як виживає прифронтове місто

Прифронтова Авдіївка зараз не сходить зі шпальт газет та екранів телевізора. Про це маленькому містечку, в якому в кращі часи жило кілька десятків тисяч осіб, зараз знають навіть в ООН та Європейському парламенті.

Майже тиждень він обстрілюється російськими військами. На момент виходу матеріалу відомо, що в ході бойових дій там загинуло 10 військових, ще 66 осіб отримали поранення. Є жертви і серед мирного населення.

Кореспонденти РБК-Україна вирушили в Авдіївку разом з волонтерами  з благодійної організації "Крила щедрості та турботі".

В 9 ранку четверга в'їжджаємо в Авдіївку. З неділі 29 січня місто знаходиться під постійним обстрілом. Назустріч на великій швидкості їде, так званий, "дзеркальний патруль" спільного центру контролю і координації (СЦКК) з п'яти машин. "Дзеркальним" його називають тому, що одночасно, в одну заздалегідь обумовлену точку, з нашої і окупованій території, приїжджають дві групи. Зазвичай це представники ОБСЄ та російської сторони, а також українські офіцери. Цього разу їх супроводжує аварійно-рятувальна служба. З неділі Україна намагається встановити режим тиші, щоб почати відновлення ліній електропередач, що постачають Авдіївку.

- Обстрілів менше, - розповідає голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (ВГА) Павло Жебрівський. - Чекаємо, поки з тієї сторони бригади пустять. Вчора (1 лютого, - ред.) дали усну згоду, але поки не буде письмових гарантій, я хлопців не пущу. Дали "тишу" в середу. Пішли енергетики з саперами першою групою. Не дійшли 300 метрів до фільтрувальної станції, почалися обстріли. У сепаров є стимул прискоритися - в половині Донецька, Ясинуватої, Макіївки відсутня вода.

З ранку у координаційного штабу була надія, що до кінця дня подача електрики відновиться. Через півгодини після того, як ми поговорили з Жебрівським надходить інформація про те, що "режим тиші" все ж оголошений. Але через час надія на те, що роботи будуть розпочаті, випаровується. Представники "дзеркального патруля", які прибули з боку окупованого Донецька, заявили, що їх обстрілює українська сторона. "ОБСЄ з тієї сторони втекли. Наша група (ремонтників, - ред.) не виїхала. Ну, ось сенс нам обстрілювати і не підключати до електроенергії місто!" - обурюється один з представників ВГА.

- Розумом Росію не зрозуміти, - у відповідь, зітхаючи, зауважує Жебрівський.

Подача електрики в Авдіївку - одна з головних тем. Переговори йдуть постійно. Жебрівський на слово не вірить і постійно вимагає письмових гарантій того, що обстріл вестися не буде. 3 лютого на своїй сторінці в Facebook він написав, що російська сторона в СЦКК надала письмові гарантії припинення вогню з 7.00 до 18.00 в районі прориву ЛЕП біля Авдіївки: "Бригада електромонтажників у супроводі мінерів готується до виїзду на відновлення ліній. З боку тимчасово окупованих територій також виїжджає бригада".

Але це все було потім, після чергового обстрілу Авдіївки.

2 лютого

За кілька годин до активізації обстрілу увечері в четвер на вул. Молодіжної в Авдіївці - ніякої паніки і суєти. Людей на вулицях, як в звичайний день. Для немісцевих цю буденну картину порушують вибухи з боку старої частини Авдіївки та промзони, а також звуки генераторів, підключених до магазинів і банків.

- Магазини працюють, продукти харчування є. Люди просили свічки, на наступний день їх привезли. Вода подається за графіком, бутильована видається і розвозиться, кому потрібно. Крім бутильованої, розвозимо питну воду, і технічну, - розповідає РБК-Україна заступник міністра регіонального розвитку Едуард Кругляк. - Ми забезпечуємо будинку теплом, температура енергоносія 50-52 градуси. У квартирах - від 16 до 21 градуса. Розгорнули пункти обігріву, гарячого харчування. Випадків обмороження немає.

Під час розмови з Павлом Жебрівським, у нього задзвонив мобільний. Дзвонив прем'єр-міністр Володимир Гройсман. "Єдине, що я прошу, позиціонувати допомогу не на продуктах харчування. Мені зараз потрібні будівельні матеріали: шифер, скло, цвяхи, дошки, бруси, лінолеум", - сказав він чолі уряду. Розмова виявився коротким, не більше п'яти хвилин.

