Р.Богатирьова: "Україна може бути найбільш ефективним агентом впливу Росії в Європі"
РБК-Україна: На сьогоднішній день можна прямо говорити, що у відносинах України з Росією існує криза. На Ваш погляд, наскільки вона глибока? В чому причина його виникнення? І які шляхи виходу з нього?
Р.Б.: Про цю кризу говорять в усьому світі. Вона достатньо серйозна та глибока. Її не можна оцінити однозначно. Поза сумнівом, головне її джерело - перехід від замкнутої системи Радянського Союзу, що програв в "холодній війні" із Заходом, до реальної глобальної конкуренції. Але принципи радянської політики та способи її реалізації залишилися. Вони не померли разом з СРСР. Одні його частини освоюють демократію швидше, інші поволі - це криза перехідного періоду. Вона має виключно цивілізаційні властивості. Для виходу з нєї потрібні час, мудрість правителів і самодостатність народів. До речі, така криза у відносинах існує у Росії не тільки з Україною, але і з багатьма іншими пострадянськими республіками. Якщо не вдасться найближчим часом знайти з нього вихід, то він стане фундаментальною проблемою і для самої РФ. Вельми чутливе джерело кризи - це надмірне політизування наших відносин. Хоча 40 млрд дол товарообігу в 2008 р. між нашими країнами, з погляду Адама Сміта, але не Карла Маркса, здавалося б, зобов'язують нас до іншої політики відносин. Це породжує ворожість, нерівність і дискримінацію. Маю побоювання, що це найважча і найскладніша проблема. Її навряд чи вдасться вирішити, якщо принципи міждержавних відносин, двосторонньої політики не зазнають серйозних змін. Тому я завжди підкреслюю - нам потрібне системне перезавантаження взаємин і вихід на нову якість стратегічного партнерства, як двох рівноправних держав. З братською спільністю, але незалежними, суверенними поглядами на вибір стратегії розвитку і реальними державними кордонами. При цьому, я не думаю, що зміна політичних груп у владі України що-небудь змінить, якщо не буде вирішено це головне питання. І ще одне. У нас принципово різні типи політичних режимів влади і мети розвитку. Ми історично бачимо себе в об'єднаній Європі. Хоча це неймовірно складний і тернистий шлях. Росія ж будує могутню національну державу, наддержаву, яка прагне до світового лідерства. Тому дуже важливо виробити відповідну політику відносин. Росії має бути економічно і політично вигідна наша євроінтеграція - вона здатна істотно прискорити прогрес російської держави і забезпечити їй вільний доступ до європейських цінностей. Саме у цьому я бачу відродження минулої могутності Росії.
РБК-Україна: Чи можна розцінювати недавні критичні заяви Президента Росії Дмитра Медведєва на адресу української влади, як небажання мати справу особисто з Президентом України Віктором Ющенком? Як Ви вважаєте, чим пояснюється така жорстка риторика розділу російської держави? Вважаєте, відносини між країнами нормалізуються з приходом в Україні нового Президента?
Р.Б.: В Україні дійсно багато хто так оцінює цю ситуацію. Мені здається, що набагато ефективнішою була б особиста, можливо жорстка, навіть дуже жорстка дискусія між двома головами держав. Президент України до неї готовий. Я впевнена, що після такої зустрічі, ми отримали б шанс істотно поліпшити наші відносини в ім'я їх народів і загального надактуального завдання: подолання наслідків глобальної фінансово-економічної кризи. Він дуже глибоко вразив наші економіки, щоб ми витрачали дорогоцінні ресурси на амбіції і чисту політику. Я думаю, що цей лист мав на меті також і чітко обкреслити зону геополітичних інтересів Росії в конкуренції з США і ЄС. Водночас, воно без сумніву, стало певним знаком для політичних сил в Україні, які вже давно почали боротьбу за пост голови держави. Проте, повторюся, я не розділяю точки зору, що таке заява здатна стати загрозою для національної безпеки, хоча серйозно її зачепило. Це вельми важливий привід терміново шукати нові способи відносин і новий діалог з Москвою. При цьому я упевнена, що альтернативи поліпшенню відносин між двома країнами не існує. Дуже багато у нас загального, взаємозалежного, щоб спровокувати реальну "холодну війну" між Україною і Росією. Тому, хто б не був Президентом України, відносини між двома країнами під тиском торгівлі, гуманітарних інтересів і уроку загальної історії неодмінно будуть нормалізуватися. Я не вірю в міф про "братську" політику, про пріоритет історичної спорідненості. Така дискусія, наприклад, між Німеччиною і Австрією не ведеться, але вони є прикладом для взаємин. Нам слід швидше приєднуватися до сучасного цивілізаційного діалогу на взаємних принципах свободи, міжнародного права і вільної конкуренції. Повірте, це все змінить. Але для цього важливо не вирішувати проблеми наших відносин в одному або декількох кабінетах. Не провокувати соціологічні дослідження, де більше половини росіян розглядає Україну як ворожу країну, не намагатися оцінювати Україну як країну, яка не відбулася.
