Чому до глави АМКУ не може не бути претензій

Після виходу моєї колонки про монополії, які залишаються непоміченими, поки Антимонопольний комітет України (АМКУ) героїчно бореться з набагато менш значущими, але куди більш безпечними і піарними кейсами, я отримав багато відгуків. Частина з них (на щастя, не більша) зводилася до вимог "не розгойдувати човен" і звинувачень в "політичному замовленні". Тому вважаю за потрібне трохи прояснити свою позицію.

У мене немає претензій до голови АМКУ Юрія Терентьєва. Молода людина, очевидно, зробила успішну кар'єру в корпоративному секторі та "обросла" всіма зовнішніми атрибутами цього статусу, нехай навіть такими чудернацькими, як два автомобіля Jaguar, у сучасних, заточених під ринок людей, до яких я себе відношу, викликає бажання потиснути йому руку.

На якомусь бізнес-саміті послужний список Терентьєва, в якому значаться провідні транснаціональні компанії, представлені в Україні – від табачників JTI до металургійного гіганта Arcelor Mittal, і в якому посада голова АМКУ чи не найскромніша, також викликав би виключно схвалення.

У мене немає претензій до Терентьєва, тому що він людина заточена і, сформувавши свій добробут у бізнесі, неминуче продовжує тяжіти до нього, а посада глави регулятора, який по суті своїй виступає обмежувачем бізнесу, не може бути йому комфортна.

Тому не дивно, що Антимонопольний комітет, який у західних країнах виступає чи не найбільш загрозливим бізнес відомством, заперечуючи цей статус навіть у фіскалів, в Україні – абсолютно беззубий і навіть викличаючий трохи іронічне ставлення бюрократичний держорган.

Неможливість отримати дозвіл на концентрацію стала перешкодою для сотень злиттів і поглинань. Навіть зараз – в епоху глобалізації – клерк в антимонопольному органі європейської країни може своїм підписом зупинити стратегічні плани транснаціональних гігантів.

Хтось коли-небудь чув, що український Антимонопольний комітет визнав якусь угоду загрозливою конкурентному балансу якогось ринку? Але тут, знову-таки, немає претензій до Юрія Терентьєва, так як бізнесмен апріорі лояльний до інших бізнесменаів.

Не пред'явиш до нього претензій і через ганебне 81-е місце в рейтингу глобальної конкурентоспроможності, поступившись Росії (38-е місце) і Казахстану (57-е місце). Тому що надвисока замонополітизованість ключових секторів української економіки, яка обвалює Україну в другу половину списку людиною з корпоративного сектора, трактується як "стійка бізнес-модель", що, можливо, цілком щиро. І що з того, що через таку лояльність Україна - визнаний аутсайдер за показником ефективності антимонопольного регулювання.

Поріг в 35%, визначений в Україні як монополізм, не можна назвати ліберальним, але це компенсується широтою його трактування і гнучкістю застосування. Виробництво курятини, мобільний зв'язок, енергоринок, автозаправки, мінеральні добрива, продуктовий рітейл, авіаперевезення, дистрибуція сигарет, регіональна перевалка зерна.... Все це ключові та в певній частині – стратегічні галузі для економіки, які контролюються фактично одноосібно всім відомими прізвищами олігархів. Я не згадую в цьому списку частку корпорації Roshen на кондитерському ринку, але не через бенефіціара цієї компанії, а тому, що щиро вважаю, що карамель – продукт не першорядної важливості, поки монополія в енергетиці породжує непосильні тарифи.

Як діє антимонопольний орган в країні з не олігархічною економікою?

Він ініціює розслідування, отримує доступ до всіх документів та розрахунків, які характеризують найбільш детальні транзакції, і аналізує ціноутворення. Як правило, це "бульдогова хватка" і компанії, що потрапили в неї, намагаються домовитися і укласти мирову (зрозуміло, повністю визнавши свою провину) на цьому етапі. Що відбувається з тими, хто чинить опір, добре ілюструють штраф у 0,5 млрд доларів на Hoffman-LaRoche за змову на ринку вітамінних препаратів та штраф у 2,2 млрд євро Microsoft.

Можна було б прийняти і зрозуміти аргумент, що в Україні блискучій діяльності антимонопольних органів заважає заполітизованість і недоторканність деяких сфер. Якщо б не один дуже показовий приклад – у 2011 році Федеральна антимонопольна служба Росії визнала порушенням необґрунтовано високі монопольні ціни однієї з найбільших компаній у країні, оштрафувавши його на 17,5 млн рублів. Штраф був оскаржений в суді, але був визнаний законним і, врешті-решт, сплачений. Компанія називалася "Газпром".

Як же відбувається антимонопольне регулювання в Україні? Базових варіантів може бути два:

1. Голосно почате розслідування, про старт якого заявляють на прес-конференції з обіцянками покарати злісних монополістів і оштрафувати на 10% від обороту. Потім розслідування повільно, дуже повільно рухається, поки не згас до нього медіа-інтерес і соціальне напруження не спало або ринкова кон'юнктура не вирівнялася сама собою. Потім вона тихо закривається. Альтернативний варіант цього – виноситься штраф (як правило, значний) і компанія звертається до суду, який після довгих баталій визнає його незаконним.

2. На ринку з явними монополіями (енергетика, а раніше – металургія, хімпром) йде маніпуляція з поняттям "ринок". За 100% ринку може прийматися вся територія країни, що розмиває регіональні монополії та інколи – навіть ринки СНД. За цієї нехитрою методикою, частка ДТЕК ніколи не виходить за межі допустимих 25%.

В час минулої влади існував і третій тип справ, відкритих для тиску та/або дорогого закриття, але ризикну припустити, що зараз вони вже не практикуються.

Якщо чесно назвати речі своїми іменами, то антимонопольного регулювання в Україні не існує. Відомство, очолюване бізнесменом на Jaguar - одне з найбільш непотрібних в країні. За два роки Юрій Терентьєв, який має досить широкі повноваження, незалежність від президента і Верховної Ради, обумовлену спеціальним законом на рівні незалежності глави Нацбанку, спираючись на громадську думку, в якому є рекордний запит на деолігархізацію, не зробив нічого, щоб змінити статус АМКУ.