Останні місяці стали воістину електричними для низки світових лідерів. Доказом тому можуть служити відставки трьох європейських Президентів - Крістіана Вульфа, Пала Шмітта і Бориса Тадіча. Крім того, самі того не бажаючи, позбулися своїх крісел Президент Мальдів Мохамед Нашид і лідер Малі Амаду Туре - їх змістили військові. Неміцно відчуває себе в президентському кріслі і Президент Сирії Башар Асад, хоча і не збирається йти з посади. Тут ми згадаємо найрезонансніші президентські відходи за останній рік. І якщо деякі лідери пішли цілком очікувано, то кілька відверто повеселили світові ЗМІ.
Останні місяці стали воістину електричними для низки світових лідерів. Доказом тому можуть служити відставки трьох європейських Президентів - Крістіана Вульфа, Пала Шмітта і Бориса Тадіча. Крім того, самі того не бажаючи, позбулися своїх крісел Президент Мальдів Мохамед Нашид і лідер Малі Амаду Туре - їх змістили військові. Неміцно відчуває себе в президентському кріслі і Президент Сирії Башар Асад, хоча і не збирається йти з посади. Тут ми згадаємо найрезонансніші президентські відходи за останній рік. І якщо деякі лідери пішли цілком очікувано, то кілька відверто повеселили світові ЗМІ.
10. Відкриємо десятку "жертвами" Арабської весни. Події почалися в Тунісі, відповідно, першим постраждав лідер цієї країни. Зін ель-Абідін Бен Алі був лише другим Президентом Тунісу в історії країни. Але 14 січня 2011 р. був змушений втікати під тиском народного повстання (Бузкова революція), викликаного авторитарним правлінням Бен Алі і різким погіршенням економічної і соціальної ситуації в країні. У підсумку екс-президент отримав притулок у Саудівській Аравії, а на батьківщині його заочно засудили до 35 років в'язниці - втім, без реальних наслідків для самого Бен Алі. Цікаво, що під час правління Бен Алі ВВП на душу населення в Тунісі був вище відповідного показника в Україні.
9. Президент Єгипту Хосні Мубарак, напевно, не очікував на старості років такої розв'язки для себе. Після свого призначення в далекому 1981 р. Мубарак довго і відносно спокійно правив в Каїрі 30 років, встановивши в країні застійний лібералізм. Однак ряд соціальних проблем, таких як високий рівень безробіття і корупція, погані економічні показники країни, протистояння з ісламізмом і заборона на діяльність низки політичних партій похитнули, здавалося б, непорушну владу колишнього маршала авіації. Але Єгипет виявився занадто близько до Тунісу, щоб не відчути арабські хвилювання. Хоча спочатку Мубарак не думав віддавати владу, але все ж увечері 10 лютого 2011 р. після масових демонстрацій і кровопролиття Мубарак передав частину президентських повноважень віце-президенту Омару Сулейману, а на наступний день відбув у Шарм-ель-Шейх і остаточно склав з себе президентські повноваження, передавши владу Вищій раді збройних сил. У квітні екс-президент був узятий під варту і передано суду. Зараз він обвинувачується в злочинах, за сукупністю яких йому загрожує страта.
8. Алі Абдалла Салех, надивившись на події в Тунісі та Єгипті вирішив, що в такій маленькій країні як Ємен йому вдасться впоратися з опозицією і народними хвилюваннями. Салех пообіцяв не переобиратися на новий термін, відправив уряд у відставку, ввів режим надзвичайного стану, однак у підсумку замість заспокоєння країни отримав важке поранення і був змушений покинути країну. Можливо, Салеху не пощастило з тим, що арабська весна наклалася в Ємені на війну з "Аль-Кайедою", заколот шиїтів загострення сепаратизм на півдні. Все це підривало владу в Сані, і в підсумку Салех, який раніше в громадянській війні, був змушений відмовитися від влади в обмін на абсолютний політичний і юридичний імунітет від судового переслідування. Салех, очевидно вважав, що влада не варта того, щоб за неї вмирати, і виторгував для себе цілком вигідні умови. Зараз екс-президент знаходиться в США, проте не залишає надій на повернення до політичного життя в Ємені, але вже в якості опозиціонера.
