По офісах марш: як націоналісти відзначили День свободи

Націоналісти вирішили відзначити третю річницю Революції гідності з вогником Націоналісти вирішили відзначити третю річницю Революції гідності з вогником

В День гідності і свободи декілька націоналістичних організацій в центрі Києва провели віче і "Марш революції". Без бійок не обійшлося. На Майдані Незалежності відбулося кілька сутичок між поліцією та мітингувальниками, які намагалися пронести на Майдан шини. Пізніше колона активістів рушила на вулицю Велику Васильківську до офісу голови громадської організації "Український вибір" Віктора Медведчука.

Про те, як учасники "Маршу революції" переплутали приміщення, а потім розгромили відділення "Сбербанка" - в репортажі РБК-Україна.

Битва за шини

Під стелою Незалежності ще за кілька годин до анонсованого націоналістами віче на 19.00, зібралося близько 100 чоловік. Всередині, між колонами, вже стояли генератори з пальним і звукова апаратура. За годину до Маршу революції між колонами ходить лідер добровольчого батальйону ОУН Микола Коханівський. Прошу розповісти про причини збору. Але відразу розмова не зав'язується - спочатку він наставляє хлопців біля стели, потім лідера ОУН відволікають його прихильники.

- Наш план – повалити режим внутрішньої окупації, - відповідає він, нарешті вирвавшись від присутніх. - Але ясно, що з такою кількістю людей ми не в змозі цього зробити. Але максимально цього режиму нашкодити, звичайно, треба.

- Кого ви називаєте "режимом внутрішньої окупації"?

- Порошенко і його трійка ... Медведчук. Ми вважаємо - це все одна банда.

Згодом стає зрозуміло, що колишнього главу Адміністрації президента України Віктора Медведчука Коханівський згадав не даремно.

- Є офіс Медведчука, ми його знайшли і спробуємо розгромити, - спокійно анонсує він. - Щоб він більше там взагалі не збирався.

На сходах під стелою стоїть капелан батальйону ОУН отець Павло з жінкою. Вони починають співати пісню-молитву "Україно, молюся за тебе». До них приєднується чоловік у чорному пуховику і з жовто-синьою стрічкою на грудях.

- Давайте гімн! – пропонує той.

- Давай! - підтримують його капелан і жінка, і втрьох починають співати гімн України.

Зайнятий розмовами натовп навколо них швидко підхоплює спів. За першим куплетом, йде другий...

- Станемо, браття ...

- Слава Україні, - говорить у мікрофон Микола Коханівський, чим перебиває співаючих. Він коротко зачитує програму "Маршу революції". Гімн так і залишився недоспіваним.

Ближче до сьомої вечора біля стели з'являється все більше людей – вже кілька сотень людей. Навколо монумента шикуються хлопці з прапорами праворадикальних ОУН і "Білого молота", а також з національними стягами. Більшість з них в "балаклавах".

- Ми не хочемо виступати проти України, - пояснює один з лідерів УНА-УНСО Ігор Мазур (Тополя). - Ми хочемо виступати проти сьогоднішніх неправильних дій влади. Ми хотіли б, щоб вони робили якісь висновки і чистили свої ряди, а ми їм у цьому допомагали. Ми чудово розуміємо, що у нас є Росія, яка тільки чекає, щоб у нас настала анархія в країні. Тому хотілося б знайти "золоту середину". Чи вийде? Дуже багато залежить від сьогоднішньої влади.

Рівно о сьомій годині мікрофон знову в руках у Миколи Коханівського.

- Спочатку буде віче, а українське віче повинно відбуватися під полихання шин, - говорить він командирським голосом. - Я просив би зараз усіх чоловіків, жінок піти разом з нами, взяти шини ... візьмемо їх п'ять, десять ... запалимо, як це було на Майдані.

Кохановський очолює колону, котра попрямувала до Європейської площі.

Як тільки вони, скандуючи "Ре-во-лю-ція!", з'являються на Хрещатику, поліцейські відразу ж починають готуватися до можливих зіткнень: надягати шоломи, а з двору біля готелю "Хрещатик" (там були запаркованы автобуси з силовиками), одразу ж потяглися бійці Нацгвардії.

На Європейській площі припарковано близько двох десятків машин. Підійшовши до них, колона розсипається і люди  починають виймати з багажників загорнуті в пакети автомобільні шини. Одна з перших - машина Сергія Коби, одного із засновників "Автомайдану".

Натовп вже з шинами повертається назад. Але на цей раз шлях їм перегороджує поліція. Дорогу перекривають кількома кордонами і поліцейські намагаються відібрати у людей шини. По всій ширині Хрещатика в різних місцях виникають бійки.

- Який жах! Беркут! - кричить жінка, схлипуючи від переживань. - Впала під машину. Штовхнули (мене, - ред.).

У цей момент біля самого Майдану Незалежності з'явилося кілька поліцейських. З-за сутичок на Хрещатику деякі протестувальники оточують їх і починають обурюватися:

- Ви забули, хто ви? На х. р звідси!

Поліцейські залишають кільце озлоблених людей і стають біля дороги, куди натовп майже не доходить.

На Майдан вдалося пронести три шини. Організатори їх викладають перед стелою, обливають пальним і підпалюють. Навколо починає клубочиться чорний дим і нагріватися повітря. Кілька молодих хлопців підносять до полум'я фаєри і димові шашки і підпалюють їх.

