Oh my год:

Три роки президента Петра Порошенка

Петро Порошенко, президент України (фото - flickr.com - photos-poroshenkopetro) Петро Порошенко, президент України (фото - flickr.com - photos-poroshenkopetro)

7 червня 2014 Петро Порошенко став президентом України. У цей день він прийняв присягу на вірність Україні, поклавши руку на Біблію і Конституцію, взяв на себе зобов'язання "усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу". На виборах, які зробили з Петра Порошенка президента, який ще за півроку до них навіть не розглядався як кандидат, його підтримали 54,7%. За три роки рівень довіри знизився в рази. За різними даними він зараз на рівні 16% ("Рейтинг") - 22% (Центр Разумкова).

Кожен, хто вирішить проаналізувати три роки президентства Порошенко, в залежності від того, як до нього налаштований, побачить в його управлінні державою більше мінусів чи плюсів. Хтось скаже, що війна не закінчена, рівень безробіття в країні стабільно високий (офіційний - на рівні 10%), курс долара - захмарний, а рівень життя - низький. Хтось згадає про отримання Україною безвізового режиму з ЄС, створення антикорупційних органів, зростання соціальних стандартів, початок реформи правоохоронних органів.

РБК-Україна постаралося проаналізувати три роки роботи президента Петра Порошенка. Як і в житті, однозначних відповідей на прості питання - немає. Президент такий, які його справи. Як говорить сам Порошенко: "Якщо хтось може зробити краще - ласкаво просимо". Але є один момент, про який, мабуть, можна говорити зі 100% упевненістю - Петро Порошенко хоче залишитися при владі і докладе всіх зусиль, щоб так і сталося. Вже у вересні, як стверджують джерела, глава держави звернеться до парламенту зі своїм посланням, в якому заявить про нові пріоритети своєї політики на наступні два роки президентських повноважень. Але можна бути впевненим, що в ньому будуть завдання, вирішити які за цей недовгий термін буде просто неможливо: вступ України до Європейського союзу і НАТО. Це завдання на більше ніж два роки, який Петро Порошенко хоче провести в якості президента. А можливо і не президента, але точно людини, яка має всю повноту влади.

Президент війни

altДо Петра Порошенка жоден з українських президентів не опинявся перед лицем військової загрози (фото - president.gov.ua)

Коли Петро Порошенко 7 червня 2014 року вступив на посаду президента, на сході Україні вже йшли бойові дії. За день до цього, 6 червня, бойовики з ПЗРК збили під Слов’янськом літак АН-30Б, який здійснював спостережний політ. Тоді загинули п'ятеро членів екіпажу.

На момент інавгурації президента події на сході небагато хто називав війною. Частіше звучало формулювання "антитерористична операція", яка офіційно тривала майже два місяці. Її оголосив 13 квітня попередник Порошенка - в.о. президента Олександр Турчинов. Усі три роки на публічних заходах президент каже про війну з Росією, хоча формально в Україні не існує режиму воєнного стану. Вводити його у дію - це право якраз президента. Петру Порошенку час від часу доводиться відповідати на запитання, чому він цього і не робить. Він пояснює це, зокрема, тим, що у разі "режиму війни" багато прав і свобод будуть "урізані". Водночас кілька разів обіцяв, що змінить рішення у випадку серйозної ескалації у зоні бойових дій.

Багато у чому Петро Порошенко став президентом завдяки війні. Спершу він та його команда дуже впевнено продавлювала тезу про те, що керівника держави треба обрати якомога швидше, краще у першому турі, бо необхідно як можна швидше вирішувати ситуацію на Сході. Вже після голосування Петро Порошенко припустився помилки, яку йому будуть згадувати постійно. "Антитерористична операція не може і не буде тривати два-три місяці. Вона повинна і буде тривати години... Ми подивимося вже незабаром на ефективність антитерористичної операції", - заявив він.

Офіцер запасу та експерт "Інформаційного спротиву" Юрій Карін каже, що виконати обіцяне Порошенком було неможливо. Але завершити АТО й справді можна було у короткий термін - за кілька тижнів. Якщо відштовхуватися від ситуації, станом на 26 травня. Тоді силам АТО протистояли невеликі групи бойовиків з незначним озброєнням. Наприклад, на краматорському і слов'янському напрямках - кілька сотень бойовиків на чолі з Ігорем Гіркіним з десятком бойових броньованих машин та малокаліберних артустановок. "Навіть на сьогоднішній момент це (завершення АТО, - ред.) буде не дуже довго, якщо не буде тиску Росії і не буде загрози вторгнення російських військ. Якщо ми закриємо кордон - це буде набагато швидше, ніж нам здається", - заявив він РБК-Україна.

Власне, фактором вторгнення російських військ влітку 2014 року радник президента Юрій Бірюков і пояснив, чому не вдалося за короткий термін завершити АТО. За його словами, коли урядові війська майже відрізали Донецьк, російська армія увійшла на територію Донбасу. "Закінчити АТО за кілька тижнів або протистояти РФ - це різні речі! Адже у травні, у квітні 2014 року ми не могли собі навіть уявити нічого подібного!", - раніше заявив він в одному своєму інтерв'ю.

Однак військовий експерт та працівник оперативного управління Генштабу у 2003-2006 рр. Олег Жданов називає одну з ключових подій літа 2014 року, яка і спричинила зупинку успішної наступальної операції урядових військ, яка могла, за його словами, закінчитися до кінця літа. Це - наказ президента Петра Порошенка збройним силам односторонньо припинити вогонь. Про це він оголосив 20 червня після наради у штабі АТО, оголосивши про мирний план врегулювання конфлікту. Спочатку режим мав тривати сім днів, але згодом він продовжився до 30 червня. "Ці 10 днів, які протримались у перемир’ї, просиділи, склавши руки, дали можливість Російській Федерації ввести сюди батальйонно-тактичні групи і ротно-тактичні групи. І коли ми відновили наступ, ми уже зустрічали регулярні частини", – заявив Жданов.

Бої за Іловайськ у серпні 2014 року - стали одними з ключових у ході АТО. Зазнавши найбільших людських втрат, урядові війська перейшли від наступу в оборону. У березні 2015 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос заяви про понад 360 загиблих та більше 500 поранених.

Формальну вину за "Іловайську трагедію" журналіст Юрій Бутусов, який брав участь у військово-тактичній експертизі дій командування АТО, покладає на начальника Генштабу - Головнокомандувача Збройних сил України Віктора Муженка. Саме він офіційно і керує військами АТО за посадовими обов’язками. Водночас уточнює: політичну відповідальність несе саме президент. Адже начальник Генштабу - це безпосередня креатура президента. Саме Петро Порошенко 3 липня 2014 року призначив Муженка очолити Генштаб, і він на своїй посаді донині. "Політично, президент блокує розслідування ("Іловайської трагедії", - ред.) та визначення відповідальності цього посадовця, якого він призначив. Ось це дійсно відповідальність президента", - зазначив Бутусов.

У 2014 році Петро Порошенко отримав ослаблену армію. Якщо у 2013 році чисельність ЗСУ була 165 тис., то починаючи з 2014 і до нині - 250 тис. Кількість озброєння після 2014 року - не розголошується. Російська агресія вимусила змінити економічні пріоритети - почало зростати фінансування оборонних підприємств та самого Міністерства оброни. Наприклад, на Міноборони у 2016 році держава виділила 55 млрд гривень, а цього року - майже 65 млрд. Загальний оборонний бюджет країни у 2017-му склав 130 млрд гривень, це - 5% від ВВП. Утім, фінансування саме армії не дотягує 3% від ВВП.

За даним видання Міноборони "Біла книга - 2013", українська армія налічувала понад 2,5 тис. танків і бойових броньованих машин, понад 400 артилерійських систем, калібром понад 100 мм, близько 190 бойових і транспортних літаків, 80 гвинтокрилів різних типів, а також 22 бойових корабля. Яка ситуація після 2014 року - не розголошується. Утім, відомо, що основні ресурси у державі кидають не на закупівлю нового озброєння, а на модернізацію та ремонт старого. Це - і дешевше, і швидше. До прикладу, 2017-го лише 10% фінансування (6,5 млрд гривень) йдуть на розвиток озброєнь. Західні країни допомагають постачанням "нелетальної" зброї. Найбільше за три роки надійшло від США - на суму 175 млн долларів. Це - сучасні радіостанції Harris, медичне обладнання, прилади для розмінування місцевості, пристрої нічного бачення і тепловізори, бронежилети і кевларові шоломи, човни з жорстким корпусом WILLARD, "Хаммери", обмундирування і сухпайки, навчальне обладнання MILES для повної імітації бойових дій.

