Розбрід і хитання: як Київ пережив "мітинг вкладників"

Вчора в центрі Києва почалися масові акції протесту. Ще до їх початку СБУ запідозрила організаторів у пособництві Росії, нагадавши, що саме такі акції є складовою частиною плану з дестабілізації ситуації в Україні під назвою "Шатун".

Мітинги в Києві пройшли спокійно і без правопорушень. Порядок охороняли понад 5 тисяч поліцейських. За даними Нацполіції, участь в акції взяли близько шести тисяч чоловік. Пікети були по всьому урядовому кварталу, крім будівлі Кабміну.

Найбільше людей зібралося біля Нацбанку. Одним з тих, хто там опинився, був кореспондент РБК-Україна, якому вдалося потрапити в ряди платних учасників мітингу.

Подробиці в репортажі РБК-Україна.

Без команди ніхто нікуди не йде

З дев'ятої ранку на Майдані Незалежності почали збиратися невеликі групи людей. Частина з них юрмилася біля виходу з метро, але більшість – на Хрещатику біля будівлі, де раніше знаходився "Сбербанк России".

"Десятників" серед них було легко розпізнати. Вони найбільш активні - ходять колами, у них хтось періодично щось запитує, часом вони комусь телефонують.

Поруч зі стіною, на якій намальовані учасники Майдану, і напис: "Вони закрили нас крилами", копається в сумці бабуся в довгому старому, схоже, ще радянському пальто. Вона дістає звідти блокнот, листи якого нерівномірно списані іменами. Навпроти деяких з них стоять "галочки".

- У вас записуватися? - запитую у бабусі.

- А ви хто? - з недовірою запитує вона.

- Тобто?

- Ви знаєте, що потрібно робити? - переходить до справи "десятниця".

- Ну, мітинг ... - невпевнено кажу я.

- Це значить, треба стояти - в останній раз вона перевіряє, чи розумію я куди прийшов.

- Звичайно, я знаю.

- Тоді записувати вас не буду, чекайте, зазначу вже на перерахунку, - каже вона і ставить в блокноті чергову "галочку".

Бабусю звати Мар'яна Андріївна, деякі, хто пройшов з нею не один мітинг, звуть її просто Мариною.

Незважаючи на мороз, півгодини проходить швидко. Поруч три жінки обговорюють роботу на вулиці.

– Це ж п'ять годин вистояти, – спантеличено каже одна з них.

Бабуся з іншого групки малює губи яскравою червоною помадою, ще одна скаржиться на брудні калоші.

Але сонний настрій раптом зникає. Спочатку сусідні "десятники" формують колону з шеренгами по п'ять чоловік, а за ними Мар'яна Андріївна командним голосом вибудовує "своїх".

– Ставайте рівненько. А вас четверо виходить, – діловито кидає вона в бік моєї шеренги, останньої в колоні.

- А скільки? 130? – питаю розцінки у літнього чоловіка на ім'я Ігор, який стоїть поруч.

- Не знаю, вчора 125 було.

Мар'яна Андріївна швидко знаходить п'ятого для нашої шеренги.

- Як і завжди? 130? – прямо запитую вже у неї.

- Ні, у нас 125, – серйозним тоном відповідає вона.

– Вона ж не може більше дати. Це не від неї залежить, - пояснює мені Ігор, який "працював" на мітингу в понеділок.

Колона починає рух, але буквально через кілька кроків вона "розсипається" зливається з "чужою".

Не встигаємо ми вийти на Алею Небесної сотні, як Мар'яна Андріївна командним, якщо не сказати – командирським голосом, прикрикує на нас.

- Куди ви всі пішли?!

- Всі пішли вперед, і ми за ними, - пояснюємо їй, повертаючись назад.

- Без моєї команди ніхто нікуди не йде, - каже бабуся.

Мар'яна Андріївна пояснює, що не встигла порахувати нас. Але через хвилину з'ясувалося, що все в порядку - сталося непорозуміння. Колона рушає знову. Повільним кроком піднімаємося до Алеї Небесної сотні.

- От хлопчики загинули ... квіти лежать, - говорить своїй подрузі бабуся з нафарбованими червоною помадою губами, поглядаючи на портрети загиблих майданівців.

Нагорі нас вже чекає поліція і рамки металошукачів. Поліцейські вибірково перевіряють рюкзаки і великі пакети.

- Вчора теж рамки були? - перепитую у Ігоря.

- Ні, вчора не було. Напевно, влада вирішила, що сьогодні - загроза. Вчора не було загрози, а сьогодні є ... Це ж профанація.

Ігор веде до "нашого" місця - на тротуарі з правого боку біля входа у Нацбанк. Це "точка" закріплена за Мар'яною Андріївною.

– Ось наше місце – від одного автобуса до іншого, – пояснює Мар'яна Андріївна, побачивши мене. Поруч влаштовує свій мітинг партія "5.10". Це "не наша" акція, говорить вона.