РБК-Україна: Ймовірно, найбільш складною проблемою між Україною і Росією є питання виведення Чорноморського флоту з нашої території. Кремль вже зараз виявляє своє негативне відношення із цього приводу. З наближенням 2017 р., вважаєте, варто чекати загострення у взаєминах або все ж таки вдасться вийти з ситуації цивілізованим шляхом?
Р.Б.: Визначаючи в Конституції України термін перебування ЧФ РФ до 2017 р., Україна не діяла проти інтересів Росії. Вона, передавши Росії всю ядерну зброю і інші стратегічні ресурси, заявила, таким чином, про відмову будь-якій іноземній державі про розміщення іноземних баз на території України. Тоді, за умовчанням, таке рішення підтримала і Росія. Зміна цієї норми Конституції, як мені здається, об'єктивно неможлива. Це може призвести до глибокого конфлікту в громадянському суспільстві і політичних елітах. Необхідно кардинально переосмислити ситуацію. Можливо, вирішувати питання ЧФ шляхом виходу України і Росії на новий рівень стратегічного партнерства. Але потрібно відмовитися від надмірного і небезпечного політизування цього питання. Звичайно, якщо це не вдасться зробити, то загострень не уникнути. Але я думаю, що Росія, виходячи на траєкторію розвитку наддержави, буде зацікавлена в країнах-партнерах, в країнах-друзях, які зможуть підтримати її ініціативи і нову глобальну політику. Функція сильних держав в ХХІ ст. вже не може спиратися тільки на силу, як єдиний спосіб рішення питань. Росія з її ядерним і енергетичним потенціалом повинна бути зацікавлена в регіональній рівновазі і стабільності. Аж надто багато тут існує ризиків і погроз. Тим більше, що будь-яка нестабільність в нашому регіоні у будь-який момент може сформувати могутню регіональну кризу, ускладнену замороженими конфліктами, який і визначатиме сценарій безпеки для всіх, без виключення, глобальних гравців. Думаю, що не пізніше 2012 р. ми разом підпишемо дорожню карту цивілізованого рішення цього питання.
РБК-Україна: Газові конфлікти між Україною і Росією носять чи не регулярний характер. Кожного разу після їх закінчення політики завіряють, що докладуть максимум зусиль для того, щоб уникнути його повторення. Як Ви вважаєте, чи дійсно керівництво обох держав зробило все, і чергового газового конфлікту майбутньою взимку вдасться уникнути?
Р.Б.: Газовий конфлікт на початку цього року трохи не викликав важку енергетичну кризу в Європі. Хотілося б вірити, що він більше не повториться. Його причина все в тій же політиці, яка глибоко проникла в стратегічну економіку. Зараз очевидний монополізм, та ж політика гри в переваги, штучний інформаційний шум навколо цього питання заважає діловому і справедливому діалогу. Я скажу парадоксальну річ, але вважаю, що в Росії повинні подивитися на ситуацію і з іншого боку, щоб зрозуміти цінність європейської України. Україна може бути найбільш ефективним агентом впливу Росії в Європі. Причому Україна, яка традиційно виступає одним з головних покупців російського газу на ринкових відносинах, - кращий торговий партнер і клієнт. Але наслідки газової війни налякали Європу, примусили її активно скорочувати споживання російського газу. Там всіляко шукатимуть способи демонополізації на ринку не тільки газу, але і решти всіх енергоресурсів. Більш того, Росії рано чи пізно доведеться підписати Енергетичну Хартію і прийняти загальні правила гри. Що стосується обхідних газопроводів - це справа не тільки часу, але і політики. Тому, на видиму перспективу єдиним прогнозованим і надійним транзитером російського газу до Європи, а також високоприбутковим клієнтом будемо ми. Потрібно подолати дефіцит довіри і вийти на новий рівень рішень по нашій спільній діяльності. Ось це - реалії, а інше, у тому числі і конфлікти - чиста політика.
РБК-Україна: Загальновідомо, що Віктор Ющенко є прихильником євроінтеграції. Чи може з приходом нового Президента в зовнішній політиці відбутися переорієнтація або цей курс залишиться незмінною?
Р.Б.: Так би мовити, з погляду геополітики, "нового Президента" не буде. Україна вже інша країна. В ній живе народ, який все більш усвідомлює себе нацією. Ми подолали внутрішній розкол в громадянському суспільстві. Тому, суперечностей в розумінні власної суверенності і самоідентичності на Сході і Заході країни немає. Нас часто критикують за політичну нестабільність і слабкість влади. Але насправді йдеться про неймовірно важке будівництво справжньої демократії, про реальні свободи і плюралізм. Визнаю, що це важкий і, можливо навіть, непередбачуваний шлях. Але він єдиний - до національного модерну. У нас влада неухильно перетворюється на той інструмент, яким вона і повинна бути в розвиненій демократії, - в слугу виборця. Нерозуміння цього, у тому числі і в Москві, робить наш діалог зайве важким і емоційним. Ми повинні його змінити у бік прагматизму з відкритою політикою і достатнім рівнем довіри. Це єдина можливість для двосторонньої корекції зовнішньої політики. Міжнародне право повинне стати основою для відносин не тільки з сильними країнами, але і, в першу чергу, із слабкими. Тому, після президентських виборів курс зовнішньої політики в стратегічному плані, скоріше, не зміниться, але корекція його неминуча.
