Юрій Стець: Я переконаний, що вплинути на мізки старшого покоління навряд чи вдасться

Вже більше двох років Юрій Стець керує Міністерством інформаційної політики. З цього терміну майже рік Стець працює в уряді Володимира Гройсмана. Головне питання, яке на протязі цього часу задають Стецю: "навіщо взагалі треба Мінінформполітикі?". У відповідь він не втомлюється повторювати, що міністерство - виклик часу, і воно буде існувати до закінчення війни з Росією.

У минулому році Мінінформполітікі включилося в боротьбу за «мізки громадян» на тимчасово окупованих територіях. З ініціативи Стеця влада відновила телекомунікаційні вишки на горі Карачун неподалік Славянска і на Чонгарі, на кордоні з Кримом. Тепер українські телеканали покривають 75% окупованих районів Донбасу, втім, скільки людей їх там дивиться, в міністерстві не знають.

Юрій Стець не любить слово "цензура" і наполягає, що ні він, ні його підлеглі не тиснуть на ЗМІ. Проте, міністр підтримує ініціативи уряду і парламенту з регулювання українського сегмента інтернету, введення 75% квоти на україномовний контент на телебаченні. Він обгрунтовує такі заходи національними інтересами і викликами війни. Мінінформ також готовий передати СБУ інформацію про сайти, які шкодять цьому інтересу. Правда, в міністерстві наполягають, що список був складений за участю громадськості.

У той же час Стець визнає - зараз комунікація між владою і суспільством неякісна, що явно стало видно, наприклад, при поясненні теми блокади Донбасу. Про це, а також про запуск громадського телебачення, у чому Україні варто брати приклад з Ізраїлю, та багато іншого Юрій Стець расказал в інтерв'ю РБК-Україна.

- Два роки працює міністерство, майже рік у складі нового Кабміну. На скільки міністерство впоралося зі своїми завданнями? Які головні здобутки та провали?

- Якщо говорити про рік уряду Гройсмана, то я цей рік (2016 рік, - ред.) називав роком теорії, а наступний, тобто 2017, - роком практики. Мені було важливо, щоб, нарешті, закінчилася епопея з доктриною інформаційної безпеки, яку наприкінці року прийняла РНБО і підписав президент. Так само важливо, щоб була підписана дорожня карта між Україною і НАТО, у якій має бути максимально задіяне міністерство інформаційної політики. Мені було важливо, щоб була проголосована концепція популяризації України у світі. Тому що тривалий час про Україну знали лише, як про Чорнобиль, згодом трохи, як про батьківщину Руслани (переможниці Євробачення 2004 року співачки Руслани Лижичко, - ред.), потім Кличко, а зараз - війна на сході і анексія Криму.

Україна - велика країна, у якій є про що говорити світу, і це для мене є важливим. Якщо говорити про якісь практичні історії, це максимальне розширення діяльності мультимедійної платформи, наприклад, у частині "Укрінформу". Шість мовних версій. Це єдиний інформаційний ресурс в країні, який має не тільки російську версію, але й переклад на інші іноземні мови. Мені важливо було, щоб запустили журнал "Територія КРИМ", щоб ми поставили максимальну кількість передавачів на сході України і щоб за минулий рік ми встановили вежу на Карачуні, яка була знищена під час обстрілу. І щоб ми нарешті закінчили історію на Чонгарі.

Чи можу я говорити, що завдання виконано? Ні. Тому що, як мінімум, я не божевільний. Україна не стала економічно незалежною, війна не припинилася, як і інформаційна агресія з боку Росії. Я не збираюся сильно подобатися вам, а за допомогою вас - читачам. Якщо якийсь політик говорить, що він задоволений своєю роботою, то він просто хоче сподобатися суспільству. Тому, ні, я не задоволений своєю роботою. Очевидно, що допоки країна буде знаходитися у тому стані, у якому вона знаходиться, як будь-який чиновник, я не можу бути задоволений своєю роботою.

- Тобто ви залишаєтесь на посаді, поки не виконаєте свою місію тут?

- Я залишаюся на посаді, допоки Верховна Рада не проголосує мою відставку. До цього часу я за будь-яких обставин виконуватиму свої функції і свою роботу.

