Вихідні спотикання: що робити з "травневими" святами
Фото: Україні треба вирішити, що робити з "травневими" святами
Якщо до останнього часу перша травнева декада розглядала як закамуфльований реверанс влади збіднілому населенню країни, то сьогодні в графік українських свят втручається гібридна війна. Цей факт вимагає від української влади конкретних дій в частині гуманітарної політики.
Українці люблять і вміють святкувати, і Кодекс законів про працю чимало їм у цьому сприяє. Принаймні, то його положення, яке робить вихідним святковий день випадає на вихідний. Тому Україна практично приречена на низку вихідних від 3 до 10 днів, серед яких травневі свята займають особливе місце.
Справа, звичайно ж, не в загальному захопленні Першотравнем. І навіть не в тому, що День Перемоги сприймається більшістю наших співгромадян з якимось особливим благоговінням: соціологи свідчать, що свято перемоги над нацизмом для українців не входить в першу трійку улюблених свят. Все набагато прозаїчніше: весняно-польові роботи на початку травня консолідують мільйони українців, які сьогодні часто виживають за допомогою ведення присадибного господарства. Якщо згадати, що святкування річниці Жовтневої революції в Петербурзі українського КЗрП прибрали в 2000 році, стає зрозумілим, що осмисленого замаху на травневу традицію від нашої влади чекати не варто.
Але на перший план, як показує початок травня 2016-го, виходять зовсім інші резони. Росія найактивнішим чином використовує День Перемоги у своїх пропагандистських цілях. І проникливі георгіївські стрічки, і "Безсмертний полк", та інші мас-медійні заходи б'ють по святкуючим громадянам України досить прицільно. Деякі гарячі голови, типу директора Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, вже закликали скасувати радянські святкові дні, включаючи 8 березня. Враховуючи ККД нинішнього парламентського скликання, подібна ідея здається фантастичною апріорі.
Що ж робити в цій ситуації українській владі? Необхідно реагувати і формувати проактивний, а не реактивну порядку денного. Травневе інформаційне вторгнення Росії, яка лише дивом не розгойдало ситуацію в країні, ще раз доводить необхідність вдумливої внутрішньої політики, відповідальних і продуманих дій, ефективних кроків, спрямованих на конструктивне вирішення існуючих проблем. Однією декомунізацією вирішити всі питання не вдасться - занадто довго наша країна не мала власної державним наративом, та й далеко не факт, що ми знайшли його сьогодні. Минула травнева декада стала по суті попереджувальним пострілом по позиціях української влади у сфері внутрішньої політики, і такі вже будуть прицільними, на поразку.
