PRобація по-новому: трохи більше інспекторської корупції
.
Вже півтора тижня в Україні діє нова редакція закону "Про пробацію". По суті, цей закон перейменовує службу кримінальної інспекції в орган пробації і покладає на нього додаткові функції. Відразу хочеться відзначити, що цей закон повною мірою не є новаторським, а швидше перейменовує ту частину існуючої системи виконання покарань, яка не носить силового характеру і безпосередньо не пов'язана з режимом обмеження або позбавлення волі.
У питаннях нагляду, соціально-виховної роботи із засудженими, надання їм психологічної допомоги, трудового і побутового влаштування після звільнення, в законі немає нічого принципово нового. Врегулювання цих заходів віддано на відкуп відомчим нормативам, що ніколи не обіцяло громадянам нічого хорошого.
Такі заходи і до прийняття закону були передбачені усілякими наказами й, начебто, повинні були здійснюватися. Успішна й ефективна їх реалізація залежить не від несуттєвих новел закону, а від гідного матеріального забезпечення роботи кваліфікованого персоналу, що від факту прийняття закону "з повітря" не з'явиться, скільки цих законів не приймай.
Фактично, покладаючи завдання пробації на вже існуючу в Україні кримінально-виконавчу інспекцію, законодавець не згадує про необхідність її реформувати, хоча б під потреби самого закону. У той же час, дуже непросто уявити рядового офіцера-інспектора кримінально-виконавчої служби, що надає суду "рекомендації щодо заходів, спрямованих на мінімізацію ризику повторного вчинення неповнолітнім кримінального правопорушення", або здійснює соціально-психологічну характеристику обвинуваченого". Якість таких матеріалів буде невисокою, і тому принципово непогана законодавча задумка втратить всякий практичний сенс і стане черговою процесуальною формальністю.
Встановлюючи процедуру досудової пробації, законодавець забув, що характеристика особи обвинуваченого, а також можливість (або неможливість) його виправлення без ізоляції від суспільства, встановлюються і оцінюються виключно судом і лише на підставі всіх обставин справи. Таким чином, оцінка ризиків повторного вчинення кримінального правопорушення органом пробації, а фактично, кримінально-виконавчою інспекцією, а також надання нею висновку про можливість виправлення без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, видається з процесуальної точки зору неможливою, оскільки таку оцінку і такі висновки дає тільки суд, і тільки в передбаченому процесуальним законом порядку.
Незрозуміло також, яким чином слід вчинити суду у разі непогодження однієї або обох сторін справи з досудовою доповіддю. Принцип відсутності у будь-якому доказі наперед встановленої доказової сили в українському судочинстві, на жаль, носить суто теоретичний характер, у чому може легко переконатися будь-який громадянин, спробувавши спростувати, наприклад, висновок призначеної слідством експертизи або той самий висновок органу опіки та піклування в сімейному спорі (схожий інститут).
Покладаючи на кримінально-виконавчу інспекцію додаткову оціночну функцію, не варто було б забувати про вже заяложену тему корупції. Замість того, щоб ефективно боротися з корупцією шляхом мінімізації юридичних процедур та їх спрощення, законодавець навпаки передбачив нові процедури, причому дуже істотні для долі конкретного громадянина і врегульовані за принципом "я так вважаю".
"Вважати" дуже багато "органи пробації" будуть, виходячи з повноти налитого їм "суб'єктом пробації" склянки або виходячи з телефонних вказівок прокурора, і ніякої об'єктивності та боротьби з хабарництвом, правоохоронною корпоративністю і кумівством тут не вийде.
До того ж вимальовується негарна ситуація, при якій контролювати законність та об'єктивність оцінки органом пробації особистості та подальшої долі громадянина буде прокуратура, яка одночасно є процесуальним опонентом цього громадянина, тобто, про рівність сторін у процесі мова не йде.
Більш або менш раціональним вбачається покладання на орган пробації обов'язків збору всіляких документів, що характеризують обвинуваченого, хоча з цим завданням слідчий, прокурор та адвокат і самі непогано справляються. Крім того, закон передбачає право обвинуваченого надавати такі документи самостійно, що і буде силами самого обвинуваченого на прохання органу пробації в переважній більшості випадків відбуватися.
Чи варто було, питається, город городити? Автор очікував від закону "Про пробацію" більшого.
