ru ua

Турецький гамбіт: сирійський військовий конфлікт загострився через втручання Анкари

Турецький гамбіт: сирійський військовий конфлікт загострився через втручання Анкари У президента Сирії Башара Асада і президента Туреччини Реджепа Ердогана практично не залишилося шансів домовитися
Сирійська криза увійшла у нову фазу після того, як свою участь у ньому активізувала Туреччина - країна НАТО. Формально, турецька влада вступила в конфлікт, вимагаючи від сирійських курдів, які самостійно виступають у війні, здати позиції. Втім, таким чином, офіційна Анкара продемонструвала всю серйозність своїх намірів щодо курдського питання і, одночасно, сил Асада і його російських союзників. Наскільки реальна участь країни Альянсу в сирійській війні, і чи варто світу "готуватися до третьої світової" - у матеріалі РБК-Україна.

Сирійська криза увійшла у нову фазу після того, як свою участь у ньому активізувала Туреччина - країна НАТО. Формально, турецька влада вступила в конфлікт, вимагаючи від сирійських курдів, які самостійно виступають у війні, здати позиції. Втім, таким чином, офіційна Анкара продемонструвала всю серйозність своїх намірів щодо курдського питання і, одночасно, сил Асада і його російських союзників. Наскільки реальна участь країни Альянсу в сирійській війні, і чи варто світу "готуватися до третьої світової" - у матеріалі РБК-Україна.

Обстріл турецькими збройними силами позицій курдських повстанців на сирійській території може перетворитися в більш серйозну багатосторонній конфлікт. Він розгорівся в неділю, 14 лютого, після того, як загони "народної самооборони" курдів скористалися ослабленням сирійської опозиції в боях з військами Башара Асада і його союзниками.

В результаті вони взяли під контроль низку об'єктів і населених пунктів вздовж сирійсько-турецького кордону, зокрема, захопили колишню авіабазу неподалік від міста Аазаз біля кордону з Туреччиною. "Ми будемо мстити за кожен їх (сирійських курдів) крок", - пригрозив прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу в коментарі державному каналу TRT Haber. Напередодні обстрілу глава турецького уряду зажадав від сирійських курдів покинути базу Миннех на півночі Сирії. Сирійські курди ультиматум проігнорували.

З чим пов'язаний такий рівень занепокоєння турецького керівництва з приводу активності курдів Сирії на кордоні з Туреччиною? Справа в тому, що після подій "арабської весни" і початку громадянської війни в Сирії в 2011 році "Загін народної самооборони" (складова частина "Демократичного союзу" сирійських курдів), зайняли самостійну позицію і відкрито не підтримали жодну зі сторін сирійського конфлікту

Разом з тим, мотивація курдів очевидна - максимальна консолідація та інтеграція всіх етнічних курдів близькосхідного регіону між собою. Як варіант, можливо з часом створення квазідержавного або державного утворення - Курдистану. Втім, це одразу ж актуалізує проблему порушення територіальної цілісності або системи безпеки деяких держав, у тому числі, і Туреччини.

Формально, ще починаючи з 2013 року, курдські збройні формування час від часу ведуть бойові дії як з бойовиками "Ісламської держави" (ІГ) так і з представниками опозиційних сил - Вільної сирійської армії. Фактично, бойові загони курдів стали не просто третьою силою в регіоні, але і дуже серйозним гравцем. Зрозуміло, для Туреччини, де більше 30 років йде протистояння Робочої партії Курдистану і офіційних влади - це не тільки небезпека, але і проблема державної ваги.

Традиційно, турки бояться впливу курдів з сусідніх країн на своїх побратимів в Туреччині, оскільки воно може посилити сепаратистські рухи в самому турецькому державі. Так, у грудні 2015 року Туреччина ввела деякі частини своїх збройних сил на територію Іраку і провела кілька операцій проти турецької Робочої партії Курдистану (РПК) в районах Дейрлук і Шиладжи. Формальним приводом для введення військ в іракський Курдистан послужило бажання Туреччини допомогти іракським курдам "пешмерга" в їх боротьбі проти ісламістів. Прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді заявив рішучий протест проти дій турків в Іраку і зажадав негайного виводу їх військ з території країни. До речі, Туреччина раніше допускала визнання курдського державного утворення в Іраку, оскільки тоді це відповідало інтересам офіційної Анкари.

В цей раз після обстрілу турецьких сирійських курдів не став зволікати з відповіддю і офіційний Дамаск. МЗС Сирії в листах генсекові ООН і секретаря Радбезу ООН заявив про агресивні наміри Туреччини щодо Сирії і неприпустимість такої поведінки з їх боку.

Незважаючи на відсутність єдиної думки щодо курдської проблеми між США, ЄС та країнами Близького Сходу, Туреччина дала всім зрозуміти серйозність своєї позиції, як і з курдського питання, так і щодо режиму Башара Асада та його союзників.

