Журналісти у ВР: Лобі чи один у полі не воїн
Поріг Верховної Ради України VI скликання переступило чимало колишніх журналістів, редакторів і продюсерів. Подібно до теперішніх кандидатів у нардепи родом із журналістики (див. статтю "Мікрофон в обмін на депутатський значок"), у далекому 2007 році на вибори вони йшли повні високих починань. Втім, у парламенті все виявилось не так просто. Як учорашні журналісти показали себе, ставши нардепами, чи вдалося їм згуртуватися в журналістське лобі, які законопроекти вони пропонували і які змогли провести до кінця?
Хто є хто
Практично всі партії і блоки, що пройшли в парламент VI скликання, привели за собою по декілька журналістів, а дехто і цілу когорту. Найбільше журналістів (по 5) прийшли в Раду в складі фракцій "Наша Україна - Народна самооборона" і Партії регіонів. Але, на відміну від ПР, всі журналісти НУ-НС залишились з фракцією до кінця. Отже, по списку. Володимир Ар'єв, який встиг попрацювати на головних каналах країни, найбільше запам'ятався як автор програми журналістських розслідувань "Закрита зона" (його однойменний продюсерський центр існує до сьогодні). Ольга Герасим'юк та Ірина Геращенко зробили кар'єру тележурналіста на каналах-конкурентах, але це не завадило їм створити в Раді тандем. Щоправда, Геращенко прийшла в політику не напряму з ТБ, а через прес-службу Віктора Ющенка. Довгожитель Верховної Ради України Ярослав Кендзьор, який був народним депутатом всіх скликань ВР, видавав свого часу нелегальний за радянських часів журнал "Український вісник", а в кінці 90-х працював редактором газети "Час". І, нарешті, генеральний продюсер 5 каналу Юрій Стець, який обіймає цю посаду досі. До цієї компанії можна при бажанні зарахувати також історика за фахом Тараса Стецьківа, який хоч і не був ніколи журналістом, але очолював Національну телекомпанію України протягом 2005 року, а в Раді займався переважно питаннями паливно-енергетичного комплексу.
Партія регіонів на вході налічувала п'ять журналістів, на виході - три. Колишній колега Кендзьора в "Українському віснику" і "Часі" Тарас Чорновіл залишив фракцію ПР за власним бажанням, а екс-редактор київського бюро "Радіо Свобода" Ганна Герман - за службовим обов'язком (перейшла працювати на сусідню вулицю Банкову). Зате відпрацювала за двох Олена Бондаренко, колишній прес-секретар Бориса Колеснікова і тележурналіст. Тихо й непомічено просидів у комітеті зі свободи слова та інформації колишній шеф-редактор газети і власник ТРК "Тернопіль" "регіонал" Орест Муц, який відрікся від ПР на цьогорічних виборах. На рахунку Муца аж один поданий законопроект. У лавах ПР є і свій колишній продюсер - Олексій Федун, який очолював СТБ у 2000-2004 рр.
У фракції Юлії Тимошенко опинились чотири колишніх журналісти, щоправда, один із них, Олег Ляшко, вибув з фракції з гучним скандалом. Саме скандалами цей нардеп і запам'ятався, а от про його журналістське минуле мало хто знає. Тим часом, Ляшко пройшов тернистий шлях від кореспондента київської газети "Молода гвардія" до головного редактора громадсько-політичного видання "Свобода". Решта "бютівців" від журналістики теж зажили в Раді гучної слави: Андрій Шевченко як найактивніший лобіст медійних законопроектів (очолював кілька років профільний комітет) і Віктор Уколов як один із героїв історії про депутатів-педофілів. І лише Степан Курпіль, колишній редактор львівської газети "Високий замок", був єдиним журналістом у БЮТ, який скромно залишився в тіні.