Якщо говорити про роботу уряду Гройсмана, у якому я працюю, то допоки тут, у Кабінеті міністрів або у коаліції немає консолідованого рішення про відставку, то мені просто не доречно та неетично, по відношенню до своїх колег, заявляти про відставку. Тому, очевидно, що ні (не збираюсь подавати у відставку, - ред.).

- Ще ви казали, що має бути виділено 1,2 мільярди гривень на створення суспільного телебачення …

- До речі, суспільне мовлення я так само можу віднести до активів роботи уряду, оскільки Кабінет міністрів максимально виконав усі свої зобов’язання, що дало можливість зареєструвати у січні ПАТ "НСТУ". І у тому є частина заслуги уряду, у тому числі, і велика частина роботи людей, які працюють у Міністерстві інформаційної політики.

- У грудні минулого року ви казали, що закладено до бюджету мільярд. Ще 200 мільйонів має бути виділено урядом після внесення змін до бюджету. По-перше, чи виділяються зараз кошти? У нас наразі кінець першого кварталу. І коли очікувати змін до бюджету?

- Згідно з законом України "Про суспільне телебачення і радіо", 1,2 мільярди має бути виділено на цей рік для роботи ПАТ "НСТУ". У грудні, коли ми виконували всі юридичні процедури щодо прийняття нормативно-правових документів, я озвучив, що одним з моїх зобов’язань є таке, яке дозволить профінансувати у повному об’ємі ПАТ "НСТУ". Це зобов’язання я з себе не знімаю і переконаний, що мені вдасться зробити так, щоб до кінця року ПАТ "НСТУ" отримало повне фінансування. Принаймні, допоки буду знаходитися на посаді, зроблю все можливе для цього.

Маючи досвід роботи медіаменеджера, я скажу про те, що тільки людина, яка прийде на посаду голови правління (ПАТ "НСТУ", - ред.) може чітко озвучити, що йому необхідно, яка стратегія того, яким чином має розвиватися ПАТ "НСТУ", яке потрібно фінансування. Мені було б важливо після того, як Наглядова рада обере керівника і членів правління, мати діалог з цією людиною. Але це не вплине на моє зобов’язання. Але я хотів би мати цей діалог, щоб зрозуміти, як і яким чином ці кошти будуть використовуватись.

Фото: Юрій Стець сподівається, що 2017 рік для посадовців стане "роком практики" (фото Віталій Носач)

- З ким би вам було комфортніше працювати?

- Суспільству і Наглядовій раді має бути комфортно. Тому жодного прізвища я не озвучу.

- В одному з перших інтерв’ю вас запитували, як потрібно достукатися до сердець жителів Донбасу. Ви сказали, що залишите без відповіді це запитання, бо не хочете розкривати всі плани. Тоді ви озвучували ситуацію, яка була на Донбасі: 30% Донецьку має покриття українських каналів. Що ми маємо зараз?

- Близько 70% територій на периметрі зіткнення зараз мають аналогове покриття українськими телеканалами і радіостанціями. Це є місією, яку виконує комісія, створена мною при міністерстві.

- А як все-таки достукатися до сердець?

- Якщо говорити про якісь практичні речі, то за, власне, 75% покриття цієї території зайти не можливо, бо не дозволяє геологія і географія - терикони. Зрештою, там ідуть військові дії. Велика кількість територій є покритою.

Що стосується сердець і мізків, то, коли мене запитують, "а щоб ви зробили на Донбасі", то ключове питання, яке ви ставите, не звучить. Тому що можна скільки завгодно ставити каналів, але проблема не у тому, на скільки територія покрита, а у тому, на скільки люди хочуть слухати чи дивитися українське телебачення і радіо. Наприклад, якщо бути відвертим і чесним до кінця, є місця, де є українські телеканали і радіостанції, але для того, щоб був доступним сигнал, треба просто розвернути антену з Донецька у бік частини, яка контролюється урядом (України, - ред.). Велика кількість людей просто не хочуть цього робити. Це велика проблема. Це проблема, яка створювалась навіть не останні 25 років, а останніми роками існування Радянського Союзу.

Я переконаний, що вплинути на мізки старшого покоління навряд чи вдасться.