- ми Вирішили відбудувати будинок, наприклад, - розповідає вже нам Жебрівський. - Два місяці триває процедура відбору проектувальника, мінімум ще два місяці - проект, мінімум місяць - експертний висновок на проект. Тому два місяці на вибір підрядника. Тобто, сім місяців йде процедура визначення проекту до початку робіт. Сьогодні я змушений працювати в таких процедурах.

З їжею, гуманітарною допомогою, медикаментами в Авдіївці дійсно все в порядку. Про це можна судити, якщо подивитися на роботу пункту життєзабезпечення, що розташувався біля стадіону "Хімік". Вже ввечері він стане однією з цілей обстрілу. За якихось 500 метрів від нього - "щит" з дев'ятиповерхівки з відомим муралом - зображенням особи однієї з місцевих учителів. Яскравим доказом того, що "прилітає" саме сюди - пошкоджені вікна та стіни будинку. Для місцевих жителів - це "район блокпоста". За ним, так і біля нього, перебувати небезпечно - це вже зона обстрілу, в тому числі і із стрілецької зброї. Але, незважаючи на "закадрові" звуки від вибухів, у цій частині міста люди ведуть себе, як ніби нічого не відбувається. В одному з дворів бездомний риється в сміттєвих баках, видимість мирного життя створює зліплений сніговик.

Неспішним кроком через цю зону добираються додому в район Старої Авдіївки Наталія та Сергій. Стара Авдіївка - це приватний сектор, який розташований за промзоною. Саме жителі цього району більше всіх страждають від обстрілу в місті. Пара щастить велосипед, завантажений продуктами, серед яких фарш, молоко, хліб і капуста. Із-за останніх обстрілу вони не виходили зі свого будинку три дні. Запаси їжі закінчилися, а стояв поблизу з ними єдиний магазин - розбомбили.

- Боїмося. Ось зараз почали стріляти - як дійти додому? – спокійно, але трохи приречено розповідає жінка. - А що робити?

Біля їх будинку постійні обстріли, додають вони вже більш емоційно. Крім куль, прилітають і снарядів важкої артилерії.

- Три прильоту "Граду" було саме по нашій вулиці, - спокійно каже чоловік. - У нас за городом вже видно передова. Вночі будинок ходуном ходить.

Підвалу у них немає, тому укриття для них - тільки стіни власного будинку.

- Там не вгадаєш коли (обстріл, - ред.). Може бути 10 хвилин тиші, а потім ... - розповідає Наталія.

- Там не вискочиш нікуди. Тим більше, мороз... - доповнює Сергій.

Компот

У пункті життєзабезпечення сім наметів Держслужби надзвичайних ситуацій та один – благодійної організації, три стаціонарні пункти обігріву. Сюди за допомогою звернулося вже понад 8 тисяч осіб. У повну силу працює три польові кухні.

- Що готуєте?- запитуємо у бійців ДСНС. Ці двоє хлопців з Бахмута працюють тут уже два дні.

- зварили Компот. Суп з п'яти ранку вже з'їли, зараз другу порцію будемо варити. Ось бульйон готовий, зараз піде за горохом. З вечерашнего дня вже замочений варто. Вчора в лікарню відвантажили макарони і суп.

- Хто меню складає?

- Начальство. Що скаже, те й готуємо.

Місцеві жителі їх дякують і запитують, чому такої допомоги не було у 2014 і 2015 роках, коли Авдіївку обстрілювали ще жорсткіше, ніж зараз.

- Всі їхали. Ти б бачила, що творилося! Маршрутки під зав'язку. Приватники по стольнику брали до Красноармійська. Як маршрутки їхали - не знаю, у них аж колеса просідали. Їдемо, а нас обстрілюють. Я всю дорогу "Отче наш" читала, навіть дядьки шепотіли молитви. Що буде в цей раз не знаю, - розповідає Валентина.

Мирний прийом їжі порушують кілька п'яних чоловіків. "Що ви жрете все, берете у них?" - кричить один. Другий обурюється інтересом з боку журналістів, фотографують польову кухню: "що Ми вам тут, зоопарк? Що ви нас тут все знімаєте? Поприезжали...". Одного з них з натовпу виводять військові, охороняють наметове містечко і настійно рекомендують іти додому проспатися.