Разом з КПУ в Раду прийшли троє колишніх працівників журналістського цеху. Адам Мартинюк, який редагував партійну газету "Комуніст", депутат кількох скликань Олександр Голуб (був свого часу кореспондентом "Правди") і головний редактор газети "Київський вісник" Світлана Шмельова. У фракції Народної партії спікера ВР Володимира Литвина є багато агрономів, але жодного журналіста.
Свій свояка бачить здалека
Нардепи з журналістським минулим займаються в парламенті різноманітними справами і пропонують різноманітні закони. Проте переважно їхні інтереси обертаються навколо медійного, соціального і антикорупційного законодавства. Традиційно колишні журналісти, редактори і продюсери об'єднуються навколо комітету зі свободи слова та інформації. Поза цим профільним комітетом вони розпорошені в комітетах з євроінтеграції, закордонних справ, соціальної політики, культури і духовності, боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
Саме комітет зі свободи слова та інформації реагує на порушення прав українських журналістів і стежить за свободою слова в країні. За останні 5 років діяльності ВР комітет очолювали три депутати - Ганна Герман (ПР), Андрій Шевченко (БЮТ), Юрій Стець (НУ-НС). Наразі всі члени цього комітету - колишні медійники за винятком екс-директора заводу Володимира Ландіка. Комітет представляє в парламенті інтереси журналістів, адже до його компетенції належить скасування перевірок ЗМІ під час виборчої кампанії, створення комісій з розслідування випадків цензури або нападів на журналістів. Востаннє члени цього комітету вступалися за українські ЗМІ перед президентом, прем'єром і генпрокурором наприкінці серпня, надіславши запит про грубий тиск на LB.ua, ТВі і "Зміївський кур'єр".
Проте помилкою було би сказати, що за свободу слова і права журналістів у парламенті вболівають лише їхні колишні колеги. Чимало законопроектів у цій галузі вносили й депутати зовсім іншої спеціалізації. Так, серед чотирьох авторів постанови про забезпечення безперешкодної діяльності ЗМІ в передвиборний період 2012 року було лише два колишніх журналісти - "бютівці" Віктор Уколов і Степан Курпіль (втім, ще одному співавтору постанови, колишній піарниці Олені Кондратюк, ЗМІ теж не чужі - її чоловік Олександр Богуцький очолює канал ICTV). Можна згадати і законопроект щодо посилення гарантій свободи слова в Україні, який зареєстрував свого часу Арсеній Яценюк. Проект так і лишився проектом, а шкода, бо мав на меті ввести юридичну відповідальність за цензуру, незаконну заборону (у т.ч. судову) масових зборів, пов'язаних зі свободою слова, і проголошував принцип недоторканності журналістів при виконанні професійних обов'язків. Законодавчу ініціативу з подібною назвою і змістом реєструвала і Кондратюк. Законопроект «Про захист професійної діяльності журналістів» вніс у Раду менше місяця тому і юрист Микола Катеринчук.
Час збирати каміння
На тлі багатьох нереалізованих ініціатив у царині свободи слова чи не найбільшим досягненням журналістів у ВР вважається закон про доступ до публічної інформації, автором якого став колишній голова комітету зі свободи слова та інформації Андрій Шевченко. Відповідний законопроект дочекався остаточного ухвалення лише 2011 р., через 2,5 роки після реєстрації. Як відомо, закон зробив відкритою переважну частину інформації, надійно сховану за стінами державних органів влади. Щоправда, за словами самого Шевченка, для того, щоб закон запрацював на повну силу, необхідно ухвалити ще 57 законопроектів.
Завдяки двом колишнім журналістам (Бондаренко, Стець) і Ландику в законі про інформацію осучаснили застаріле визначення терміну, написане в доінтернетні часи.