На публічних заходах Порошенко майже постійно говорить про армію та озброєння, нагадуючи про важливість їхнього розвитку. Відвідуючи зону АТО, він одягає військову форму. Президент неодноразово відкрито ідентифікує бойові дії на сході України як війну з Росією, хоча формально в Україні не існує режиму воєнного стану. Вводити його у дію - це право якраз президента. Натомість в державі діє особливий період, який настав з моменту оголошення мобілізації. Указами президента, часткових мобілізацій за три роки було шість. Також на сході країни у низці міст діють військово-цивільні адміністрації, за рішенням президента. ВЦА - державні органи у районах проведення АТО для забезпечення безпеки та нормалізації життєдіяльності населення. ВЦА є своєрідним образом воєнних адміністрацій у мирний час.

Протягом трьох років бої за Іловайськ у 2014 році та за Дебальцево у 2015 році стали ключовими для геополітичної шахівниці за участю України. Саме після "котлів" виникли "Мінськ" та "Мінськ-2" - угода про перемир’я. Під ними не стоїть підпис президента України Петра Порошенка, але їх він називає безальтернативними. Хоча бойові дії тривають і нині. За словами екс-міністра закордонних справ Володимира Огризка, альтернатива домовленостям є війна, яка нестиме людські жертви. Тому потрібно домовлятися, хоча Росія не йде цим шляхом. "Є вимушена позиція, яка, з іншого боку, дозволяє нам підтягувати стан збройних сил до необхідного рівня, накопичувати сили. А вже коли прийде час "Ч", тоді ситуацію будуть вирішувати іншим станом", - каже він.

У столиці Білорусі донині час від часу збирається трьохстороння контактна група, яка домовляється про імплементацію домовленостей. Паралельно на рівні глав держав збирається "нормандська четвірка", яка обговорює вирішення конфлікту. Що у Мінському, що у "нормандському" форматах переговорів Україна контактує з представниками Росії. Це ледь не єдині дипломатичні контакти з РФ. Наразі і в Україні, і в Росії відсутні посли своїх держав. Їх обов’язки виконують тимчасово повірені у справах. Перші особи держави за три роки не відвідували з офіційним візитом Росію, як і керівники Росії - Україну.

Крім анексії Росією Криму та причетності сусідів до війни на сході України, протягом трьох років відбулася низка подій, які відображали погіршення стану стосунків між двома країнами. Український парламент ухвалив постанову з визнанням агресії Росії за її дії у Криму та на Донбасі, у новій воєнній доктрині Російська Федерація оголошена військовим супротивником, сторони денонсували низку торгівельних угод та запровадили санкції, Україна припинила купувати російський газ, громадянам Росії дозволили в'їжджати до України тільки за закордонними паспортами, а нині триває дискусія про введення візового режиму з РФ.

Президент парламенту

altПетро Порошенко намагається тримати ситуацію в Раді під контролем (фото - president.gov.ua)

"Одна із найбільших вад цього парламенту, що він керується ззовні. І керують цим парламентом дві особи - Порошенко і Яценюк", - так починає свою 40-хвилинну розмову з РБК-Україна про президента та його впливи на державотворчі процеси представник фракції "Батьківщина" Сергій Власенко.  Про вплив Порошенка на парламент говорять як в коаліції, так і в опозиції, незалежно від кольору та відсотка демократичності останньої.

"Він не має справжнього впливу на парламент. Він має деспотичний вплив на парламент. Це велика різниця - вплив авторитетом, конкретними діями і харизмою - це одна справа, а деспотичний влив - це вплив минулого. Там прикрутити, там комусь пальчиком показати, там кримінальну справу відкрити, там смітник підпалити, там сміття не дати вивезти - це не є сучасно", - ділиться своїм відчуттям президента голова парламентської фракції "Самопоміч" Олег Березюк.

Звісно, у самій президентській фракції дещо обережніші про заяви щодо підконтрольність Верховної Ради президенту. Там цей вплив пояснюють буквально наявністю у парламенті іменної президентської фракції, яка за майже три роки навіть укріпила свої позиції на сім депутатів -  зі 133 до 140. "Порошенко має вплив на рівні своєї фракції. Вона ж називається "Блок Петра Порошенка". Безумовно, ми координуємо свою позицію з президентом", - пояснює виданню заступник голови фракції Сергій Березенко, який за останні два роки здійснив очевидний стрибок у політичній кар’єрі та став однією з найбільш наближених осіб до президента. Інший заступник голови фракції у неофіційній розмові з РБК-Україна буквально називає Порошенка "бенефіціаром"БПП.

"Що таке вплив? Ми голосуємо за президентські закони? Голосуємо! Це означає, що (він, - ред.) має вплив? Має. Він накладає вето на законопроекти? Накладає. Отже має вплив? А чи командує парламентом? Не командує. І жоден президент за всю історію не командував парламентом", - пояснює свою логіку заступник голови президентської  фракції Олександр Третьяков.

Явний вплив Порошенка та Банкової на парламент спостерігався ще з самого початку формування коаліції тоді ще п’яти фракцій - БПП, "Народного фронту", "Самопомочі", "Батьківщини" та "Радикальної партії Олега Ляшка". Як розповіли РБК-Україна учасники коаліційного процесу відразу від декількох фракцій, Банкова у листопаді 2014 року розробила свій варіант коаліційної угоди і планувала, що її просто підпишуть партнери по коаліції. Можливо, із незначними правками. "Пам'ятаю момент, коли ми приходимо перший раз на зустріч. Тоді збиралось три фракції - ми, "Народний фронт" і БПП. Сидять представники від нього (президента, - ред.). Кажемо: "Як же ми будемо об’єднуватися? Яка буде наша коаліційна угода?". А вони: "А до чого тут ви? Там вже все вирішено", - ділиться спогадами Березюк.

"Президент очікував, що просто сядуть троє лідерів партій і підпишуть коаліційну угоду у кабінеті президента, можливо. Тоді Андрій Садовий сказав, що оскільки ані він, ані Яценюк, ані Петро Олексійович не будуть у парламенті, то, напевно, треба, щоб люди, які будуть у парламенті, сіли за стіл і підготувати коаліційну угоду, щоб це був спільний документ. Десь два тижні Петро Олексійович думав, після чого погодився і ми розпочали процес підготовки коаліційної угоди", - додає вже віце-спікер Оксана Сироїд.

За стіл переговорів таки сіли представники спочатку трьох - БПП, "Народного фронту" і "Самопомочі", а потім - п’яти фракцій. Самого президента на коаліційних переговорах не було. Роль посередника між Банковою і Радою виконував на той час депутат від БПП, а нині перший заступник голови Адміністрації президента Віталій Ковальчук. Учасники коаліційних переговорів не приховують, що декілька разів доходило навіть до зриву переговорів. Кілька разів з переговорного процесу  разом з фракцією хотів виходити Андрій Кожем'якін ("Батьківщина").

Один із конфліктів стався, зокрема, через небажання Банкової, аби у коаліційній угоді був прописаний намір України про вступ до НАТО. Кажуть, що ніби голові Адміністрації президента Борису Ложкіну навіть телефонував міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров та просив повпливати на ситуацію. "Був страшний конфлікт вночі перед самим підписанням. Ми вимагали внесення до коаліційної угоди положення про намір України вступу до НАТО. На Банковій були категорично проти, бо цього не хотів Пєсков (прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, - ред.), Сурков (помічник президента Росії Владислав Сурков, - ред.). Ми тоді сиділи десь до другої-третьої ночі. Ковальчук їздив між Банковою і Грушевського. Але тоді пішли на зустріч один одному, і таки це речення з'явилося у коаліційній угоді", - розповів учасник переговорів у коаліційному процесі, який побажав залишитися неназваним.

Кажуть, президент не хотів погоджуватися на фінальний варіант коаліційної угоди і тому не відпускав Ковальчука підписувати документ. Коли про це дізналися представники інших чотирьох фракцій, то вони вирішили іти до преси і казати, що БПП відмовляється підписувати угоду. Але врешті решт Ковальчук приїхав.

Окрім коаліційної угоди, Банкова хотіла, щоб партнери по коаліції підписали також так звані понятійки - неофіційний документ, у якому би були прописані сфери впливу тої чи іншої фракції. Але, як поінформував РБК-Україна співрозмовник з "Народного фронту", у документ ці домовленості так і не переросли.

Президент контролює парламент, звичайно, не персонально. Для цих цілей, зокрема, для пошуку голосів за необхідні ініціативи, є декілька наближених до президента людей - перший заступник голови фракції та у минулому бізнес-партнер голови держави Ігор Кононенко, депутат Олександр Грановський, нещодавно призначений головою фракції Артур Герасимов, який у інтерв’ю РБК-Україна розповідав, що знайомий з президентом не менше 19 років, заступник Герасимова - Сергія Березенко.

