Справедливий суд без матеріальної бази
.
12 лютого 2015 р. Верховна Рада прийняла в другому читанні президентський законопроект №1656 "Про забезпечення права на справедливий суд". Мета законопроекту - вдосконалення правового механізму забезпечення права людини на справедливий суд, підвищення ефективності діяльності судової системи, забезпечення однакового застосування закону і т. д.
Обсяг виконаної роботи з урахуванням усіх змін та поправок - колосальний, масштаби внесених змін - більш ніж значні. Громадський резонанс, широке висвітлення в ЗМІ, гостра соціальна і правова необхідність реформування цієї сфери - фактори, що відіграли не останню роль у прийнятті цього закону.
З одного боку, увага громадськості сприяла прояву максимальної відповідальності законодавців та експертних комісій при його розробці. Але тиск громадськості призвів до зайвого поспіху. Як наслідок, ряд важливих питань, піднятих у первинній редакції, за якими нардепи не прийшли до спільної думки, опущені в кінцевій редакції законопроекту, спірні норми законодавства так і не переглянуті.
Так, були виключені зміни, які були в первинній редакції закону і стосувалися фінансово-матеріального забезпечення суддів, а також змін до низки чинних кодексів. При цьому, було анонсовано, що дані питання будуть розглянуті більш широко і глибоко в інших законодавчих ініціативах, у наслідку.
З огляду на усталену практику законодавців не реалізовувати в заявлені терміни неврегульовані питання, навіть якщо вони закріплені в нормативно-правових актах, є висока ймовірність, що "неврегульовані питання" такими і залишаться невизначено довгий час.
Між тим, треба віддати належне, було прийнято багато практичних змін. Позитивним кроком є повернення Верховному суду України (ВСУ) реальних повноважень найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, як це передбачено ч. 2 ст. 125 Конституції.
Чинне законодавство передбачає можливість перегляду ВСУ судових рішень вищих спеціалізованих судів на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Однак, рішення про допуск такої скарги до розгляду у ВРУ прийме той же вищий спеціалізований суд, який прийняв суперечливе судове рішення. Тобто, мала місце ситуація, коли суд, що прийняв рішення, яке є предметом оскарження, вирішує, чи буде розглянута скарга на таке рішення (виступає судом у справі, в якій він є стороною), що суперечить загальновизнаним стандартам судочинства.
Але чи зможе ВСУ якісно виконувати нові функції при незмінному штатному розкладі? Сьогодні у ЗСУ працюють 48 суддів, а потік звернень стосовно перегляду рішень зросте.
Судова реформа залишила без змін існуючу систему судоустрою, ієрархію судів та їх спеціалізацію. Питання щодо ліквідації системи господарських судів, яке було об'єктом гострих дискусій, не без тиску юридичної громадськості, залишилося не реалізованим.
Без необхідних технічних змін двояко можна ставитися і до положення про внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень усіх без винятку судових рішень судів загальної юрисдикції, ухвалених до 1 січня 2010 року. Метою чинного закону "Про доступ до судових рішень" є забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.
Але існуючий стан технічного забезпечення реєстру (а точніше - його відсутність) призведе до того, що доступ до нього буде вельми проблематичним, оскільки з наявним обсягом рішень він часто недоступний у зв'язку з завантаженістю. Таким чином, замість "відкритості діяльності судів" ми втратимо доступу і до тих рішень, які вже є в реєстрі.
У законі зберігається існуюча система забезпечення та фінансування судів. При цьому, так само немає гарантій матеріального забезпечення судів, яке дозволить їм працювати без звернення за допомогою до сторонніх суб'єктів. І це може призвести до того, що відповідальні особи будуть змушені робити вибір між пошуком непередбачених законом джерел фінансування і перспективою загрузнути в розрусі і недостатньому технічному та організаційному оснащенні.
Сьогодні цілком звична інформація на дошці оголошень судів про відсутність марок і конвертів, через що неможливо направляти виклики до суду і інші процесуальні документи. При цьому, багато місцевих судів, особливо в невеликих містах, не мають приміщень, що відповідають сучасним вимогам і існуючому навантаженню на суддів. У судах часто не працюють телефон та Інтернет. Про елементарні зручності для відвідувачів доводиться тільки мріяти.
Щодо суддів введені нові види та підстави дисциплінарної відповідальності. Так, адміністративні стягнення застосовуються за неналежне виконання покладених обов'язків. Враховуючи, що належні умови для виконання судом обов'язків так і не створено, слід припустити, що якісно ситуацію з термінами розгляду справ вирішити не вдасться. Не фінансувати ж судді виклик сторін в суд з власної кишені, так само як і розсилку відповідних процесуальних документів, доступ до інтернету, послуг телефонного зв'язку і т. д.?
Враховуючи все вищевикладене, а також аналіз інших змін, які були прийняті в новому законі, можемо зробити деякі попередні висновки.
Новий закон дає зміни, потреба в яких давно назріла. Але без адекватного адміністрування і фінансування такі зміни очікуваних результатів не дадуть. Залишається сподіватися на те, що даний закон не був явищем, відірваним від загального процесу законотворчості, але є частиною глобального планомірного всебічно продуманого реформування.
