ua en ru

Об'єкт Україна. Чому ми постійно програємо в інформаційних війнах

Об'єкт Україна. Чому ми постійно програємо в інформаційних війнах
Автор: RBC.UA
В інформаційній війні, що ведеться проти України, сама Україна виступає не суб'єктом, а знаряддям.

Юлія Абібок, спеціально для РБК-Україна

В інформаційній війні, що ведеться проти України, сама Україна виступає не суб'єктом, а знаряддям.

Чи здивувалися б ви, дізнавшись, що сік з екзотичних фруктів, який ви купили в кіпрському супермаркеті, виготовлено в Польщі? Навряд чи, якщо спостерігаєте, як ця посткомуністична країна просуває сьогодні свої товари та заманює інвесторів. Наприклад, в 2012 році, в результаті річної рекламної кампанії, експорт польських яблук виріс більш ніж на 40% порівняно з 2011 роком. Причому, експорт в Росію за рік виріс на 100%.

Коли в 2014 році Росія заборонила ввезення фруктів з Польщі, у польських ЗМІ почалася інтенсивна рекламна кампанія a la «на зло москалям з'їмо наші яблука самі». Можновладці, в свою чергу, поставили питання про зняття заборони на рекламу сидру, щоб забезпечити збут фермерам.

В кінці 2013 року польське міністерство економіки оголосило про плани вкласти близько 20 млн злотих в рекламну кампанію «Made in Poland» на Чехію, Україну, Китай, Росію і Німеччину для просування продукції своїх 15 стратегічних галузей.

Для завоювання зарубіжних ринків в Польщі діють Рада просування Польщі при МЗС, Польське агенство інформації та іноземних інвестицій, Відділи просування торгівлі та інвестицій посольств і консульств РП, окремі програми на кшталт «Go China» і «Go Africa» для просування польських товарів, відповідно, в Китаї та Африці, та ін. Все - своїми порталами з перекладом, як мінімум, на англійську, або, як у Польського агентства інформації та іноземних інвестицій, - на англійську, китайську, японську, корейську, російську, німецьку та французьку.

Все це працює в одному руслі на реалізацію обраної стратегії позиціонування Польщі як країни, сприятливої для інвестування.

Польські підприємці регулярно виступають в польській пресі, розповідаючи, в чому недопрацьовує місцевий уряд і чого не вистачає місцевому бізнесу для завоювання нових ринків та залучення інвестицій.

Щорічно сотні мільйонів злотих витрачаються на формування та підтримку іміджу РП за кордоном. Так, тільки по лінії польського МЗС у 2012 році на ці цілі пішло 350 млн злотих. Поляки не соромляться визнавати, що жорстоко б'ються в глобальній конкуренції держав, коли «місця під сонцем» розраховані далеко не на всіх.

Тепер порівняємо з нами. Український уряд в тому ж 2012 виділив МЗС «на забезпечення позитивного іміджу України» 100 тис. грн. У 2007 і 2009 роках ця стаття не фінансувалася взагалі. У 2013 році на неї виділили 457,1 тис. грн. У 2014 році уряд майже на 10% скоротив кількість співробітників українських посольств. У 2015 році Кабмін має намір витратити 4 млн грн на новостворене Міністерство інформації.

Мова - не про економічній феномен Польщі і не про убогість українського зовнішньополітичного відомства. Все це - знову про інформаційну війну, яка, так чи інакше, завжди стосується грошей, але завжди починається з ефективно побудованих комунікацій і відповідної логістики.

Польща, завдяки своїй комунікаційної стратегії, веде успішну експансію на найперспективніші зарубіжні ринки. Україна, завдяки своїй комунікаційної недолугості, втратила Крим, вгробила Донбас і стала для всього світу валізою без ручки.

Війна за Україну

Бюджет державного російського телеканалу Russia Today - близько 300 млн дол. Бюджет Росспівробітництва - структури при МЗС РФ, що займається просуванням «російської культури» за кордоном - близько 2,5 млрд рублів. Навесні 2014 року фактично вся ця махина обрушилася на Україну.

Коли сьогодні ліберальні російські видання розповідають історії добровольців (дійсних добровольців), які вирушили воювати на Донбасі, всі, як одне, говорять, що рішення взятися за зброю хлопці приймали «після Одеси». Коли в пожежі в одеському Будинку профспілок загинули «антімайданівці», російська пропагандистська машина подавала цю подію, як «каральну операцію українських фашистів» проти російських людей в Україні. Росіяни в Росії повірили.

За півроку всі західні столиці і багато великих міст обійшли фотовиставки зі «свідоцтвами знищення української хунтою мирних жителів в Одесі та на Донбасі». Участь у їх організації брали російські посольства та культурні центри у відповідних державах.