Загалом мало активній у законодавчому плані комуністці Світлані Шмельовій можна подякувати за закон про захист від виселення приміщень державних і комунальних ЗМІ, друкарень, видавництв, книгарень і творчих спілок. ВР ухвалила закон у травні 2010 року через півроку після гучної історії з продажем книгарні "Сяйво" в центрі Києва. (Цікаво, що аналогічний законопроект "бютівець" Уколов подавав ще на початку 2009 року, але його відхилили.) Але не пройшло і року після того, як "Сяйво" зусиллями громадських активістів повернули у власність міста, і припинила своє існування книгарня "Знання" на Хрещатику, яку продали приватній особі. І закон не врятував.
На думку медіаекспертів, за 5 років журналісти не дочекались від Верховної Ради уваги і шани. "Я не спостерігав значних успіхів у діяльності Верховної Ради України VI скликання в регулюванні свободи слова та прав журналістів", - заявив директор МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. Втім, на думку експерта, чимала кількість депутатів-журналістів у ВР позитивно впливає на політичну культуру парламенту, і це радше добре, ніж погано. Експерт також нагадав, що ніхто з журналістів не став "тушкою" (як відомо, залишили свою фракцію в ВР лише Ляшко і Чорновіл, ставши позафракційними). Крім того, з БЮТ перейшов у ПР співвласник М1 і президент "Таврійських ігор" Микола Баграєв.
Екс-журналісти, авжеж, не обмежували свою законотворчість свободою слова та медіаринком, а робили свій скромний внесок по можливості скрізь. Нагадаємо, 13 авторів закону про заборону реклами тютюнових виробів четверо прийшли в політику з журналістики (Голуб, Ляшко, Бондаренко, Шевченко). "Нунсівець" Ар'єв разом із двома депутатами зумів провести антикорупційний закон, який закріпив на законодавчому рівні незалежність спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю від зовнішніх впливів. Комуніст Голуб показав себе в Раді VI скликання як палкий захисник природи України. На рахунку депутата - ухвалені закони про охорону рідкісних видів тварин та рослин, заповідний фонд, покарання браконьєрів. Ще більше Голуб хотів захистити, але не дали: тварин - від жорстокого поводження, зелені насадження в містах і селах, постраждалих від ОУН і УПА громадян України, а також авторські і суміжні права. Не встиг він також внести в список мисливських тварин шакала і запровадити безлімітний діагностичний відстріл вовка і єнотовидного собаки. Але, очевидно, все попереду, бо Голуб націлився йти в парламент на свій п'ятий термін.
Благі наміри: громадське телебачення, роздержавлення ЗМІ, покарання за цензуру
Треба визнати, що за 5 років існування ВР VI скликання старі болячки українського інформаційного простору так і не вдалось вилікувати. Зокрема, не було ухвалено поправки в закон про громадське телебачення в Україні, не вдалось запровадити відповідальність за цензуру і почати роздержавлення ЗМІ (за словами Шевченка, в Україні налічується близько 700 газет і журналів державної або комунальної форм власності).
Протягнути законопроект про громадське ТБ і радіо в парламенті 2007-2012 років намагались не один раз. Найбільшим лобістом цього питання був Андрій Шевченко. Опосередковано цьому мав сприяти, зокрема, його законопроект про зменшення повноважень і впливу Національних теле- і радіокомпаній України за рахунок створення наглядової Ради з числа громадських організацій. Нагадаємо, Закон "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" був ухвалений ще 1997 року за президента Леоніда Кучми, але відтоді так і не запрацював. 2005 року на базі Національної телекомпанії України планувалось створити незалежний канал, але далі планів справа не пішла. У ВР VI скликання проект нової редакції закону про громадське ТБ вносили на розгляд двічі (перший у 2009 році зареєстрував Шевченко, другий у 2010 р. - Шевченко спільно з Євгеном Сусловим і Владиславом Каськівим). Першому законопроекту забракло 4 голосів, щоб бути прийнятим за основу, а розгляд другого відклали на невизначений час. Тим часом, законопроект про громадське ТБ і радіо підготував цього року уряд (відповідний проект закону затвердили 17 жовтня 2012 р.). Можливо, крапку в епопеї з громадським мовленням вдасться поставити новому призову журналістів у ВР. "Сподіватися на те, що закон про громадське телебачення буде ухвалений при чинній владі, наївно. А якщо його і ухвалять, то виберуть найгірший проект із колись запропонованих і по-справжньому громадянське ТБ все одно не зроблять", - вважає Квурт. За словами експерта, формування громадського телебачення є наслідком не законів, а високої політичної культури політиків і суспільства в цілому. "Ми адаптували в 90-х роках більшість наших законів до європейських стандартів. Ми стали від цього жити по-європейськи?", - підсумував Квурт.