Шини вогнем якось не взялися. Тому організаторам вже вдруге доводиться обливати їх пальним, а хлопцям підпалювати їх фаєрами. Шини спалахують, але ще з більшою силою, з-за чого кільце людей почало розширюватися.

- Ми сюди прийшли не святкувати, що було три роки тому, не танцювати, як тоді танцювали з цими ліхтариками Руслани, - розохочує присутніх спікер "Правого сектора" Артем Скоропадський. - А нагадати, що три роки тому ми вийшли вимагати те, що так і не зроблено ... Не виконано жодної обіцянки Майдану. Тому революція не закінчилася.

Ще після кількох виступів Коханівський закликає йти до офісу Віктора Медведчука.

- У нас сьогодні одна жертва - кум Путіна Медведчук. Ми йдемо до нього, громим його офіс, тим самим кажучи йому, щоб забирався – говорить він.

 

 

В ім'я революції

"Марш революції" починає рух по Хрещатику в бік Бессарабської площі. Час від часу хто-небудь запалював фаєр або димову шашку. Паралельно націоналістам йшла поліція - без важкої захисної амуніції.

На розі Хрещатика і Прорізної марш зупиняється. Разом з ними і поліцейські. Лідер ОУН вилазить на гранітний бордюр підземного переходу.

- Ми не чіпаємо міліцію, поки вона нам не заважає і не чіпає. Сьогодні ми не боремося з міліцією, не б'ємо ніякі об'єкти. Ми чітко знаємо ворога, - дає він останні короткі настанови і знову очолює колону, рухаючись далі з короткими зупинками на шляху, щоб ніхто не відставав.

Один чоловік у респіраторі йде разом з усіма учасниками впевненим швидким кроком. З'ясовується, що він приїхав на акцію спеціально з Черкас.

- Достатньо тільки офіс розгромити? - запитую в нього.

- Недостатньо, - відповідає він, не знімаючи респіратор. - Офіс - не найголовніше, але треба розхитувати ситуацію.

Безперешкодно дійшовши до площі Льва Толстого, "Марш революції" зупиняється й повертає до однієї з арок у внутрішній дворик.

Натовп вже чекають поліцейські, які заступили собою середину арки.

- Панове кореспонденти, дозвольте пройти хлопчикам! - кричить їм хлопець у чорному.

Декількома поштовхами колона проламує поліцейський заслін.

- А потім "Рошен" спалити! - задоволено каже жінка, знімаючи все на телефон.

- О, це було б діло, - підтакує інша.

 

Колона безперешкодно спрямовується до одного з будинків. Коханівський стає на сходовому майданчику біля залізних дверей. Його оточує охорона, зчепившись руками, не підпускаючи до лідера ОУН сторонніх.

- Ми їм розбиваємо те, що можемо розбити. Можемо розбити ролети – розбиваємо ролети, - каже Коханівський.

Поки він виступає, зліва один з протестувальників намагається вудкою від прапора "Правого сектора" збити камеру відеоспостереження. Втім, це не вдається. Один з хлопців в масці вилазить з боку на сходовий майданчик і викручує камеру вгору.

- Рви! - вигукує з натовпу кілька людей.

Хлопець озирається на порадників і, не роздумуючи, вириває техніку зі стіни.

Ще одна група починає трощити вікна в підвальному офісному приміщенні біля сходів.

- Димовухи не кидайте! - кричить у мікрофон Коханівський.

Але його ніхто не слухає і всередину вже полетіли фаєри і димові шашки.

Основна част Маршу повертається до Майдану, натовп поділяється на кілька груп. Частина протестуючих залишається у підвального "офіса Медведчука" на Великій Васильківській.

На асфальті біля вікон - шматки скла і краплі крові. В одній із задимлених вікон приміщення палає невелике полум'я.

- Все, пішли! Зараз брати будуть! - каже хтось, натякаючи, що поліція може затримати когось із своїх.

- Викличемо пожежників, - радить інший.

Але кілька протестувальників залазять у підвальне приміщення і викидають на вулицю дерев'яний стілець і кілька картонних коробок, які горіли під вікном. Вони самостійно гасять ці предмети.

Поліція також з'являється, але для того, щоб створити коридор для що під'їхали пожежників.

Поки гасять пожежу, інша частина натовпу на площі Льва Толстого береться за приміщення "Сбербанка". Розбивши скло, кілька людей входить всередину і починає перевертати всю офісну техніку, проламувати гіпсокартонні стіни, рвати дроти і бити скло приміщення для касирів. Ще двоє ніяк не можуть впоратися з прикріпленим над входом електронним табло курсу валют. Один з хлопців намагається тягнути табло вниз, залишаючи криваві сліди від порізів на руках. Поліція з'явилася біля приміщення банку і відтіснила людей тільки після того, як велика частина приміщення була зруйнована.

- Трьох наших забрали, - каже хлопець з нашивкою "ОУН" своєму другу з важкою чорною сумкою на плечі.

Неподалік від епіцентру подій спокійним кроком і незворушним виразом обличчя ходить хлопець з шістьма різними медалями на грудях.

- Я думав, що ми йдемо до Медведчука додому ... А тут прийшли в якийсь офіс, – він підводить підсумки "Маршу".

- А нормально те, що сталося зі "Сбербанком"? - уточнюю.

- Ну, ніхто ж його не пограбував, - щиро дивуючись, відповідає він.

Пізніше стало відомо, що приміщення, яке активісти вважали офісом Віктора Медведчука, не має до нього ніякого відношення.

 

On Top