Юрій Баштовой: Що таке трансфертне ціноутворення
Швейцарія стала податковим раєм для українського бізнесу
Трансфертне ціноутворення (ТЦУ) - це, кажучи простими словами, спотворення ціни угоди з метою мінімізації податків. Принцип ТЦУ заснований на використанні відмінностей у податкових режимах різних країн за взаємною згодою партнерів. Договір виконується таким чином, щоб у контрагента з великим рівнем оподаткування декларувалися збитки або мінімальний прибуток, а у контрагента з низькими податковими ставками - максимальний прибуток. Фактично контрагент країни з низькими податками виступає "прокладкою", на якій формується додана вартість.
Трансфертне ціноутворення (ТЦУ) - це, кажучи простими словами, спотворення ціни угоди з метою мінімізації податків.
Принцип ТЦУ заснований на використанні відмінностей у податкових режимах різних країн за взаємною згодою партнерів. Договір виконується таким чином, щоб у контрагента з великим рівнем оподаткування декларувалися збитки або мінімальний прибуток, а у контрагента з низькими податковими ставками - максимальний прибуток. Фактично контрагент країни з низькими податками виступає "прокладкою", на якій формується додана вартість.
Для всього світу питання трансфертного ціноутворення стало актуальним з моментом появи транснаціональних корпорацій і розвитку міжнародної торгівлі в кінці XX століття. Для України ТЦУ розвивалось разом з розвитком і становленням фінансово-промислових груп.
Сьогодні серед європейських країн, український механізм контролю ТЦУ вважається одним із самих слабких. Інакше кажучи, налагодження схеми виведення капіталу з України не є складним або критичним процесом.
В іноземному досвіді варто відзначити, що більшість країн у законодавстві про ТЦУ використовують Рекомендації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), викладені в керівництві ОЕСР з ТЦУ для багатонаціональних корпорацій та податкових служб.
Родоначальником ТЦУ є США. В американському податковому кодексі діє концепція "витягнутої руки", яка дозволяє оцінити угоди взаємозалежних осіб з точки зору того, як би незалежні особи будували взаємини в аналогічних умовах.
З 1999 року ця концепція застосовується у Росії. А з 2015 року - і в Україні.
Так, в РФ механізм ТЦУ передбачає встановлення підстав для контролю, визначення ринкової ціни ідентичних товарів (робіт, послуг), порівняння цін. При виявленні відхилення більше 20 % виноситься рішення про донарахування податку виходячи з ринкових цін. Позитивним моментом в російському законодавстві є можливість самостійного коригування по несплаченому податку.
Податковий кодекс Франції звільняє податкові органи від зобов'язання доводити існування залежності угод і відповідного контролю в разі трансферту прибутку підприємствами, розміщеними на території іноземної держави з пільговим режимом оподаткування. Разом з тим, законодавство зобов'язує підприємства співпрацювати з податковими органами щодо документації з питань трансфертного ціноутворення.
Норвегія контролює потоки капіталів шляхом посиленого контролю над сплатою податків норвезькими корпораціями в інших країнах.
В Казахстані контроль за ТЦУ проводиться шляхом постійного моніторингу і перевірок. Певні категорії товарів і послуг виступають об'єктом посиленого моніторингу. Податкові органи в контролі даної сфери мають серйозні повноваження (право запитувати інформацію державних органів, банків, страхових компаній, аудиторських компаній, учасників ринку цінних паперів тощо). Встановлення факту розбіжності ціни розглядається як підстава для проведення коригування з урахуванням передбачених штрафів і пені.
В Португалії, Іспанії, Аргентині, Бразилії передбачені додаткові підстави для ініціювання податкового контролю трансфертних цін за умови правочину з резидентом "податкової гавані".
В Австралії і Канаді додатковою підставою є факт порушення принципу "витягнутої руки".
Законодавство Білорусі передбачає сплату офшорного збору.
Український бізнес якусь видимість контролю за ТЦУ почав спостерігати з літа 2013 року. А з 1 вересня 2013 року в Податковий кодекс були введені поняття трансфертної ціни, контрольованих операцій, з'явилися критерії визначення і система штрафів.
Закон від 4 липня 2013 року №408-VII "Про внесення змін до податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення" фактично став індикатором еволюції "звичайної ціни" до "трансфертної ціни".
З 1 січня 2015 року питання ТЦУ законодавчо ще більш зміцнилось, узагальнивши кращі стандарти світової практики і стало максимально близьким до керівництва ОЕСР з ТЦУ для багатонаціональних корпорацій та податкових служб.
У Податковому кодексі України відображений вищезгаданий принцип "витягнутої руки", уточнено критерії "пов'язаності осіб", змінено умови визначень контрольованих операцій, проведена загальна систематизація нормативної бази.
Але система регламентації питань ТЦУ не може бути діючою без забезпечення якісного механізму контролю. А в цьому напрямку за два роки існування ТЦУ не зроблено рівним рахунком нічого.
Наприклад, немає виписаних процедур контролю.