- Тобто зараз іде боротьба за молодь?

- Якщо ви вважаєте мене молоддю, то так. Так, іде боротьба за людей 40-50-річного віку і молодше. Як можна виграти цю боротьбу? У першу чергу, це має відбуватися у цій частині України (підконтрольній українському уряду, - ред.). Мова іде про підвищення якості рівня життя. Тобто, ти можеш скільки завгодно відновлювати мовлення, але, якщо люди на тимчасово окупованих територіях не бачать змін тут, в Україні, у тебе просто немає аргументів, щоб переконувати їх, що треба повертатися під юрисдикцію України.

Я б тут не відокремлював Мінінформ від інших виконавчих органів влади. Тому що покращення -підвищення зарплат, зменшення навантаження на людей, підвищення соціальних стандартів - це не те, що може зробити Мінінформ. Тобто, ми - лише інструмент у тій частині, де влада має доносити інформацію. Можна скільки завгодно вішати бордів по території України про те, що у нас все добре, але, коли люди не відчувають цього, це блеф. І цей блеф дуже швидко стає відкритим.

Це буде найважливіший елемент, коли реально в Україні буде подолана корупція. Я не кажу, що вона буде повністю подолана. Цього немає у жодній із найпрогресивніших країн світу. Але, коли люди тут відчують - у Львові, Києві, Чернівцях, Черкасах, що так, це відбувається, коли вони відчують своїми гаманцями, що якість життя покращується, це буде найважливішим аргументом. Чи можна тут окремо відділяти Мінінформ? Можна, якщо б ми хотіли бути міністерством пропаганди. Ми не є міністерством пропаганди тому, що найкраща контрпропаганда - це правда. На жаль, тут все складно.

- Чи є якась статистика, скільки громадян України, які знаходяться на тимчасово окупованій території, дивляться українські канали?

- У нас немає такої статистики, окрім того, що показує статистика people-метрів, яку використовують телеканали. Окрім цієї статистики нічого не існує.

- Тобто, ми не можемо зрозуміти, на скільки вдало боремося за мізки людей?

- Окрім цієї інформації, іншої немає. А їхня інформація показує, що 25% мають можливість дивитися саме на тимчасово окупованих територіях українські телеканали і радіостанції. Якщо довіряти цій інформації.

Чи можна якимось іншим чином перевірити цю інформацію? Ми зверталися до міністерства, до всіх компаній, які займаються соціологією, у тому числі, закордонних, чи можуть вони надати нам таку інформацію та чи можуть вони для нас виконати такі послуги. Всі компанії в Україні і поза Україною сказали, що вони не можуть виконати такого функціоналу.

- У частині інформаційної політики держави давайте розглянемо приклад нещодавньої блокади ОРДЛО. Спочатку керівництво держави розповідало громадянам України про те, як погано впливала блокада. Згодом, буквально за добу, риторика змінилася. Було прийнято рішення РНБО, і керівництво держави почало говорити, що це не дуже добре, але тим не менш..

- Скажіть, в кого змінилася риторика? Моя риторика?

- Ні.

- Кого мені тоді коментувати?

- Було дуже багато заяв прем’єр-міністра, президента, членів уряду з економічного блоку про жахливі наслідки для України від блокади ОРДЛО…

- А ви вважаєте вони матимуть добрі наслідки?

- Я нічого не вважаю. Я констатую факти.

- Чи є якийсь політик чи чиновник, який вважає, що це буде мати добрі наслідки?

- Суть питання не у тому, щоб згадати, хто що говорив. А у тому, що за добу була змінена риторика і громадяни не можуть зрозуміти - це добре чи погано. Це жахіття чи ні? Чи можна було більш грамотно підійти до висвітлення цього питання - щодо вироблення позиції з цього приводу?

- Блокування не буде мати позитивних наслідків. І це є риторика МВФ. І через ці дії не відбулося виділення коштів для України з боку МВФ. Чи це буде мати позитивні наслідки для економіки України? Ні, не буде мати. І з цього питання моя риторика не зміниться.

Якщо говорити про позитивні наслідки. Чи може бути таким чином зменшення проходження через цю лінію контрабандних товарів? Так, це може бути позитивним наслідком. Отже, негативний - це проблеми з економікою. Позитивний - зменшення контрабанди. Чи співмірні ці речі? Покаже час.

