Окупація Донбасу: Україна пам'ятає, як це було
Проросійський мітинг у Донецьку 16 березня 2014 року, організований сепаратистськими організаціями
У Донецьку вважають початком окупації Донбасу не квітень 2014 року, коли почалися бойові дії, а березень - початок проросійських мітингів і сепаратистських гасел. Про те, хто насправді кликав Путіна і вимагав створення "республіки", як залякували донеччан, і що пам'ятають місцеві журналісти - у матеріалі РБК-Україна.
В лютому 2014-го Донецьк нагадував людину, що страждає біполярним розладом психіки. Дні спокійної, навіть злегка депресивної течії життя (зазвичай це були будні) змінювалися днями щиро киплячої ненависті і абсолютного божевілля. Або ж сонний день змінявся лютим ввечором і нервовою ніччю. Хто керував зміною цих станів, а головне - навіщо, ми не знаємо до сих пір. Ну не вважати ж створення "потішних республік" з "гуманітаркою" як бюджетоутворюючої галузі Великою Ідеєю цього невідомого безумця...
У лютому ми, жителі Донецька, дивилися, в основному, дві передачі: пряму трансляцію з Майдану в Києві та Олімпіаду в Сочі. Ставлення і до того і до іншого було приблизно однаковим: млявий інтерес - "Що там новенького?" і позевиваніе - "Коли це вже закінчиться, набридло".
І, якщо сочинську Олімпіаду ми запам'ятали виключно після зулусского танцю на трибуні з прапором нашого тодішнього президента, то трансляція Майдану без нормального пояснення, що ж саме відбувається, було першою великою помилкою України. Донбас хихикнув над "кулів в лоб", похитав головою в бік колишнього нардепа Руслани - так і зайнявся своїми справами.
Вже шумів Крим, вже чиновники в областях, тримаючи ніс за вітром, поспіхом пакували валізи, а в Донецьку Майдан списали на чергову забаганку а-ля 2004-й рік. Погаласують і розійдуться. Втім, коли почали стріляти, вже стало не до дурощів.
У цей же самий час ситуація на Донбасі активно почала розгойдуватися. Місцеві чиновники акуратно запустили слух (зараз його з посмішкою переповідають всі, незалежно від ідеології) про 700 "правосеках" ( ще варіант - бандерівців), які їдуть на 20 автобусах в Донецьк громити адміністрації, як це вже сталося в Одесі чи Харкові.
"Приїдуть, спалять адміністрацію і пам'ятник Леніну повалять, а Бандері своєму поставлять. Всіх змусять говорити по-українськи, навіть вдома і в школах. Будемо святкувати день народження Гітлера. Діда Мороза заборонять - він же росіянин, буде у нас тепер Санта-Клаус", - ці та інші подібні страшилки передавали з уст в уста начебто освічені, грамотні люди.
Тодішні голова Донецької ОДА Андрій Шишацький, секретар міськради Сергій Богачов і мер Донецька олександр Лук'янченко ці страшилки не те щоб не розвінчували, але і не спростовували.
"Після того як ми задавали їм питання, чиновники заспокоювали, мовляв, все буде добре, але за їх виразом обличчя і тону було зрозуміло, що буде ой як погано, - говорять тодішні донецькі журналісти. - І між рядків, напівнатяками як би читалося "Напишіть про це"".
Фото: Проросійськи налаштовані активісти в Донецьку березень 2014 рік
Міфічні "правосеки", про яких тоді ніхто толком нічого не знав, їхали з Києва довго - скажемо відразу, Донецьк вони так і не приїхали. Однак у шахтарській столиці було створено кілька загонів самооборони, які клятвено пообіцяли протидіяти всім, хто буде порушувати.
удивительнейшему збігом обставин, ці загони самооборони увійшли в основному молоді чоловіки віком від 18 до 35 років, з вигляду - далеко не успішні у житті.
Їх діяльність вилилася в сутички з фанатами футбольного клубу "Шахтар", а потім їх всіх бачили як на будівництві барикад біля облдержадміністрації (у березні), так під час захоплень ключових будівель Донецька мерія, прокуратура, міліція, СБУ і т. д.