– Перераховуватись будемо через кожну годину. Можна відходити з цього місця, але треба бути на виду, - зазначає умови роботи Марина.

Після роз'яснення "матчастини" береться мене оформляти.

– Є папірець? Щоб я записала номер телефону. Не хочу список діставати.

На зворотному боці квитка на автобус вона записує мій номер і ховає його в кишеню.

Більшість людей, які прийшли до Нацбанку, стоять саме на дорозі та тротуарі з протилежного боку вулиці. Між ними і будівлею НБУ – кордон з кучугурів снігу та автобусів. Центральний вхід охороняє поліція і бійці Нацгвардії.

На "нашому місці" люди топчуться на місці або займаються своїми справами. Хтось снідає хлібом, бубликами або чаєм із солодощами. Завсідники подібних мітингів сидять на розкладних стільчиках, заздалегідь узятих з собою. На одному з них жінка – в одній руці вона тримає дзеркальце і ляльку Барбі, а іншою – фарбує вії.

Рівно о десятій на лівому фланзі з'являються кілька плакатів з написами, серед яких "Долар по 8 грн" та "Гонтареву на нари". Останній гасло починає скандувати чоловік з іконою і дзвоником у руках.

Ліворуч починають заповнювати простір прапори партії Євгена Мураєва та Вадима Рабиновича "За життя". Праворуч - квіти і символіка партії Геннадія Балашова "5.10".

– Вмикайте музику, будемо танцювати, – каже одна з "наших" бабусь, коли на лівому фланзі періодично починають вмикати і вимикати пісню ТНМК "Не стій, стрибай".

- Плакати хто хоче потримати? Бажаючих немає? – через кілька хвилин уточнює проходила повз невідома жінка.

У відповідь – мовчання. Тільки один дідусь через кілька секунд посміхаючись пояснює:

– Холодно в руки.

Правий фланг Балашова оживає раніше. З їх сцени лідер партії починає говорити про "геноцид нації", якй йде в країні, і необхідності зміни податкових правил, каже, що відставка глави центробанку Валерії Гонтарєвої – не єдина вимога.

Ліворуч з гучномовця починають звучати заклики до відставки Валерії Гонтарєвої. В результаті гасла двох мітингів перегукуються один з одним, і на вулиці починається шум.

В цей час один з "наших" мужиків, у футбольному шарфі "Україна", з числа тих, хто сидить на стільці, одягає навушники і включає радіо. Через кілька секунд він уже відбиває такт ногою.

Стоячи між двох акцій хтось намагається з кимось домовитися по телефону.

– Та ось хто-то пі..іт – нічого не чую! – кричить у трубку.

Пізніше на "нашій" території з'являються кілька прапорів "За життя". До нас підходить поліцейський у цивільному і каже:

- Жінки і чоловіки, сьогодні багато поліції, Нацгвардії... Тож прохання – відійти (на дорогу, – ред.), щоб не було провокацій.

- Там каша, – відразу огризається одна жінка.

- Ніякої там каші нема, там почищено. Будь ласка. Щоб не було провокацій.

- Так нехай вони не провокують, – не вгамовується все та ж противниця відходу від будівлі Нацбанку.

- Ви розумієте слово "прохання"?

- Ви вчора нас вигнали, а ось ці курки сиділи! – вказує вона на "наших", які застовпили за собою це місце біля самої будівлі НБУ.

- Я їм теж зараз скажу, – відповідає поліцейський і йде просити іншу частину групи.

Через деякий час Мар'яна Андріївна підкликає мене і дає в руки "вудку" у новому целофановому чохлі. Вона допомагає надіти прапор "За життя" і наказує мені тримати його.

Стоячи на місці, починаю розглядати вудку.

- Нова, – кажу сусіду, який стоїть з таким же прапором.

- Тим, хто з прапором - по двадцятці зверху, – посміхаючись відповідає він.

- Серйозно? – не вірю йому.

- Здається так.

Простоявши півтори години, йду. Виявляється, що ще перед поліцейської рамкою є внутрішній контроль.

– Вибачте, не залишайте акцію протесту! – говорить один з учасників цього контролю в спортивних штанях і рукавичках. При цьому перегороджує дорогу, побачивши мої наміри покинути акцію.

– Чому?

– Ну, треба триматися ближче, – пояснює він, але пропускає, побачивши, що я не здаюсь і йду далі.

Фото: Мітинги в Києві зібрали абсолютно різних людей, з різними цілями

"Даєш революцію"

На розі Банкової та Інститутської в цей час проходить інший мітинг. Там не більше 100 осіб. Частина з них - з символікою руху екс-глави СБУ Валентина Наливайченка "Справедливість".

Більшість з них – у звичайному одязі. Але поруч стоять чоловіки в камуфляжі і нашивками "Армії гідності" і "Об'єднання учасників АТО "Справедливість".