- Тобто, і надалі слід очікувати ситуацій, коли влада кардинально змінює своє рішення? І потім намагається вже постфактум пояснити, чому вона змінила це рішення. А ми маємо чекати, коли ж нам пояснять.

- Чи позитивним є те, що не було достатньо коментарів про наслідки цієї блокади? НІ. І за той час, протягом якого тривала ця блокада, ми мали бути на багато більше прозорішими і мали б більше часу виділяти на пояснення своєї позиції суспільству. З цим складно не погодитися. Чи це є проблемою для влади, що вона не навчилася максимально використовувати цей місток, який я називаю "журналістами", між владою і суспільством? Це є великою проблемою. І це не тільки проблема з блокадою. Тільки максимальна прозорість влади, комунікація дасть можливість доносити позицію. Чи цей інструмент був використаний максимально? Ні, не був.

- Щодо підприємств, які залишилися на окупованій території: майже ніхто не говорив, але раптом виявилося, що вони платять податки в Україні, що у нас є 100-відсоткова впевненість, що вони не віддають якихось коштів сепаратистам. І знову ж таки, особисто для мене, ця ситуація виглядає дуже дивною, коли влада намагається пояснити людям, які воюють з проросійськими сепаратистами, що ми на їх території щось контролюємо і це все нормально. Як на мене, це яскраво виражений приклад того, що інформаційна політика в Україні дуже складна. Цього людям не пояснюють.

- Я можу визнати, що комунікація з цього питання і з інших питань між владою і суспільством не є якісною.

- А хто за цей відповідає - ви чи Адміністрація президента?

- Коли ми говоримо про вертикаль президента, то, очевидно, що інформаційні департаменти, які є у президента… Цього я коментувати не буду. Це історія, пов’язана з президентом, прес-секретарем, інформаційним департаментом. Коли ми говоримо про комунікацію уряду із суспільством, очевидно, що це Міністерство інформаційної політики і секретаріат Кабміну. І я вважаю це великою проблемою і не доопрацюванням Міністерства інформаційної політики, що не налагодили якісний зв'язок між владою і суспільством. Це є помилка, яку я маю визнати і виправити. Це те, що я роблю щодня - пояснюю своїм колегам, що без якісної комунікації між владою і суспільством ми не змінимо відношення суспільства до влади. Всі 25 років незалежності України рівень довіри до влади був максимально низьким. Допоки ми цього не змінимо, допоки ми не будемо максимально прозорими і відвертими, ми нічого не зможемо впровадити. Це є однією з проблем, якою опікується і буде займатися Міністерство інформаційної політики: впровадження реформи урядових комунікацій.

Неякісний діалог з боку уряду щодо блокади, у тому числі, недонесення точки зору уряду і щодо економічних наслідків для України, власне призвів до тих наслідків, які ми маємо і будемо ще відчувати. Це проблема української влади. Це проблема, яку треба вирішувати. І у даному випадку з себе відповідальності я знімати не буду. І впровадження реформи урядових комунікацій - це один із тих інструментів, які ми мали використати для того, щоб на багато швидше, маючи можливість діалогу з журналістами, доносити позицію уряду зі всіх питань, які відбуваються в Україні. Це проблема, яка залишилась нам у спадок від попередніх урядів. Це не відмазка.

Фото: Юрій Стець вважає, що "неякісний діалог" з боку уряду щодо блокади буде мати негативні наслідки (фото Віталій Носач)

- Днями президент підписав зміни до закону про е-декларування, відповідно до яких, зобов’язання подавати декларації поширюватиметься і на громадські організації. Чи вважаєте ви це наступом на свободу слова?

- Якщо б була прийнята поправка, яка стосувалася ЗМІ, я би казав - так, це класичний приклад наступу на свободу слова. Я про це говорив неодноразово. Коли Януковичу потрібно було тиснути на журналістів, він це робив за допомогою податкової, судів, прокуратури, СБУ. Аж ніяк йому не потрібно було створювати для цього Міністерство інформполітики. Якщо б ця поправка була прийнята, я це б назвав класичним прикладом тиску на свободу слова.

