Сергій Гусовський: Все, що відбувалося у Києві останні 30 років - це хаос

Сергій Гусовський – не нова людина в міському самоврядуванні. З 2014 року він є депутатом Київської міської ради, де останні два роки очолює депутатську групу "Київська команда".

На місцевих виборах 25 жовтня Гусовський балотується в мери й очолює список кандидатів до Київради від партії "За майбутнє".

Головні тези команди Гусовського – пріоритет економіки, децентралізація та акцент на стратегічних рішеннях. В інтерв'ю РБК-Україна Гусовський розповідає, як має намір змінити життя Києва, чому йде на вибори від "За майбутнє" і в чому, на його думку, основні помилки влади.

– Задовго до старту місцевої виборчої кампанії в Києві, вже був відомий її фаворит – чинний мер. У чому, по-вашому, полягає феномен Кличка? Попри те, що в місті об'єктивно є ряд проблем, які не вирішуються з року в рік.

– Віталій Володимирович – чемпіон, і хоча він не вчора закінчив кар'єру, він має безпосереднє відношення до того, що Україна стала більш впізнаваною, багато людей були раді потиснути йому руки. Не тільки спортсмени, але і політики, і не тільки в Україні.

Омельченка його навіть у свій час на руках носив в прямому сенсі цього слова. Напевно, у Кличка є дар – навіть якщо він говорить те, над чим люди сміються, вони сміються по-доброму, зла на нього не тримають. Комусь такий текст ніколи б не пробачили, а Кличку прощають. Він викликає симпатію. Плюс, його діяльність останні 6 років складається з окремих ініціатив: міст, велотрек, парк Наталка... Він ними дуже пишається і має для цього підстави. Відповідно, є люди, які кажуть: "Здорово, що з'явився міст і реконструйований парк Наталка".

Водночас все більше людей розуміє, що ці точкові ініціативи ніяк не впливають на якість життя міста в цілому, адже не вирішуються принципові речі.

Нескінченно можна обговорювати, коли введуть в експлуатацію Подільсько-Воскресенський міст, але якщо не створюються робочі місця на Лівому березі, то не вирішується головна проблема – величезна кількість жителів Лівого берега змушені їхати на роботу на Правий. Ніколи не вийде побудувати достатню кількість мостів, якщо цей дисбаланс буде продовжувати зростати.

За останні шість років нічого не було зроблено для того, щоб був прийнятий новий Генеральний план. Стратегія міська – це абсолютно неадекватний документ: словосполучення "Лівий берег" вживається у ньому аж два рази. І зовсім не в контексті дисбалансу між робочими місцями і соціальною інфраструктурою.

Окрема проблема – агломерація. Єдина екосистема Києва з містами, які знаходяться поруч – Вишгород, Бровари, Буча, Ірпінь... Простий приклад того, чому це важливо: є село Погреби, по суті – всередині Троєщини, але формально - Броварський район. Якщо у людини, яка там живе, раптом трапиться інсульт, його повезуть в Бровари. А якби повезли в БШД, було б у два рази швидше. Для людини з інсультом це вже не питання якості життя, а питання життя як такого.

– Як думаєте, що чекає "Слугу народу" на виборах?

– Думаю, що "Слугу народу" в досить близькому майбутньому чекає забуття. На місцевих виборах усі побачать їх реальний рейтинг. Якщо парламентські будуть достроковими й відбудуться в наступному році, то вони зайдуть невеликою фракцією.

Взагалі-то, майбутнє України вже досить мало залежить від того, що буде з "Слугою народу". Важливо, хто прийде їм на зміну. І я вірю, що у нашої партії є великі перспективи. На місцевих виборах від "За майбутнє" йде понад 27 тисяч кандидатів, і багато з них зайдуть до місцевих рад. Це дозволить, включившись в роботу і взявши у свої руки відповідальність за те, що відбувається в різних частинах країни, готуватися до парламентських виборів.

Я тут підкреслю, впевнений, що у нас будуть фракції і на Сході, і на Заході, і на Півдні, і на Півночі, і в Центрі. Це дозволить мати достовірне розуміння ситуації по всій Україні.

– Чому ви йдете в мери Києва від політичного проекту "За майбутнє"?

– "За майбутнє" не політичний проект, а політична сила. Проект – це передвиборче шоу з терміном життя у два-три місяці. Сила – це всерйоз і надовго, причому це центристська сила, для якої важлива економіка.

"Економічний прагматизм" – це те, з чим йде до виборця партія. А економіка плюс децентралізація приводить нас до висновку про те, що потрібно трансформувати роль держави: воно не має "рулити", не має розповідати людям, як їм жити.

