Тарифи ЖКГ - право на правду

Глава уряду висунув вимогу до НАК "Нафтогаз України", Міністерства енергетики та вугільної промисловості і національного тарифного регулятора "пояснити людям, як формуються тарифи"

Звичайний популізм

- Людям треба говорити правду, - заявив прем'єр-міністр Арсеній Яценюк на вчорашньому засіданні уряду, вимагаючи роз'яснити населенню принципи тарифоутворення на послуги ЖКГ.

Я відчула, як в мені борються обурення й огида. Щодо ЖКГ та комунальних тарифів я чую цю фразу в мільйонний раз. Вимовляли її чиновники всіх рівнів і мастей, незалежно від політичної орієнтації.

А, між тим, глава уряду висунув вимогу до НАК "Нафтогаз України", Міністерства енергетики та вугільної промисловості і національного тарифного регулятора "пояснити людям, як формуються тарифи". До масштабної роз'яснювальної роботи зобов'язані будуть підключитися ще й облдержадміністрації.

Це так типово для українських політиків - довести ситуацію до стану, коли відступати вже нікуди. Замовчувати - а потім зважитися на непопулярні дії і postfactum пояснювати, чому тепер народ повинен платити зі своєї кишені за багаторічну неефективну роботу влади.

Мимоволі спливають у пам'яті сюжети майже 20-річної давності. Я - в маленькому графстві на півдні Великобританії. Клацаю пультом по телеканалам. Більшість з них показує якусь незрозумілу мені тоді передачу про структуру формування вартості води. Пізніше пояснили, що через кілька місяців британський тарифний регулятор збирається підняти ціни на ресурс, тому населенню розповідають про причини зростання і роз'яснюють, з чого складається нова ціна.

Я тоді подумала: які дивні ці остров'яни, справно платять чималі суми у своїх фунтах стерлінгів за воду, та ще при цьому страшним чином її економлять зуби чистять в стаканчику, вмиваються в раковині, закупореній пробкою, і посуд не миють під проточною водою. Тоді я зовсім не розбиралася у сфері природних монополій, структурі тарифів і мені було невтямки, що крім економічних показників у тарифах на воду і енергію закладена ще одна умовна складова - довіра споживача до процедури тарифоутворення.

До підтримки цієї складової британський тарифний регулятор, історія існування якого налічує чималу кількість десятиліть, докладає серйозних зусиль. Споживач може в будь-який момент запросити структуру собівартості послуг, вибрати постачальника послуги, поскаржитися на невідповідну якість.

В українських комунальних тарифах є безліч показників - виробнича собівартість, в якій рік від року зростає частка енергоносіїв та інших операційних витрат, збитків за попередній період, дебіторські і кредиторські борги, регульований державою рівень рентабельності, який не дозволяє теплоенергетикам і водоканалам вибратися з кризового стану.

При цьому, в тарифах завжди присутня політична складова, незважаючи на наявність незалежного регулятора, структура і принципи роботи якого засновані на цілком оптимальній британській моделі. Часто є в тарифах на послуги ЖКГ і багато такого, що приховано від українців - завищена вартість ремонтних робіт, роздуті витрати, проблеми галузі, що тягнуться з радянських часів, неефективне управління природними монополіями.

В українських тарифах немає кількох важливих показників, наприклад, інвестиційної складової, яка дозволила б системно модернізувати застарілу комунальну інфраструктуру і виробничі потужності. Ні, я не маю на увазі ті 2-3%, які нібито закладені у тарифах на добру справу. А справжню частину тарифу, яку комунальники зобов'язані вкласти в оновлення основних фондів та покращення якості послуги.

І, нарешті, в тарифах немає самого головного показника - довіри українських споживачів до регулятора, до роботи постачальників послуг, до влади.