Якщо говорити про NGO (неурядові громадські організації, - ред.), то якщо ти борешся з корупцією, я не думаю, що тобі є що приховувати. Максимальна прозорість цього процесу - це те, чого вимагають і у суспільстві і донедавна вимагали наші партнери. Чому вони змінили свою точку зору? Я вважаю це подвійними стандартами. Якщо ти говориш "Я борюсь з корупцією", ти маєш мати максимально прозорий вигляд і тобі немає, що приховувати.

- А ви читали допис нардепа Мустафи Найєма на Facebook, де він ці самі слова цитував як відповідь Путіна на прямій лінії 2013 року щодо Навального?

- Мустафа Найєм для мене є прикладом депутатів, коли його життя і його декларація виглядають одним цілим. І коли йому сказали ще п’ять років тому, коли він не був депутатом, показати свої доходи, він говорив, що готовий хоч сьогодні заповнити декларацію.

- Тут справа не в Мустафі…

-Діяльність і заява Мустафи - це конкретний приклад, коли його видатки і доходи максимально сходяться. Якщо б мені сказали, чи ви довіряєте цьому депутату, людині чи журналісту, представнику громадських організацій у боротьбі з корупцією, я б сказав - так. Якщо людина хоче боротися з корупцією і не хоче показати свої видатки і доходи, у мене виникають питання до його прозорості.

- Запитання полягало трохи в іншому. Риторика української влади щодо NGO зараз повністю збігається з риторикою російської влади, яка для нас є уособленням …

- Є безліч країн, де вимоги декларування щодо чиновників та політиків на багато лояльніші, ніж в Україні.

- Тобто, в цілому, ви підтримуєте ці зміни?

- Я би не підтримував ці зміни, якби там були "журналісти".

- А зміни, які пропонуються щодо співробітників СБУ?

- Що стосується представників громадських організацій, які борються з корупцією, я хочу побачити, на скільки вони прозорі. Якщо ти є антикорупціонером, тобі нема чого приховувати. Якщо ти починаєш щось приховувати, тоді в мене питання до того, а на скільки ти антикорупціонер.

Що стосується військових, СБУ і інших представників силових структур, то доступ до їхніх декларацій має бути у НАБУ, НАЗК, профільних комітетів Верховної Ради, але вони ніяк не можуть бути публічними, оскільки ризик будь-якого працівника силової структури, який працює у системі антитерористичного центру, і у члена його родини набагато більше, ніж будь-якого громадянина, тому доступ до цієї інформації має бути у всіх, хто має доступ до документів ДСК або інших документів закритого режиму.

- У першому читанні прийнятий законопроект про обсяг квот - до 75% - щодо української мови в ефірах телеканалів. Ви підтримуєте таку ініціативу?

- Більша частина національних телеканалів має більше, ніж 75% (мовлення українською мовою в ефірі, - ред.). Є велика кількість телеканалів, які мають трохи менший відсоток і є декілька телеканалів, у яких цей відсоток менший, ніж 30%. Один з таких телеканалів - це "Інтер". Чи має це бути змінено законодавчо? Так. Чи це матиме користь для України? Я вважаю, що так. Я протягом довгого часу працював на телеканалі, де 99% було українською мовою. Це "5 канал". Тому що одним зі слів, які були у слогані "Перший український інформаційний" це було "український" і для мене це було принципово і важливо. І моя точка зору не зміниться.

- Але чи пройде ця ініціатива через парламент?

- Я буду робити все можливе, щоб це пройшло через Раду.

- У нас у суспільстві є штучно нав’язана нам проблема ще з 2004 року щодо розділу українців на україно- і російськомовних. Чи це не відштовхне російськомовну частину суспільства?

- Я не вважаю, що це проблема. Для мене, як генерального продюсера "5 каналу", це не було проблемою. Для глядачів "5 каналу" це не було проблемою. Коли ви кажете, що це "штучно нав’язана проблема", ключове слово "штучна".

- Але ми маємо її. Особливо для мешканців тепер уже окупованих територій.

- Я залишуся при своїй точці зору.

- Чи відштовхне це російськомовне населення?