Фото: Захоплення прокуратури Донецької області, 2014 рік
Окремий загін "самооборонщиков" був відправлений на відомий нині Ясинуватський пост ДАІ. Саме там чекали на колону автобусів з "правосеками" з Києва. "Самооборонники", назвавшись громадськими активістами, бадьоро зупиняли всі автомобілі, де кількість пасажирських місць перевищувало п'ять, і уважно оглядали салон і пасажирів. Всі були вкрай здивовані, коли дивні бруднуваті і пахнуть вогнищами люди без розпізнавальних знаків вимагали пред'явити документи, вивчали сторінку з пропискою і цікавилися багажем.
"Більше за них ми були здивовані тим, що відбувається, - розповів донецький журналіст В'ячеслав Солнцев (ім'я змінено, - ред.). - Даішники абсолютно не реагували на те, що сторонні особи зупиняють для огляду транспорт. Вони Нам сказали, що це нормально й конституційно. Мер Донецька Лук'янченко заявив, що це цілком нормальна ситуація, коли місцеві громадські дбають про безпеку міста. Шкода, що мер не чув, що "місцеві громадські" вперто іменують Державтоінспекцію ГИБДД і погано розуміють, в якій точці міста вони знаходяться. Я мовчу про специфічний говір "місцевих" вибуховий "р", яка ріже нам, донеччанам, слух. Тоді ми вперше дізналися, що в місті росіяни і їх дуже багато".
Фото: "Шахтарі", вийшли на мітинг у Донецьку в березні 2014 року
Росіяни і інші майбутні "ополченці" знімали квартири і заселялися в порожні санаторії і профілакторії на території міста. Як чоловіки, так і жінки виходили в місто, вивчаючи обстановку, але їх головна роль полягала в організації весняних мітингів і захоплень.
"По-хорошому, зібрати масовку в 5-7 тисяч чоловік, щоб повністю заповнити площу Леніна і створити гарну картинку для телебачення, в Донецьку дуже важко. Давайте враховувати специфіку краю: по-перше, шахтарські зміни, які випадають на вихідні. До речі, реальних шахтарів у "російської весни" брало участь дуже мало. Розрахунок кремлівських кураторів на "повсталий проти хунти шахтарський Донбас" одразу ж не виправдався. Тому і засилали люди з Росії, - розповідає донецька журналістка Ельвіра Рижова (ім'я змінено, - ред.). - Ми в силу професії були на мітингах і відзначали, що люди, які голосніше за всіх кричать, представляються шахтарями, але при цьому не є такими. Обчислювали просто: коли ми брали коментарі у мітингувальників, цікавилися, на якій шахті вони працюють. І "допомагали" відповідями: "Кажете, з Макіївки? А на якій шахті працюєте, "Ленінські Зорі"?" - "Так-так", - відповіли нам "шахтарі", не підозрюючи про те, що такий шахти не існує. Потім, до речі, змінили тактику: і чоловіки, і жінки стали говорити, що вони працівники донецької тепломережі або водоканалу".
Фото: У березні 2014 року організатори сепаратистських мітингів сподівалися на злиття українського Донбасу з РФ
Втім, лютий запам'ятався безпрецедентними заходами безпеки, які робили місцеві чиновники. Так, вікна і входи в 11-поверхову будівлю Донецької облдержадміністрації, іменоване в народі "Білий дім", були зашиті металевими листами.
На головному вході був посилений контроль і охорона, а сходові прольоти між поверхами перекриті залізними дверима. Трохи пізніше, 3 березня, ці "заходи безпеки" заблокують на 4-му поверсі будівлі близько 50 журналістів, які близько чотирьох годин не зможуть покинути будівлю через початок штурму.
А 28 лютого всі дізналися ім'я Павла Губарєва - ключової фігури для початку "російської весни" і абсолютного "нуля" - через два роки. Губарєва привів на сесію Донецької міськради тодішній секретар відомства Микола Левченко і попросив вислухати "молодого донеччанина". Губарєв виступав недовго, але яскраво.
