ru ua

В.Лановий: "Операційна діяльність Нацбанку нагадує комерційну, а не регулюючу і не резервну"

Автор: RBC.UA
Депутат Київради, один з провідних вітчизняних економічних експертів Володимир Лановий в рамках спільного проекту інформаційного агентства РБК-Україна та інвестиційної компанії Phoenix Capital «Економічний Радник» розповів в інтерв'ю РБК-Україна про необхідність реформування Національного банку, а також про відсутність управлінської системи в Київській міськдержадміністрації

РБК-Україна: Володимир Тимофійович, як ви вважаєте, які інструменти можна сьогодні застосувати для роботи з банківськими проблемними кредитами?

В.Л.: Їх можна поділити на умовні групи. Перша фінансуватиметься за рахунок нових інвесторів-власників, які погашають борги. В другій групі банки, можливо, за участю держави займуться реструктуризацією внутрішніх і зовнішніх боргів. Третя група займеться утилізацією застав збанкрутілих підприємств. А Нацбанк може видавати санаційні кредити. Але всі ці методи повинні бути чітко законодавчо прописані, щоб в них не потрапили через посередників штучні борги.

А загальним ресурсом для вирішення проблемних боргів можуть бути кошти центробанку або якийсь спецфонд, створений, наприклад, АУБ. Чому вони весь час дивляться тільки на Нацбанк? Міг би допомогти звичайно Кабмін або промислові інвестори, зарубіжні компанії, що беруть участь в проектах з відшкодування проблемних боргів з урахуванням того, що у них будуть преференції різного роду. Тут може підключитися податкова. Але, щоб вберегтися від корупції, зловживань, шахрайства і фальсифікацій, потрібні чіткі критерії і обмежена сфера такого фінансування відшкодування боргів. В нашій країні питання контролю, чистота, порядності - дуже серйозне. Чиновники, зокрема фінансові, більш охоче йдуть на змову з приватними компаніями.

РБК-Україна: Як Ви дивитеся на можливість створення т.з. токсичного банку?

В.Л.: В планах НБУ на цей рік є створення такого санаційного банку. Але там все заплутано - деякі борги виникли внаслідок дій самого Нацбанку. Всі банки можна перевести в проблемний банк. Можна взагалі банки ліквідувати і все фінансувати через бюджет. Як було в СРСР? Всі несли гроші до Ощадбанку, ці гроші зараховувалися фактично до бюджету. І вже бюджет передавав ці гроші в промислово-будівельний банк, в соціальний банк, експортно-імпортний банк і аграрний банк. Зокрема, на кредитних засадах, для фінансування різних проектів. Тому там не виникало проблемних банків. Якщо десь порушувалися кредити, неповернення, то все на себе брав бюджет.

А можна взагалі рефінансування зупинити і все віддавати в дефіцит бюджету.

Але рішення про реструктуризацію банківського сектора виникне на базі накопичення грошей, їх ефективного розподілу, зміни механізмів роботи усередині банків, і, тим самим, створенням реального міжбанківського грошового ринку, який визначить реструктуризацію відносин, фондів, кредитів і капіталів.

РБК-Україна: Ця стратегія зараз працює або побудови ідеальної системи зовсім не існує?

В.Л.: Ті, хто потрапляють до ешелонів влади, живуть в режимі поточного часу. Вони не бачать структурних процесів, тенденцій, трендів довготривалого і середньострокового характеру, і, відповідно, не мислять такими категоріями. Тому дуже важливе мистецтво державного управління, щоб всіх правильно завантажити завданнями, включити суспільний інтелект - приватний сектор з його ініціативами і науковий потенціал.

Чому ефективна система в США? Коли приходить новий президент, то він робить запит кадровим службам, де сьогодні кращі професори по економіці. Саме сьогодні, а не п'ять або десять років тому - тому що все помінялося. Потім йде конкурс на виконання наукових або докторських робіт. Після чого фахівці і політики беруть те, що підходить. А якщо такі програми розробляють Мінфін або Нацбанк, то вони не бачать актуальності питань.

Так НБУ дивиться з боку фінансового сектора, а потрібно дивитися макроекономічно. У нас було 12 млрд дол. інвестицій, але вони пішли в банківський сектор, а в промисловий - 2-3 млрд дол. Що таке продаж нашого банку? Хлопці взяли по мільярду, перекачали на захід, капіталу в країні не додалося, а долари прийшли. Структура капіталу змінилася не в ту сторону, в яку потрібно. Якби хлопці продали банки і купили заводи - тоді б пішло правильно. І ні уряд, ні НБУ цього не зможуть побачити. До речі, тим же страждає і Президент Віктор Ющенко. Він не хоче чути критику і думки інакодумців. Це - його слабкість.

Тому у нас немає таких стратегій.

РБК-Україна: Відносно регулювання курсу долара. Як привести його у відповідність до об'єктивних ринкових реалій?

В.Л.: Ринки не є абсолютно стохастичною, спонтанною і мимовільною структурою. Будь-який ринок формується. Тому немає цивілізованих держав, де б центральні органи влади не проводили стабілізуючі операції на тих або інших ринках.

Природньо, якщо держава починає закупівлі на ринку, то ціни ростуть. Якщо потрібне пониження, то робиться викид з дерзапасів. Так само робиться в грошовій сфері - не можна повністю відпускати валютний ринок по частині формування ціни, об'ємів продажів, покупок та ін.

