сталіна в 1953 році він потрапив під амністію, а в 1956 році був реабілітований і повернувся до Москви. Дружина не визнала можливим відвідувати його в таборах, тому перший шлюб розпався.
Читайте також: Помер Фрідріх Незнанський: автору детективів було 80 років
З цього часу і до виходу на пенсію Григорій Померанц працює бібліографом - спочатку в Бібліотеці іноземної літератури, а потім - в Фундаментальній бібліотеці суспільних наук АН СРСР. Другий шлюб з літературознавцем Іриною Муравйовою, укладений у 1956 році виявився недовговічним - 30 жовтня 1959 дружина вмирає під час операції. Знайомство з Зінаїдою Міркіною в 1960 році допомогло мислителю подолати глибоку депресію, і укласти не тільки щасливий шлюб, але і духовний союз, в якому подружжя прожило більше 50 років.
У 60-ті роки Григорій Померанц починає публікувати статті по сходознавству і порівняльної культурології - серед них «Дзен і його спадщина» (1964) і «Басьо і Мандельштам» (1970). Саме його авторству належить стаття «Дзен» в 3-му виданні Великої радянської енциклопедії. Однак спроба захистити присвячену дзен-буддизму дисертацію була зірвана, швидше за все, не без активного втручання тодішніх властей. Тому до кінця своїх днів один з кращих російських філософів залишився «неостепененним» - погодьтеся, в цьому є щось дзенське!
Читайте також: Умер композитор Оскар Фельцман (Фото)
Паралельно з науковою роботою Григорій Соломонович активно співпрацює з дисидентським рухом. Його перша книга, «неопубліковані», виходить в 1972 році в мюнхенському видавництві «Посів». У 1976 році наукові статті Померанца були заборонені до публікації в СРСР за особистою вказівкою Андропова.
Яскравим феноменом дисидентської культури тих років стала полеміка Григорія Померанца з Олександром Солженіциним, основний зміст якої він пізніше сформулював таким чином: «Солженіцин знає, як треба... Я продовжую віховську критику революційного «так треба», а Солженіцин - революційну пристрасну прямолінійність, міняючи революційний плюс на мінус і мінус на плюс, але зберігаючи структуру революційної думки».
«Всі 1980-ті роки пройшли під знаком полеміки між ними, між "соборністю" і "плюралізмом", між "єдністю" і "свободою", і досі ця полеміка, підхоплена безліччю великих і дрібних пір'я, продовжується і визначає долі країни . А між тим багато їх зближувало: і досвід сталінських таборів, і дисидентство, і розуміння віри як основи життя. Тільки для Солженіцина, як для старозавітного пророка, віра була справою національної самосвідомості і самостроенія, а для Померанца, як для російського екзистенціаліста, - індивідуальним пошуком в світовому багатстві релігій, точкою взаімонахожденія особистого й універсального. Про що вони тепер будуть розмовляти в загробному тиші?», - так відгукнувся на смерть Померанца Михайло Епштейн.
Читайте також: Помер Михайло Горинь - український дисидент, правозахисник і політв'язень
Свій погляд на філософію історії, російське питання, роль особистості в історії Григорій Померанц докладно виклав у статті «Акафіст вульгарності», опублікованій в паризькому журналі «Синтаксис» в 1982 році. «Гнійник в православному таборі виявився сьогодні побільше, ніж у ліберальному - тому, що ліберальний рух сьогодні не в моді, і вульгарність, що пестяться до моди, відринула від нього». «Не можна звільнити слаборозвинену особистість. Скільки б не вибудувати електростанцій, заводів, доріг, слаборозвинена особистість не витримує свободи, відмовляється від неї, приносить в дар Великий інквізитор». «Вульгарність і хамство - ціна за вибуховий розвиток особистості. За філософію Сократа. За промови Демосфена. Особистістю стають одиниці, хамами - десятки, пошляка - сотні. І в кінці кінців пошляки потрапляють під владу хамів і створюють культ найбільших, найгеніальнійших хамів. У вільних країнах пошляки обожнюють співаків і кінозірок. У тоталітарних вони обожнюють свого дуче, вождя, фюрера».
Ці тези Померанца більш ніж тридцятирічної давності як і раніше актуальні для розуміння сучасної ситуації в Росії, Україні та інших, на жаль, не тільки пострадянських, країнах.
Читайте також: Підсумки 2012 р.: Втрати року, що минає (фото)
Написана спільно з Зінаїдою Міркіною і опублікована в 1995 році книга «Великі релігії світу» стала своєрідним виходом мислителя на універсальні трансцендентні підмостки, спробою усвідомити сакральні смисли, що творять культуру в райдужному феєрверку її конкретних маніфестацій. Це експлікація його, цілком дзенскіх тез про те, що «глибина кожної з великих релігій ближче до глибині іншої великої релігії, ніж до власної поверхні» і що «одкровення за своєю природою не все поміщається в слово і знак», звідси - зловісна небезпека фетишизації останніх.
«У Бріхадараньяка-упанішада дається ряд визначень граничної глибини. І на кожне визначення Яджньявалкья відповідає: «Не це! Не це! »Тут значимо і напруга спроб визначити атман, і руйнівна блискавка:« Не це! », Що набуває весь свій сенс тільки в потоці спроб вмістити нескінченно глибоке в смертне, кінцеве слово», - напише мислитель в есе «Про рівні глибини» .
16 лютого 2013 року Григорій Соломонович Померанц виявився у останньої глибини, тієї самої, безкрайньої, «в якій немає ніяких меж і ніякої подвійності, доступною аналізу». Думаю, він знайшов свою свободу набагато раніше...
Боже ім'я, як великий птах,
Вилетіло з моїх грудей!
Попереду густий туман клубочиться,
І порожня клітина позаду...
(Осип Мандельштам)
Сергій Курбатов, Центр російських та євразійських досліджень Університету Уппсали, Швеція, спеціально для РБК-Україна