Кажуть, що поки Адміністрацію президента очолював Борис Ложкін, то і останній часто виступав у ролі посередника між Банковою та Грушевського. Також Ложкін тягнув на собі шмат роботи щодо переговорів з олігархами - Ігорем Коломойським, Рінатом Ахметовим та іншими представниками  великого бізнесу.  Однією з причини, чому Ложкін покинув свою посаду, навіть називають той факт, що йому набридло не виконувати обіцянки Адміністрації перед олігархами.

Наразі співрозмовники видання відразу у двох фракціях кажуть, що президент тепер особисто спілкується з представниками крупного бізнесу, не довіряючи цю справу теперішньому керівнику АП Ігорю Райніну. "Він далі керує фабриками. Сам все робить. Він не любить посередників. Він сам їм дзвонить", - пояснює джерело.  Кононенко відповідає за переговори між групами в середині президентської фракції, а Березенко за співпрацю із депутатськими групами "Воля народу", "Відродження" та фракцією "Опозиційний блок".

Після того як "Самопоміч", "Батьківщина" та "Радикальна партія" покинули коаліцію "Європейська Україна", пропозиції від президента про спільні зустрічі надходять вкрай рідко. "Коли була "коаліція п’яти", тоді президент збирав у себе раз на два тижні, а тепер - раз на кілька місяців. Ініціативи з боку президента немає", - каже голова фракції "Самопоміч" Олег Березюк. "Ложкін дзвонив Ляшку через день, збирав на обіди і вечері", - підтверджує співрозмовник у фракції Ляшка.

Можливо, з боку вихід з коаліції трьох фракцій може бути свідоцтвом політичної кризи, але на практиці ніякої кризи нема. Наприкінці травня Комітет виборців України опублікував звіт "Три роки президентства П. Порошенка: які закони підтримує та які блокує президент". Згідно з даними звіту, питання, за якими президент зазвичай, звертається до парламенту - це кадрові призначення, що входять до його сфери повноважень, зміни до Конституції, законопроекти, що стосуються оборонної політики, судової реформи, правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, місцевого самоврядування, фінансів та банківської діяльності, ратифікації міжнародних угод. У середньому законопроекти президента підтримували навіть частіше не його рідна фракція, а "Народний фронт" (85% депутатів), 79% - БПП, 74% - "Самопоміч". Також "за" голосували 66% депутатівРПЛ, 53% - "Батьківщини". Депутати групи "Воля Народу" дали 48% голосів "за", "Відродження" ­- 32%. Найменше підтримки президентських законопроектів було від "Опозиційного блоку" - 8%.

"Звичайно, що БПП партнери з "Народним фронтом", але їм цих голосів не вистачає. У них зростає дірка всередині БПП і їм не вистачає людей. Тому вони докуповують за різні преференції голоси різних уламків "Партії регіонів". Деколи їм підголосовує "Опозиційний блок". Там є група Ахметова. Наприклад, якщо це інтереси Ахметова - електроенергетика, то вони теж голосують. Зрозуміло, що радикали сьогодні голосують по команді від Ахметова і Порошенка. Також вони добирають голоси "Волі народу" і "Відродження", - пояснює виданню представник "Батьківщини" Сергій Власенко.

Частіше за все, політичну лояльність можна купити за гроші.

"За 10 хвилин до голосування за бюджет 2016 року на трибуну виходить лідер однієї нетрадиційної, пробачте, бойової,  фракції і б'ючи себе в груди каже: "Скотиняки, ми ніколи…небо впаде на землю". Рівно за 10 хвилин вони голосують за бюджет. І потім одразу після цього встає прем’єр-міністр у сесійній залі Верховної Ради  і каже: "Ми тут змінили один рядок бюджету, ми виділили на завод пожежних машин у Чернігівській області 480 млн гривень". Весь політикум знає, що цей завод належить до сфери бойової фракції "скотиняк", - додає Власенко.

Яскравим прикладом підтримки кадрового рішення президента групами "Відродження" та "Воля народу" стало голосування за призначення генеральним прокурором Юрія Луценка у травні минулого року. Тоді 264 голоси "за" стали можливі завдяки голосуванням у повному складі групи "Відродження" (23 "за") і "Волі народу" (17 з 19 депутатів проголосували "за"). Три голоси підтримки дали і в "Опозиційному блоці". "Він (президент, - ред.)  спирається на підтримку олігархату. Ви подивіться на голосування за генерального прокурора, за голову СБУ, за конституційну підтримку", - коментує один із керівників фракції "Самопоміч". У якості винагороди, розповідають депутати, групи отримують тендери, позитивні кадрові рішення тощо. "Легше дати якийсь тендер "Відродженню", ніж підняти пенсії", - пояснює виданню співрозмовник у фракції Ляшка.

Проте, у парламенті звертають увагу, що питання, які лобіює президент, не завжди знаходять підтримку у сесійній залі. Так, до прикладу, сталося при голосуванні  на початку квітня за законопроект "Про Конституційний суд", а також  при голосуванні у серпні 2015 року за зміни до Конституції у частині децентралізації (передбачали впровадження особливостей місцевого самоврядування на окупованих територіях Донбасу). "Вони пропихують все, що пов’язано з судовою реформою. Тому що так само, як і Янукович, президент розуміє, що суд - це механізм врегулювання всього. Треба відібрати незаконно власність? Це суд. Когось посадити у в’язницю? Це суд. Треба незаконне прослуховування політичних опонентів? Це суд. Тому він робить все, щоб цей суд поставити під контроль", - пояснює Сергій Власенко від "Батьківщини".

Президент уряду

altВідносини президента з прем'єр-міністрами постійно еволюціонують (фото - kmu.gov.ua)

"Вони обидва з Вінниці. Якщо говорити про стосунки, то вони, м’яко кажучи, специфічні", - так охарактеризував відносини  президента Петра Порошенка та прем’єра Володимира Гройсмана один з керівників президентської фракції. У чому полягає ця специфічність депутат пояснювати відмовився.

Гройсман був призначений на посаду 14 квітня минулого року, коли після піврічних перемовин та відкритих скандалів, лідер "Народного фронту" Арсеній Яценюк нарешті погодився піти у відставку. "Я вам покажу, шо таке управління державою", - сказав обурений Гройсман, коли РПЛ кричала йому "Ганьба!" під час призначення. Другий прем'єр за неповних три роки президентської каденції, він до останнього не вірив, що посяде цей пост. Кажуть, коли Гройсман у черговий раз поставив свої умови роботи на посту прем'єра, зокрема кадрові, і коли президент на них вчергове не пішов, розлючений майбутній голова уряду сів у свій автомобіль та поїхав з Банкової, де шли перемовини. Через декілька хвилин йому зателефонував президент і сказав, що поважає принциповість Гройсмана і тому наступним прем'єром буде Юрій Луценко. Цього було достатньо, щоб тодішній спікер круто змінив напрямок і хід своїх думок.    

Здавалося б, пасьянс мав скластися ідеально. Порошенко нарешті поставив свою людину в уряд, але щось пішло не так. Хоч конфлікти Порошенка та Гройсмана не переходять у публічну площину, як це було із попередником Яценюком, проте стосунки у них неідеальні. Про це РБК-Україна підтвердили, як у коаліційних фракціях БПП і "Народному фронті", так і в опозиції.  Причина - Гройсман захотів стати самостійним. "Володя - це людина, яка не вигравала вибори, прийшов на все готове, ніколи не був самостійною фігурою, а зараз намагається сісти на такі потоки, що люди просто в шоці - це ліс, надра", - пояснює РБК-Україна один із керівників фракції Яценюка. Прикладом самостійності Гройсмана у фракції БПП, зокрема, називають випадок, коли президент зі ЗМІ дізнався, що прем’єр збирається підвищувати мінімальну зарплату вдвічі - до 3,2 тис. гривень.

"Хлопчик виріс. Він не хоче, щоб його контролювали якісь там Кононенки (перший заступник голови фракції БПП, колишній бізнес-партнер Порошенка Ігор Кононенко, - ред.), Порошенки. Він хоче приймати самостійні рішення. А Порошенко розглядає всіх як секретарок та помічників", - каже один з керівників фракції "Самопоміч".

На скільки б Гройсман не бажав вести самостійну гру, у парламенті розуміють, що його уряд є залежним від людей, які привели міністрів, - Порошенка та  Яценюка. Звісно, Гройсман може опертися на своє найближче вінницьке  оточення, яке він привів до Кабміну, - віце-прем'єра Володимира Кістіона, міністра соціальної політики Андрія Реву та наближеного до нього міністра Кабінету міністрів Олександра Саєнка, проте цих людей не достатньо, аби керувати усіма процесами.  "Якщо прем’єр-міністр має уряд, сформований фактично не ним, не людьми його політичної сили, то, звичайно, що він є залежним, то яка різниця, чи він залежний на 5% більше, чи на 5% менше. Ця залежність є і вона об’єктивна", - вважає віце-спікер Ради Оксана Сироїд.