Видимість прозорості

Українське ЖКГ - справді хвора дитина української економіки. За останні вісім років вісім разів змінювалися міністри, в чиїй компетенції реалізація політики у цій сфері. У всіх цих "няньок" дитя не те, що без ока, а з серйозними захворюваннями - боргами, збитками, застарілим обладнанням, грабунком, корупцією, низькою якістю послуг.

З іншого боку, споживач, який впевнений, що держава йому зобов'язана. Тому знання багатьох українців про роботу ЖКГ закінчуються тим, що з гарячого крана повинна текти гаряча вода, а з холодного - холодна. Більшість споживачів не знають, за що вони платять, скільки вони насправді споживають.

Не знають цього і комунальники, і регулятор, і всі галузеві чиновники разом узяті. Система обліку споживання ресурсів досить половинчаста - тільки 40% всіх побутових споживачів оснащені побудинковими приладами обліку тепла і води, з поквартирними - все значно гірше.

Поквартирний облік фіксує споживання води, і часто він різниться з загальнобудинковими показниками. Витрати тепла в мережах та в будинках рахуються зазвичай за методикою "як на душу ляже", адже для цього повинен бути також і стовідсотковий технологічний облік, а лічильники на виході ресурсів стоять далеко не у всіх підприємств. От і гадають, скільки гіпотетично середньостатистичний українець тепла і води споживає.

Тільки щомісячну плату вимагають не ефемерну, а реальну. У відповідь прем'єр Арсеній Яценюк обіцяє, що він обов'язково пояснять, за що ми платимо, але - після тарифного стрибка. Як йдеться в хрестоматійному творі, спочатку гроші, потім стільці.

Відкриття структури тарифів на тепло і воду вже давно перетворилося на популістську гру влади та громадськості. Перші весь час обіцяють повну прозорість процедури тарифоутворення та оприлюднення структури тарифів по кожному підприємству.

Другі - традиційно вимагають відкриття тарифних складових і обіцяють розібратися. До того ж, право споживача знати розмір, структуру ціни та перелік надаваних послуг, порядок їх надання, норми споживання закріплене п. 2 ч. 1 ст. 20 закону "Про житлово-комунальні послуги".

При цьому, експерти та представники національного регулятора переконують, що структура тарифів відкрита по кожному підприємству, дані опубліковані на офіційному сайті відомства. Але, переглянувши весь сайт НКРЕКП, переконуюся, що оприлюднені лише загальні базові дані у відсотковому співвідношенні, які закладаються в тарифну формулу.

Це не дивно! У регулятора близько 300 ліцензіатів у сфері теплоенергетики та близько 140 ліцензіатів в сегменті водопостачання. Тариф затверджується для кожного з цих підприємств окремо і складається з більш, ніж 50 показників, розібратися в яких при відсутності економічної освіти, знання структури галузі, споживачеві буде непросто.

Але не варто забувати, що комунальні підприємства і регулятор не забувають про наявність ст. 505 Цивільного кодексу (комерційна таємниця), а також норми закону "Про доступ до публічної інформації" (норми конфіденційності даних). До конфіденційних даних відноситься і службова інформація.

Тобто, структура тарифу є комерційною таємницею ліцензіатів регулятора і одночасно - службовою інформацією Нацкомісії. Це зазвичай пояснюють абонентам і регулятор, і його ліцензіати.

Без суду, слідства і без захисту

Ну і стосовно прав. "Потрібно мати спеціальні знання, щоб зуміти довести неправомірність вартості послуг. В принципі, довести, що окремі складові тарифу не відповідають дійсності можливо, але для цього потрібно буквально прорідити всі показники, провести аудит підприємства", - пояснив РБК-Україна юрист, який спеціалізується на питаннях ЖКГ, Іван Смольний.

За його словами, якщо у споживача є сумніви щодо справедливості і обґрунтованості тарифів, то перший орган, до якого йому слід звернутися зі скаргою - регулятор (орган, законодавчо наділений правом затвердження тарифів). Це можуть бути органи місцевого самоврядування або, якщо тариф підлягає держрегулюванню - держрегулятор, нацкомісії.