Але справа в іншому. У нас закрита від світу валютна система. Банк, інвесткомпанія або страхова компанія не можуть працювати в Україні без реєстрації тут. В Євросоюзі ще в 1952-1962 рр. була прийнята доктрина (зараз це називається декрети ЄС), працює в країні ЄС, працює на всьому його просторі. А на нашому закритому ринку Нацбанк працює як сторона впливу стабілізуючого характеру.

Другий варіант. Природньо валютний ринок залежить від пропозиції валюти. Так ви і думайте про те як повинна зростати пропозиція валюти. Якщо нам потрібні зарубіжна техніка, комп'ютери, автомобілі і літаки, то нам потрібно більше валюти. А для цього потрібно підтримувати експорт.

Також уряд повинен виходити на надмірний валютний ринок і забирати частину валюти шляхом випуску облігацій, номінованих в ній. Є безліч засобів регулювання ринку. Але курс повинен мати перспективу. Якщо сказати бізнесменам, нашим або іноземним, що невідомj, чи буде курс 16 грн. або 4 грн., то жодного заводу не буде побудовано в Україні.

Законодавство повинне чітко дати зрозуміти, в яких випадках НБУ виходить на ринок, а в яких не виходить. Я пропонував і пропоную наступне рішення - якщо курс в поточний день торгів зменшується більш, ніж на 2 коп., все одно в яку сторону, Нацбанк повинен вийти і скуповувати різницю. Повинні бути плавність курсу, його передбачуваність.

РБК-Україна: До речі, на круглому столі говорили, що НБУ виконує невластиві йому функції і структура самої цієї організації вимагає реформування.

В.Л.: Операційна діяльність Нацбанку нагадує комерційну, а не регулюючу і не резервну, і, природно, не інвестиційну. Очевидно, що потрібна побудова системи. Давайте в суспільстві обговоримо, яке місце Національного банку, що він може, чого не може, як він повинен робити, з якими інструментами, де втручається, де він допускається, де не допускається. Коли ми це визначимо, то скажемо, що в Нацбанку немає кадрів, підрозділу, департаменту для такої-то функції.

Наприклад, Рада НБУ не повинна включати жодного банкіра і жодного представника виконавчої влади. Там повинні бути представники експертного співтовариства, які розбираються в кредитно-грошовій політиці.

РБК-Україна: Давайте відійдемо від банківської системи. Ви, як член комісії Київради з промислової та регуляторної політики, згодні з діями, які роблять відносно столиці мер Леонід Черновецкий і його команда?

В.Л.: Їм, як виявилось, не потрібні ні поради, ні нові підходи, ні оптимізація фінансових ресурсів міста. При цьому, гроші витрачаються не на те, що потрібно.

В першу чергу необхідно визначити пріоритети міста, потім створити механізм залучення грошей і вибрати найбільш оптимальний шлях їх використання. Слід ухвалювати багаторівневі системні рішення, які є частиною стратегії розвитку Києва. Адже навіть за рік неможливо вирішити всі міські проблеми.

Тарифоутворення абсолютно не відповідає характеру і природі відносин на ринках муніципальних і житлово-комунальних послуг. Не можна однаково складати ціни на картоплю, на гарячу воду і на літаки. Це різні ринки, у них різні джерела витрат, різні способи контролю якості і модернізації.

Якщо виставляти тарифи, які жителі не зможуть сплатити, то платежі перестануть поступати. Необхідно створити спеціальні незалежні органи регуляції, які розроблять нові принципи тарифікації спільно з виробником послуг, споживачами послуг і державою. Повинно бути розроблене компромісне рішення, яке влаштує кожну із сторін. Це рішення має бути ухвалене на підставі звіту робочої групи про технічні характеристики і нормативи того або іншого енергоносія. Також важливо відстежувати розміри втрат. Необхідно проаналізувати, чи є реальними альтернативні технології і інші енергоносії. Можливо, має сенс придбати устаткування за кордоном. Одним словом, необхідно скласти економічне обгрунтування.

Проблему тарифоутворення можна вирішити ще і так: Київ ініціює зміну тарифів, інші міста входять склад комісії з ЖКГ, робочою групою складається проект. Цей проект подається на розгляд в парламентські комітети, після чого вносяться зміни до всіх відповідних законів.

Але, на жаль, дві третини тих грошей, які поступають до паливно-енергетичного комплексу, розкрадаються. Через це не відбувається ніякої модернізації.

РБК-Україна: Питання до Вас, як колишнього голови Фонду держмайна України. Чому обрано такий невдалий момент для приватизації стратегів?

В.Л.: На даний момент в суспільстві існує думка, що гроші потрібні для перекриття дефіцит держбюджету. Але навіть якщо від приватизації об'єкту вдалося отримати близько 1 млрд дол., це далеко не ті гроші, заради яких варто продавати завод, реальна вартість якого в 3-4 рази вище. Це неправильно організований продаж, при якому не були створені умови для реальних конкурентних інвесторів, не були створені можливості для збільшення ринків продажів. Чим більше капіталу зосереджено в приватних руках, тим більше тиск з їх боку на законодавчі і інші регулюючі органи по створенню реальних ринків.

У нас олігархічний капіталізм, який характерний тим, що міністри є протеже кланів. Тому наш уряд і міністерства, зокрема, не впроваджують стратегічних і системних рішень.

Найбільш крупні і стратегічно важливі об'єкти нашої країни зосереджені в руках олігархічних кланів, саме тому модернізація таких об'єктів не є першочерговою необхідністю. Завдяки доступу до інструментів законодавчого регулювання тієї або іншої галузі економіки, витрати на експлуатацію таких підприємств є мінімальними.