Чому Кабмін не може залучити інвесторів в газові мережі
Якщо в Україні не буде прийнята реальна реформа енергоринку, ми ризикуємо незабаром залишитися без газу, світла і води
Широко розрекламований візит української делегації на чолі з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком до Вашингтону не приніс значущих домовленостей у сфері енергетики. З місця не зрушило одне з ключових питань - пошук партнера з управління українською ГТС і ПСГ. До тих пір, поки у нас не почнуться реальні реформи, інвестори не прийдуть - ні в інвестиційно привабливе транспортування газу магістралями, ні, тим більше, в сегмент газорозподілу для внутрішніх споживачів. У той же час, вже через 10-15 років українські споживачі ризикують втратити можливості користуватися газом у побуті - через неможливість забезпечити надійну та безпечну доставку ресурсу.
Населенню і значній частині промислових споживачів України газ транспортується по більш, ніж 350 тис. км газорозподільних мереж низького і середнього тиску. Їх велика частина побудована ще в радянський період.
Після розпаду СРСР усі мережі та супутня інфраструктура залишилися в держвласності, а компанії, які їх експлуатують, були акціоновані і частково приватизовані. У 2013 році в Україні було 54 таких компанії, які прийнято називати облгазами.
В Україні після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС стало модним апелювати до європейських правил і стандартів. Не став винятком і новий закон "Про ринок природного газу". Первісна версія документу була надана Секретаріатом Енергетичного співтовариства ЄС, а сам текст є текстом закону про газовий ринок Албанії.
Новий закон про ринок газу набирає чинності з 1 жовтня 2015 року і містить норму, яка забороняє приватним компаніям безкоштовно використовувати державні газорозподільні мережі. Тобто, облгази тепер повинні платити оренду за використання державних розподільних мереж.
Незважаючи на відсутність актуальної оцінки всього газового господарства, можна спрогнозувати, що сукупний річний обсяг орендної плати складе близько 4-5 млрд грн (при типовій ставці плати за оренду мереж в розмірі 6% від їх балансової вартості).
Тариф на розподіл і постачання газу регулюється державою - через НКРЕКП Тому очевидно, що орендна плата повинна знайти відображення у вартості газу для кінцевого споживача. Тобто, ціна на газ для споживача зросте.
Як в Європі
Вивчення досвіду країн ЄС, насамперед тих, які входили в соціалістичний табір, свідчить про повну невідповідність порядку експлуатації газових мереж - порівняно з Україною.
Наприклад, у Чехії всі газорозподільні мережі в ході приватизації були придбані власниками, які керують збутовими газовими компаніями. Найбільшим гравцем на ринку стала дочірня компанія німецької RWE, що об'єднала велику частину місцевих "облгазів" під одним дахом. Аналогічна ситуація в Болгарії і Угорщині.
У Німеччині переважна більшість газових мереж належать муніципалітетам, частина з яких внесла їх у якості активів до капіталу місцевих компаній, що здійснюють інтегроване обслуговування споживачів (газ, вода, електрика, комунальні послуги).
Ще один поширений вид експлуатації мережевого господарства - концесія. Так, в Румунії оператори ринку користуються мережами на підставі концесії, яка є формою безкоштовної оренди. Подібна ситуація склалася через прагнення румунської влади зберегти хоча б частковий контроль над газовим ринком.
У Франції велика частина місцевих мереж також у власності муніципалітетів, які здають їх в концесію, що переважно передбачає інвестиції в розвиток і відсутність періодичної оплати.
Як може бути в Україні
Уряду-камікадзе було б корисно визначитися з відповіддю на питання: куди ми рухаємося у питаннях реформування сектору газорозподілу?
Власне кажучи, вибір невеликий. Якщо влада хоче стримувати зростання тарифів для споживачів, то доцільною була б безкоштовна передача мереж або продовження їх експлуатації на поточних умовах.
Якщо на перше місце ставиться завдання розвивати внутрішній ринок природного газу, то необхідно шукати інвестиції для модернізації і розвитку мереж. А значить - підвищувати тарифи і приватизувати мережі.
