Україна 2013 рік: Як дотримувались права людини
Ст. 3 першого розділу Конституції закріплює абсолютне правило, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава (у свою чергу) відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Саме останнє речення зазначеного безвиключного положення Конституції вказує на те, що в основі всієї діяльності держави, якої б сфери це не стосувалося, в особі її як високо посадових, так і пересічних чиновників, першочергово, має лягти принцип беззаперечного дотримання прав і свобод кожного пересічного громадянина (кожної людини). На державі лежать позитивні обов'язки - докладати усіх можливих зусиль для того щоб кожна окрема ситуація трактувалася на користь дотримання основних і невід'ємних прав людини.
Айн Ренд у своїй роботі «Концепція егоїзму» зазначала: «Порушувати права людини означає змушувати її діяти проти власного розуму. Уряд засновано (створено), щоб захищати людину від злочинців, а конституція написана, щоб захищати людину від уряду».
Ці слова відомої письменниці зайвий раз підкреслюють, що держава не має жодного відношення до наділення громадян такими правами і основоположними свободами; її функції, натомість, полягають у виконанні своїх позитивних обов'язків - закріпленні усіх відповідних прав і свобод на законодавчому рівні, дотриманні і захисті закріплених у законі прав і свобод, та негативних обов'язків.
У сучасній історії України занадто чітко прослідковується, що питання «прав людини» особливо гостро постає під час активізації протистоянь поміж політичними опонентами. За таких умов, «права людини» набули додаткового негативного вкрай небажаного значення у вигляді особливо дієвої і ефективної зброї в руках політиків.
Проте, варто відзначити, що в 2013 р. не обійшлося без позитивних зрушень у ситуації з правами людини. Мова йде про набуття чинності наприкінці 2012 р. нового Кримінального процесуального кодексу і його дії протягом 2013 р. Сьогодні, складаючи перші висновки, можна стверджувати, що є загальне поліпшення ситуації щодо прав, гарантованих статтями 3, 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одразу варто обмовитися, що документ не є ідеальним і чи не кожного дня підлягає нестримній критиці, особливо з боку представників правозахисних організацій. Проте, незважаючи на деякі неузгодженості, напевно, кожен фахівець у галузі кримінального процесу висловлює позитивне враження від імплементованих у ньому положень.
За результатами восьмимісячного існування нового КПК України спеціалісти Центру політико-правових реформ дійшли наступних висновків:
- зменшилась кількість осіб в СІЗО на 45% або 13 900 осіб (з 32 000 станом на 1 грудня 2012 р. до 18 100 - на 15 серпня 2013 р.);
- суттєво зменшилось «тюремне населення», що зумовлене двома основними причинами: КПК вимагає від слідчого судді в ухвалі про взяття під варту певної особи визначити розмір застави, внесення якого на рахунки Держказ¬начейства має наслідком звільнення заарештованої особи; зменшенням кількості клопотань прокурорів про взяття під варту за рахунок збільшення клопотань про застосування альтернативних запобіжних заходів.
Також не менш важливим у даному контексті є зменшення кількості клопотань слідчих/прокурорів про взяття під варту на 45% (з 2 500 щомісячних подань у 2012 р. до 1 400 щомісячних клопотань). У порівнянні з 2011 р., існує зменшення на 70% (щомісячна кількість зазначених подань у 2011 р. сягала 4 350).
Очевидно, що на зменшення перенаселення слідчих ізоляторів у 2013 р. вплинув революційний підхід стосовно обрання запобіжного заходу - особисте зобов'язання, застава, поручительство, домашній арешт. Тепер, відповідно до КПК, утримання під вартою є винятковим (на практиці - вкрай небажаним) заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких заходів не буде дієвим.
При цьому сторона обвинувачення повинна довести необхідність застосування запобіжного заходу як такого. Також вона має довести наявність відповідних ризиків: що підозрюваний буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка та вчиняти незаконні дії (стаття 177, ч.1 статті 194 КПК). На даний час такий запобіжний захід, як утримання під вартою, в Україні застосовується тільки у виняткових випадках. Мова йде про скоєння злочинів із використанням насильства, злочинів, які призвели до загибелі людини, невиконання зобов'язань по застосованій раніше відносно особи заставі.
Окремої уваги заслуговують положення закріплені у статтях 182, 183 КПК, відповідно до яких слідчий суддя при винесенні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов'язків. При цьому, згідно ч. 4 ст. 183, слідчий суддя має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні лише у виключних випадках: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, але був порушений нею.
До позитивних тенденцій можна віднести те, що у Києві та областях визначено перелік лікувальних закладів Міністерства охорони здоров'я, в яких надається спеціалізована допомога засудженим і ув'язненим. Тепер у випадках, коли адміністрація слідчого ізолятора чи виправної колонії не має ресурсів, фахівців або можливостей для надання необхідної допомоги ув'язненому або засудженому, їх негайно переводять до таких закладів з наданням медичної допомоги у обсязі, що використовується для всіх вільних громадян. Крім того, запроваджено додаткові механізми лікування й захисту прав осіб, які хворіють на ВІЛ/СНІД, брали участь у програмах замісної підтримуючої терапії.
З 1 січня 2013 р. в Україні почали діяти Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги населенню. Вже функціонує 27 центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги: в АР Крим, у всіх областях, містах Києві та Севастополі. До роботи в таких центрах були залучені більше 2500 адвокатів з усієї України, які відбиралися на конкурсній основі. Фінансуватися робота центрів буде з бюджету, так само за рахунок держави буде виплачуватися винагорода адвокатам, які надають правову допомогу усім, хто її потребує.
Безпосередньо Міністерство юстиції України взяло на себе функцію надання правової допомоги особам, які тримаються у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.
До інших позитивних тенденцій також можна віднести наступну статистику підготовлену Центром політико-правових реформ:
- збільшилася частка виправдувальних вироків. У І півріччі 2012 р. було виправдано 199 осіб у справах публічного обвинувачення, що становило 0,25% від загальної кількості у 78 500 вироків;
- збільшилася кількість осіб, звільнених судом від кримінальної відповідальності
майже на 20% або 1 350 осіб (з 6 500 осіб у І півріччі 2012 р. до 7 850 осіб у І півріччі 2013 р.);
- зменшилася кількість кримінальних процесуальних затримань. Їх менше на 25%, або на 700 випадків щомісяця (з 2 800 щомісячних затримань у 2012 р. до 2 100 таких затримань протягом 8-ми місяців 2013 р.);
- зменшилась кількість обшуків на 25% (з 4 000 щомісячних обшуків у 2011 р. до 3 000 у першому півріччі 2013 р.);
- зменшилась кількість наданих судом дозволів на прослуховування осіб на 20%. Протягом 2013 р. щомісячно слідчі судді надавали 1 650 дозволів на прослухову¬вання. А в попередні роки ця цифра становила 2 000 - 2 100 дозволів на місяць;
- кількість угод про визнання винуватості становить 8% від загальної кількості проваджень, надісланих до суду;
- кількість угод про примирення становить 8% від загальної кількості прова¬джень, надісланих до суду. Це означає, що передбачена законом можливість домовленості між під¬озрюваним (обвинуваченим) і потерпілими значною частиною населення сприйнята позитивно і може стати поширеним альтернативним способом вирішення кримінально-правового конфлікту.
Олександр Дементьєв, юрист ЮФ «Ілляшев і партнери», спеціально для РБК-Україна
