За крок від смерті: спецрепортаж РБК-Україна з селища-примари під Донецьком

Донецьк є селище шахти "Жовтневий рудник", і його по праву можна назвати самим нещасним місцем у місті. Можливо, перше місце в рейтингу неприємностей оскаржить Петровський район або його частина Київського, але факт залишається фактом - Жовтневому дісталося більше за всіх в цій війні. Про те, як виживає селище в умовах війни, - в матеріалі РБК-Україна.

У Донецьку є селище шахти "Жовтневий рудник", і його по праву можна назвати самим нещасним місцем у місті. Можливо, перше місце в рейтингу неприємностей оскаржить Петровський район або його частина Київського, але факт залишається фактом - Жовтневому дісталося більше за всіх в цій війні. Про те, як виживає селище в умовах війни, - в матеріалі РБК-Україна.

В епіцентрі війни

Два роки тому селище з жахом дивився в небо над аеропортом, до якого 700 метрів по прямій від крайньої селищного будинку. В небі літали винищувачі і вертольоти, на землі щось вибухало, і було зрозуміло, що життя колишньої вже не буде.

---

Сонне селище, збудований навколо шахти і відомий своєю лікарнею № 21 - чергової міської хірургією, в якої лікарі, за розповідями місцевих, чарівним чином піднімали на ноги лежачих - так от, селище здригнувся від вибухів, швидко загасила гарячі дахи будинків (в них потрапили теплові пастки з літаків) і почав пакувати речі на виїзд.

Їхали, як здавалося ненадовго - місяць, два, в крайньому випадку, до зими. Не брали теплих речей і залишали сусідам домашніх вихованців. Скоро ж все це закінчиться, правда?

Не закінчилося, а продовжилося з новою, страхітливою силою. Аеропорт став каменем спотикання, який стріляли з усіх сторін. Бойовики так званої ДНР закидали в нього всілякі види снарядів, а аеропорт тримав оборону 242 дні, періодично відповідаючи.

Чиї конкретно снаряди впали на Жовтневий - тепер не розібрати. Бойовикам вдалося вбити в голови переляканому населенню, що це українська армія ненавидить російськомовних Донбасу до такої міри, що готова "стріляти у мирне населення". Однак про те, що на Жовтневий падають недолетевшие снаряди самих бойовиків, в селищі говорять все частіше і частіше.

Мабуть, для цього селище, два роки живе під обстрілом, особливо не поспішають відновлювати. Як би і нема чого - все одно будуть стріляти і руйнувати.

Фото: Шахта "Жовтневий рудник" під Донецьком

Пережити зиму

Повністю зрізані дроти тролейбусного маршруту № 10, а в кілометрі - зруйнований Путиловський міст. Дістатися до селища можна тільки із залізничного вокзалу, звідки раз в півгодини йде "пазик" за маршрутом 6-а. Він возить бабусь з аптек та жінок невизначеного віку з привокзального ринку.

- У лікарні аптека не працює, довелося їхати аж на вокзал! - нарікає ледве ходячи бабуся, яку всі пасажири дружно садять на місце кондуктора.

- Буде працювати! З понеділка! - голосно повідомляє її сусідка. Разом вони накидаються на громадянку з "кравчучкою", влезающей на останню сходинку (автобус забитий): "Ну, куди на ноги ставиш? "

За п'ять хвилин їзди в "шістці" можна багато чого дізнатися: що наступну зиму точно не витримати, що хлібний магазин відкрили, а спалений ринок ось вже другий рік не можуть розібрати.

У дев'ятиповерхівку на Колгоспному проспекті, яку взимку законсервували, почали повертатися колишні мешканці – ті, у кого, звичайно, в стінах немає дірок від снарядів. А ось в шестиэтажку на Кремлівському було 45 влучень снарядів, і туди нескоро хтось повернеться, хоч там і живе все ще стара баба Рая, нікуди не яка виїжджала.

- А Люда наша з розуму зійшла. Ми півтора року в лікарні жили під обстрілом. Чого додому бігати зайвий раз ризикувати? Вона з нами жила, ніби все нормально було. А потім дивимося – ні, вже ненормально, стався зсув. Від вибухів постійних, напевно. Викликали психіатрів, забрали її, - пошепки розповідає літня медсестра.

Мороз по шкірі, незважаючи на спеку. В іншому кутку маршрутки розповідають, як у селищі повісилася жінка після смерті сина.

- Не змогла дістати ліків, - трагічним голосом говорить жінка з повним кошиком полуниці в руках.

Фото: Автобус №6, який пов'язує Донецьк з селищем Жовтневий

Вважають "плюси"

На зупинці "Ринок" - той самий згорілий від попадання снарядів ринок, працюють три торговця: пропонують м'ясне, крупи, чай, печиво. Навпаки - розкладний столик, де веселий мужичок пропонує рибку. Жити, напевно, можна.