Те ж відбувається і на міському рівні: Київ повністю контролюється центральною владою. Голова КМДА призначається президентом, голови всіх районних адміністрацій теж призначаються президентом. Це в корені нищить систему місцевого самоврядування, що неправильно, і ми будемо це міняти.

Тобто, фундаментальні цінності партії "За майбутнє" і на загальнонаціональному рівні, і на міському мені дуже близькі. Тому я і йду на чолі міської команди, яка теж поділяє ці цінності.

Фото: Сергій Гусовський на з'їзді "За майбутнє" (прес-служба партії)

– Лідер партії Ігор Палиця – давній бізнес-партнер Ігоря Коломойського. Чи існує в команді "фактор Коломойського"?

– У мене була не одна розмова з Ігорем Палицею, ми з ним докладно обговорювали всі питання, пов'язані з ідеологією і легко знайшли спільну мову, тому що у кожного з нас є досвід бізнесмена, керівника і політика.

Бізнес-партнерство Палиці з ким би то не було – це його особиста справа. Він мені сказав: "У тебе є вже досвід в Київраді. Команду формуєш ти, ведеш її ти, я тобі довіряю. З мого боку - повна підтримка". Для мене цього достатньо, щоб йти далі.

– Перед минулими парламентськими виборами ви очолювали рух "Люди важливі". У проекту були великі амбіції - чому нічого не вийшло?

– Я б сказав, що дуже багато якраз вийшло. В рамках "Люди важливі" ми багато говорили і про важливість економіки, і про децентралізацію. Для України це абсолютно центристська ідеологія – між правим ультрапатріотизмом і тими, хто орієнтується на Росію.

Я переконаний, що траєкторія успіху для України знаходиться рівно посередині. "Люди важливі", якщо пам'ятаєте, наполягали на тому, що потрібно переосмислити функціонал держави. Держава має бути сервісом, який наймають громадяни. Вони обирають президента, парламент, парламент призначає уряд.

За останній рік, думаю, дуже багато людей переконалися, що мрії про геніального президента, який прийде і все вирішить, не збулися. Це робить все більш привабливою ідею парламентсько-президентської республіки, що дуже співзвучно реформі децентралізації. Люди у себе в районах і областях знають набагато краще, у що вкладати гроші. Люди, що називається, "дадуть собі раду".

– Від партії "За майбутнє" в Київраду зареєстровано 109 кандидатів. Хто ці люди, і як проходив їх відбір?

– Ми дуже швидко сформували команду, тому що політична сила молода, і ми з Ігорем Палицею всі крапки над "і" розставили тільки в серпні. Але є досвід, є контакти, а є команда, з якою ми з часів Майдану йдемо разом. У першій п'ятірці у нас два дуже відомих київських доктора, і за збігом обставин це перинатальні лікарі – акушери-гінекологи, беззаперечні авторитети у своїй області, В'ячеслав Камінський і Мар'яна Двулит. І це дуже символічно, тому що їх руки безпосередньо причетні до того, як виникає майбутнє...

Олег Калініченко, мій давній товариш. У 2014 році після Майдану зайшов до Київради у складі "Удару" і керував "Київрекламою" – комбінація досвіду приватного підприємця і того, що він побачив у комунальній сфері.

Женя Василі, номер 1 у Шевченківському районі – переселенець з Донецька. Він був змушений виїхати, залишити все, що у нього там було. Він почав життя заново, відновив бізнес і тому дуже добре розуміє, що означає починати з нуля, і водночас він вдячний Києву за відкритість... Сергій Конюшок – спортсмен, чемпіон світу за версією стронгмен, партнер Василя Вірастюка, людина у всіх сенсах дуже надійна і світла.

Юлія Лобан, Наталія Шульга, Максим Борозенець – три людини, з якими ми останні 5 років в Київраді провели разом. Юлія - у комісії з соціального захисту і охорони здоров'я, Наталія Шульга – відома людина у сфері освіти, вчений, викладач з блискучим досвідом, мала відношення до написання закону про освіту. Максим Борозенець – підприємець, у 2014 році серед перших пішов в АТО, а останні п'ять років був заступником голови фракції нашої депутатської групи і працював у транспортній комісії. Це люди з дуже різним досвідом, але важливо, що усі вони професійні і діяльні.

– Які три головні проблеми Києва, і, в разі обрання, як ви їх будете вирішувати?

