Лукашенко проти всіх: як проходять президентські вибори в Білорусі

Нинішня виборча кампанія в Білорусі повинна була пройти звично спокійно, а Олександр Лукашенко – без проблем переобратися вже на шостий поспіль президентський термін. Крісло глави держави він беззмінно займає ще з 1994 року. 

Але пару місяців тому події почали розвиватися зовсім не за його сценарієм. Чому так вийшло, чи буде в Білорусі Майдан, що має в цій ситуації робити Україна і на що розраховує Росія – в матеріалі РБК-Україна.

Рівно за місяць, 9 серпня, в Білорусі повинні пройти президентські вибори. Показовою є навіть сама дата їх проведення. Перша половина серпня – час мінімальної політичної активності в будь-якій країні, не тільки в Білорусі. "Традиційна" білоруська опозиція проєвропейського спрямування навіть проводила праймеріз, але в підсумку від походу на вибори опозиціонери відмовилися, пославшись на пандемію коронавірусу.

"Чесно кажучи, думала, що ці вибори будуть млявими", – відверто заявила в середині травня голова Центрвиборчкому Білорусі Лідія Єрмошина, яка займає цю посаду з 1996 року. До того моменту політична ситуація в країні вже серйозно загострилася.

Несподівані конкуренти

Першим порушником спокою став блогер Сергій Тихановский. Навесні минулого року він завів Youtube-канал "Країна для життя" і почав їздити по країні, записуючи інтерв'ю зі звичайними білорусами, які ділилися з ним своїми проблемами: безгрошів'ям, відсутністю роботи, байдужістю чиновників. Блог став досить популярним, на даний момент на Тихановського підписані майже 250 тисяч людей – чимало для країни з населенням менше 10 мільйонів.

6 травня Тихановский був заарештований на 15 діб за участь в акціях проти "поглибленої інтеграції" Росії та Білорусі ще в грудні минулого року. Після цього на його каналі вийшло заздалегідь записане відео, в якому він оголосив про свій похід в президенти. Але ЦВК відмовив йому в реєстрації, пославшись на те, що кандидат повинен особисто підписати потрібні документи. Очевидно, що за ґратами він цього зробити не зміг.

Тихановский опинився за ґратами через опозицію до Лукашенка (фото: Сергій Тихановский/Facebook)

Тихановский знайшов вихід – офіційним кандидатом стала його дружина Світлана. Потім блогер ненадовго вийшов на свободу, очоливши її виборчу кампанію, але після провокації на одному з мітингів знову був заарештований. Тепер йому інкримінують грубе порушення громадського порядку і насильство стосовно поліцейських. А дружина тим часом опинилася під жорстким пресингом влади і заявила про прямі погрози їй і дітям.

"Переді мною стоїть вибір: діти або подальша боротьба. Я думаю, що мій вибір буде очевидний", – заявила Тихановська в середині червня.

На той момент у боротьбу вступили ще два несподіваних, але помітних кандидати, цього разу вже з істеблішменту: Валерій Цепкало і Віктор Бабарико. Цепкало – творець білоруського Парку високих технологій, екс-заступник голови МЗС і колишній посол Білорусі в США.

Бабарико з 2000 року і до самого початку нинішньої кампанії очолював "Белгазпромбанк", що належить російському "Газпрому". Також він відомий своєю меценатською діяльністю: виданням зібрання творів нобелівського лауреата Світлани Алексієвич, поверненням в країну картин Марка Шагала, Хаїма Сутіна і інших художників-вихідців з Білорусі, створенням популярного культурного хаба ОК16 тощо.

Для реєстрації кандидатом у президенти Білорусі встановлено досить високий бар'єр – не менш як 100 тисяч підписів на свою підтримку. У результаті збір підписів за Тихановську, Цепкала і Бабарика став для опозиційно налаштованих білорусів можливістю показати свою громадянську позицію, в умовах, коли вулична політична активність в країні вкрай складна і небезпечна.