Українська позиція превалювала в західному громадській думці тільки завдяки тому, що підтримали її найбільші західні лідери та ЗМІ, заради безпеки їх же країн. Не було жодної ініціативи власне української держави. Інформаційна війна, яка ведеться всі ці півроку проти України, відбувається фактично без участі самої України.

«Українські кризовий медіацентр», телеканал Ігоря Коломойського Ukraine Today, ініціатива Могилянської школи журналістики StopFake! посильно займаються контрпропагандою та наданням західній аудиторії об'єктивних новин про події в Україні. Однак, щоб їх почути, західна аудиторія повинна бути вже доброзичливо налаштованої по відношенню до України. Власне, тільки так вона і може бути аудиторією цих ресурсів.

Але, якщо людина не вірить російській пропаганді, чому вона має вірити українській? І як працювати з тими, хто сприйнятливий до позиції Кремля?

До контпропагандістской роботі з грудня підключилася навіть НАТО. В одному з його відеороликів кореспондент шукає і не знаходить «фашистів» у Львові. У другому йдеться про російську інформаційній війні в Україні і про ти самі волонтерські проекти, які їй протистоять. Але аудиторія таких відео менше, ніж у друкованого видання в російському або українському обласному центрі.

І все це - спроба зловити фантомів, народжуваних російською пропагандою, вже після того, як вони розчинилися в повітрі, змінившись новими. Це не народжує нові образи для самої України.

Інформаційна війна не закінчиться із завершенням воєнних дій в Україні. Але сьогодні держава залишається повністю залежною від свого супротивника, будуючи імідж виключно на протиставленні.

«Коли мене іноземці часто запитують:« А Україна - це біля Росії?», яЯ відповідаю:« Ні, це біля Польщі», - розповідала рік з гаком тому директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук.

Якщо відтоді Україні вдалося довести, що вона - таки справді не Росія, то що вона таке? Це питання, на яке держава нездатна було переконливо відповісти з 1991 року.

Справжня перемога в інформаційній війні буде можлива тільки тоді, коли буде відповідь на це питання. І тоді знову постане питання про ресурси українського МЗС, стратегіях, програмах, агентствах для роботи з іноземцями та всьому тому, в чому так досягла успіху Польща. І чим менше у країни фінансових ресурсів, тим більше повинні бути задіяні інтелектуальні.

Країна-заручник або країна-визволитель?

Будувати імідж в сьогоднішніх умовах - гірше, ніж з нуля, це будівництво на руїнах. Країна перемогла революції 2005 року, вперше дійсно позначилася на політичних картах Європи як незалежна держава, в 2010 році остаточно стала країною переможної олігархії і клептократії.

Країна-жертва російського комуністичного режиму, як ніяково намагалися презентувати Україну за Президента Ющенка, в 2014 році стала країною нового Голодомору, з власними «патріотичними» загороджувальними загонами на Донбасі.

Країна Євро-2012, яка довела скептикам свою цивілізованість і миролюбність, сьогодні переживає дике збройне повстання і війну в одному з приймаючих чемпіонат міст.

Сьогодні ми - це країна, яка втратила частину своїх територій. А нова українська революція, з якої все й почалося, і яка стала, напевно, найяскравішою подією в Європі з початку 90-х, загрожує обернутися новим розчаруванням, як це було після 2005-го.

І у всіх випадках мова йде про короткострокові «локальні проекти», які не вдалося, та й навряд чи можливо було виростити в щось глобальне. Досі українці жодного разу не продемонстрували здібності організуватися, домогтися консенсусу, і за загальним схваленням зайнятися планомірною, нудною, і, головне, безперервною роботою, результат якої може бути очевидний лише через пару десятків років. Коли ранньої осені минулого року автор цієї статті зустрічалася з піарниками, дипломатами, аналітиками, щоб зрозуміти, як повинна виглядати Україна ззовні, основа для такої роботи так і не промацувалась.

Тоді ж від Альони Гетьманчук прозвучала ще одна фраза, яку не можна сприймати сьогодні без забобонного трепету: «Я думаю, нам потрібно також дуже активно просувати цю думку - що від України залежатиме дуже багато у розвитку всього регіону, і особливо Росії, як це було і тисячоліття тому. Тобто, що не від Росії залежить доля України, а від України багато в чому залежить доля Росії, Білорусі та інших країн пострадянського простору».

Але якщо в арсеналі будь-якої держави є тільки три варіанти основи для сприятливого позиціонування - туристичний напрямок, територія комфортного проживання або місце для успішного інвестування - складно уявити, куди можна вписати цей месіанський сценарій, що реалізується сьогодні у нас на очах.

Однак, для того, щоб він був все ж не військовою драмою і не апокаліпсисом, Україні потрібно для початку, нарешті, стати суб'єктом міжнародної політики, а не об'єктом політики інших країн.