Чимало інших чудових ініціатив нардепів-журналістів залишились на папері. Наприклад, Геращенко і Герасим'юк пропонували надати журналістам друкованих ЗМІ більше можливостей впливати на редакційну політику, щоб обмежити сваволю власника. Уколов намагався законодавчо захистити журналістів від умисного проникнення в їхні комп'ютери з боку власників видань, але відкликав свій законопроект. Нічим також завершилась спільна законодавча ініціатива Олени Бондаренко, Уколова і Абдулліна про спрощення реєстрації для друкованих ЗМІ. Маючи такий закон, Україна могла би наблизитись до європейської практики, де більшість ЗМІ реєструються шляхом повідомлення, а не чекають на дозвіл, як у нас. Втім, законопроект навіть не включили до порядку денного.
Зняли з розгляду і законодавчу пропозицію запровадити податкові канікули для радіостанцій з великою часткою українського контенту. Не допомогла навіть присутність серед команди авторів "регіоналки" Бондаренко, яка провела перед тим законопроект про скасування на радіо 50%-ої квоти для українських авторів. "Регіонал" Орест Муц на початку цього року зареєстрував свій єдиний законопроект, який поставив би хрест на таких каналах, як ТВі, у разі ухвалення. Нардеп запропонував позбавляти ліцензії ті канали, у яких розірвано договір з оператором кабельної мережі (мовляв, щоб частоти не простоювали). Втім, проект Муца не отримав добро профільного комітета і був спрямований на доопрацювання.
Само собою, невдача спіткала багато суспільно корисних намірів екс-журналістів не лише у сфері ЗМІ. Так, Геращенко і Герасим'юк пропонували ввести відповідальність для господарів собак, що вигулюють своїх улюбленців без повідка і намордника. А Шевченкові, разом з соратником по фракції Миколою Томенком, майже вдалося провести законопроект про заборону виробникам пива спонсорувати спортивні заходи. Але з важкої руки колеги Шевченка по комітету "регіоналки" Бондаренко ВР відхилила проект закону, ухвалений у першому читанні (законопроект не пройшов перевірки в профільному комітеті).
***
Не слід забувати, що парламент, як не крути, - це командна гра. І щоб провести там свій законопроект до фінішної прямої (ухвалення в другому читанні) і далі (підпис президента), замало бути хорошим хлопцем. Перш за все, треба мати команду (читай парламентську більшість). Саме на брак підтримки наші герої списують низьку продуктивність своїх законодавчих ініціатив. "Для ухвалення будь-якого закону потрібна не ініціатива одного, а бажання мінімум 226 депутатів. А чому військові у ВР досі не зробили армію контрактною і боєздатною? А чому будівельники не спромоглися створити умови для вигідного будівництва соціального житла? Проблема не в професії одного чи кількох депутатів, а у совісті та спроможності парламенту загалом", - вважає нардеп НУ-НС Володимир Ар'єв.
Як пам'ятаємо, журналісти, що йдуть на вибори в Раду цього року, аргументують свій вибір потребою дієвих інструментів впливу на життя. Отже, одне з двох - або вони сподіваються бути весь час з більшістю, або... не в курсі, що на них чекає.
Марина Блудша
