навіщо Україні диппредставництво у Курдистані

Близьке до керівництва Іракського Курдистану інформаційне агентство Rudaw повідомило про готовність відразу двох держав вже найближчим часом відкрити свої дипломатичні представництва в регіоні. Мова йде про Шрі-Ланку, влада якої вела переговори про організацію консульства ще з 2013 року, і Україну, яка вперше запропонувала відкрити своє представництво менше року тому - у вересні 2016. Навіщо потрібно Києву відправити своїх дипломатів в один з найбільш проблемних регіонів світу – в матеріалі РБК-Україна.

У столиці Іракського Курдистану - місті Ербілі - вже діють консульства 38 держав, включаючи США, Францію і Німеччину. Саме консульства, так як посольства - головні дипломатичні представництва будь-якої держави - працюють в Багдаді.

Формально іракська столиця є адміністративним центром і Курдистану. Але лише формально. Регіон автономний настільки, наскільки це взагалі можливо: курди без оглядки на Багдад торгують видобутою у себе нафтою, живуть за законами, встановленими місцевим парламентом, і навіть військову службу проходять не в іракській армії, а в місцевих загонах ополчення-пешмерга. Державну арабську мову в Курдистані потихеньку вже забувають, все діловодство й викладання в школах і вузах йде курдською.

- Арабську пам'ятають лише ті, хто вчився в школі за Саддама Хусейна або служив тоді у війську. Молодь її вже не розуміє або майже не розуміє. Наші люди частіше бувають у курдських частинах Сирії або Туреччині, ніж в південних районах Іраку. Нас майже нічого не пов'язує з Іраком, крім валюти і посвідчень особи з гербом. Всім вже зрозуміло, що Курдистан - це не Ірак, - пояснює особливості взаємин регіону з іншою країною журналіст з Ербіля Дамга Дервіш.

Курдистан був і залишається одним з головних джерел головного болю для політиків в Багдаді. Курди, які залишилися без своєї національної держави за підсумками міжвоєнного розділу Близького Сходу, з таким становищем не змирилися. Збройні повстання і організований опір Багдаду змусили арабський уряд визнати курдське самоврядування на півночі країни і дозволити там використання курдської мови нарівні з арабською ще на початку 1970-х. Поступки, втім, не завадили Багдаду згодом труїти курдів газом і відправляти в концентраційні табори.

Тому цілком закономірно саме курди стали чи не головними регіональними союзниками американців спершу у боротьбі з вторгненням Саддама в Кувейт, а потім і в поваленні його режиму.

Роками цей регіон залишався найбільш безпечним в країні, роздертій міжрелігійним конфліктом. Шиїтські і сунітські загони ополчення, які нещадно знищували один одного, а часом і мирних жителів в центральних і південних районах країни, в Курдистані майже не показувалися. До появи в цих краях "Ісламської держави" курдський регіон Іраку взагалі був однією з найбагатших територій цієї частини Близького Сходу. Затьмарювало достатньо забезпечене існування Курдистану лише внутрішнє протистояння між курдськими політичними партіями, що вилилося навіть в повномасштабну громадянську війну в середині 90-х.

Тертя між головними політичними силами Курдистану - Патріотичним союзом і Демократичною партією - зберігаються і донині, хоча і не в такій гарячій формі, як два десятиліття тому. Зараз практично всі партії та об'єднання зайняті не війною, а підготовкою до референдуму про незалежність Курдистану від решти Іраку.

Референдуму з заздалегідь відомим результатом - на попередньому такому голосуванні в 2005 році за повну незалежність висловилися 99% жителів регіону, але так і залишилося ніким не визнаним. Теж саме, судячи з усього, чекає і нинішній референдум, призначений на 25 вересня. Схожою буде і міжнародна реакція - ще не проведений референдум вже засудили не тільки в Багдаді, але і в Берліні, Вашингтоні та низці інших світових столиць.

- Ми вважаємо, що проведення такого голосування навіть якщо його результати не обов'язкові до виконання, буде відволікати від першочергових завдань, таких як перемога над ІДІЛ, стабілізація регіону, повернення біженців, боротьба з економічною кризою і вирішення внутрішніх політичних протиріч, - заявила в червні цього року офіційний представник Держдепу США Хізер Нойерт

Тобто, з урахуванням сепаратистських настроїв, триваючої боротьби з ІД, внутрішніх політичних протиріч, Україна замахнулася на відкриття свого диппредставництва не просто в проблемному регіоні, а, напевно, одному з найбільш проблемних в світі. Проте ігнорувати його - значить втрачати дуже і дуже багато. Іракський Курдистан виключно багатий нафтою. Це основна стаття його експорту, та що там - майже єдина. Нафти там так багато, що в одному лише місті Сулейманія число доларових мільйонерів з 2003 по 2006 рік зросло з 12 до 2000 осіб. Принаймні, про це заявляв екс-президент Іраку Джаляль Талабані. У будь-якому разі, ігнорувати такий багатий корисними копалинами регіон, готовий і далі збільшувати видобуток і обсяги продажу нафти на зовнішніх ринках, було б неправильно.

В обмін на нафту Україна може надати Курдистану продукти своєї промисловості. Не тільки зброю, хоча в країні майже поголовно озброєних людей тільки на ній одній можна заробити мільярди. Є попит на авіаційні комплектуючі, силові машини, вантажні автомобілі (КрАЗ, приміром, постачав свої машини іракській армії незабаром після падіння режиму Хусейна, дещо перепало і курдам), автоцистерни і величезна кількість інших речей, що виробляються українськими підприємствами.

І продажем нафти, і закупівлею промислових товарів Курдистан займається безпосередньо, минаючи Багдад. Тому цілком логічно було б відкрити своє диппредставництво ще й там.

Однак політичні і дипломатичні вигоди в перспективі можуть бути навіть більш вражаючими, ніж економічні. Зараз саме Курдистан став ядром антиіділовської коаліції, очолюваної США. Про важливість цього регіону для цивілізованого світу свідчить хоча б кількість країн, які направили своїх бійців і свою техніку в Іракський Курдистан заради перемоги над "Ісламською державою". Зараз там розгортається світова війна в мініатюрі з участю армій десятка європейських держав, частин країн Ближнього Сходу і навіть австралійців. Цей військово-політичний альянс має всі шанси пережити "Ісламську державу", як створене для протистояння з СРСР НАТО пережило Радянський Союз.

Україні зараз не до прямої збройної участі в конфлікті в Іраку, але на дипломатичному фронті саме в Ербілі зараз можна продемонструвати спільність українських цінностей і цінностей решти цивілізованого світу так, щоб це побачили та оцінили і на Заході і на Сході.

Ну і крім того, якщо раптом позиція США і Європи, які наполягають на єдності Іраку як держави, зміниться, то для встановлення дипвідносин з новою державою Україні достатньо буде лише змінити консульську табличку на ту, на якій написано "Посольство". Правда такий розвиток подій, незважаючи на десятиліття боротьби курдів за незалежність, все ще видається малоймовірним.