Медицина подяк: почему украинці заохочують корупцію в системі охорони здоров'я
Українці готові платити лікарям, щоб отримати гарантії гарного обслуговування
За даними досліджень 2013-2014 років, 7 з 10 українців платять благодійні внески в лікарнях. При цьому менше 10% вважають, що медицина безкоштовна. Аналітики пояснюють, у чому корінь проблеми.
Побори існують тому, що всі ми хочемо отримати достойне лікування. І у випадку, якщо захворіємо, хочемо швидко видужати. Ми готові платити кошти, щоб отримати гарантії належного ставлення. Цю нашу фінансову згоду можуть використовувати шахраї, які прикриваються благодійницькими словами.
Ми боїмося. Того, що, не сплативши, не отримаємо належної допомоги. Боїмося, що, ставлячи незручні питання, налаштуємо медиків проти себе. Боїмося за своє здоров'я і життя, врешті-решт. У такі миті гроші безнадійно втрачають цінність для пацієнта.
Ми опиняємося у ситуації, де кожен сам за себе. Тому продовжуємо платити кошти, які часто осідають у чужих кишенях не за призначенням. Для України звична практика, коли до керівників благодійних організацій входять медичні працівники. Тут і виникає корупція та бажання використовувати людське горе для збагачення.
Особисто мені доводилося платити за аналізи, обстеження, довідки. Також доводилося платити за медичну допомогу у лікарнях не за місцем проживання. Пацієнт стає перед вибором: пройти складну й тривалу процедуру довідок та погоджень чи не відходячи від каси сплатити благодійний внесок?
Бюрократичний механізм створює перешкоди, а фонд пропонує своєрідну «джентльменську угоду». Востаннє мені пропонували сплатити пожертву за проходження медичного огляду. І з відповіді медиків очевидно, що вони самі не знають призначення грошей. Вочевидь, змушені виконувати вказівки згори. У таких випадках ставити питання й досягати свого легше, бо у відповідь можна очікувати поступливості.
Між «подякою» лікареві і поборами різниця мінімальна. Але «подяку» прийнято вважати ознакою доброти. Мовляв, отримавши якісні послуги, людина бажає віддячити у відповідь. У цьому прикладі працює правило взаємного обміну «Я - тобі, ти - мені». Але це правило не має працювати за виконання обов'язків. Ми ж не доплачуємо машиністу потяга за своєчасне прибуття.
Але чому це працює з лікарями? Бо ми знаємо про низький рівень зарплат бюджетників, які не мотивують їх виконувати свої професійні обов'язки. От тому ми й дякуємо за виконане, підстраховуючи себе на майбутнє. Тому, якщо суспільство знатиме, що лікар фінансово захищений і на робочому місці не думатиме про зимове взуття для своєї дитини, то потреба додаткової мотивації через «подяку» відпаде. Побори й "подяка" - це дві сторони однієї медалі.
Вихід простий, але й водночас вимагає рішучості. Коли миримося з ситуацією, ми приречені на її розвиток та поглиблення. Але ж у кожної людини є права та обов'язки. Ніхто не дбатиме про них, тільки ми. Щодо поборів рекомендую вивчити три нормативні документи.
По-перше, статтю 49 Конституції України, там чітко сказано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно». По-друге, Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» стрижнем якого є слово "добровільність". По-третє, постанову Кабміну «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти», де міститься вичерпний перелік дійсно платних послуг.
Ці документи допоможуть вам поцікавитися про призначення сплати. Скажуть у відповідь, що це оплата, - апелюйте до постанови КМУ й відмовляйтеся платити. Якщо кажуть про пожертву, то нагадайте про її добровільність. Ці дії допоможуть Вам відстоювати свої права і змінювати ситуацію.
Часто доводиться чути про неналежну зарплатню медиків. Так, це дійсно факт. Але, продовжуючи їм неформально дякувати, ми просто приречені. Наша система охорони здоров'я не ідеальна. Приймаючи побори як належне, ми даємо нове життя старим корупційним схемам системи. Відстоюючи ж свої права - навпаки, будемо її розхитувати й провокуватимемо зміни. Медики також мають перестати відчувати себе жертвами й почати активно говорити. Успіх лише у консолідації. Що раніше ми це втілимо, то швидше перестанемо боятися за своє життя у власній країні.
