Різдвяна казка від Кабміну і Ради
Валентин Гладких, кандидат філософських наук,
політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Окремі напрями теорій соціального навчання стверджують, що казки, які діти слухають і читають в ранньому віці, впливають на формування когнітивних і поведінкових стратегій особистості, які неминуче проявляться пізніше - у дорослому житті. Якщо спробувати проаналізувати образ мислення і дії деяких представників нинішнього українського політикуму, то можна істотно збагатити вищезгадану теорію емпіричним матеріалом.
Наприклад, "Колобок" швидше за все, був улюбленою казкою Володі Парасюка, який вирвався з полону під Иловайском, спочатку обдуривши "ополченців", а потім послідовно чеченців, ФСБшників, ГРУшников. Інший новоспечений депутат - Альона Кошельова, знайдена лідером Радикальної партії Олегом Ляшком у фейсбуці, в дитинстві, напевно, зачитувалася "Попелюшкою". Єгору Соболєву, спритно зловившому удачу за хвіст і осідлавшому тему "люстрації", бабуся, швидше за все, читала на ніч казку "Ємеля і щука". Маленькі Ганна Гопко і Світланка Заліщук, відкладаючи убік томик Пушкіна, можливо запитували у дзеркальця: "я на світі всіх миліша?" Серед депутатів-"комбатов" особливою популярністю повинні були користуватися українські народні казки "Котигорошко", "Івасик-телесик" і, звичайно, ж цикл молдавських казок про непереможного Фет Фрумосе.
Але більшість представників нинішньої "еліти" напевно книжок у дитинстві не читала, зате однозначно любила дивитися мультфільм про жадібного раджу і золоту антилопу, зрозумівши з нього лише одне - "золота не буває забагато".
А ось Арсенію Яценюку - хлопчику з інтелігентної сім'ї - батьки точно читали твір М. Салтикова-Щедріна "Як мужик двох генералів" прогодував. Хоча, можливо маленький Сеня як і його соратники по "коалиционому уряду реформаторів" у дитинстві захоплювалися російською народною казкою "Лисичка-сестричка і Вовк", з впізнаваними словами "Битий небитого везе".
Адже за великим рахунком, відчайдушні спроби "реформаторів" продавити в парламенті відверто антисоціальні бюджет і пакет змін до чинного законодавства є спробою зробити дві улюблені казки прем'єра дійсністю - перекласти тягар "важкого часу і реформ" на плечі найслабших і найменш захищених верств населення.
Воно і зрозуміло, ніхто за сірих і убогих лікарів і вчителів не заступиться, а самі вони за себе постояти, звичайно ж, не зможуть - надто нерівні сили. А якщо тільки смикнувся, так їх можна оголосити "п'ятою колоною", "посібниками Путіна", "провокаторами", "зрадниками"... А з провокаторами та зрадниками можна буде вчиняти по всій строгості військового часу. Не дарма ж збільшують фінансування силовиків.
Інша справа зачепити інтереси олігархів або силовиків...Тут проблем необерешься.
Загалом, як говорив класик: "Казка - брехня та в ній натяк - добрим молодцям урок". І цей урок полягає в тому, що бюджетна політика - це дзеркало, в якому відбивається сама суть держави. Аналіз бюджетної політики, як аналіз крові, дозволяє чітко зрозуміти чиї інтереси захищає держава. Досить просто подивитися хто несе основне податкове навантаження і на чию користь перерозподіляються кошти державного бюджету.
Навіть поверхневий аналіз бюджетних ініціатив "команди реформаторів" однозначно свідчить, що основний тягар наповнення бюджету коаліційний уряд має намір звалити на простих українців. У той же час, здерті разом зі шкурою платників податків кошти уряд вважає необхідним перерозподілити на користь "стовпів режиму" та його псів.
Цинічно використовуючи патріотичну риторику і прикриваючись фіговим листочком АТО "революціонери", яким давно пора додати приставку "контр-", насправді зміцнюють силові структури, що давно виконують в Україні переважно репресивні функції, які не мають нічого спільного із захистом національних інтересів. Грошей на медицину, освіту, інвалідів, пенсіонерів, чорнобильців - немає. Власне, так само як і зараз в уряду немає грошей на протези і лікування поранених захисників батьківщини. Зате є гроші на генеральські пенсії. І для того, щоб підняти зарплати депутатам гроші теж знайдуться. На СБУ, Генпрокуратури, МВС - грошей вистачить. Але справа навіть не в цьому. Справа в тому, що збільшення фінансування Генпрокуратури зовсім не збільшує її ККД.
Все це з усією очевидністю свідчить, що нинішня держава Україна є рафінованим втіленням марксистського визначення - апаратом насильства, забезпечує панівним класам експлуатацію товариства виключно у своїх власних інтересах.
Все інше - патріотична риторика, реформаторський пафос, заклики боротися з олігархами - це всього лише казки, які українське суспільство поки ще вірить виключно в силу своєї інфантильності.
І поки суспільство поволі дорослішає, у "реформаторів" ще є трохи часу перечитати Діккенса або переглянути мультфільм про жадібного раджу і золоту антилопу, щоб зрозуміти: казки мають щасливий кінець далеко не для всіх своїх персонажів.