"Оскаржити рішення тарифного регулятора при наявності відповідної доказової бази також можливо. Для цього необхідно звернутися до адміністративного суду з позовом, оскільки тарифи затверджуються постановою таких органів і мають статус регуляторних актів, відповідно потрібно оскаржувати законність самого акта. Рішення адмінсуду можна оскаржувати у вищих інстанціях - аж до Верховного суду і навіть суду з прав людини. Законодавство це не забороняє", - зазначив Смольний.

Він додав, що паралельно можна звертатися і до цивільного суду, але, вже оскаржуючи дії виконавця послуг при застосуванні тарифів, якщо ним були допущені доказові порушення. "Тобто тарифікація - це багатостороння система, що вимагає системного підходу при захисті прав та інтересів споживача", - пояснив експерт.

Для мене, як для простого споживача це означає одне - незважаючи на наявність правової можливості, довести, що тарифи на тепло чи воду необґрунтовано завищені - з області неймовірного. Поскаржитися на дії регулятора можна самому регулятору, на неякісні послуги - їх виконавцю. Тих же, хто зважиться дійти до суду, чекає довгий і важкий шлях.

Про те, що нікому захистити права споживача комунальних послуг, про необхідність громадського контролю не говорить тільки ледачий. Раніше була Держінспекція по ЖКГ, яка контролювала роботу ЖЕКів. З особистого досвіду можу сказати, що ЖЕКи боялися, інспектори оперативно реагували на скарги. Зараз інспекцію скасували до невеликого департаменту в ДАБК, який абсолютно не працює.

Раніше був прокурорський контроль - можна було написати скаргу в районну прокуратуру, якщо після документально оформлених споживчих претензій, ЖЕК або виконавець комунальних послуг відмовлявся їх усунути. Скасували і це.

Захищати українців обіцяють депутати профільного комітету Ради, які створили тимчасову робочу групу, і вже в понеділок почнуть розбиратися з балансом газу і структурою тарифів. Поки невідомо, наскільки відкритими і результативними будуть ці засідання. Сподіваюся, що вони не повторять долю всіх без винятку громадських рад при міністерствах і регуляторі - формальних органів, які рідко на щось можуть вплинути.

На жаль, українським законодавством не передбачені реальні важелі впливу громадськості на процес тарифоутворення. А механізми, що дозволяють споживачеві відстояти свої права на якісну, нехай і дорогу послугу, настільки громіздкі і забюрократизовані, що навряд чи в подальшому можуть ефективно застосовуватися.

Так давайте, Арсеній Петрович, розповімо людям правду. І правда ця в тому, що українцям не залишається нічого, крім як сліпо платити за послуги ЖКГ за новими високими тарифами. І що саме до цього і будуть зводитися пояснення всіх уповноважених вами відомств.

Правда і в тому, що тарифи дійсно потрібно було економічно обґрунтовувати, і що цього стрибка можна було б уникнути, якщо б тарифи підвищувалися щорічно та поетапно. І в тому, що субсидій на всіх не вистачить, а "спрощена" система їх отримання вимагає від українців істотних зусиль, часу і біганини по інстанціях.

Правда в тому, що споживачі не просто мають право знати, що закладено в тариф, але і в тому, що їм зобов'язані це роз'яснити. І для цього не треба пишномовних фраз, не треба вигадувати нову систему комунікації споживача з комунальним сектором. Є приклади Польщі, Німеччині і Франції, де теж є регулятори, вільний вибір постачальника послуги, якість і так, високі тарифи.

Але говорити, як відомо, не реформи проводити. А говорити про правду можна буде тільки тоді, коли українці будуть рівноправними учасниками житлово-комунальної галузі. Рівноправні - це ті, у яких є не тільки обов'язки, але і права, а також реальні можливості їх реалізації.