- Настрої в місті різні. Багато хто дякує, розуміє, що є проблема. Люди в магазинах кажуть "спасибі", що і є гаряча їжа, і вода. Хочуть, щоб ці виродки валили звідси і залишили нас у спокої. Якщо різні позиції, ніхто в перепалки не вступає, але зрозуміло, що в сім'ях є ті, хто воює на тій стороні, - розповідає Павло Жебрівський.

До наметів, які видають "гуманітарку" вишикувалося дві черги: для сімей з дітьми - одна, для дорослих - інша. Жінка з трьома дітьми розповідає, що перший раз тут. За два тижні вона вперше вийшла з дому. "Дитина хворіла, а ми на 9 поверсі живемо. Важко було. Беремо все, що будуть давати", - каже вона.

Ще одна мама з 4-хлетним сином каже, що не вперше тут, але зараз стоїть за миючими засобами і банними приладдям.

- Як ми хочемо світу... Син питає, що за вибухи. Ми з чоловіком відповідаємо, що навчання йдуть. На самому початку, в 2014 році, ми їхали звідси. Але ви розумієте, в чому проблема? На новому місці треба зняти квартиру, оплачувати комуналку. На все потрібні гроші. А поки нас в Авдіївці не було, нам нарахували борг за послуги. Ну як так? Ми ж біжимо не тому що нам так захотілося, - каже мама.

- моя Донька їхала в Красноармійськ. Господарі підняли орендну плату, оскільки вона повернулася. Вони жили в селищі Жовтневому, під аеропортом. Онук мій, зараз йому 7 років, тоді, в 2014 році весь цей пекло чув і бачив. Одного разу добу мовчав від переляку. Зараз він вже може розповісти, як бачив вертоліт, і з нього щось летіло, - це згадує вже інша жінка. У вівторок, каже вона, було затишшя, тому ніч можна було провести вдома: "Напередодні дитина кричав просто жах".

- Чуєш, бахкає на околицях. Як мені страшно... - зав'язує розмову з РБК-Україна Людмила. З неділі інтенсивні обстріли почалися. Найсильніше в понеділок. Вже всі думали, триндець. Якби ти зайшла до мене додому, послухала, відразу б утекла! Вчора чоловік на стадіоні говорив, що стріляти не будуть тиждень.

За її словами, її син та дочка "зараз живуть в ДНР", а вона тільки й знає, що приймає ліки від тиску і нервів. "Дорогі у нас ліки і продукти дорогі, але я за гуманітаркою не ходжу, кашу не їм. Я гидлива. Цибулька, картопелька є, і це найголовніше.

Пунктів обігріву в Авдіївці, де також можна зарядити телефон, і випити чаю - досить багато. В одному з автономних пунктів при церкві, куди благодійна організація з Києва "Крила щедрості та турботи" привезла теплий одяг, взуття, спальники та пледи, грають у настільний футбол 6-річна Настя та 8-річний Данило. Батьки в школу їх не відпустили. Поки небезпечно. Так діти не особливо хочуть. "Я і так знаю, - сміється Настя. - Але математику люблю. Алфавіт знаю, тільки не всі букви можу розповісти".

Можливість покинути свої будинки розглядає менша половина мешканців, і все через відсутність грошей на переїзд та оренду квартири в іншому місці. Багато хто скаржиться, що в їх відсутність накопичуються борги. У військово-цивільної адміністрації знають про цю проблему і навіть ініціювали введення заборони на припинення поставок тепла при наявності боргів перед ТКЕ.

- Мінрегіон погодив, а Кубів (Степан Кубів, – перший віце-прем'єр-міністр економрозвитку, - ред.) сказав: "Можуть впасти платежі, категорично проти". Вовк (Дмитро Вовк, голова Нацкомісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, – ред.) говорить, мовляв, а чим це вони відрізняються від інших? Ви це серйозно? А ви спробуйте тут пожити, спробуйте засідання Кабміну провести тут! – обурюється один з представників місцевої влади.

За станом на 3 лютого з Авдіївки евакуйовано 200 осіб, з них 95 дітей. За словами Павла Жебрівського, в місті 2 тисячі дітей. "У середу 77 дітей вивезли з батьками в Святогірськ. Були заявки на 29 осіб, виїхало 20, у вівторок була заявка на 180, а поїхали 77", - уточнює він.

