Особливості нової редакції закону про трансплантацію органів
У разі прийняття нової редакції закону про трансплантацію, до потенційних донорів буде застосовуватися презумпція згоди на донорство
Останні п'ять років Міністерство охорони здоров'я України майже щорічно повертається до питання нової редакції закону "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині". Та жодного разу цей законопроект так і не потрапив до Верховної Ради.
З огляду на минулі спроби, ми поставили собі за мету завершити роботу над законопроектом, зібравши фахові поради, врахувавши думку громадськості та багаторічний накопичений досвід європейських держав.
Нова редакція закону "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" буде якісно відрізнятися від попередніх законопроектів. Передусім, чітко прописаними процедурними моментами та законодавчо закріпленим порядком проведення трансплантації. Бо сьогодні цей порядок зафіксований на рівні підзаконних актах.
Європейський досвід знайшов своє відображення у законопроекті - в громадському нагляді на всіх етапах трансплантації. Новою редакцією документа передбачається створення наглядових рад з числа представників громадськості при закладах охорони здоров'я та наукових установ, які будуть здійснювати трансплантацію.
Також, передбачена діяльність Етичного комітету (ЕК) при закладах та установах. Головною метою ЕК буде фіксація роз'яснення та поінформованості Реципієнта та Донора з усіма питаннями, пов'язаними із трансплантацією. Саме на долю ЕК буде припадати функція контролю щодо повноти роз'яснення лікарем та повноти розуміння Реципієнтом та Донором наслідків такого лікування.
Поява новітніх методів лікування в трансплантації вимагає від нас їх відображення в оновленому законі. А ситуація в зоні АТО продемонструвала необхідність застосування новітніх методів лікування.
Для лікування невиліковних переломів використовуються власні клітини кісткового мозку людини, за допомогою яких стимулюється регенерація кісткової тканини. Для виготовлення матеріалу для лікування, особливо - складних переломів, використовуються біоімпланти (оброблені фрагменти кісткової тканини людського походження). В рамках діючого закону дуже складно отримати такі біоімпланти. Але новою редакцією закону ми це питання вирішуємо. Ми навіть охопили частину законодавства, якою опікуються правоохоронні органи.
У новому законі ми ввели необхідні дефініції, які раніше були передбачені лише підзаконними актами. Ми уточнили визначення "Трансплантація" та відокремили від нього "Забір матеріалів", і дали йому правильне юридичне визначення - "Взяття органів і (або) іншого анатомічного матеріалу".
Ми визначили основні його етапи:
1. Взяття органу.
2. Імунологічне типування.
3. Консервація.
4. Зберігання.
Також саме законом пропонується врегулювати таку дефініцію, як "смерть".
Важливим питанням при трансплантації є тривалість проведення реанімаційних заходів у потенційного донора. Ця проблема знаходиться на межі медицини, етики і права.
Її вирішення стало можливим завдяки закріпленню у законопроекті визначення поняття "смерть мозку", а також можливості вилучення у трупа органів та матеріалів для трансплантації, якщо є безперечні докази факту смерті, зафіксованого консиліумом лікарів-фахівців. При цьому, висновок про смерть дається на основі констатації незворотньої загибелі всього головного мозку (смерть мозку).
Юридичний досвід демонструє, що незаконність процвітає тоді, коли положення закону дозволяють по різному тлумачити одну і ту ж норму права. Ще гірше, коли існують прогалини в законодавстві.
Тому, виходячи з правового досвіду та порад правоохоронних органів, ми дуже відповідально віднеслись до деталізації усього процесу трансплантації. І саме така прискіпливість до деталей робить цей закон легким до застосування.
Як демонструє досвід європейських країн, надмірної уваги з боку громадськості в цьому питанні бути не може. Навпаки, гласність та прозорість підвищують рівень довіри до такого лікування. Особливо, враховуючи, що новим законом передбачається введення презумпції - "Згоди на донорство".
По цій презумпції світова практика має різні підходи. В одних країнах це презумпція згоди, в інших - презумпція незгоди.
З 1937 року, за постановою Раднаркому СРСР "Про порядок проведення медичних операцій", після смерті людини його тіло ставало власністю держави і могло без жодної згоди родичів використовуватися в ім'я інтересів суспільства та науки. Тільки коли СРСР не стало - з'явилися закони про трансплантацію, за якими рідних наділили правом погоджуватися чи ні на участь тіла померлого у наукових експериментах.
Маючи такий досвід СРСР, деякі європейські держави змінили своє бачення на користь презумпції згоди. Відтоді, наприклад, Іспанія та Австрія з чисельною перевагою пішли вперед від країн, які мають презумпцію незгоди на донорство.
Ми знаємо та впевнені, що прогресивні хірурги України та кращі трансплантологи підтримують саме презумпцію згоди. В цій темі вони відштовхуються від інтересів суспільства. Люди мають отримувати допомогу у своїй країні, а не стояти в чергах на донорство в базах очікування інших країн.