- Якщо цей продукт буде якісним, ні. Якщо ми говоримо про конкуренцію, це має бути якісний продукт. Чи може бути український телепродукт якісним? Так. Це доводить велика кількість телеканалів. Наприклад, "1+1". Це не стало проблемою для радіостанцій.

Якщо цей закон буде прийнятий, телеканали мають його виконувати. Не тільки ті, які виконують його сьогодні тому, що вони дійсно патріотично налаштовані і розуміють, що таке Україна. Але і ті декілька телеканалів. Після прийняття цього закону, а я переконаний, що він буде прийнятий, ця частина, яка не виконує квотний принцип, потрапить до цієї великої частини, яка його виконує.

- Ще одна неоднозначна ініціатива парламенту - законопроект 6079 про посилення боротьби з тероризмом. Зокрема, він передбачає, що оператори і провайдери мають надавати персональні дані правоохоронним органам на їх вимогу, а не за рішенням суду, як це відбувається зараз.

- Якщо ми говоримо про зону АТО, так. Якщо це відбуватиметься по всій Україні - не підтримую. Тому що, коли це стосується проведення антитерористичних операцій, то законодавство і дії силових структур у таких країнах, ми бачили приклади у Великобританії, Франції, або ситуацію зі США під час 11 вересня, вона була набагато жорстокішою.

Фото: Юрій Стець впевнений, що збільшення україномовного контенту на телеканалах буде корисним (фото Віталій Носач)

- 10 березня уряд затвердив план дій щодо реалізації Стратегії кібербезпеки. Один з найбільш цікавих пунктів - це щодо блокування сайтів за рішенням суду. Інтернет асоціація України уже виступила з різкою критикою. Вона говорить, що фактично це є політичною цензурою. Що це дасть країні і як це буде впроваджено?

- Якщо ми говоримо "за рішенням суду", то подібні дії мають місце у будь-якій країні світу, принаймні, у тих, які ми вважаємо для себе за приклад. Тому мені складно коментувати, що це буде впроваджено як цензура. Тому що будь-який громадянин може подати до суду на будь-який ресурс, якщо він вважатиме, що останній порушує його права, прописані в Конституції чи інших законах України. Тому я не бачу, яким чином це може трактуватися як впровадження цензури.

- Держава може подавати до суду?

- Якщо ми говоримо про державу, то держава не має інших можливостей та інструментів, окрім відкриття кримінальної справи. Та наступний крок - похід до суду. Це єдиний інструмент, який є у будь-якій цивілізованій державі, на які ми хочемо бути схожі.

Інших більш демократичних норм, аніж рішення суду не існує.

- Як це буде реалізовано?

- Мені складно про це говорити тому, що я не є суб'єктом розробки цього нормативно-правового документу. На скільки я знаю, цей документ має напрацювати та дати на розгляд Кабміну МВС, спільно з Нацполіцією та СБУ.

Коли ми говоримо про дії міністерства, що пов’язані з пунктом Доктрини інформаційної безпеки щодо ресурсів, яким займається МІП у частині моніторингу, то справді близько 20 ресурсів вже через моніторинг потрапили на розгляд від робочої групи до мене. Цього тижня було засідання експертної ради, на наступному засіданні ми передамо список цих ресурсів з аргументною базою до СБУ. Більш демократичного інструменту, ніж проходження через представників громадянського суспільства, які є у експертній раді при міністерстві, а потім, як наслідок, через силові структури до суду, просто не існує. Я не знаю більш демократичного шляху.

- Просто не запроваджувати ці норми…

- Тоді поясніть мені, яким чином реагувати на ресурси, які спрямовані і створені для того, щоб впливати на Нацбезпеку і які є ризиком для суверенітету України? Більш демократичної норми просто не існує.

- Якщо ми повернемося у 2011 рік. Якщо б такі норми запровадила влада Януковича, ви б їх підтримали?

- Я би їх підтримав.

- Ви не вважаєте, що деякі з цих норм схожі на норми так званих диктаторських законів 16 січня 2014 року?