При грамотно проведеному приватизаційному конкурсі в країну може прийти і стратегічний іноземний інвестор, про необхідність чого так багато говорять чиновники всіх органів влади. Наприклад, такий, як британська National Grid, яка є єдиним власником газорозподільних мереж у себе на батьківщині і володіє аналогічними активами в США.
І наявність власника дозволила б претендувати на кошти інфраструктурних фондів ЄС, про які так люблять згадувати в контексті інтеграції країн Східної Європи. При реалізації такої моделі у нинішніх облгазів збережуться функції доставки товару, адміністрування фінансових потоків і збору платежів.
Проте, у разі приватизації мереж доведеться вирішувати складне питання тарифної політики.
По-перше, вартість приватизованих мереж буде включена в статутний фонд газорозподільних компаній. Тому при розрахунку тарифу необхідно буде враховувати норму прибутку на капітал. Це однозначно призведе до значного зростання тарифів.
По-друге, законодавча база України з 2012 року передбачає перехід на стимулююче тарифоутворення. В рамках такого підходу НКРЕКП повинна буде відмовитися від існуючого нині принципу формування тарифу "витрати плюс" і перейти до встановлення гарантованого на 10-15 років тарифу, який включить в себе інвестиційну складову, вимоги зниження втрат в мережах і підвищення ефективності їх роботи.
У перспективі це дозволить послабити навантаження на споживача. Не зайвим буде нагадати, що всього за рік ціна газу для побутових споживачів зросла в середньому в п'ять разів.
Значне підвищення тарифів на газ і електроенергію для населення вже створило проблеми зі збором платежів для постачальних організацій. Яка буде ситуація взимку поточного року, спрогнозувати складно.
Куди підуть гроші
Куди будуть витрачені 4-5 млрд грн, які планується отримати від оренди мереж? Чи не станеться з цими грошима та ж історія, як і з горезвісною 2%, а зараз вже 4% надбавкою до тарифу "Нафтогазу", кошти від якої спочатку планувалося витратити на проекти з енергоефективності? Зрештою, вже протягом ряду років зібраними грошима просто затикають бюджетні дірки.
Разом з тим, "недореформа" на ринку газорозподілу, яка пройшла під європейськими гаслами, створює серйозні загрози для стабільності і безпеки поставок споживачам в майбутньому.
Принципи і умови експлуатації газових мереж здавалося б, повинні хвилювати кінцевого споживача, йому набагато важливіша наявність газу в конфорці. Але зв'язок між ними прямий.
Рівень зношеності вітчизняних мереж настільки великий, що вже зараз у тарифі за транспортування газу половину складає вартість газу, використовуваного для роботи обладнання. Особливо це характерно для регіонів з низькою питомою газифікацією.
Відразу знизити цей показник нереально, і облгази змушені закладати їх у тариф для кінцевого споживача, який, в кінцевому підсумку, затверджує НКРЕКП. Таким чином, вже зараз споживач сплачує до половини грошей за газ, який втрачається при транспортуванні, а також використовується для роботи компресорних агрегатів.
За оцінками учасників ринку, щорічно в мережах втрачається газу на суму до 6 млрд грн, а недофінансування інвестпрограм (також враховується в тарифі) становить близько 2 млрд грн. При цьому заміна застарілого устаткування і своєчасна модернізація дозволили б заощадити газу на суму 1,1 млрд грн і в перспективі знизити навантаження на споживача.
Середній термін окупності вже розроблених проектів - п'ять років при середньому поточному навантаженні на інвестиції в тарифі - близько 10%. Однак, через те, що тариф не повністю покриває витрати експлуатуючих компаній, на інвестиціях часто економлять, щоб вчасно виплатити зарплату персоналу.
За роки незалежності жоден уряд, включаючи Кабмін Арсенія Яценюка, не сформував скільки-небудь чітких пріоритетів енергополітики, часом підміняючи їх банальним популізмом.
Але питання, куди піде реформа газорозподільного ринку аж ніяк не пусте. Від відповіді на нього залежить збереження споживачами можливості користуватися такими звичними благами цивілізації, як природний газ в конфорці і гаряча вода в крані.