7. Найбільш трагічною виявилася доля улюбленця всіх антиглобалістів і антизахідників - Муаммара Каддафі. Революціонер і творець сучасної Лівії, Каддафі об'єднав країну під своїм чуйним керівництвом, ввів соціалістичний лад, при ньому Лівія грала одну з ключових ролей в політиці Близького Сходу. Здавалося б, всіма улюблений вождь був приречений на підтримку з боку свого народу. Однак старі проблеми територіальної роз'єднаності країни нікуди не поділися. Озброєна опозиція, маючи сильну соціальну підтримку, захопила ряд міст на сході і вимагала відходу Каддафі. Було ясно, що гордий і самозакоханий лідер Джамахірії не віддасть владу ні за що. В результаті почалася громадянська війна, в яку було втягнуто країни НАТО. Це вирішило результат протистояння. Поступово бунтівники захопили всю країну, взяли Тріполі і встановили свою владу. Каддафі був змушений тікати. 27 червня 2011 р. Міжнародний кримінальний суд видав санкцію на арешт Каддафі за звинуваченнями у вбивствах, незаконних арештах і взятті під варту. Але в підсумку Каддафі був убитий 20 жовтня 2011 р. в ході взяття Сирта силами Національної перехідної ради. Загинув на рідній землі, як і заповідав. Каддафі за життя називали одним з найгірших диктаторів сучасності, а після смерті він став у деякому сенсі мучеником і жертвою "захопницьких" дій Заходу.
6. Далі йде група "жертв переворотів". Боротьба за владу між двома "переможцями виборів" завершилася для Кот-д'Івуару кидком назад в і без того повільному розвитку. В кінці 2010 р. за президентське крісло билися чинний Президент Лоран Гбагбо і опозиційний кандидат Алассан Уаттара. Згідно з даними ЦВК, переміг останній, але на наступний день Конституційна рада оголосила переможцем Гбагбо. І Гбагбо і Уаттара прийняли присягу й оголосили себе Президентами. При цьому збройні сили Кот-д'Івуару оголосили про свою лояльність Гбагбо, а міжнародне співтовариство (США, Франція, Європейський Союз, Африканський Союз, Економічне співтовариство країн Західної Африки і Організація Об'єднаних Націй) визнало Уаттару законно обраним Президентом країни. В Кот-д'Івуарі вибухнула гостра політична криза і громадянська війна. У безпосередній конфлікт втрутилися війська Франції і ООН. 11 квітня 2011 р. Гбагбо був захоплений французьким спецназом і переданий прихильникам Уаттари. 18 серпня він звинувачений і узятий під варту за "економічні злочини". 30 листопада Гбагбо був доставлений до Гааги, де постав перед Міжнародним кримінальним судом. Суд пред'явив йому звинувачення з 4-х пунктів у скоєнні злочинів проти людства.
5. Мохамед Нашид, прийшовши в 2003 р. до влади на Мальдівах, відразу ж відчув глас народу. У підсумку Нашіду довелося обмежувати свої повноваження і демократизувати країну. Демократія, однак, не застрахувала Мальдіви від політичних криз. Остання з них сколихнула країну в середині минулого року, коли за наказом Нашида армія призупинила роботу Верховного суду країни, який Президент звинуватив у саботажі своїх повноважень. Тоді кризу вдалося подолати. Однак відновилося протистояння в січні 2012 р., коли почали страйкувати співробітники поліції. Потім підняли голови прихильники колишнього Президента Абдули Гайюма, що перебував при владі 30 років, і його партії. Поліція перейшла на бік опозиції, а армія залишилася вірна Президенту, тому сталися зіткнення між поліцією і військовими. 7 лютого 2012 р. в результаті політичної кризи і акцій протесту Нашид оголосив про свою відставку.