Незадоволених Лукашенко громадян виявилося дійсно багато, кілометрові черги на здачу підписів розтягнулися не тільки в Мінську, але і в інших містах Білорусі.

"Через епідемію і необхідність дотримуватися соціальної дистанції люди не товпилися біля столиків, а стали витягуватися в черги. Я б не сказав, що цих людей стало більше, ніж зазвичай, але серед них з'явилися інші верстви населення. Так, Тихановський розбудив протест жителів регіонів, які повернулися із заробітків у Росії після початку пандемії. Скоротилися і можливості для ведення невеликого бізнесу", – розповів РБК-Україна кореспондент Deutsche Welle у Мінську Павлюк Биковський.

Економічна ситуація в країні, – дійсно важлива складова протестних настроїв. "Білоруська стабільність", до якої люблять апелювати деякі українські політики, заснована на напіврадянськомуукладі економіки з абсолютним домінуванням держсектору, особливих економічних відносинах з Росією, і все гірше справляється з новими викликами.

Відносини Білорусі і Росії останнім часом погіршилися (фото: kremlin.ru)

Після того як РФ фактично перестала субсидувати білоруську економіку низькими цінами на нафту, ситуація почала стрімко погіршуватися, промислове виробництво і ВВП пішли в мінус ще до початку пандемії.

"Багатьох дістала безнадійність життя при Лукашенко. Не те, щоб люди зовсім кладуть зуби на полицю, але за 10 років зарплата в доларовому еквіваленті не те що не зросла, а навіть знизилася, у 2010 році було близько 500 доларів, зараз нижче через волатильність курсу. Є безробіття, є загальна депресивність, особливо в регіонах", – зазначив РБК-Україна керівник аналітичних проектів інформаційної компанії "Белапан" Олександр Класковський.

Ще одним фактором стала пандемія COVID-19. І не тільки тому, що вона показала неготовність медичної системи країни, через яку білорусам довелося скидатися на допомогу медикам на краудфандингових майданчиках. Сам Лукашенко категорично заперечує небезпеку коронавірусу, в Білорусі не були введені карантинні заходи за прикладом абсолютної більшості інших країн, як ніде нічого. В якості заходів по боротьбі з пандемією президент Білорусі запропонував походи в сауну, горілку і важку працю.

"Лукашенко зайняв сам таку позицію, сам висловлювався так, що це дратувало людей. Вони дивляться російські канали, на яких говорять про те, що коронавірус дуже небезпечний, а потім на тій же "кнопці" Лукашенко розповідає, що це все істерія, що потрібно гуляти, пити горілку і кататися на тракторі. В результаті два важливих для людей авторитети – Росія і Лукашенко – заявляють абсолютно різне", – пояснив Биковський.

Але кількісно виміряти суспільне невдоволення в Білорусі практично неможливо, адже незалежна соціологія в країні давно під забороною. Ряд популярних видань вирішили провести власні онлайн опитування, які породили мем "Саша 3%". Саме таку підтримку Лукашенко набрав у кількох з них, після чого влада наклала заборону навіть на проведення подібних опитувань, очевидно нерепрезентативних, хоча й показових.

Мем про "3%" став дуже популярним, перекочувавши на футболки, кепки, плакати і подібну продукцію, поряд з іншим символом кампанії – перекресленим вусатим тарганом, з підписом "Стоп тарган!", і тапками, які опозиціонери приносять на свої акції. Через це події останніх місяців назвали "тапочной революцією".

Російський слід

На всі прояви невдоволення влада відреагувала звичними репресивними методами. Слідом за Тихановским за ґрати вирушив і Бабарико, разом з сином і півтора десятком співробітників "Белгазпромбанка". Кандидату висунули звинувачення в несплаті податків і відмиванні грошей, державні ЗМІ почали проти нього активну піар-кампанію. Масові арешти блогерів і активістів пройшли і по всій Білорусі.