- Чому ви стоїте? - запитую в одного з них, який представляється Василем з Холодного Яру (Черкаська область).

- Змінити цю владу нахєр, - ледь не дивується він моєму питанню, і називає одну з своїх вимог - Щоб влада почала виконувати свої обіцянки (дані на Майдане, - ред.).

- А що таке "Армія Гідності"? – уточнюю у нього, вказуючи на шеврони одного з учасників.

- Щоб об'єднатися всім - і Правого сектору, і... всім.

Під будівлею Верховної радою життя більше. З усіх боків його обступили мітингувальники різних організацій, які висувають кожен свої вимоги. Найбільше людей на площі Конституції перед будівлею парламенту.

Там можна було побачити вкладників збанкрутілих банків "Дельта" та "Михайлівський".

- Часто виходите? - запитую у групи чоловіків, які стоять навколо великого барабана в "михайлівській" частини.

На інструменті – наклейки футбольної команди "Сталь" з Кам'янського і націоналістична - "Смерть ворогам". В руках, а у деяких і в роті, у деяких мітингувальників свистки - "щоб почули".

- Це вже другий раз за місяць ми тут, - відповідають вони разом.

Чоловіки пояснюють, що втратили великі суми на депозитах після закриття банку "Михайлівський". Суми заощаджень називають різні - від 30 тис. до 100 тис. грн. З відсотків, кажуть, купували ліки.

- Порошенко вніс законопроект, він сьогодні повинен бути прийнятий. Він гарантує повернення вкладів конкретно по банку "Михайлівський", - пояснює один з пенсіонерів.

- А якщо не буде прийнятий?

- Якщо не буде - люди знову будуть виходити.

Закон все ж прийняли.

На іншій частині площі встановлено опудало із залізної сітки, яке обмотали скотчем. На його грудях червоним кольором написано НБУ і "Гарант". Опудало сидить на унітазі, на якому напис "Конституція України".

- Влада не дотримується Конституції та права, – пояснює жінка, домальовуючи опудалу очі. – А на неї що робить? Ви бачите ...

- Які права?

- За законом, я маю право на житло. А мене банк викидає з моїми трьома дітьми з квартири, хоча я за неї вже все виплатила (кредит, - ред.).

Вона пояснює, що це сталося через знецінення гривні.

- Я брала кредит в 80 тис доларів. Але мені треба ще 80 тис доларів виплатити, хоч я вже 60 віддала.

На вул. Грушевського біля парламенту стоїть кілька груп активістів. Одна з численних - на розі Липській і Грушевського. Кілька десятків людей з плакатами "Вистачить. Час дій" стоять навколо машини, з гучномовця якого звучить музика. У центрі цього мітингу стоїть дитяча коляска. Замість люльки на візку - невідомо, чим наповнена дорожня сумка. На перший погляд здається, що коляска - нічия.

- Це чиє? - запитую у людини в обдертому та брудному пуховику, який ховає праву руку у внутрішню кишеню.

- Моя, - відповідає він дуже тихо, ледве відкриваючи рот. Тому доводиться ставати до нього максимально близько.

- На мітинг прийшли?

Він небагатослівний і лише ствердно киває.

- Чому ви стоїте?

- Бо беззаконня..., - каже він. - Неможливо жити. Дорого все.

- Платять? - цікавлюся в нього, але той заперечливо хитає головою.

- А знаєте, що за організація "Вистачить. Час дій"?

На це питання людина заперечно хитає головою.

Через 10 хвилин до мікрофону підходить колишній народний депутат Олесь Доній.

- На вулицях люди реалізують своє конституційне право на мітинги і демонстрації ... Мирне право на демонстрації, мітинги записано в Конституції. А той, хто знищує економіку країни, - той і є справжній шатун. Шатун сидить на Банковій. Слава Україні! – кричить він.

Але люди практично ніяк не реагують на його слова. Лише десяток з них відповідає "Героям слава!".

Поруч, майже зливаючись з цією групою, проходять люди з наклеєним скотчем на руках жовто-синього кольору. Деякі з них - у військовому камуфляжі або в спортивних костюмах.

- А ви теж з ними? - питаю у одного чоловіка в камуфляжі і з стрічкою, який сидить біля стіни одного з будинків.

Чоловік ствердно, але неохоче киває у відповідь

- Але бачу, що стрічок у них немає ...

- Стрічки нічого не значать, - відрізає він.

Час від часу групки людей у камуфляжі передислокуються з місця на місце.

- Даєш революцію! - крикнув один з хлопців, прямуючи до перехрестя Інститутській і Липській.

Там же стоїть хлопець в дірявих і брудних джинсах, до яких прикріплена жовто-синя стрічка. На спині - похідний військовий рюкзак, а в руках - віник. Коли на червоне світло зупиняються машини, він хрипким голосом починає наспівувати якусь мелодію. Потім наставляє, як рушницю, віник на вікно водія і каже:

- Бах-бах!