4. В Малі відбувся останній за хронологією переворот. Історія показала, що наскільки б не був улюбленим в народі африканський лідер, але під тиском армії йому не утриматися при владі. Амаду Туре мав величезний кредит довіри серед населення Малі, сам був безпартійним, і в його уряді перебували представники всіх політичних партій країни. Туре - організатор фонду допомоги дітям. Однак йому не вистачило волі і вміння утримати військових у вузді. 21 березня 2012 го в країні відбувся державний переворот, організований групою військових, які були незадоволені реакцією влади на збройне повстання племен туарегів на півночі Малі. 22 березня військові оголосили про захоплення влади і передачі її створеному ними Національного комітету відновлення демократії і відродження Малі, розпуск уряду, припинення дії конституції і встановлення комендантської години. Світове співтовариство побоюється, що це може поставити під загрозу демократію в Малі, яку встановив там Туре.
3. Глава Сербії Борис Тадіч сьогодні офіційно оголосив про те, що залишає свій пост. Дійсно мудре рішення, якщо Тадіч розраховує знову стати лідером країни. А він розраховує. Зберігши репутацію, давши можливість країні подолати політичну кризу, Тадіч має намір вже на дострокових президентських виборах виставити свою кандидатуру на переобрання. Разом з тим деякі політологи зазначають, що таким кроком Тадіч бажає допомогти Демократичній партії залучити додатковий електорат - за даними соцопитувань, зараз вона поступається опозиційній Сербській прогресивній партії.
2. Угорський Президент Пал Шмітт відноситься до категорії політиків, які пішли не зовсім очікувано, скоріше навіть "повеселивши" світову пресу. Шмітт був звинувачений у плагіаті, за що зазнав сильного тиску з боку місцевих ЗМІ. Крім того, Президента позбавили наукового ступеня - докторська дисертація Шмітта була визнана плагіатом. Доктори Будапештського університету медицини й спорту імені Ігнаца Земмельвайса порахували, що використання дослівного перекладу великого тексту з дисертації болгарського спортивного діяча Миколи Георгієва без вказівки джерела та оформлення у вигляді цитат є плагіатом. Всі опозиційні партії Угорщини зажадали відставки Шмітта. У минулі вихідні сотні громадян вийшли на вулиці Будапешта з вимогою його відставки. Це ще один момент, який відрізняє Угорщину від сусідки України, де ні для кого не секрет, що деякі наукові роботи українських політиків є відвертих плагіатом, однак у відставку ніхто чомусь не йде. Втім, у нас народ не виходить на вулиці з вимогою відставки політиків за плагіат.
1. Сучасна Німеччина - країна спокою і стабільності, успішної боротьби з корупцією і фінансовими махінаціями. І тим більш несподівано став скандал, що коштував посади Президентові ФРН Крістіану Вульфу. Скандал навколо Президента Німеччині почався в січні, коли німецькі і міжнародні організації журналістів виступили з критикою на його адресу. Тоді повідомлялося, що Вульф з допомогою тиску на журналістів Bild намагався запобігти небажаним для нього публікаціям. Газета Bild підтвердила, що Вульф намагався заборонити публікацію матеріалу про отримання ним приватного кредиту у розмірі 500 тис. євро від дружини знайомого бізнесмена. Як з'ясувалося, ця історія не була єдиною. Влітку минулого року Президент Вульф намагався перешкодити публікації в недільному видання Welt am Sonntag статті про його стосунки зі зведеною сестрою. Пізніше Bild опублікувала новий компромат на Президента Німеччини. За твердженням газети, він відпочивав за чужий рахунок на елітному курорті. Публічний тиск змусив Вульфа піти у відставку. Кажуть, не в останню чергу через позицію Ангели Меркель, яка не захотіла псувати імідж партії.