Ще однією причиною напруження у стосунках Порошенка та Гройсмана могло стати бажання останнього до наступних парламентських виборів створити власну політичну партію, яку можна було б завести до парламенту. Зараз Гройсман має партію регіонального рівня "Вінницька Європейська стратегія", але складно вивести партію з регіонального рівня на загальнодержавний, тим паче, що у самій назві передбачена регіональна прив’язка. "Гройсман зараз робить свій проект. На цьому фоні у них (з президентом, - ред.) і конфронтація", - розповів РБК-Україна співрозмовник, наближений до керівництва "Народного фронту". Видання поспілкувалося ще з рядом депутатів у фракціях коаліції, але поки ніхто не зміг підтвердити інформацію, що прем’єр таки розпочав роботу над створенням своєї майбутньої парламентської партії. Більше того, публічно Гройсман заявляє про відсутність у нього амбіцій бути чи то лідером партії, чи то президентом.

"Я б на його місці робив би свій власний проект. Його може підтримати частина "Народного фронту" , "Самопоміч", думаю, буде не проти. Ми теж будемо "за", бо нам Володя краще, ніж Порошенко. Але він поки нічого не каже", - говорить один із депутатів групи "Відродження". Та й у самій фракції львівського мера Андрія Садового у неофіційних бесідах можливий хід Гройсмана називають "досить логічним та правильним".

У команді прем’єра розповіли  РБК-Україна, що поки їм нічого невідомо про ідею створення партії, проте натякнули, що до виборів ще багато часу. "Як тільки Гройсман почне будувати політичний проект, його одразу почнуть топити. А в уряді ще дуже багато роботи, яку хочеться встигнути зробити. Якщо влітку вдягнути зимове - до зими можна і не дотягнути", - провела аналогію людина, досить наближена до прем’єра.

Президент має вплив на прем'єра. Але це вже не відносини між наставником та учнем, а скоріше партнерські. Петро Порошенко скоріш за все не хоче через якийсь час отримати ще одного колишнього голову уряду, який буде мати рейтинг, зв'язки, досвід та свою політичну силу і не буде причетним до команди президента. Тому, мабуть, все активніше обговорюється тема, що Володимир Гройсман стане новим головою партії "Блока Петра Порошенка "Солідарність". Ніяких перешкод для цього не існує - колишній її керманич, Віталій Кличко, вже заявив про складання своїх повноважень. Діло за малим - Гройсман повинен сам зробити свій вибір - він або починає самостійну політичну гру, або залишається у команді Петра Порошенка. 

Проте наявність своєї партії, навіть коаліційної, - не гарантія міцності прем’єрського крісла. До прикладу, Арсенія Яценюка, першого прем'єра за президента Порошенка, не змогла врятувати наявність партії "Народний фронт". Та й рейтинги - справа дуже мінлива. Особливо для партій влади. За два роки прем’єрства Яценюка підтримка "Народного фронту" скотилася з 22 % (найвищий показник на парламентських виборах у 2014 році) до меж статистичної похибки (1%).

У "Народному фронті" кажуть, що попри те, що їх лідера усунуто від видимих  впливів на політичні процеси країни, Яценюк зберіг за собою фактичний вплив на прийняття рішень. І причиною тому є наявність як своїх міністрів в уряді Гройсмана, так і входження Яценюка до "стратегічної сімки". "Без нашої фракції не існує коаліції, уряду. Такий інструмент залишає серйозний вплив на президента", - пояснює співрозмовник.

Нагадаємо, що "Народний фронт" представлений в уряді аж шістьма міністрами з 23-х. Представниками НФ є секретар РНБО Олександр Турчинов та спікер Андрій Парубій. Яценюк має вплив на рівні стратегічної сімки чи дев'ятки, як її останнім часом стали називати, до якої входять президент, генеральний прокурор Юрій Луценко, перший заступник голови президентської фракції Ігор Кононенко, прем’єр Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, секретар РНБО Олександр Турчинов, глави фракцій БПП та НФ - Герасімов та Бурбак.

Але мова йде не лише про сам вплив. У фракції Яценюка наголошують на тому, що власне стосунки Порошенка та Яценюка значно покращилися з часу, коли президент вмовив піти у відставку останнього. Наближені люди до Яценюка навіть віджартовуються, що відношення Порошенка до прем’єра Яценюка було на порядок кращим, ніж до прем’єра Гройсмана. "Гройсман каже "так" і не робить. Це дуже дратує Петра Олексійовича. Яценюк, порівняно з Володимиром Борисовичем, був просто сонечком", - додає вже інший досить впливовий депутат.

"Вони (стосунки Порошенка та Яценюка, - ред.) абсолютно конструктивні . За три роки накопичилося дуже багато якихось взаємних образ і претензій. Це як у сім'ї. Коли дружина з чоловіком живуть довго, у них є різні періоди у житті. Але, коли їх об'єднають спільні цілі…Порошенка і Яценюка об’єднує розуміння одного - що у нас є жорстокий, підлий ворог - це Російська Федерація, і якщо ми зробимо хоч один невірний крок, знищать нашу державу і всіх нас", - заявив РБК-Україна голова комітету з питань національної безпеки, представник "Народного фронту" Сергій Пашинський.

Проте у команді екс-прем'єра не приховують, що Яценюк - досить злопам'ятний і не забуде Порошенкові, що той його "злив". Депутати розповідають, що Банкова планувала, що Яценюк пробуде у прем’єрському кріслі не довго, а для цього ще у ході підписання коаліційної угоди в Адміністрації президента пропонували вписати до тексту угоди дедлайни, до яких мають бути виконані ті чи інші питання, а у разі їх не виконання буде гарантовано відставку Яценюка. "Вони підписували коаліційну угоду і вже знали, що хочуть усунути Яценюка. Це було питання часу. Йому потрібен прем’єр, який впускатиме у свою сферу повноважень. Кожна зустріч зводилась до того, що це кадрове призначення має бути таким, як хоче Петя", - пояснюють соратники екс-прем'єра.

Ще один учасник переговорного процесу по коаліційній угоді стверджує, що Порошенко насправді хотів, щоб Яценюк пішов у відставку восени, а не весною 2016 року, а до того часу в країні наростала криза, але втрутилася опозиція, яка і дотисла Яценюка.

Президент сили

altПоява патрульної поліції стало одним з помітних досягнень за час президентства Петра Порошенка (фото - president.gov.ua)

До Конституції версії 2004 року, яка відновлює парламентсько-президентську форму правління, Україна повернулася одразу після Майдану. А отже, Петро Порошенко сідав у крісло президента з уже урізаними повноваженнями. Якщо за старої Конституції глава держави міг призначати за  поданням прем'єр-міністра членів Уряду, то нині міністри, у тому числі, очільник МВС, призначається на посаду за поданням прем’єра і їх звільняють з посади голосуванням у Верховній Раді. Посада Генпрокурора так і залишилася конституційною прерогативою президента. Водночас можливість призначати керівника СБУ віддали парламенту - але за поданням президента.

За останні три роки в Україні був створений ще один правоохоронний орган - Національне антикорупційне бюро України, яке забрало у Генпрокуратури частину повноважень та розслідує корупційні злочини у вищих ешелонах влади. Звільнити директора НАБУ може як президент, так і парламент. Таким чином, наразі в Україні існує чотири правоохоронні структури, очільники яких, крім міністра МВС, тим чи іншим чином законодавчо залежні від президента. Але розстановка сил у фактичному впливі дещо відрізняється від законодавчої.

З усіх правоохоронних органів Генпрокуратура найбільше піддавалася змінам очільників. Якщо перший у період президенства Порошенка - Віталій Ярема - навіть за партійною приналежністю був чужаком у команді президента, то вже нинішній - Юрій Луценко - є повністю "своїм". До літа 2015 року діючий генпрокурор очолював у парламенті найбільшу та пропрезидентську фракцію "Блок Петра Порошенка". З президентом він має не тільки приятельські стосунки - свого часу Юрій Луценко та дружина президента Марина Порошенко хрестили дитину чинного міністра інформполітики Юрія Стеця. Юрій Луценко також, як вже писало РБК-Україна, входить до так званої Стратегічної ради при президенті - напівміфічний орган, який ніде не закріплений у законодавстві, але має колосальну вагу в українській політиці. Саме на засіданнях цієї ради приймаються найважливіші рішення, які потім приймають форму парламентських законопроектів, постанов уряду чи указів президента.

На початку утворення НАБУ та обрання директором органу на відкритому конкурсі Артема Ситника, були побоювання, що він стане "ручним" для президента, а у списку фігурантів справ будуть відсутні "друзі" влади. Утім, побоювання почали зникати після повноцінного запуску роботи бюро та після активного розголосу щодо розслідування "справи Мартиненка" та "справи Насірова", представника нинішньої влади. На одному із публічних заходів директор Бюро Артем Ситник заявив, що "нам вдалося створити незалежний правоохоронний орган". У коментарі РБК-Україна Ситник сказав, що з президентом у нього "немає ніяких стосунків" і "це - заборонено законом".

