Реформи Кабміну, або як гартувався "лівий" електорат
Фото: Українські Новини
Олександра Решмедилова, кандидат філософських наук,
політолог, спеціально для РБК-Україна
Минулого тижня депутати затвердили програму уряду на наступні два роки. Тим самим, запустивши бомбу уповільненої дії і виставивши детонатор на загальний огляд.
Багато парламентаріїв досить критично відгукувалися про програму. Найбільше обговорень викликали різке скорочення витрат на соціальну сферу і податкова реформа. Але при цьому парламент затвердив програму дій уряду практично без змін. З програми Кабінету міністрів вилучили пункт про ухвалення закону про ринок землі і пообіцяли довнести в програму умову, що коаліційна угода буде невід'ємною частиною програми дій Кабміну. Невже всі проблемні моменти були усунені? Або Верховна Рада в черговий раз спробувала зняти з себе відповідальність і перекласти її на Кабмін?
Програма уряду схожа більше на набір гасел і декларацій. Але цілком очевидно, що найближчі два роки нас чекають відмова від безкоштовної освіти та медицини, скорочення кількості навчальних закладів і лікарень, поліклінік. Чим це загрожує?
Не встигли ми порадіти тому, що в новій Раді не буде представників лівих сил, як виразно бачимо, що новий Кабмін сам риє собі могилу, на якій завдяки популізму будуть танцювати сили соціалістичного спектру.
Ще зовсім недавно країною пронісся Ленінопад і всі політологи як один констатували кризу лівого руху в Україні. І правда, ліві на даний момент відійшли на узбіччя політичного життя і зараз практично ні на що не впливають. До цього спектру можна віднести: Комуністичну партію України, Соціалістичну партію України, Селянську партію України, Прогресивну соціалістичну партію України, Всеукраїнське об'єднання лівих "Справедливість" та ін.
В останні роки реальним впливом користувалася Компартія, проте після останніх парламентських виборів комуністи втратили важелі впливу і народну підтримку і не потрапили в парламент.
Нова Верховна Рада позиціонує себе як перший проєвпропейський парламент. Але це зовсім не так, адже будь-який класичний європейський парламент характеризується наявністю як правих, так і лівих і центристських сил. Ми ж бачимо в Україні зворотну тенденцію - відмову від лівих сил, яскравий приклад того низький відсоток КПУ.
Сьогодні в Україні, де-факто, вимальовується двох (трьох) партійна модель, де основні дійові особи - представники ліберального напрямку розвитку суспільства. Такий алгоритм розвитку держави не сприяє появі потужного середнього класу, становленню соціально-справедливого громадянського суспільства.
Однак через швидке зниження рівня економічного благополуччя українці неминуче будуть дивитися в бік модифікованого марксизму-ленінізму. Просто тому, що ідея соціальної справедливості і рівності всіх у благополуччі буде багатьох приваблювати. Не потрібно забувати, що базову основу соціалізму зазвичай бачать у перевазі суспільних, колективних форм власності. Такі ідеї набувають популярності, особливо в регіональній політиці, до того ж ліві підтримують перехід до унітарної децентрализованої держави з широкими повноваженнями місцевого самоврядування, виступають за визнання в Україні двомовності і надання російській мові статусу державної.
Поразка на виборах змушує ліві і лівоцентристські сили в Україні динамічно оновлюватися, змінюватися, дійсно повернутися обличчям до проблем людей, бути ближче до суспільства, відходити від застарілих політичних догм, ставати сучасними прогресивними силами. Цю тенденцію можна зокрема помітити в ініціативи Оксани Калетник, яка запропонувала наприкінці листопада об'єднати під єдиними прапорами всі політичні сили з лівою ідеологією.
Проблема і слабкість лівих сил у тому, що на лівому фланзі не залишилося лідерів. Петро Симоненко зійшов зі сцени, і розглядати його у перспективі немає сенсу. Потенційно відомі постаті піддалися миттєвим вигодам і фактично продалися олігархам, як Олександр Голуб, який увійшов у фракцію Сергія Курченка.
В якості дійсно реального лідера сьогодні можна розглядати тільки Оксану Калетник, якщо ж і вона не захоче ризикнути і взяти на себе цю роль, то лівим залишиться тільки сподіватися на повернення Леоніда Грача з Криму.
Можна сміливо стверджувати, що ламати через коліно таке злиденне соціалістичне суспільство як наше навіть благими капіталістичними методами просто неможливо, та і не вийде! Всі ці псевдореформи, а простіше кажучи - пограбування більшої частини населення, загрожують появою озлобленого лівого електорату, а як результат - і нових або добре забутих старих політичних сил, які обов'язково захочуть прийти до влади. Вони дістануть зі старої бабусиної шафи пронафталіновані ідеї, які знайдуть благодатний ґрунт у серцях зубожілих громадян.
А чого ви хотіли? Це ж глобальний соціальний вибух: українці не зможуть дозволити собі ні вищу освіту, ні повну середню освіту, ні лікування. Студенти, пенсіонери і безробітні будуть страйкувати за 200 гривень, так як стипендії, пенсії та інші виплати їм значно зменшать...