У цьому зв'язку слід нагадати випадок, що стався під час переговорів у Швейцарії представників офіційного Дамаска і сирійської опозиції по врегулюванню кризи. Тоді Туреччина категорично заперечувала проти участі у переговорах делегації курдської. Як, виходячи з цієї ситуації, можуть розвиватися подальші події?

Перш за все, необхідно розуміти масштабність можливих наслідків дій Анкари на півночі Сирії. Справа в тому, що в цьому регіоні знаходиться не тільки курдський рух, але й найбільший сирійське місто Алеппо, який, по суті, є оплотом опозиційних Асаду сил. Навколо цього регіону і розгортається справжня геополітична гра. Збройні сили Башара Асада, а також його союзників впритул підійшли до міста.

Прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу заявив про те, що його країна має намір захистити сирійський Алеппо, назвавши це поверненням історичного боргу. При цьому, офіційна Анкара підкріпила свої слова діями, почавши обстріл позиції курдських в провінції Алеппо. Крім того, Саудівська Аравія перекинула військові літаки на турецьку базу Інджирлік. Після чого, Туреччина і Саудівська Аравія, почали спільні навчання військово-повітряних сил.

Напередодні міністр закордонних справ Саудівської Аравії Адель аль-Джубейр заявив, що якщо політичний процес не спрацює, то це станеться через упертість сирійського режиму та його союзників. І тоді стане ясно, що не залишається іншого вибору, крім як усунути Башара Асада силою. Таким чином, і Туреччина, і Саудівська Аравія демонстративно показують президенту Сирії принциповість своєї позиції і серйозність намірів.

Схожу, але противоположенную по своїй суті точку зору висловлюють і "друзі" Асада - Російська Федерація та Іран. Загострення напруги в цьому випадку настільки великий, а ступінь прогнозованості розвитку подій настільки низька, що залишається тільки гіпотетично викладати версії ходу подальших дій сторін конфлікту. Тут можливі будь-які сценарії: збільшення або зменшення геополітичного впливу Росії або США в регіоні, розширення впливу шиїтської гілки ісламу, створення зрештою курдського державного утворення або ж початку Третьої світової війни в дещо модернізованій формі.

Якщо брати класичні канони гібридною або опосередкованої війни, те, що відбувається в Сирії, містить у собі всі ознаки початкового етапу Великої війни. Фактичними бойовими учасниками збройного конфлікту в Сирії є російські ВПС зі своєю матеріально-технічною базою, війська Башара Асада та Об'єднаної сирійської опозиції, численні шиїтські добровольці з Лівану, Іраку, Ємену, Ірану та інших країн, суніти-добровольці з мусульманських країн, курдські повстанці і бойовики ІГ.

Всі спроби дипломатичного врегулювання сирійського конфлікту не принесли успіху. Переговори в Женеві, Відні і Мюнхені виступають лише перепочинком для його учасників у їх підготовці до подальшої стадії військового протистояння.

Подальше можливе ввязывание Туреччини в сирійський конфлікт може стати основою для прямого військового зіткнення між Туреччиною і Росією. Напруга між цими державами суттєво зросла після інциденту з російським літаком і початком торговельної війни між країнами.

Крім того, з часом можливо загострення внутрішньополітичної ситуації в Туреччині, де сепаратистські настрої серед курдів можуть досягти колосальних масштабів. Безумовно, в повноцінну війну між Росією і Туреччиною віриться насилу, оскільки Туреччина є членом НАТО. А в разі можливої агресії проти одного з учасників Альянсу спрацьовує принцип колективної оборони один одного перед зовнішніми ворогами.

Однак НАТО не може гарантувати Туреччині стабільність усередині країни, так як це обов'язок влади держави. Саме ця теза, ймовірно, і утримує Туреччину від подальшого втягування в сирійський кризу. Хоча може скластися така ситуація, при якій Туреччина просто буде змушена втрутитися в сирійський конфлікт. Наприклад, якщо обстановка навколо Алеппо загостриться, коли бойові дії перенесуться на турецьку територію.

В рамках такої версії, практично неможливо стовідсотково передбачити поведінка союзників Туреччини з НАТО і суннітському союзу держав. Очевидно, що вони не залишать Туреччину один на один з Асадом і Росією. Така принциповість простежується і в разі, якщо Захід піде на насильницьке повалення Асада. Природно, Росія, Іран, ліванська "Хезболла" і шиїтські угруповання не будуть сидіти склавши руки, а всіляко цьому протидіяти.

Спроби застосування дипломатії і вирішення конфлікту не силовим шляхом будуть проводитись постійно. Однак вони будуть проходити на тлі воєнних дій на території Сирії. Військове майстерність в цьому випадку буде служити аргументом на відповідному етапі переговорів. Від успіху військових перемог однієї із сторін і буде залежати слабкість чи сила позиції конкретної сторони конфлікту.