Одразу ж тоскно. Спалений дотла супермаркет, колишній коли-то кінотеатром "Аврора". Біля нього меморіал загиблим жителям селища. Місцеві стоять і читають прізвища, знаходячи сусідів, при цьому шепочуться, що цей меморіал загиблим сто років не потрібен, а живим би вдома полагодили на ці гроші.

Будинки, дійсно, мають страшний вигляд. У квартирах, чиї господарі поїхали далеко, через розбиті шибки гуляє вітер. В інших віконні прорізи зашиті фанерою – значить, власники на щось сподіваються.

Тиша. Зарослі бур'яном дитячі майданчики. А адже сьогодні вихідний, і погода прекрасна. В мирний час від дитячого гомону не чутно було б птахів і шуму машин. Зараз тихо. Тільки птахи і то – сумно, протяжно, тоненько...

- Злови кота! - кричить мені незнайома жінка. Назустріч біжить ділової смугастий вусань з трикутної мордочкою. Явно дивується незнайомій людині, навіть зупиняється сам поруч.

- Спасибі! – каже жінка, притискаючи втікача до грудей. – Нам без нього не можна. Він же всіх мишей і щурів в під'їзді переловив. А завтра в нього "гастролі" в сусідній будинок.

- Багато мишей? – цікавлюся.

- Ой, та ви не уявляєте! Просто катаклізм якийсь, навала! Якби не Марчелло – погризли б нас уві сні. Вони ж після боїв з усіх полів до нас в будинку кинулися!

Що дивує, так це - квіти, висаджені біля під'їздів. Крихітні городи два на три метри заповнені ромашками, сентябринами, ірисами.

- Хотіли морквину висадити, а потім вирішили квіти, - каже мені жінка з будинку по вулиці Лузіна.

Народ ходить сонний. Кажуть, ніч була "весела", втім, як і сотні попередніх.

- "Минусовали" жорстко, ось що я чув, - каже чоловік у телефон. - Дзвонили з Грабарей і Першого майданчика – у них "плюси". Та чорт його знає, хто стріляв. Ми вже другий рік розібрати не можемо.

Специфічний шифр розгадати неважко: "мінуси" - вихідні постріли, "плюси" - прильоти. У 2014-му році у донеччан з'явилася своєрідна розвага: за прилетам обчислювати, звідки був випущений снаряд.

Озброївшись картами, лінійками і довідником по балістиці, жителі Донецька коротали годинник під обстрілом. Почин, до речі, поклав їх земляк, який довів буквально на пальцях, що обстріл житлового кварталу на проспекті Панфілова проводився з точки на об'їзній дорозі біля стадіону "Донбас Арена".

Фото: житлові будинки в Жовтневому після обстрілу

Наказано вижити

У Жовтневому не зовсім до розрахунків, їм би просто вижити. Так, школи працюють, але дітей там – кілька десятків. Лікарня працює через це багато в церквах свічки ставлять. Водій "шістки" довгих років бажають.

А шахти "Жовтневий рудник" бойовики, як висловилася одна з мешканок селища, "помножили на нуль". Вода хлюпається у виробках і підходить до поверхні. У підвалах вже сиро. Чекають катастрофи з дня на день.

- А правда, що в Авдіївці військові заходять в будинки людей, і забирають всю їжу з холодильників? - цікавиться у мене літній чоловік, з яким ми разом штовхнули автомобіль його сусіда. – Кажуть, вагітну жінку вбили за те, що вона не давала в хату зайти?

Фото: Бойовики так званої ДНР не намагаються допомогти жителям Жовтневого відновити будинки

Поки я мовчки переварюю чергову страшилку в дусі "розп'ятого хлопчика", старий продовжує:

- Сусіда мого побили тут. Напідпитку їхав в автобусі, та заснув. На Критому ринку його і прийняли. Вивезли на Маріупольську розвилку (кілька кілометрів від ринку), побили, поки не захрипів, зняли взуття і куртку. Пішки прийшов додому, ноги збиті в кров. Нелюди! – дід комусь загрожує кулаком у повітрі.

В автобусі, що везе назад на вокзал, на кабіні водія висить карикатура: покажчик "Пос. Жовтневий", що біля нього – по виду, Сусанін і поляки. "Чуєш, щось я очкую туди йти!" - боязко говорить один з ходаків інтригуюче поглядывающему на нього Сусаніну.

Нещасний селище, і перспектив у нього немає. Зруйнований, непотрібний "новій владі" і не підходящий для барвисті картинки "молодої республіки". Мініатюра всього Донецька в майбутньому. Якщо нічого не зміниться.