Джерела в АП кажуть, що на першому етапі створення НАБУ вони недооцінили вплив США. Зараз багато хто говорить про те, що дійсно, на НАБУ президент немає впливу. Бо на Бюро впливає посольство США в Україні. "Є інформація, що усі призначення, які відбуваються у НАБУ, не нижче рівня керівника департаменту узгоджуються з посольством", - каже джерело в одному з правоохоронних органів. У НАБУ, звичайно, це спростовують, вказуючи на те, що потрапити до Бюро можна лише за результатами відкритого конкурсу.    

Натомість на Міністерство внутрішніх справ з боку президента немає жодного впливу, відзначають у профільному комітеті та експерти. Нинішнього голову МВС Арсена Авакова було призначено на посаду за квотою "Народного фронту" Арсенія Яценюка ще 27 лютого 2014 року, коли ще не було відомо, хто стане новим президентом. Він залишився на посаді навіть після зміни глави уряду у 2016 році, коли прем’єр-міністром став політичний союзник президента Володимир Гройсман.

За словами радника міністра Зоряна Шкіряка, наразі заміни Авакову немає, мовляв він єдиний, хто може очолювати це міністерство. Водночас Шкіряк називає самі розмови про підконтрольність чи непідконтрольність - "маячнею". "Міністр внутрішніх справ є справді представником "Народного фронту". Його обрав парламент. І наразі у парламенті є коаліція "Народного фронту" і "Блоку Петра Порошенка". Є міністри, представники БПП, є міністри, представники "Народного фронту", інших політичних сил, взагалі не представники тієї чи іншої політичної сили. Є коаліція, і це закон так тлумачить, що коаліція призначає Кабінет міністрів. Але говорити про підконтрольність чи не підконтрольність - це повна маячня", - каже він. Водночас зазначає, що, як головнокомандувач, президент також визначає військову стратегію із залучення прикордонників, нацполіції, нацгвардії, які входять до системи МВС.

Президент не втручається у діяльність МВС. Все, що він робить - дає доручення за якимись резонансним справам, як наприклад, вбивство журналіста Павла Шеремета, або приймає участь у якихось святкових заходах. Але Аваков більше, ніж міністр. Час від часу з'являється інформація, що він, то сам створює свою партію, то перебирає на себе керівництво "Народним фронтом". Він не просто очолює міністерство, він вибудовує своє політичне майбутнє. "Президент ненавидить Авакова, тому що міністр може сказати президенту "ні", - каже джерело в НФ.

Перший заступник голови комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Микола Паламарчук (БПП) вважає, що глава держави повинен мати робочі стосунки зі всіма, а також на всі органі повинен впливати, а саме - вимагати чіткої роботи у правовому полі. "Вплив не повинен бути, де президент бере під піддашок і, може, президент віддає незаконні якісь вказівки - це неправильно. Я впевнений, що Петро Олексійович не дає таких вказівок і не може давати апріорі", - каже він.

В Адміністрації президента існує Національна рада реформ. На сайті ради у рубриці "Реформи" зазначені напрямки, якими вона займається. Серед них відсутній правоохоронній напрямок. Цікаво, що серед членів ради Арсен Аваков - єдиний, хто представляє правоохоронні органи.

Керівник аналітичного центру УГСПЛ Олег Мартиненко зазначає, що Рада реформ - це номінальна структура, ролі якої немає ні у координації, ні у просуванні змін. "Що стосується реформи СБУ - там її немає, не було і найближчим часом не передбачається, тому що немає ніякого руху. МВС - вже написано-перенаписано - роль президента у цьому процесі явно негативна, бо це він впровадив двох грузинів у МВС, які виявилися не українками, патріотками, як вони заявляли, а кожна по року відпрацювали за американським контрактом і поїхали. Аваков з цього "стриг купони", бо нажив політичні дивіденди. був проти цього президентського рішення і тепер він показує: бачите, що робиться, коли некомпетентні люди президента лізуть у процес реформування".

Джерела у НФ незгодні з тезою "про купони". "Нав'язування президентом Деканоідзе мало катастрофічні наслідки: ріст злочинності, вимивання професіоналів зі слідства, призначення якихось невідомих людей для відбору нових працівників у МВС. Доходило до того, що деяких слідчих звільняли з посад,  коли вони розслідували справи", - каже співрозмовник у НФ. Тоді Аваков повинен був працювати на два фронти: не допустити відставки Арсенія Яценюка та намагатися не випустити контроль за міністерством. По суті, кажуть джерела, на прихід Деканоїдзе міністр зголосився в обмін на збереження Яценюка у кріслі прем'єра. Коли Яценюк таки пішов у відставку, згодом Хатія Деканоїдзе пішла з МВС. Зараз, кажуть джерела, відносини між Аваковим та Порошенко стали більш стриманими, але все одно - прохолодними. Все тому, що до кінця не зрозуміло, як будуть проходити вибори, хто і як на них піде, чи зголоситься голова держави на зменшення своїх повноважень, чи буде двохпалатний парламент, чи ні. Тому поки що, навіть ті, хто відноситься один до одного з підозрою, але знаходиться при владі, намагаються триматися купи.   

За словами директора Харківського інституту соціальних досліджень  Дениса Кобзіна, хоч президент та його команда і не були активними у реформуванні Нацполіції, але він став одним із тих, хто домовлявся за донорські гроші на створення патрульної поліції. Водночас реформа ГПУ мала би бути узгоджена з реформою Нацполіції, бо дві структури у своїй роботі тісно взаємопов'язані. Крім того, у МВС відбулися протилежні від реформи децентралізації та передачі на місця ресурсів і повноважень тренди. "Під дахом" міністерства опинилася Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Державна міграційна служба України та Національна гвардія України. І цей "монстр" знаходиться не під контролем Петра Порошенка. Їм керує Арсен Аваков. "Централізація - це крок назад, який, у кращому випадку, ми відіграємо. Потрібно розуміти, що у цьому є найбільший ризик -  не у тому, що це зараз відбувається, хоча і це крок назад, а у тому, що ми не знаємо, хто прийде до влади завтра і післязавтра. Ми можемо отримати варіант типу Януковича, який завтра прийде демократичним шляхом до влади – який-небудь "Янукович-2" - він буде дуже радий отримати таку махину і таку централізовану систему у свої руки", - каже Денис Кобзін.

Президент міжнародних справ

altПрезидент отримав з рук європейців бізвізовий режим яким тепер можуть скористатися всі українці (фото - president.gov.ua)

"Однозначними плюсами можна назвати надання Україні безвізового режиму та підписання (а згодом і завершення ратифікації) Асоціації з Європейським Союзом. Звичайно бажана наступна мета - отримати від ЄС чіткий сигнал, що у короткостроковій перспективі ми можемо стати повноцінними членами цієї організації", - каже глава правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак, відповідаючи на питання про головні зовнішньополітичні досягнення президента Порошенко.

Також до арсеналу перемог президента експерт Міжнародного Центру Перспективних досліджень Євгеній Ярошенко додає активізацію двосторонніх стосунків з рядом держав. Зокрема, Німеччиною (що є дуже важливими сигналом на фоні невизначеності Сполучених Штатів), Туреччиною та Румунією і збереження санкцій ЄС та США по відношенню до Росії.  "Україна змогла поки витримати тиск міжнародної спільноти у питанні мирного врегулювання. Попри те, що ми були змушені підписати невигідні для національних інтересів Мінські угоди, нам вдалося відстояти збереження санкцій проти Росії і не піти на непопулярні поступки - зміни до Конституції у частині особливого статусу ОРДЛО та закон про вибори в ОРДЛО", -додає експерт.

"Те, що вони (санкції, - ред.) є, я думаю, теж дуже позитивний результат. Інша річ, що вони, на мою думку, могли бути значно сильнішими. І от у цьому полягає головне завдання нашої зовнішньої політики - донести до наших партнерів всю правду, що робить Росія і переконати їх у тому, щоб ці санкції були настільки болючими для Росії, щоб вона відмовилась від своєї неадекватної політики", - вважає колишній міністр закордонних справ (2007-2009 рр.) Володимир Огризко та додає, що і сама зовнішня політика не тільки США та ЄС по відношенню до Росії, а й України має бути на багато жорсткіша. Попри масу повідомлень у ЗМІ про можливе пом'якшення або навіть зняття санкцій Штатами, колишній урядовець запевняє, що така модель розвитку найймовірніше неможлива, з огляду і на так постійні звинувачення президента США Дональда Трампа та наближеного до нього кола осіб у співпраці з Росією. "Трамп буде навряд чи іти на такі кроки (скасовувати санкції, - ред.), розуміючи, що у той самий момент буде звинувачений у залежності від Росії. Цього він зараз боїться, майже, найбільше", - додає Огризко.