Слово "евакуація" в штабі вимовляти не можна. Оголошення евакуації означає повільну смерть міста. Песимістичний план "Б" - зниження температури в мережах, загроза "разморожения" всієї системи. На цей випадок всі алгоритми прописані. Техніка і спецслужби готові, кожен знає, за який будинок і за яку людину він відповідає. У штабі підрахували, що за один раз з Авдіївки можна вивезти понад 4 тисяч осіб. За останні кілька днів вже є жертви серед мирного населення. 2 лютого, ввечері, з-за обстрілу міста загинула жінка, ще одна поранена. Також поранення отримали іноземний фотокореспондент і офіцер ДСНС.

- Напередодні загинула ще жінка, четверо поранених. Це ті, хто пройшли через лікарню. Поранення серйозні мінно-вибухового характеру від мінометів, "Градів" і артилерії. За останні два дні, що я тут, всі служби працюють блискуче. Вчора вночі працювали в операційній, життя була врятована, - розповів головний спеціаліст управління екстреної медичної допомоги та медицини катастров Моз Олександр Данилюк. - По медикаментах все є, але є потреба в оперативному резерві на випадок ескалації, блокади. З фахівців є потреба в гинекологах, анастезиологах, фахівців екстреної медичної допомоги та медицини невідкладної допомоги.

Школа №7

Після двох днів перерви в четвер відновився навчальний процес у місцевій школі №7. Вдень у входа чергує людина в камуфляжі та з зброєю. Директора Людмилу Полянську застаємо за розмовою з представником UNICEF. Дитячий фонд ООН подарував школі флешки і футболки.

Всередині приміщення тепло, а електрика надходить від генератора ДСНС. У школи є і власний, але він маленький і його на всі приміщення не вистачає. До війни у школі №7 навчалося 700 дітей, зараз - 200. Після того, як відновили заняття, прийняли рішення дозволити сюди ходити і дітей з інших шкіл, в тому числі, і зі Старою Авдіївки.

- Тут невідомо, де небезпечніше, тут скрізь небезпечно, – говорить директор у своєму кабінеті.

На цих словах Людмила Веніамінівна підходить до столу і виймає "подарунок" - осколком від снаряда, який влетів на шкільний стадіон. Свіжу вирву від снаряда сніг ще не встиг припорошити.

- Це ми знайшли у себе в кабінеті вчора, - пояснює вона. - Але це прилетіло в неділю. Дітей не було. Ми побачили, коли прийшли в понеділок.

Щоб дітям, які добираються здалеку, не доводилося надто рано вставати, в школі змінили графік занять. Тепер уроки починаються з 9 ранку, а не з 8, як зазвичай.

- Звернулися батьки сказали, що "ми йдемо на роботу, наші діти залишаються вдома". Це страшніше, розумієте?- каже вона.

Всього в місті п'ять шкіл. Школа №7 ввечері потрапила під обстріл.

- Я перший раз тут, ось йду подивитися воронку від прилетів "Граду", вчора перший раз почув обстріли. Страшно, я ніколи такого не чув. Мені кажуть: "Звикнеш", - ділиться з нами співробітник ДСНС Володимир. Його група відповідає за забезпечення школи №7.

Відновити навчальний процес вирішили саме тут. У школі є притулок, в якому в разі обстрілу можна укрити дітей.

- З досвіду, що ми пережили, від осколків (може врятувати, - ред.) - так. Від прямого попадання - не знаю, не перевіряли, - каже завгосп.

Про характеристики надійності підвалу-притулку каже завгосп Тетяна Григорівна. Всередині - кілька приміщень. В одній із просторих кімнат багато дерев'яних шкільних стільців. У кутку біля входу - буржуйка, а в кількох кімнатах заготовлені дрова.

- Це з 2014 року варто. Ось бачите, коптило, затоплювало, - показує Тетяна Григорівна на стелі чорні сліди. Але поки що буржуйка не потрібна – тепло надходить з Авдіївського коксохіму.

За словами одного з викладачів школи, і вчителі, і діти знають правила поведінки в критичній ситуації. Якщо є електроенергія - сигналом тривоги служить шкільний дзвінок, при відсутності світла – черговий безперервно свистить у свисток.

- Діти по-різному реагують. Хто впадає в ступор, особливо ті, що молодші, хто розуміє, що відбувається. Але це інше покоління дітей, їх психіка поламана, Бог його знає, як у дорослому віці це все позначиться, хоча ми працюємо з психологами. – говорить один з учителів.

