Санкції для Путіна – це порожній звук

В мене є глибоке переконання: в Україні немає серйозної групи, досвідчених дипломатів, які готували б такі саміти, як от зустріч "нормандської четвірки" в Берліні, яка не від саміту до саміту, а на постійній основі, має займатися процесом врегулювання: продукувати ефективні ідеї і пропозиції.

З іншого боку, я вважаю що в української сторони немає чіткого плану і стратегії, що робити з окупованими територіями. Ми самі для себе маємо дати відповідь, як треба повернути Донбас? Через суспільну думку, згоду в Парламенті: як це має відбутися? У політичний спосіб чи військовий?  Можливо економічний чи гуманітарний? А можливо, із застосуванням усіх цих чинників.

Зрештою, уся ця утаємниченість переговорів, грає з нашими керівниками злий жарт. Насправді, переговорний процес проходить доволі закрито і кулуарно. Ми, по суті, не розуміємо, що таке Мінські домовленості, що таке Нормандські. Ці зустрічі, на жаль, покриті такою утаємниченістю, яка викликає багато запитань  у досвідчених дипломатів.

Ми повинні нарешті перестати реагувати надмірно на позицію тих, чи інших сторін, а почати займатися собою. Це я знов повертаюся до позиції, що Україна має мати свою чітку позицію і план, що робити із цими територіями - це ключове. Справді, конфлікт уже  поступово входить у статус замороженого, і є ризик, дуже серйозний, повторення досвіду Придністров’я. 

Санкції не досягли своєї мети. Для Путіна застосовані санкції - це порожній звук. Маю досвід і пам‘ятаю, що санкції, які діяли проти Слободана Мілошевича, лише посилювали режим Слободана Мілошевича. Тому, що він укріплявся всередині країни. Потрібно шукати нові формати, нові підходи. Справді потрібні діалоги, але,  маємо розуміти, для Путіна - резолюція Ради Безпеки, чи будь-які інші документи, - то нічого не означає. Він давно чхати хотів на всі міжнародні домовленості.

Путін робить все для того, аби його боготворило його власне населення, і саме на це спрямовані його зусилля. На те, щоб укріпити свою владу всередині Росії.

Політика Російської федерації, спрямована на те, щоб на територіях колишнього СРСР формувати так звані джерела напруженості, які можуть вибухати чи розгорятися, в залежності від політичної ситуації. Це і Грузинська. Це і конфлікт між Азербайджаном і Вірменією, де теж залучена, по суті, РФ, це і Придністров’я. 

Я все-таки бачу, що, окрім того, що Україна має  виконувати всі домовленості, і ми, на жаль, не маємо цього люксусу їх не виконувати. Ми - правова держава, і маємо саме такою себе позиціонувати. І давайте перестанемо зважати на Росію, аж так, як ми це звикли робити. Росія, по суті, заблокувала роботу РБ ООН, і ми нічого не можемо зробити, щоб подолати її вето. Давайте не будемо жити ілюзіями, що ми можемо щось поміняти. Так, Росія є серйозним і дуже впливовим гравцем. І намагається таким бути.

Давайте жити в цих умовах, давайте розвивати та посилювати власну армію. Я був і є прихильником використання хорватського досвіду і досвіду конфлікту на території колишньої Югославії для того, щоб повернути ці території. Повірте, я, можливо, не так часто бував в Криму, як інші, але я часто бував на східних територіях. Мені болить,  що Донбас відійшов просто так, бо хтось захотів на цю територію накласти лапу.

On Top