Та те, що одні називають перемогою президента, інші вважають не його перемогою. "Угода про Ратифікацію, як і безвіз - це величезна праця дипломатів впродовж останніх 20 років, які дуже тихо, без піару, 20 років пахали над Угодою про Асоціацію - абзац за абзацом, речення за реченням. А безвіз - це заслуга українського суспільства, яке вийшло на Євромайдан і з якого розпочалася Революція гідності. Це не заслуга ані президента, ані парламенту", -висловлює своє обурення РБК-Україна віце-спікер парламенту Оксана Сироїд. Ба більше, віце-спікер  вважає, що Угоди про Асоціацію та безвізу не достатньо для здійснення зовнішньої політики держави.

"Якби безвізовий режим дали день в день, як обіцялося, чи на день раніше, тоді можна говорити про досягнення, а решта - це виконання обов’язків, за яку вища посадова особа в державі отримує заробітну плату", - вважає співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

Однак факт залишається фактом - це за президента Петра Порошенко Україна отримала безвіз. "Це наша перемога. Нікому до нас це не вдавалося", - говорить Петро Порошенко і з цим важко сперечатися. Кажуть, глава держави поіменно знає депутатів голландської Палати представників, які, хай не з першої спроби, але проголосували за схвалення Угоди про асоціацію Україна-ЄС.

"Якщо говорити про Угоду про Асоціацію, то це план роботи на найближчі сім-вісім років. І якщо вдома ми його нормально виконаємо, то у нас є всі шанси переходити до наступного етапу відносин з ЄС - початку переговорів про вступ. Тому сказати, що нічого не робиться у зовнішній політиці, було б абсолютно не правильно. Вже ці дві події є свідченням того, що робиться і робиться багато", - вважає екс-міністр закордонних справ (2007-2009 роки) Володимир Огризко.

Поки що ЄС бачить Україну скоріше як сусіда-партнера, а не як країну, яка може бути важливим елементом Європейського проекту. Аби Україна зацікавила ЄС, наші партнери мають переконалися, що Україна може бути не лише реципієнтом міжнародної допомоги, але і донором у певних питаннях. "Ми маємо перестати просити. Ми маємо стати цікавими для наших партнерів. Щоб вони не співпрацювали з нами із жалю, щоб дати якусь підтримку, допомогу, подачку", - каже Сироїд.

Серйозним прорахунком президента називають і те, що Банкова проявляла яскраву підтримку представниці демократів Гілларі Клінтон на президентських виборах у Штатах, чим зіпсувала відносини з нинішньою адміністрацією республіканця Дональда Трампа. "Варто згадати, яку позицію обіймав офіційний Київ у період виборчої кампанії у США, коли була явно продемонстрована "проклінтонська"позиція, що коштувало неймовірних зусиль для того, щоб якось загладити те незручне становище. Відповідальні держави до останнього не висловлюють свою позицію до того чи іншого кандидата, розуміючи, що, можливо, доведеться налагоджувати відносини з кандидатом, який їм не подобався", - пояснює експерт Центру Разумкова Олексій Мельник.

Покращила б україно-американські стосунки, на думку голови парламентського комітету у закордонних справах Ганни Гопко, зміна посла України в США. "Я вважаю, що з новою Адміністрацією президента Трампа ми могли відкрити нову сторінку, зокрема, з новим Послом України в Штатах", - заявила депутат РБК-Україна. Нагадаємо, що останні два роки цей пост займає Валерій Чалий.

Недоопрацюванням Порошенка голова правління Інституту Світової політики Віктор Шлінчак називає також "затягування із призначенням послів" у ряд держав та міжнародних організацій. Так, за даними українського МЗС, станом на кінець квітня цього року, посли України не були призначені у майже двох десятках країн: Латвії, Казахстані, Швейцарії, Вірменії, Греції, Данії,  Хорватії, Чорногорії, Македонії, Ірландії, Алжирі, Перу, Ефіопії, Анголі, Сирії, Республіці Корея і Кубі, а також не призначені постійні представники у місії України при НАТО.

"У чому він молодець? Безвіз, Асоціація - це два успіхи. Все. Ми навіть не змогли скористатися міжнародним правом, як жертва агресії. Завели у глухий кут цей конфлікт, який буде продовжуватися ще Бог знає, скільки", - так оцінив роботу президента Петра Порошенка на зовнішній арені  директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України Григорій Перепелиця та додав, що розцінює як зовнішню, так і внутрішню політику президента повністю провальними.

Трохи вищу оцінку президенту за роботу на зовнішньому ринку дають експерти Центру Разумкова.   "Якщо давати оцінку трьом рокам роботи на зовнішній арені, то тут радше можна говорити про якісь, якщо не досягнення, то успіхи. Якщо говорити про внутрішню політику, особливо політику безпеки, то там значно більше провалів. Таке враження, що йому більш комфортно працювати закордоном, ніж всередині країни", - відзначає експерт Центру Разумкова Олексій  Мельник.

Президент бізнесу

altПетро Порошенко вирішив сам тримати зв'язок з представниками крупного капіталу (фото - president.gov.ua)

"Він не прийшов", – жаліється нардеп Сергій Тарута на президента Петра Порошенка, який проігнорував запрошення бізнесу. Ці події відбулись три роки тому. Після президентських виборів у 2014 році голова Донецької ОГА, в минулому олігарх Тарута у столичному готелі Hyatt хотів обговорити з колишнім представником великого бізнесу створення ринкової економіки у державі з великим інвестиційним кліматом та кредитним рейтингом країни.

Більше півроку тому у цьому ж готелі представники Федерації роботодавців України, членами якого є великий бізнес, разом з кількома бізнес-асоціаціями зустрічалися з Петром Олексійовичем та урядовцями. Це була третя подібна зустріч за три роки президентської каденції. Очільник ФРУ Дмитро Олійник пригадує, що кожного разу обговорювалися проблеми, з якими стикається вітчизняний бізнес: політика Нацбанку щодо боротьби з фіктивними банками часто виглядала як перерозподіл ресурсів; у НКРЕКП не вистачає прозорості та відповідальності; в Україні досі не запущене експортно-кредитне агентство, яке сприяло б виходу українських товарів на зовнішні ринки. Тема відсутності агентства, наприклад, обговорювалася якраз на останній зустрічі. "Нас слухали, але я не впевнений, що нас завжди чули для того, щоб були дії, - каже Дмитро Олійник, за словами якого на деякі зауваження відреагував уряд. - Якщо ми говоримо по Конституції, то до президента в економічній частині не повинно бути ніяких питань. А якщо ми говоримо по життю, то в принципі життя складається таким чином, що президент є політичним лідером не тільки країни, а і політичної сили, яку фактично він очолює, і відповідно, звичайно, через цей механізм впливає на економічну політику в державі".

Наприкінці 2014 року президент створив офіційний майданчик для переговорів з бізнесом - Національну інвестиційну раду. При цьому ліквідував раду вітчизняних та іноземних інвесторів. До нового складу консультативно-дорадчого органу при президентові, офіс якої очолює зараз екс-заступник міністра економіки Юлія Ковалів, входять представники великого бізнесу та фінансово-промислових груп. "Наявність функціонуючої такої ради - це хороша світова практика, яка успішно впроваджується в Україні. Важливий момент - є діалог між першою особою держави і крупним бізнесом. Це дуже важливо. Тому що на таких зустрічах не обговорюється питання неповернення ПДВ, а обговорюють речі, які називають інвестклімат, - розповідає Антон Усов, старший радник ЄБРР із зовнішніх зв'язків в країнах східної Європи та Кавказу, який також входить до націнвестради, уточнюючи, що під "інвестиційним кліматом" має на увазі також питання тиску на бізнес. - Ми дуже активно співпрацювали з Адміністрацією президента по реалізації "чорнобильських проектів", за які відповідав ЄБРР. Там дуже велика фінансова та інша відповідальність. І тут у нас було тісне співробітництво з Апаратом президента, із самим президентом. Він відвідував всі важливі заходи, які були пов'язані. ЄБРР своїх грошей у "чорнобильські проекти" вклав десь 750 млн євро".

Але було би дуже наївно казати лише про офіційну, так би мовити, "політику у манишках". Минулого року у журналістських розслідуваннях постійно з'являлася інформація про наявність неофіційних контактів Адміністрації президента з представниками фінансово-промислових груп. Зокрема, йдеться про візит на Банкову у вечірній час власника SCM Рината Ахметова та групи "Приват" Ігоря Коломойського. Тим самим, це заплямувало курс на деолігархізацію держави, який декларував Петро Порошенко після обрання його президентом. Олігархів президент позбавитись не зміг. На цьому шляху є тільки одна жертва - Ігор Коломойський, який спочатку перестав керувати Дніпропетровською ОГА, потім розгубив контроль за "Укрнафтою", ще пізніше - позбувся "ПриватБанку", залишившись у боргу перед державою.