Дядя Женя

На сьомому поверсі однієї з багатоповерхівок Авдіївки в районі селища "Хімік" живе Женя. Коли він відкриває вхідні двері, відразу відчувається тепло.

- Ха, тепло... - роздратовано пояснює він. - Газ включений.

Труби в квартирі холодні. На кухні працюють дві газові конфорки і духовка. Доводиться залишати відкритим вікно, щоб провітрювати приміщення.

На хвилину в гості заходить сусідка. І теж встигає здивуватися.

- Тепло у вас. А у мене дубак, духовки немає, - каже вона і торкається долонями. Вони в неї холодні, як ніби жінка тільки що з вулиці.

У ванній, в мисках і в пляшках набрана вода. Останні дні хоч і не було великих проблем з її подачею, але за три роки війни Женя звик запасатися.

З електрикою важче. Ліхтарик, який рятує останні п'яти днів, лежить на кухонному столі разом з сигаретами і завжди при Дружині. В його домі три роки не працював ліфт. З Нового року знову запустили, але після відновлення боїв він знову не працює. До відсутності світла Женя теж звик, але не в зимовий час.

- Якщо немає глобальних, як зараз, припустимо, боїв, то з періодичністю десь раз в тиждень - два тижні світло постійно перебивається. Стабільно - тиждень-два. Світло перебили - води немає, - говорить він. - У нас не було світла майже два місяці в 2014 році, коли нам його перебили в 20-х числах липня.

З-за відсутності інтернету і телевізора, що відбувається в країні Женя може дізнатися тільки у знайомих з інших міст, до яких дзвонить по мобільному. Його він заряджає в місцевих магазинах за п'ять гривень. Він зізнається - коли з'явиться світло, насамперед включить мамі телевізор, а сам «залізе» в інтернет дивитися новини.

Під час розмови з ним з'являється відчуття, що він максимально вбудуватися в ці умови і не збирається від'їжджати, навіть зараз, коли місто опинилося на межі гуманітарної катастрофи. Хоча переселенський досвід має - разом з хворою мамою прожив 10 місяців в Чернігівській області.

- Ну а сенс? Ми ніде не потрібні, - пояснює Женя. - Моя ситуація лежить за стінкою - хвора мама. Раз. Коли ми виїхали, у мене якісь грошенята були. Зараз у мене нема за що їхати.

У місті наш господар відомий як «дядя Женя». Він - співак. Його репертуар - диско 80-х. До війни виступав у Донецьку в ресторанах, а після - в Авдіївці щонеділі в ресторані на літньому майданчику. Співав навіть під акомпанемент вибухів від обстрілу. Взимку ж – без роботи.

- Спочатку чекаємо, поки закінчаться обстріл. Потім чекаємо весну - і далі щось будемо думати, - каже він на прощання, викуривши одну з багатьох, за час розмови, сигарет.

З неділі до четверга вечора більшість снарядів під час обстрілу або потрапляли в район Старої Авдіївки, або промзону. Але кілька разів прилітало та селище "Хімік" з адмінбудівлями і багатоповерхівками.

У даху однієї з п'ятиповерхівок - діра діаметром у два метри. Це слід від "прильоту" снаряда у вівторок. На землі лежить мотлох, в якому копирсаються ворони. У під'їзді цього будинку, як і у всіх інших багатоповерхівках, через відсутність світла не працюють домофони. Тут живуть до десяти осіб. На одному з сходових прольотів лежить дитячий велосипед. Трохи вище - санки. На останньому прольоті - розбите вікно. До вівторка воно стояло в квартирі Надії Олександрівни. Вікно – це все що залишилося від цілого балкона, який повністю обрушився від ударної хвилі і осколків.

- Це близько сьомої ранку як бахнуло ... добре, що я перебувала в тій спальні, - жінка показує в іншій частині квартири кімнату, в якій вона врятувалася.

- Як вийшла - повна хата диму, повно скла, – продовжує вона. – Тому що балкона немає. Все побито.

У кімнаті залишилися сліди від пилу після прибирання. Вікна балкона ще не відремонтовані - їх затягнули будівельної плівкою, колыхающейся на вітрі. А замість дверей - фанерка. З-за цього в квартирі холодно і Надія Олександрівна у верхньому одязі. Хоча батареї ледь теплі.

Як з'ясовується, це не перше руйнування її квартири. За ці три роки біля будинку кілька разів падали снаряди. Після одного з обстрілів довелося міняти вікно на кухні.

- Коли це закінчиться? - з надією питає вона.