- Ні. Якщо комусь з виконавчих органів влади надається право виключно за рішенням будь-якого чиновника закривати ті чи інші інформаційні ресурси незалежно від того, що це за ресурси, тоді це пряма норма авторитаризму чи диктатури. Якщо, згідно з моїм баченням, відбуваються певні процедури - обговорення з представниками медіа-юристів, громадських організацій, аналіз робочої групи цих ресурсів і потім проходження через суд. Якщо ви бачите більш демократичну норму, назвіть мені її. Якщо ні, тоді скажіть мені, чому це може бути кроком до диктатури?

- Знаючи стан нашої судової системи…

- Тоді має бути реформа судової гілки влади. Інакше це називається анархія - відсутність будь-якого рішення по будь-яким питанням у будь-якій країні. Ми аналізували законодавство всіх країн ЄС, США. Більш демократичної норми не існує. А не відстоювати суверенітет України, тоді ми всі маємо зараз погодитися, що те, що відбулося у 1918 році - це добре. Ви готові взяти на себе таку відповідальність? Я вважаю, що втрата країни на зразок того, що розпочалося з 1918 року, зараз є не меншою загрозою. Я буду робити все можливе, щоб цього ніколи не відбулося. Але я ніколи не буду проповідником цензури. Тому що я отримав велику кількість гуль на голові для того, щоб свого часу для теперішнього покоління журналістів здобути свободу слова.

Тобто, якщо є один чиновник, який це визначає, це крок до диктатури і цензури. Якщо це є з обговоренням, у тому числі, за участі представників громадських організацій, це найкласичніший приклад демократії.

- Де у вашій Концепції є межа між опозиційним ЗМІ і ЗМІ, яке несе загрозу суверенітету та національній безпеці?

- Ми з вами по-різному відносимося до ЗМІ. У моєму розумінні існує ЗМІ, яке працює, згідно з редакційним статутом, де інформація максимально збалансована і перевірена з різних джерел. Ми це робили згідно зі стандартами ВВС, а ви зараз говорите, наприклад, про наявність опозиційних ресурсів. Для мене це не прийнятно так само, як і не прийнятно поняття "провладних ЗМІ".

- Де межа між ресурсом, який дозволяє собі аргументовану критику влади і ресурсом, який належить до групи ресурсів, які несуть загрозу країні?

- Аргументована критика будь-кого - це логічно і правильно, з боку роботи будь-якого журналіста, не залежно від того, до кого і як він відноситься.

- Якщо, наприклад, ЗМІ цитують політиків, які кажуть про необхідність перевиборів, перевибори - це загроза національній безпеці?

- Ні. А ці правила мають бути виписані і чітко зрозумілі. По-друге, ці правила мають відповідати конкретним статтям Конституції, Кримінального кодексу та інших законів України. Ці принципи будуть озвучені. Це буде максимально прозорий документ, де ми напишемо, що на офіційному сайті міністерства є конкретні принципи, за яким ми рухаємося, аналізуючи ЗМІ в інтернеті. Ось конкретні статті закону. І ніяк інакше. Це не буде огульна історія однієї людини, яка скаже: "Ці ресурси закрити, тому що я так вирішив".

Є експертна рада, у якій нема жодної людини від міністерства, крім мене. Решта людей - це представники медіа-спільноти, медіа-юристів та представників громадських організацій від медіа. Тільки так, а не інакше.

- А вам не здається, що таким чином ми повторюємо шлях Росії початку 2000-х, коли під приводом війни у Чечні, деолігархізації відбулись ті сам речі - максимальна зарегульованість державою діяльності ЗМІ, і зрештою це призвело до тої ситуації на медіа-ринку …

- Ні. Тому що для себе я бачу за приклад історію Ізраїлю, а не Росії.

-Але риторика така сама.

- І в Ізраїлі є така сама риторика. Тільки питання у тому, які люди і яким чином виконують закони. Коли я кажу, що у своїй діяльності і на півкроку не зрушу у бік цензури і буду пропонувати Верховній Раді вносити зміни до законодавства виключно після того, як я пройду через сито експертної ради, де Андрій Куликов, Зураб Аласанія, Тетяна Лєбєдєва - голова наглядової ради ПАТ "НСТУ", де купа медіа-юристів і тільки тоді, виконуючи закон, буду діяти, це є для мене конкретним прикладом того, як може працювати чиновник. Не такий, який працює у Росії, а такий, який працює в Ізраїлі, США.