– Яку галузь ми б не взяли, у кожної є свій перелік проблем. Тому сказати, що ці три проблеми є найважливішими, було б маніпуляцією. Можна завжди назвати три інших і сказати: "А що, ці не важливі?" Причина всіх проблем одна: ті, хто були при владі останні 30 років, забували про одну важливу річ: Київ – це більше, ніж місто, це більше, ніж столиця. Це місце сили. Йому півтори тисячі років від роду, його появу передбачав Андрій Первозванний, його спалювали, позбавляли статусу столиці, потім повертали, руйнували церкви, заповнювали бюрократами і енкаведешниками, стирали з лиця землі фашисти, потім Чорнобильська катастрофа – а місто все одно відроджувався.

На цьому історичному тлі може здатися, що останні десятиліття – це період благополуччя. Але ні – зелені все менше, повітря все гірше, дорога до роботи займає все більше часу і так далі. А ми до цього звикаємо і миримося. Звикаємо і миримося з тим, що міська влада – це ті, хто тупо не любить це місто. Через них щось дуже важливе, київське безповоротно втрачається.

Вибори тільки загострюють цю проблему "любові" політиків і шоуменів до Києва. Пара кандидатів, які страшно попереду всіх рейтингів, йдуть кандидатами на посаду міського голови, але не йдуть кандидатами у Київраду. Що це означає? Вони відпрацюють цю історію з ток-шоу, пролетять на мерських виборах і повернуться до своїх звичних занять. Їх взагалі не хвилює, що буде з Києвом. Ось ці шоу разом з маніпуляціями в рейтингу – і все, у нас, виявляється, немає вибору. Кличко, виявляється, вже переміг. Так ніхто ще не переміг! І реальний вибір дуже навіть є! Ще буде цікава боротьба у другому турі...

До речі мені дивно, що такий боєць, як Кличко, не йде на дебати. В цьому єдиноборстві політики перестають бути постаментами, чемпіонами й так далі. Видно їх реакцію. Ти розумієш, що все не так просто. Думаєш: "Рейтинги це добре, але я бачу суть".

– Завдяки Ірині Верещук зараз знову популярною стала тема метро на Троєщину. Ваша думка – треба його будувати чи ні?

– Метро на Троєщину безумовно потрібно. Я думаю, що якби на Троєщину перенесли Верховний Суд і ще кілька таких серйозних установ, воно б там істотно швидше і виникло б. Тому що створення робочих місць – це більш точне рішення проблем городян. І це як раз про Стратегію розвитку міста. Але якщо хтось в черговий раз обіцяє метро на Троєщину в наступному році, то він або брехун, або дурень.

Це дуже великі гроші, дуже серйозне планування, яких місто зараз об'єктивно не може виконати. Я ніколи не буду обіцяти завідомо нездійсненного.

– Якими повинні бути відносини влади й бізнесу?

– Максимум, про який мріє будь-який підприємець в Україні – щоб держава йому не заважала. Він вже давно не розраховує, що держава буде допомагати. Навіть під час локдауну. І це теж неправильно. Місто може і повинно допомагати бізнесу. У нас близько 2000 комунальних підприємств. Кому і навіщо вони потрібні? Цими КП місто фактично знищує конкуренцію. Комунальне підприємство "зеленбуд" – прекрасний приклад.

У місті є "зеленбуд", у кожному районі є свій "зеленбуд". А от у Нью-Йорку чомусь немає "зеленбуду", і в Лондоні немає Лондонзеленбуду. Місто не повинно володіти таким підприємством. Місто має надати якісний сервіс. І сервіс в такому випадку – це найняти фахівців, які скажуть, що не так, провести тендер і вибрати компанію, яка зуміє "не так" перетворити в "так". Але коли цим займається комунальне підприємство, яке сидить на бюджеті, на Хрещатику замість каштанів з'являються туї, а величезні дерева по місту обрізають до жахливих "олівців". І це тільки одне КП, а їх, повторю, в Києві дві тисячі.

– Законопроект про столицю – що з ним не так? Чи є взагалі потреба у такому законі і які проблеми він допоможе розв'язати?

– Ми вже говорили про державну вертикаль, яка нищить самоврядування. Відродити її і повинен закон про столицю. Самоврядування передбачає можливість швидко вирішувати локальні питання: благоустрій дворів, ремонт ліфтів, комунікацій тощо. Відсутність райрад і райвиконкомів призводять до того, що всі подібні питання вирішуються на рівні Київради. 120 депутатів відповідають за все місто.

Питання, які в основному і хвилюють людей - "скільки можна чекати, поки заасфальтують двір", "прорив труби ліквідували, яму закопали, а асфальту немає" - повинні вирішувати райради і райвиконкоми, а місто має вирішувати стратегічні завдання. Наведу приклад Лондона. У Лондонській міській раді працює 25 депутатів, і вони справляються з усіма завданнями. Навіть Олімпіаду примудряються проводити. Чому? Тому що у них є районні ради, які вирішують локальні проблеми районів. А в Києві все висить на Київраді.