РБК-Україна: Президент України пропонує власний варіант нової Конституції. Чи можна говорити, що у випадку, якщо Віктор Ющенко складе свої повноваження, про цей варіант Конституції треба забути? Чи є в ній положення, які, на Вашу думку, неодмінно повинні бути враховані в новому законі?
Р.Б.: Єдиний вихід з кризи влади в Україні - це чергова реформа політичної системи. Потрібно фундаментально переписати Конституцію в частині влади, її інститутів, представницької демократії. Головне - забезпечити в ній ефективну систему заборон і противаг. З одного боку - для зміни функції публічної влади у напрямі ефективного управління прогресом, а з іншої - зробити неможливою будь-яку диктатуру, зокрема, і диктатуру політико-партійної більшості. Віктор Ющенко активно боротиметься за другий термін. У нього є, при всіх розмовах про низькі рейтинги, шанси бути обраним. Зараз ніхто не має очевидної переваги. Виборець у великих сумнівах і реально не визначився. Він боїться нестабільності і змін на гірше. Боїться диктатури і переслідувань. Президент Ющенко найбільш прогнозований. Все залежатиме від його позиції на виборах, його динамічності, здатності вийти на нову траєкторію відносин з виборцями, дій команди. Очевидно, що це будуть найскладніші і важчі вибори розділу держави за всю історію незалежності. Хоча вони вже давно почалися. Вся Україна у виборчих плакатах, в зборах виборців, теледебатах в прямому ефірі. Хоча офіційно кампанія стартує тільки 17 жовтня. В цих умовах, повторюся, виборець може і не захоче ризикувати невизначеністю. Тим паче, що основні кандидати в основному тільки критикують один одного і нічого не говорять про свою політичну програму, курс розвитку.
РБК-Україна: Партія регіонів пропонує підвищити мінімальний прожитковий мінімум. Наскільки ці пропозиції є економічно обгрунтованими? У чому причина затягування в ухваленні цього рішення?
Р.Б.: Партія регіонів пропонує для виборця те, що і повинні робити опозиція - поліпшення соціальних стандартів життя. Це можна назвати і популістським патерналізмом. А можна оцінити як захист прав соціально уразливих і незахищених людей. Загалом, таким чином, Партія регіонів примушує свого основного конкурента - БЮТ - виконати всі соціальні зобов'язання і забезпечити соціальні гарантії. Але все це відбувається в умовах щонайгострішої фінансово-економічної кризи, коли держава замість жорсткого протекціонізму по зміцненню внутрішнього ринку, живе в борг, платить, зокрема із запозичень за соціальними програмами. Реальні антикризові реформи, так і не проведені. Парламент сам в глибокій кризі. В цьому і причина затягування. Партія регіонів це розуміє. Вона тисне на уряд, підсилюючи його кризу, розуміючи, що у нього немає ресурсів. Але, з іншого боку, це зобов'язує урядову команду постійно переглядати соціальний бюджет. В цілому - це прояв боротьби за владу. Зрозуміло, що забезпечити вимоги Партії регіонів уряду буде надзвичайне складно, а скоріше неможливо.
РБК-Україна: Якщо Віктор Ющенко не буде обрано на другий термін, чи плануєте Ви залишитися в політиці?
Р.Б.: Це вирішить Президент.
РБК-Україна: Переважна більшість українців розчарована в лідерах найбільших партій. Чи можлива найближчим часом поява в Україні нових політичних сил? Якщо такі вже існують, то хто саме?
Р.Б.: Однією з ключових цілей конституційної реформи 2004 р. була зміна політичних еліт. Цього не відбулося. Більш того, старі еліти, завдяки реакційній виборчій системі на основі закритих виборчих списків, сильно укріпили свої авторитарні позиції. Насправді, основний настрій виборців - розчарування і песимізм. Вибори Президента України повинні стати важливим тестом для суспільства. Якщо явка на вибори буде низькою, а значна частина виборців проголосує проти всіх, то по суті, це буде плебісцит недовіри всім партіям влади і опозиції. В цих умовах прихід в політику нових популярних партій і лідерів стане питанням тільки часу. Тим паче, що існуючі великі партії вельми неоднорідні, побудовані скоріше за принципами бізнесу, а не ідеологією, рідко ставлять перед собою загальнонаціональні цілі і не вирішуються на великі і амбітні курсові програми. В Україні всі партії - лідерського типу, де все без виключення питання вирішуються самим лідером або невеликою групою її основних акціонерів. І зараз, в умовах боротьби за посаду президента, все нові учасники позиціонують себе як особи, лідери. При цьому, за ними найчастіше стоять нечисленні, і іноді і маргінальні групи, які будують віртуальні організації. Тому зміна еліт, поява нових партій, лідерів можливо шляхом або проведення політичної реформи і зміни механізмів формування представницької демократії, або це рано чи пізно зробить розлючена вулиця.