- Навіщо створювати ще один орган, якщо є купа органів, які можуть подати до суду на ЗМІ за публікацію…

- Якщо існує купа органів в країні, чому за весь час до створення міністерства не відновлювали вежі на Донбасі? Не займалися створенням Дорожньої карти Україна-НАТО і як наслідок - створенням Доктрини інформаційної безпеки? Не займалися складовою у гібридній війні інформаційною безпекою? По одній простій причині - світ дуже швидко змінюється. Велика кількість країн ЄС лише зараз розуміють, що потрібно створювати подібні органи і створюють подібні органи. Лише зараз напрацьовують такі документи.

Наприклад, Польща, яка зараз працює над створенням Доктрини інформаційної безпеки. Тому що світ максимально швидко рухається. І, на жаль, влади багатьох країн, у тому числі ЄС, дуже повільно на це реагують. Тому що перехід маніпулятивного впливу у соцмедіа відбувся на багато швидше, аніж це зрозуміли політики і в цій країні, і в США - "привіт Трамп", і у Франції - "здрастуй Ле Пен". Тому що влада має бути трохи швидшою. Тут, в Україні, вона є швидшою, принаймні у частині намагання реагування на інформаційні виклики. Давайте ми це теж похоронимо. Тоді не діючі політики, а хтось інший має нести відповідальність за країну.

- За останні три роки діяльність ЗМІ стала більш контрольованою державою?

- Ні. Набагато менш контрольована, ніж це було три роки тому. Тут є більші виклики для ЗМІ. Рівень довіри до ЗМІ за останні 25 років є максимально низьким і рівень недовіри до ЗМІ зараз перевищує рівень довіри. Тут великий виклик для самих журналістів.

- Яка гарантія того, що сама держава не використає свої можливості впливу на ЗМІ під час майбутніх виборчих кампаній?

- Жодної гарантії жодній людині з жодного питання у жодній країні світу ніхто дати не може. Під час жодних процесів, не тільки виборчих. Наголошую, Януковичу для тиску на журналістів і впровадження цензури було достатньо СБУ, прокуратури, податкової і судів. Коли ти створюєш максимально прозорий орган для того, щоб відповідати складовій гібридної війни - інформаційній - просто намагаєшся максимально швидше реагувати, аніж інші на ті виклики, які існують. Коли тебе після цього доганяють країни ЄС, наприклад балтійські країни чи Польща, я не бачу логіки вашого питання.

Можна нічого не робити, нічого не створювати - тільки руйнувати, чим займаються час від часу політики в Україні.

- Можливо, владі потрібно зосередитися на вирішенні першої проблеми, ніж контролювати те, що зараз є.

- Перша проблема не виключає другу. Це велика кількість проблем, які нам дісталися у спадок. А велика частина влади не знаходиться у цих кабінетах, а на середньому рівні - велика кількість людей у держадміністраціях на місцях, чиновників середнього рівня тут, у центральних органах влади. Чи вони готові до змін власне у своїй роботі на сьогодні? Ні. Чи це впливає на діалог влади зі суспільством? Надзвичайно. Чи треба це змінювати? Так!

- Повертаючись до розмови про свободу слова, ви казали про цензуру, але зрештою журналісти публічно заявляють про цензуру. Савік Шустер про це говорив - не про Міністерство інформаційної політики, але згадував про Адміністрацію президента. Також журналісти "Радіо Вєсті "…

- Подивіться на мене. Я не міністр екології. Я - міністр інформаційної політики. Якщо хтось каже, що у моїй діяльності знайде аргументи, що була впроваджена цензура, що я розсилав якісь документи на телеканали чи радіостанції, що свідчили про те, що я впроваджував цензуру, це буде виключним питанням, або викликом для мене. Якщо це, з мого боку чи з боку людей, які працюють у міністерстві, не відбувалося, тоді я готовий коментувати свою діяльність і діяльність людей, які працюють у міністерстві.

- Тобто, в Україні не існує цензури з боку керівництва держави?

- З боку Міністерства інформаційної політики, як частини виконавчої влади, яка називається Кабінет міністрів, жодного кроку не було і не буде, принаймні за часів, поки я працюю в уряді.