У податкових органах станом на поточну дату не існує методики аналізу та контролю щодо ТЦУ.
Спочатку відповідальним за питання ТЦУ був департамент податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби (Міндоходів), функціональні особливості якого передбачає не тільки організацію і проведення перевірок контрольованих операцій.
Це означало, що співробітники департаменту не мали можливості моніторити ціни, адмініструвати операції, розробляти методологічне забезпечення і т. д. Зрештою, підрозділ, в особі відділу контролю за ТЦУ навіть фізично не могло впоратися із завданнями і процедурами, передбаченими Податковим кодексом.
На даному етапі, в тому числі, в рамках податкової реформи, ДФС лише регламентується структура і повноваження осіб, відповідальних за контроль над ТЦУ.
Методика механізму контролю за ТЦУ - на тому ж рівні. Так, наказ Мінфіну "Про затвердження Порядку проведення моніторингу контрольованих операцій та Порядку опитування уповноважених, посадових осіб та/або співробітників платника податків з питань трансфертного ціноутворення" з 24 березня 2015 року перебуває на стадії проекту.
Відсутні які-небудь методики контрольно-перевірочної роботи з контрольованих операціях.
Говорячи простою мовою, вигадати придумали, а що з цим робити - ніхто не розуміє.
Отже, основними стримуючими важелями в механізмі ТЦУ є:
- Відсутність процедур контролю.
- Відсутність у влади бажання розробляти і удосконалювати такі процедури.
Що необхідно змінити в існуючому механізмі ТЦУ і у всій сфері в цілому.
З 1 січня 2015 року держава посилила вимоги до питань ТЦУ.
І хоча на практиці бізнес лякати нічим, але, мабуть, постійні гасла "прийдешньої боротьби" з олігархами та промисловими групами, в тому числі, з допомогою механізмів ТЦУ, зробили свою справу.
У розмові про "контрольовані операції" або "трансфертні ціни" бізнес робить круглі очі і запитує: "А що буде, коли механізм запрацює?".
Логічними змінами на зустріч бізнесу були б:
- збільшення межі контролю (контроль компаній із річним оборотом від 20 млн грн і оборотом з одним контрагентом від 1 млн грн при нинішньому курсі валюти здається дуже об'ємним і мало результативним);
- зменшення строків перевірки (перевірка терміном 18 місяців повертає бізнес у 1990 роки, коли податківці сиділи на підприємстві місяцями);
- конкретизація поняття "опитування співробітників" (опитування можна проводити як в рамках моніторингу, так і в ході перевірки. В ході перевірки підприємство ще й зобов'язане забезпечити можливість проведення опитування. Іншими словами, якщо податківцю нічого робити, він може прийти поспілкуватися з директором або співробітниками підприємства);
- уточнення підстав для виходу на перевірку (згідно з діючими нормами перевірка може вийти поза залежності від того здано звіт чи ні, зданий з порушеннями, встановлені відхилення цін, іншими словами, можливостей уникнути перевірки немає);
- визначення типу перевірки (згідно діючих норм не визначено скільки часу із загального строку перевірки перевіряючий повинен знаходиться на підприємстві) і т. д.
Не варто забувати, що у складі українських фінансово-промислових груп є іноземні торговельні підприємства з низьким рівнем оподаткування (Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Ірландія, Швейцарія), а у складі української влади є представники фінансово-промислових груп.
Так чи інакше, 16 вересня 2015 року Кабмін видав розпорядження №977-р, яким встановлено перелік країн (територій), що відповідають критеріям підпункту 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу (операції з якими потрапляють в розряд "контрольованих").
У переліку підприємств виключені, порівняно з попереднім (від 14.05.2015 р.), наступні країни: Швейцарія, Грузія, Мальта, Ліван, ОАЕ, Сінгапур, Марокко, Ямайка, Гваделупа.
Скорочення "списку офшорів" можна розглядати як крок назустріч бізнесу і, одночасно, підвищення якості процедури адміністрування трансфертного ціноутворення.
Але є нюанси. Так, за даними митної статистики, головною експортною базою для України в 2014 році була Швейцарія. Обсяг експорту - 136,5 млрд грн, що становить 32,3 % від загального експорту країни. Сума податку на прибуток в офшорних кантонах Швейцарії становить 8%, а при холдингової діяльності - 4%.
ОАЕ на четвертому місці за рівнем експорту з України. Сума експорту становить 21,2 млрд грн. В державі немає загальної ставки податку на прибуток, кожен емірат встановлює свою податкову політику. Але, наприклад, в еміраті Дубай податок на прибуток відсутній взагалі.
Законодавство Лівану дозволяє створювати офшорні акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю, які можуть здійснювати господарську діяльність за межами країни.
Таким чином, основним, що варто змінити в існуючому механізмі ТЦУ - це чітко визначити процедури моніторингу і контролю ТЦУ. Актуальним залишається і питання "гострих кутів" у нинішньому законодавстві.
Разом з тим, не варто забувати, що чим менше в Україні ставка податку на прибуток, тим менше буде охочих шукати "податкові гавані" за її межами.