Розповів про свою безрезультатною п'ятирічної спробі отримати покладений за законом ділянку землі в місті. Про немислимих хабарі. Про те, що чиновники вже перетнули межу і у народу закінчується терпіння. Після слів "якщо ви не припините, я виведу на вулиці людей" Губарєва почали витягувати з-за трибуни.
На фото Павло Губарєв
Примітно, що під білі руки майбутнього "народного губернатора" виволікали майбутні "мери" та їх заступники - директор парку Щербакова, а нині - глава адміністрації Донецька" Ігор Мартинов, колишній начальник БТІ Донецька Ігор Пономаренко (зараз - перший заступник Мартинова), керівник міськводоканалу та інші офіційні особи Представники міліції в особі голови обласної силового відомства Кириндясова на бійку не реагували.
1 березня Губарєва оберуть народним губернатором Донеччини" кілька тисяч людей на площі Леніна. 4 березня його заарештує СБУ, щоб через два місяці випустити вже з ореолом мученика. Після проголошення ДНР", "Новоросії" та інших злоякісних утворень на Донбасі, відпрацьований Губарєв піде в утиль: спочатку кудись завідувати гуманітарною допомогою, а в лютому 2016-го його призначать "главою адміністрації міста Ясинувата".
Але за існуючих розборок усередині кланів бойовиків приступити до виконання своїх обов'язків не зможе. Зате навіть найбільш нетямущі нарешті зрозуміють, як "республіка" відноситься до тим, хто її породив: за дивним збігом обставин, ці люди або мертві, або в повному забутті.
Фото: Початок "російської весни", Донецьк 2014 рік
"Підготовка до того, що сталося на початку 2014 року, йшла давно. Не треба думати, що 70-річні люди похилого віку і бабусі на площі докричалися до Путіна. Все було сплановано кілька років тому - за нашими даними, це були 2005-2007 роки. Тоді, в якості реакції на "помаранчеву революцію" з'явилася групка маргіналів "Донецька республіка". Вся їх діяльність зводилася до того, що пару раз в рік вони виходили зі своїми прапорами до пам'ятника Леніна і щось там відзначали мітингом на десять чоловік. Міліція їх не чіпала, навіть охороняла, щоб убогих ніхто не ображав", - розповів нам житель Донецька, який виїхав у Київ, Святослав Бєлік.
Донеччанин згадує, що коли почалася "заваруха" на Донбасі, звичайно, "Донецька республіка" бігала з перших рядах, але про неї ніхто не згадував, тому що головним гаслом було: Донбас відокремлюється від України і приєднується до Росії. "Як тільки всередині організаторів "російської весни" стало зрозуміло, що Росії дотаційний Донбас потрібний як собаці п'ята нога, народу про це не повідомили, а злегка змінили вектор руху в бік незалежної від усього "Донецької народної республіки". Освіти, яке, може бути, коли-небудь, і увійде до складу Росії, - згадує Святослав. - Організатори мітингів швидко переорієнтували кричать бабусь на інші гасла. Приїхав із Росії люд невпинно давав інтерв'ю всіляких телеканалам (здебільшого таким же російським, відмовляючи українським). Телекартинка вийшла потрібна і прекрасна: Донбас гнівно протестує".
Фото: Російська присутність на Донбасі було помітно задовго до 2014 року
Журналісти та інші учасники подій зими-весни 2014 року досі не втомлюються повторювати: Донбас був зданий без опору загарбникам. "Батьки міста", керівники відомств безперешкодно впускали на свою територію чужинців, мотивуючи тим, що в іншому випадку буде стрілянина і жертви. Ключі від збройових кімнат в будинках міліції і СБУ просто віддавалися тим, хто прийшов на захоплення, у військових частинах імітували опір загарбникам, вистрілюючи в повітря весь боєзапас. Але це було трохи пізніше - в квітні. У травні Донецьк почув війну, а в липні - побачив. І дивиться це страшне кіно досі.
