Вадим Нестерчук. Яким він був?
Разом з гонщиком Вадимом Нестерчуком пішла нехай і нетривала, але все ж епоха виступи професійних українських команд в міжнародних ралі-рейдах. Таких як "Дакар", Кубки світу, "Шовковий шлях" та інші.
Я не буду стверджувати, що Вадим єдиний представляв нашу країну на міжнародних перегонах. Але так відкрито і правильно презентувати на ралі не тільки свою команду SIXT UKRAINE, але і свою країну міг тільки він. Починаючи від національного прапора на стартовому і фінішному подіумі і закінчуючи кожною деталлю в своїх інтерв'ю українським і міжнародним ЗМІ. А остання поява на старті і фініші Дакара в національному одязі взагалі справило фурор. Він мріяв про більше...
З нових ідей Вадима на майбутніх змаганнях він хотів популяризувати країну в цілому, а також окремі регіони. Це була його ідея. Показати на кожній гонці окреме місто чи область нашої країни. Зі своїми визначними пам'ятками, новими поглядами, музеями, готелями і ресторанами. Першим на черзі був Львів. Як перший, пілотний проект на ралі "Шовковий шлях 2013". Готувалася промо та друкована продукція... Старт на площі Ринок у Львові з биваком, з подіумом і виїздом до Москви... Тепер цього не буде.
Він любив спорт і всі його складові. Вимагав від команди багато і був вимогливий до себе. Не зупинявся на досягнутому. Хотів виграти Дакар серед таких команд, як і в нього. Любив не просто з'являтися на подіумі, а шлях до нього. Довгий, важкий, виснажливий. Коли він починав говорити про ралі - зупинити його було неможливо. Він ними жив.
Говорити, що він не бажав слави, це неправда. Він бажав її. Але не тільки для себе одного. Він мріяв про тріумф своєї команди, про перемоги українців на Дакарі. Він хотів і довів, що ми можемо ставити і досягати поставлених цілей. І не тільки в спорті. Він мріяв участь у ралі в Африці, Мексиці, Австралії.
Він любив життя і роботу. Міг працювати днями і тижнями. Міг зарядити і навіть змусити працювати в такому ж режимі оточуючих. Вимагав від багатьох майже неможливого, та й сам намагався бути кращим. Вважав, що немає завдань, які можна виконати.
Він був чуйним, хоч знали про це не багато. Якщо щось відбувалося на роботі з його підлеглими, завжди намагався допомогти. І фінансово, і морально. Спочатку 2013 заснував міжнародний фонд під уже діючі благодійні проекти.
Він був жорстким керівником. Дискутувати з ним було практично неможливо. Він сам приймав рішення і жорстко відстоював свою думку. Був дуже переконливий і міг розібратися і знайти вихід у будь-якій ситуації. Завжди дивився на кілька ходів вперед.
Що буде далі? Команда? Швидше за все, розпадеться. Її окремі елементи зможуть поповнити інші національні проекти. Бізнес? Буде розвиватися, оскільки перейде в руки дружини, з якою він і починав його створювати. Ідеї? Залишаться ідеями. Навряд чи хтось з українських команд зможе в найближчі роки зайняти місце SIXT UKRAINE. Не тому що не хочуть, просто планка занадто висока. Інтенсивність виступів, правильна логістика, підготовка техніки вимагають багато сил, знань і капіталовкладень.
Що буде з кожним, хто знав Вадима? Я, наприклад, буду зберігати в пам'яті своє спілкування з Нестерчуком. Буду пам'ятати ті захоплюючі моменти від вдалої реалізації українських і міжнародних проектів. Буду зберігати досвід, напрацьований в команді SIXT UKRAINE і компанії SIXT. Буду розповідати, що я був поруч з Вадимом Нестерчуком в моменти радості і в моменти смутку. Буду пам'ятати.
Спасибі Вадим. Спасибі за все.
Сергій Сілін
