Політичні вбивства і самогубства в Україні: минуле і сьогодення
Смерті колишніх голів Фонду держмайна Михайла Чечетова та Валентини Семенюк-Самсоненко дають підстави експертам стверджувати, що доба політичних вбивств в Україні не закінчилася
У Шевченківському райсуді Києва триває процес над підозрюваними у вбивстві письменника і журналіста Олеся Бузини. Очевидно, що сам процес займе не один місяць. Ймовірно, в ході розслідування і судових слухань будуть виявлені і замовники вбивства Бузини. Але чи стане "справа Бузини" початком розкриття резонансних вбивств, які друге десятиліття стрясають нашу країну - поки велике питання.
Експерти кажуть, що Україна сьогодні нагадує Кіпр, який в 60-70 роках минулого століття став "яблуком розбрату" між західним світом і СРСР. Кульмінацією протистояння стало повалення президента-архієпископа Макаріоса III.
Вбивства і самогубства - хвиля за хвилею
Хвиля самогубств в цьому році в Україні почалася зі смерті колишнього першого заступника голови "Укрзалізниці" Миколи Сергієнка. Потім загинув Михайло Чечетов - колишній куратор парламентської більшості Партії регіонів, за офіційною версією викинувся з вікна своєї квартири. Трохи пізніше наклав на себе руки колишній нардеп від Партії регіонів Станіслав Мельник.
Одночасно, за версією слідства, повісився у власному будинку мер Мелітополя (Запорізька обл.) Сергій Вальтер. А трохи пізніше пішов з життя ще один регіонал, екс-губернатор Запорізької області Олександр Пеклушенко. Він, стверджують в МВС, застрелився.
Тим часом у Києві був убитий колишній нардеп, одіозний член Партії регіонів Олег Калашников.
І це тільки 2015 рік. 27 серпня 2014 року була вбита екс-голова Фонду держмайна, колишній нардеп і екс-керівник СПУ Валентина Семенюк Самсоненко. Її смерть була інсценізована як самогубство, але досі ніхто не вірить, що Валентина Петрівна могла покінчити з собою, та ще й у такий спосіб.
Історичні аналогії - небезпечна річ, але як не згадати смерті Георгія Кірпи і Юрія Кравченка. Вони теж сталися в розпал або відразу після "Помаранчевої революції".
Нагадаємо, що, згідно з офіційною версією, екс-глава "Укрзалізниці" Георгій Кирпа був знайдений мертвим у грудні 2004 року в своєму будинку. Є думка, що він забрав із собою таємницю т. н. "чорної каси" Президента Леоніда Кучми. Крім того, багато хто розглядав Кирпу як потенційного претендента на посаду Президента.
Через три місяці з двома вогнепальними пораненнями голови у власному будинку був знайдений екс-міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Слідство прийшло до висновку, що це самогубство. Але експерти стверджували: смерть Кравченка - насильницького характеру.
Про кількість смертей в 1990-і роки можна писати томи. Досить згадати про вбивство впливового донеччанина Євгена Щербаня і загадкову автокатастрофу, яка забрала життя В'ячеслава Чорновола, на той момент кандидата в Президенти. Політики на цих смертях спекулюють донині.
Як і вбивства, пов'язані з подіями Євромайдану, все більше нагадують не кримінальні, а політичні процеси.
Гіркий рецепт Кіпру
Чи вдасться нам, в Україні, переламати ситуацію, або ми остаточно скотилися до рівня Мексики чи Аргентини, де вбивства політиків, журналістів і громадських активістів носять системний характер? Експерти не можуть однозначно відповісти на це питання.
"Чинній владі найменше вигідно вбивство політичного опонента, так як підозри попадають саме на неї. За політвбивствами стоять різні інтереси, тому їх не варто узагальнювати. Але, наприклад, два "самогубства" екс-керівників ФДМУ (Семенюк-Самсоненко і Чечетов, - авт.) за рік наводять на думку, що збіги явно не були випадковими", - вважає політичний експерт Павло Карназицький.
На його думку, нам потрібно будувати правову державу. Тільки там, де є свобода слова, і закон виконується без поправки на статус, вважає Карназицький, політичні вбивства стануть марними, упевнений експерт.
Так, в США були розкриті вбивства Президента Джона Кеннеді і громадського лідера Мартіна Лютера Кінга, оскільки в цій країні панує закон, запевнив заступник головного редактора порталу PoloNews Євген Білоножко.
"Візьмемо Польщу, на яку ми хочемо бути схожими. Так, кілька днів тому, польський генерал Чеслав Кіщак у віці 89 років був засуджений за введення військового стану в 1981-1983 роках. Порахуйте скільки років має пройти після 18 лютого 2014 року, щоб посадити організаторів убивства "Небесної сотні", - зазначив Білоножко.
На ефективне розслідування гучних політичних та інших замовних вбивств можна сподіватися, тільки якщо це знадобиться владі, впевнений голова Центру українських досліджень Університету Оттави Іван Качановський. "В Югославії, Кенії, Сьєрра-Леоне масові вбивства розслідують міжнародні трибунали і суди. А в багатьох країнах після зміни диктатури - Чилі, Перу, Гватемалі, ПАР - те ж робили не тільки місцеві суди, але і комісії правди і примирення. В Україні політичні злочини теж могли б бути розслідувані і їх замовники засуджені, але лише за умови членства України в ЄС", - упевнений Качанівський.
Прибрати опонента
Одне з останніх досліджень на тему політичних вбивств оприлюднено наприкінці 2014 року Нью-Йорским Центром протистояння тероризму (ЦПТ) "Обгрунтування політичних вбивств".
Згідно з дослідженням, з 1945 по 2013 рік вчинені 758 політичних вбивств, в ході яких загинули 954 людини. З 1970 по 2013 рік щорічно гинули в середньому 15 політичних цілей, а з 1945 по 1969 роки кожен рік траплялося в середньому по п'ять вбивств.
20% загальної кількості вбивств відбувалися на Близькому Сході і в Північній Африці. В останні роки такі вбивства почастішали і в Південно-Азіатському регіоні. 76% з них сталися після 1985 року у зв'язку із загостренням ситуації в Афганістані і Пакистані.
8% загального числа вбивств припадають на Росію та Східну Європу. Їх кількість різко зросла після 1995 року.
В цілому, мішенями кілерів найчастіше ставали глави держав (17%), опозиційні лідери (18%), парламентарії (21%), міністри (14%), дипломати (10%), а також місцеві політичні діячі - губернатори, мери (5%) і віце-президенти (3%).
У доповіді зазначається, що країни, де відсутнє (або дуже обмежене) політичне суперництво і однорідне суспільство (національне та етнічне середовище), і які включають в себе обділені з політичної точки зору групи, неодмінно стикаються з падінням легітимності діючої влади і системи в цілому. Разом з цим зростає ймовірність прямої атаки проти громадських лідерів, а також лідерів думок.
Крім того, дослідження ЦПТ підтвердило факт, що країна є більш схильною до політичних вбивств під час виборчих кампаній або загального зростання внутрішнього невдоволення і кровопролиття.