На одного депутата припадає понад двадцять тисяч городян – це більше, ніж стадіон "Динамо", уявляєте? При цьому європейська практика, коли один депутат представляє інтереси від 2500 до 5000 осіб. Тоді ми можемо говорити, що людині є до кого звернутися, і отримати своєчасну допомогу.

– Новому мерові, на вашу думку, вистачить однієї каденції, щоб вирішити основні проблеми міста?

– Хотілося б сподіватися. Думаю, що важливо задати вектор розвитку. Все, що відбувалося останні роки, – це хаос. Точкові різноспрямовані ініціативи. Якщо так буде продовжуватися, через 5 років ми ще більше часу будемо проводити в пробках, ще гірше стане повітря, ще менше залишиться дерев. Моє завдання - змінити напрямок.

Є одна дуже гарна ідеологія міського розвитку. Місто має бути влаштоване так, щоб за 15 хвилин ви встигали доїхати на роботу, сходити в магазин, відвезти дитину в школу, потрапити в поліклініку. Всі рутинні маршрути повинні бути короткими. Багато великих європейських міст зараз трансформують свої стратегії так, щоб людина у великому місті жила локально.

Фото: Сергій Гусовський у Київраді (РБК-Україна)

– Які найближчі плани партії в разі потрапляння в Київраду?

– Працювати! В залежності від того, скільки депутатів проходить, будемо визначатися, хто в яку піде комісію. Ми абсолютно відкриті до того, щоб обговорювати формування умовної більшості. У місцевих радах, як відомо, немає формальної вимоги, щоб більшість було організовано. Але за великим рахунком, більшість завжди важлива, без неї складно приймати рішення. Ніяких "червоних ліній" я б в цьому випадку не проводив, тому що мова йде не про ідеологію, а про розвиток міста. Тут головна ідеологія – це якість життя в місті. Думаю, ми знайдемо спільну мову з більшістю тих, хто йде на вибори саме з цією метою.

– Ви в політиці з 2014 року, не плануєте спробувати себе в парламенті?

– Все треба робити крок за кроком. Безумовно, є маса завдань, які потрібно вирішувати в парламенті, і які стосуються Києва. Першочергові – закон про столицю і закон про агломерацію. Київ повинен бути якісно представлений в парламенті, я в цьому абсолютно впевнений. З нашою політичною силою це абсолютно реальна перспектива.

– До політики ви успішно займалися ресторанним бізнесом. Чи вистачає на нього часу зараз і як вплинув коронавірус на вашу мережу ресторанів?

– "Ресторани Гусовських" – це невелика родина ресторанів. І бізнес цей сімейний – ми ведемо його разом з моїм братом Євгеном Гусовським. В останні роки він особливо активно залучений у всі процеси, чому я щиро радий. Бути партнером з братом – це дуже тепло і по-сімейному.

Що стосується перспектив, вони, м'яко кажучи, непрості, тому що "коронапаніка" найсильніше вдарила по бізнесу гостинності – туристичному, ресторанному, готельному. І відновлюватися вся ця галузь буде важко, не треба плекати ілюзій. Ми в бесідах зі своїми співробітниками говоримо, що карантин – це марафон, щонайменше до літа наступного року. Але, як і всяка криза, він несе в собі й елементи оновлення.

Ті, хто тримав ресторан не заради бізнесу, а для інших цілей, з ринку пішли і продовжують йти. Найсильніші залишаються. Я бажаю колегам сил, витримки і везіння. І дуже б хотілося, щоб закінчилася ця чехарда з червоним, то жовтим, то з помаранчевим кольором – здається, що "розмальовками" в Кабміні займаються дальтоніки, які не розуміють, що їх дії можуть призвести до дуже тяжких економічних наслідків. Куди важче, ніж сам вірус.

– Яке ваше улюблене місце в столиці і чому?

– Знаєте, мені скрізь подобається. Скрізь по-різному. Дуже люблю Володимирську гірку, наприклад. Там, до речі, не дуже добре з мобільним зв'язком і це додає чарівності. Поділ. Татарка. Можна називати нескінченно.

До речі те, що дотепні кияни назвали ПОХ – Позняки, Осокорки, Харківський – це теж дуже цікаве місто в місті. Там дуже затишно, маса маленьких кав'ярень, які дещо одомашнюють нескінченні жилі "мурашники". І ми там боремося за екопарк "Осокорки", щоб забудовник не вліпив ще 40 двадцятип'ятиповерхівок. В Києві багато місць, де цікаво і класно.