Дмитро Олійник переконує, що будь-який бізнес, який контролює великі системи, має вплив на президента. Зокрема, через інформаційний ресурс. Наприклад, попри втрату "ПриватБанку" минулого року, Ігор Коломойський має медіаважіль - "1+1". А власник активів у хімічній промисловості Дмитро Фірташ, попри нинішні труднощі із законом та будучи невиїздним із Відня, так само володіє однією з важливих "кнопок" держави - телеканалом "Інтер". "Вплив трансформується. Я думаю, що це - позитивна складова. А от у які формати він трансформується і чи зменшується він так, як хотілося б у відкритому громадському суспільстві, у відкритій економіці і у конкурентоспроможній економіці - мені здається, що нам, країні, ще з повзунків треба виростати. Ще ми не виросли, на жаль, у цій частині", - каже він.

Останній рік мало хто згадує про бізнес самого президента Порошенка. Після обрання президентом він пообіцяв його позбутися. Більшість активів опинилась у так званому сліпому трасті. Він залишив собі медіактив - "5 канал". На пряме питання в інтерв’ю DW у 2015 році - чим він відрізняється від інших олігархів, які володіють медіа, Петро Олексійович пояснив, що він не впливає на редакційну політику телеканалу, а журналісти "часто критикують владу". На скільки лояльним залишився канал Петру Олексійовичу, стало зрозуміло в один із критичних для президента моментів - навесні 2016 року у медіапросторі спалахнув Panamagate. У журналістському розслідуванні, базованому на витоку "панамських документів", "засвітився" Петро Порошенко як власник офшорних компаній. Тоді "5 канал" у своїх новинних випусках у prime time всіляко применшував важливість цієї теми, подаючи її всередині чи наприкінці ефіру із відсутністю критики дій президента.

Втім соратники президента впевнені, що свою обіцянку - провести деолігархізацію України - президент виконав. Заступник голови парламентського комітету з питань промислової політики та підприємництва Борислав Розенблат, який, за його словами, знає Петра Олексійовича з середини 90-х, каже про це як про доконаний факт. Мовляв, олігархи не мають вже такого впливу, як за часів попередньої влади. "І Фірташи, той же Бой… ну, не Бойко, я не буду казати, бо деякі у парламенті знаходяться, тому що все-таки не поєднані бізнесом… але Ахметов, Коломойський, Григоришин, всі інші. На сьогоднішній день вони всі втрачають свій вплив. Він ще є", - заявляє він, уточнюючи, аби остаточно знизити рівень впливу олігархів президенту та його команді потрібно змусити силовиків припинити тиск на бізнес.

Про те, що фінансово-промислові групи мають менший вплив, каже і Сергій Тарута. Але з одним уточненням - контроль встановив Петро Порошенко, тепер він керує і Коломойським, і Ахметовим: "Я кажу те, що сам чую від інших, від представників бізнесу, що він намагався і намагається далі забирати бізнес у всіх крупних бізнесменів".

Там, де великий бізнес - там велика корупція, бо головне, на чому заробляють олігархи, це державний бюджет. Вони зацікавлені у зменшені податків, отриманні держзамовлення для підприємств, пільгових тарифів для своїх бізнесів. Під час інавгураційної промови у 2014 році новобраний президент України Петро Порошенко лише тричі згадав слово "корупція", у тому сенсі, що вона заважає вільній конкуренції і у суспільстві є потреба у загальнонаціональному антикорупційному пакті між владою та народом та в антикорупційній люстрації судових, правоохоронних, податкових і митних органів.

За результатами індексу сприйняття корупції у 2014 від Transparency International, Україна займала 142 місце зі 175 позицій, опинившись на рівні з Угандою та Коморськими островами. У 2016 році - 131 місце зі 176 країн. Показник у 29 балів Україна розділила з Казахстаном, Росією, Непалом та Іраном.

Виконавчий директор Transparency International Україна заявив РБК-Україна, що за три роки президентства Петра Порошенка корупційні процеси в країні децентралізувалися. При попередній владі вони мала чітко вибудовану вертикальну структуру, коли корупцію в державі очолювали ті, хто сидів в Адміністрації президента. Нині ж в оточенні глави держави існують різні групи, які розділили між собою сфери впливу, зокрема і люди з найближчого оточення глави держави. Самі корупційні схеми не змінилися, але й немає чітких доказів, що до створення саме такої системи причетний особисто Петро Порошенко. "Більше схоже на те, що це - справді творчість окремих бізнесів на державі у достатньо близькому оточенні президента, які діють від його імені, часто не узгоджуючи насправді напряму з президентом, - каже Юрчишин, уточнюючи що немає наразі жорсткого закріплення груп впливу за кураторством окремими сферами. - Умовно, ми можемо сказати про інтереси з боку як команди президента, так і з боку команди "Народного фронту" у сфері національної безпеки та оборони. В залежності від сфери - чи то "Укроборонпром", чи це закупівля харчів для армії - фігуранти будуть різні".

Голова антикорупційного комітету Єгор Соболєв зазначає, що більшість схем наразі пов'язанні з управлінням державними підприємствами. "Від "Одеського припортового заводу" до "Укрзалізниці". Насправді всі ключові державні підприємства, за виключенням кількох, далі управляються так, щоб збагачувати керівників держави і тих людей, яким вони довіряють це", - заявив він.

Не відчувають руху антикорупційних реформ і українці. За останніми дослідженнями компанії TNS, які доступний на сайті Національної ради реформ, 79% опитаних вважають, що змін у цій сфері немає.

Президент майбутнього

altПетро Порошенко не має наміру відмовлятися від п'янкого запаху влади (фото - flickr.com - photos-poroshenkopetro)

"Стосовно висування на другий термін ще є два роки президентських повноважень. І треба багато чого зробити щодо стратегії розвитку України. Я думаю, що сьогодні ще зарано говорити про склад потенційних президентських кандидатів", - заявив президент Петро Порошенко 14 травня на своїй щорічній прес-конференції. Для чітких відповідей ще не час, але це не означає, що не настав час для дій. Петро Порошенко хоче стати президентом на другий термін і буде намагатися зробити все для цього необхідне.

У намірах Порошенка іти на другий термін не сумніваються і в опозиції. І кожен бачить у кожній "капості" з його боку намір позбутися конкурента. У "Самопомочі" впевнені, що пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі на околиці Львова та блокування вивезення сміття до інших регіонів - справа АП з метою збити рейтинг одного з основних, як вважають у "Самопомочі", конкурентів  Порошенка на  майбутніх президентських виборах - мера Львова Андрія Садового. Хоча, сам Садовий не раз спростовував інформацію, що має президентські амбіції.

"Звичайно, готується до виборів. Знущається над імовірними конкурентами, навіть ще не існуючими. Зокрема, йдеться про "Самопоміч" і лідера "Самопомочі". Він (Порошенко, - ред.)  взагалі використав інструмент тоталітарного сталінського режиму - шантаж цілого 800-тисячного міста, дискредитація міста в країні через брехню, підставу, використання апарату. СБУ і поліція відслідковують вивезення сміття у Львові замість того, щоб відслідковувати військових злочинців", - з неприхованим обуренням говорить голова фракції "Самопоміч" у парламенті Олег Березюк.

Між тим у команді Порошенка уже серйозно не розглядають Садового як конкурента Порошенку або роблять вигляд, що не розглядають. "Він (Садовий, - ред.) сам себе поховав. Він у смітті", - говорить РБК-Україна один із наближених людей до президента. 

Те, що Садовий далеко не перший конкурент Порошенку, говорять і дані кількох останніх соцопитувань. Так, за даними соціологічної групи "Рейтинг", перше місце з підтримки населення займає лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко з 15 % підтримки, тоді як Порошенко - 12 %. Дихає у потилицю Порошенку лідер "Опозиційного блоку" Юрій Бойко (10,2%). До п’ятірки лідерів увійшли також лідер "Громадянської позиції" Анатолій Гриценко і лідер партії "За життя" Вадим Рабінович (по 10,1%). 

Є й інші дані. Центр Разумкова наводить результати свого соцопитування (проводилося з 21 по 26 квітня). Так, найбільшу підтримку має президент Петро Порошенко - 10,3%, Юлія Тимошенко на другому місці  - 9,5%. До п’ятірки знову ж тики увійшли зі зміщенням на одну позицію вище Анатолій Гриценко - 8,9% і Вадим Рабінович - 8,1%, а також Олег Ляшко - 7,8%.

У "Батьківщині" ніяк не засмучені соціологією, опублікованою Центром Разумкова. "Навіщо нам дивитися соціологію? Пройшли вибори в об’єднані територіальні громади (30 квітня, - ред.). Голосувало 3 млн людей. Це не соціологія. Партія "Батьківщина" отримала 24% за партійними списками. "Блок Петра Порошенка" - 15%. І це при тому, що ці місцеві вибори були брудні, із застосуванням адмінресурсу, залякуванням та вкиданням грошей", - наголошує нардеп Сергій Власенко ("Батьківщина").

