Соцмережі як криве дзеркало ЗМІ, або де шукати правду
Валерій Іванов,
спеціально для РБК-Україна
В інформаційних війнах, як правило, не буває жертв в звичайному, фізичному сенсі цього слова. Але від цього вони не стають більш гуманними порівняно з війнами реальними. Тут втрати - це зруйновані дружні, культурні і навіть сімейні зв'язки. Тут люди, ще вчора обговорювали якісь абсолютно мирні теми - футбол, театр, дайвінг, кулінарію - як то кажуть, вставте потрібне слово - зациклюються на обговоренні будь-якого конфлікту і нерідко, опинившись по різні сторони "інформаційних барикад", стають непримиренними суперниками. Якщо не сказати більше.
Україна - Росія. Конфлікт, вже кілька місяців як перейшов у військову стадію. Упереджено освітлюваний засобами масової інформації обох країн, він з самого початку обговорюється в соціальних мережах. І вже там, в соцмережах, на хвилі цього конфлікту з'являються свої лідери думок і зірки інтернету, створюються і розпадаються групи і союзи. Війна проникла і туди, в в Facebook, ВКонтакте, Twitter та ін.
Коли ж все почалося? А почалося все, мабуть, з Майдану, взимку. Саме тоді з'явився розрив в оцінці подій.
- Бачив вчора новини по телику?
- Ти про які новини? Типу, "Вести-24"?
- Ну, неважливо. Начебто по "Першому".
- І що вони там?
- "Беркуту" забороняють застосовувати зброю, а ці майданутих закидають їх камінням і пляшками.
- Прям не "Беркут", а голуб миру якийсь...
- А що не так??
- Так ось мої київські знайомі розповідають зовсім інше.
- Що інше? Те, що їм їх українське телебачення показує?
- Причому тут телебачення - вони самі на Майдані були й своїми очима бачили.
- Що вони бачили?
- Як "Беркут" стріляє по людях. І аж ніяк не гумовими кулями ...
Ось так і з'явилася в мережі інша інформація для росіян про те, що саме відбувається на київському Майдані.
Не всі були готові прийняти цю інформацію. Більшість влаштовувало те, чим федеральні телеканали звично "годували" своїх глядачів. Хоча - чому тут дивуватися: провідні телеканали були поставлені "під рушницю" ще 10-12 років тому.
Думаю, всі пам'ятають про захоплення на початку "нульових" спочатку "Першого каналу", який тоді ще, здається, ще називався ОРТ, а потім - болісне приєднання до кремлівського пулу багатостраждального НТВ. Але це окрема історія, про неї як-небудь іншим разом...
Отже, більшості росіян все показуване по телевізору подобалося. Меншість же намагалася скласти більш різноманітну картинку і шукала правду. І дещо знаходила в мережі. Адже соціальні мережі - поки - складніше контролювати тим, хто хоче контролювати все і вся. І, якщо в Китаї доступ до Facebook і Twitter закритий, то в Росії це ще не відбулося.
Хоча, з іншого боку, тим, хто вірить в картинку, яку показують по телевізору, складно пояснити, що все не зовсім так, як розповідають Кисельов і Леонтьєв. Їх влаштовує той небагатий набір штампів, які вищезазначені телеведучі та подібні їм застосовують в своїх передачах, де чітко позначені "свої" і "чужі".
Правда їм не потрібна. Точніше, потрібна, але інша. Та, де Радянський Союз був великим, в їх розумінні, державою, яка боялися і ненавиділи в більшості країн решти світу. Їм хочеться і зараз, щоб їх боялися тому, що в їх розумінні, по їх простій пацанською логіці, бояться - значить поважають.
Інша справа - соцмережі.
В них, а, в першу чергу, в Facebook спочатку і суспільство збиралося, як правило, таке, що володіє більш високим рівнем IQ. І, відповідно, багатьом "фейсбучнікам" думки лише одного джерела інформації мало, а бажано кілька, щоб скласти власну картинку того, що відбувається, а не ту, що нав'язує той чи інший засіб масової інформації. Якими б благими намірами це ЗМІ не керувалося.
Зрозумівши нескладну істину, що свої інформаційні запити думаюча частина суспільства задовольняє не в контрольованому медіапросторі, а в соцмережах, держава почав перейматися й цією частиною інформаційного світу.
Кишенькові путінські олігархи почали скуповувати всі ті ресурси, до яких дотягувалися їх руки. Але скупити контроль над всім неможливо. Тим більше, якщо подібний ресурс знаходиться поза юрисдикцією російських "рокфеллерів". Так що, Facebook цим людям поки не по зубам. Так само як і Twitter.
А ось прибрати до рук суперпопулярну в Росії, та й не тільки в ній, мережу ВКонтакте, видавивши з Росії її засновника Павла Дурова, у них вийшло. Поки на цьому, як кажуть, серце і заспокоїлося. Якщо не вважати Однокласників та інші соціальні мережі, що потрапили в сферу впливу Алішера Усманова та Юрія Мільнера - путінських інтернет-бізнесменів.
Словом, для шукаючих правду або щось на неї схоже, www - це те, що треба. Особливо для тих, хто звик порівнювати і аналізувати інформацію з різних джерел. Іноді навіть зовсім різних.
Знову ж, соцмережі самі по собі складно назвати джерелом інформації. Це скоріше якусь подобу Гайд-парку, де люди обмінюються думками. І вже потім пропонують ті джерела інформації, яким довіряють.
Безумовною популярністю серед російськомовних "фейсбучніков" -лібералов користуються сьогодні не дуже велика кількість інтернет-ресурсів, але зате їх якість знаходиться на цілком високому рівні. Це такі ресурси, як snob.ru і slon.ru. Не намагаючись аналізувати ці інтернет-ЗМІ, можна сказати, що навіть з підбору авторів вони помітно виділяються на тлі багатьох видань. Сюди ж можна віднести Znak.ru і "Ведомости".
Втім, чи варто перераховувати всі гідні уваги інформаційні мережеві ресурси? Їх цілком достатня кількість, щоб скласти наочну і реальну картинку того, що відбувається. Було б бажання знайти! І не залежати від контрольованих людьми з чистими руками, холодними умами і гарячими серцями засобами масової інформації.