"Президент має на сьогодні найбільший рейтинг. І якщо прийме рішення балотуватися у 2019 році, я переконаний, що він має  неймовірні шанси перемогти, - заявив виданню заступник голови фракції, один із наближених до президента людей Сергій Березенко на момент, поки "Рейтинг" ще не опублікував результати свого дослідження.

"Звісно, президент Порошенко готується до переобрання -  на другий термін. Будь-який президент, який проходить перший термін, готується до другого", - впевнений народний депутат Вадим Новинський ("Опозиційний блок"). А у самій президентській фракції піджартовують, що Порошенко готувався до другого строку ще навіть не будучи обраним. "Ще до першого строку він був готовий до другого", - каже депутат, колишній керівник "Комітету виборців України" Олександр Черненко.

Якщо іти на другий строк, то треба перемагати. Очевидно, що стратегія з "обранням президента в один тур, бо на вулиці війна", що забезпечила блискучу перемогу Порошенку у 2014 році уже у першому турі, вдруге не спрацює. Та й головна обіцянка президента закінчити війну за лічені години виконана не була. А політична пам'ять українців хоч і коротка, проте не на стільки. Якщо люди і забудуть, то очевидно, що нагадають політичні опоненти. "Діяльність президента повинен оцінювати народ, але я вважаю, що дуже багато речей не виконано з того, що було обіцяно президентом. Наприклад, зупинка війни за два тижні", - заявив РБК-Україна лідер "Опозиційного блоку" Юрій Бойко, коли РБК-Україна звернулось до нього з проханням оцінити ефективність Петра Порошенка на посаді президента.

Тим часом у коаліції вже міркують над сценаріями перемоги Порошенка та збереженням чинної політичної верхівки при владі. В Адміністрації серйозно стурбовані рейтингами Тимошенко і планують докласти максимум зусиль, щоб не допустити її перемоги. "Треба робити все, щоб не допустити реванш, а реванш вже скоро", - не на жарт заявила одна із впливових осіб в коаліції.

 За даними того ж Центру Разумкова, які не були опубліковані, але з якими були ознайомлені у РБК-Україна, у випадку виходу до другого туру Порошенка та Тимошенко, лідер "Батьківщини" здобуває перемогу. Такий самий буде результат у випадку комбінації "Порошенко-Гриценко". Виграє президент, наприклад, у Бойка. За інформацією ще одного джерела у парламенті, на Банковій всерйоз аналізують і розклад "Порошенко-Садовий". Причому при такій комбінації президент теж програє.

Тому в АП зараз міркують не стільки над тим, як перемогти на виборах, скільки на тим, як зберегти владу.

Відразу декілька співрозмовників у "Народному фронті" розповіли РБК-Україна, що ще до Великодня президенту був запропонований один із варіантів, який може забезпечити підтримку та прихильність  населення на виборах. Йдеться про Конституційну реформу, відповідно до якої президент має поділитися з парламентом частиною повноважень. Відтак замість парламентсько-президентської форми правління країна може отримати парламентську. "Місяць назад Яценюк запропонував Порошенку схему. Порошенко на цю тему не пристав", - розповідають у "Народному фронті". Щоправда інше джерело РБК-Україна у НФ каже, що власне ідею конституційної реформи першим президенту запропонував не Яценюк, а секретар РНБО Олександр Турчинов.

Ініціатори ідеї намагаються переконати Порошенка, що інакше йому не перемогти, а таким чином президент продемонструє українцям, що він проти дуалізму влади - постійної боротьби між президентом та прем'єром, адже у разі такої реформи вся повнота повноважень переходить до парламенту та уряду, який повністю формуватиме Верховна Рада.

"Петро Олексійович готовий ніби-то заявити, що він відмовляється від низки повноважень, як президент, але на наступну каденцію. Йдуть такі розмови, що вони хочуть розробити Конституцію парламентської республіки. Президент буде "британською королевою". Петро Олексійович піде прем’єр-міністром. Таку версію я теж чув, і така версія у політикумі обговорюється", - підтвердив виданню депутат від "Батьківщини" Сергій Власенко та додав, що якщо на Банковій таки домовляться запускати Конституційну реформу, то, можливо, її проект з'явиться у Раді вже до кінця цієї сесії, тобто до осені.

Зазнає змін і сам парламент. Поки що немає остаточного варіанту реформи, але є вірогідність того, що в Україні з'явиться двопалатний парламент. Одну з палат буде сформовано з 300 депутатів-списочників. Саме вона формуватиме та контролюватиме уряд. Інша - зі 150 депутатів-мажоритарників, які відповідатимуть за роботу з регіонами та головами регіональних адміністрацій. Відтак, пропонується обмежити президента у праві призначати голів обласних та районних адміністрацій, а відповідні повноваження повністю перекочують до парламенту. За президентом залишатимуться суто номінальні функції, як, наприклад, у президента Німеччини. Ба більше, пропонується, щоб президента також обирав парламент. Хоча не виключається варіант, коли посади президента та прем’єра об'єднають і відповідні функції виконуватиме одна особа.

"Я не вірю нічому, що народжується у нетрях адміністрації президента. Тому що всі пропозиції, які народжувалися по змінам до Конституції там, вони були, або з метою укріплення президентської влади, або з метою перерозподілу потоків, а не для покращення балансу влади. Можуть люди обговорювати там все, що завгодно і з метою, можливо, збереження посади і переобрання, але про баланс влади там по-чесному говорити немає кому",- пояснює віце-спікер Оксана Сироїд.

У БПП наявність такого сценарію не підтверджують. Пояснюють, що все  це  слухи,  а насправді Банкова розглядає багато моделей і поки не зрозуміло, на якій поставлять крапку. "У президента на столі буде десять моделей і це нормально", - говорить один із впливових депутатів президентської фракції.

"На столі" дійсно є ще одна модель. Вона не пов'язана зі скороченням повноважень. Навпаки. Це сценарій "сильної руки", яка наведе порядок у судах, поборе корупцію, закінчить війну і приведе державу до світлого майбутнього, міцно тримаючи під контролем найважливіші сфери життя. Кажуть, що провідником цієї ідеї - сильної та справедливої України - є генпрокурор Юрій Луценко який, якщо ця концепція переможе, почне реалізовувати її вже восени. Але не на посту керівника ГПУ, відомства, чиї повноваження значно скоротяться, а вплив - зменшиться після створення Державного бюро розслідувань, а на посту керівника уряду.   

Поки президент розмірковує на сценаріями свого майбутнього, ідею Конституційних змін, лідерка "Батьківщини" Юлія Тимошенко уже  її підхопила. "Почати нам треба з повного перезавантаження формату і системи української влади. А це прийняття нової, абсолютно іншої Конституції, яка забере, по-перше, владу у кланів, забере двовладдя в країні, по-третє, поставить під контроль владу, по-четверте, створить судову систему не фейкову, а справжню. І ця нова Конституція з парламентською формою правління", - заявила Тимошенко 25 травня у програмі Face to Face на телеканалі ZIK.

Якщо ж все закінчиться як завжди - багато піни під час розмов і зовсім нічого, коли треба діяти, тобто, ніяких скорочень повноважень, ніяких парламентських республік, а лише тільки вибори, то найголовніше завдання, над яким будуть працювати технологи діючого президента, це підібрати йому підходящого суперника. Головне завдання - не підпустити Тимошенко до другого туру. Тому в Адміністрації раді розглядати сценарій, коли у другий тур із Порошенком виходить лідер "Опозиційного блоку" Юрій Бойко, у якого, переконані у команді президента, Порошенко виграє. "Це схема Кучми-Симоненка. Вивести Симоненка-Бойко у  другий тур і виграти в нього", - пояснює співрозмовник у "Народному фронті".

Можливо, що про майбутнє - і системи влади в країні, і процедури виборів ми дізнаємося 28 червня, коли Україна відзначатиме День Конституції. Цей день обіцяє стати новою точкою відліку для президента Петра Порошенка. Однак джерела в АП категорично заявляють, що ніяких змін в Основний закон не планується. Не йдеться і про скорочення повноважень. "По-перше - навіщо? Погоджуватися з усім, що нам пропонує Яценюк ми не зобов'язані. По-друге. Як то кажуть" щоб що? ". Нам необхідно реалізувати те, що вже пообіцяли. І третє - навіть якщо б ми хотіли, то можемо не встигнути за часом провести всю процедуру", - сказало джерело в керівництві АП.

Момент істини настане у вересні, коли президент Петро Порошенко виступить з посланням до парламенту, в якому будуть викладені пріоритети на найближчі два роки. Робота над цим програмним документом вже почалася.

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
On Top