У всіх нинішніх подіях Лукашенко звично бачить закордонний слід. Але якщо раніше винними він називав колективний Захід, то зараз – Росію. У щоденному режимі президент Білорусі розписує загрози національному суверенітету країни і клянеться не допустити ніяких "майданів", прямо натякаючи на можливе застосування сили при необхідності. При цьому особисто Путіна Лукашенко не згадує, за все розраховуються якісь "російські олігархи" і екс-посол РФ в Білорусі Михайло Бабич.

Парадоксальним чином, незважаючи на войовничу патріотичну риторику про захист незалежності від російських зазіхань, Лукашенко не рве зв'язки з Кремлем, швидше навпаки. Він став одним з небагатьох лідерів держав, які прибули 24 червня в Москву на військовий парад.

"Лукашенко живе поняттями початку 90-х, коли на різні аудиторії можна було говорити різні речі. Білоруським громадянам він в різній формі говорить про загрозу суверенітету, а приїжджаючи в Москву він говорить, що приїхав у столицю своєї батьківщини. Раніше це виходило, коли не було інтернету, а держава мала монополію на інформацію", – сказав виданню Биковський.

При цьому опозиційність до влади Лукашенка в Білорусі аж ніяк не означає автоматичної підтримки курсу на ЄС і НАТО, багато опозиціонерів до Росії ставляться цілком позитивно, втім, за умови збереження суверенітету. Ті ж Бабарико і Цепкало, особливо на початку своїх кампаній, також публічно висловлювалися за тісну дружбу і інтеграцію з РФ.

Опонент Лукашенка Віктор Бабарико також виступав за дружбу з Росією (фото: Віктор Бабарико/Facebook)

При цьому монополію на дружбу з Росією Лукашенко послідовно залишає за собою.

"Стовідсоткового кандидата Кремля в Білорусі на цих виборах немає. Як кажуть в Білорусі, Росію може любити тільки один білорус, тільки він знає, як її любити правильно, всі інші йдуть у в'язницю. Після 2000 року у відносинах між Росією і Білоруссю в побут увійшла формула "нафта в обмін на поцілунки", або "гроші в обмін на гасла". Якщо, щоб отримати мільярд доларів, Лукашенко треба було один раз сказати "ми любимо Росію", то, щоб отримати три мільярди, треба тричі сказати цю фразу. Але нічого при цьому не робити", – сказав РБК-Україна експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

За його словами, зараз Росія активно намагається шукати нові точки входу в Білорусь, зокрема, в гуманітарній сфері, і пробує знайти підхід до чиновників середньої ланки, які стали б лояльними до посилення російського впливу в перспективі.

Шанси на "Плошчу"

До 14 липня білоруська ЦВК буде проводити реєстрацію кандидатів. На цьому етапі вже відпав Валерій Цепкало. Більше половини з 160 тисяч зібраних ним підписів були визнані недійсними. При цьому боротися за свої права будь-якому незалежному кандидату практично нереально, вся система виборчих комісій в Білорусі перебуває під тотальним контролем президентської адміністрації.

Тихановська і особливо Бабарико зібрали підписи на свою підтримку з запасом і змогли подолати бар'єр в 100 тисяч. Втім, їх ще можуть "зрізати" на етапі перевірки майнових декларацій.

Після реєстрації кандидатам відводиться три з половиною тижні на офіційну агітаційну кампанію. Як розповідають співрозмовники видання, проходить вона зовсім не так, як, приміром, в Україні.

Про вільну масштабну агітацію, розміщення зовнішньої, теле - і радіореклами, зустрічі з виборцями, проведення численних мітингів і демонстрацій і, тим більше, про дебати між кандидатами та їх командами на ток-шоу мова не йде. Так, для проведення будь-яких агітзаходів влада визначила чіткий перелік парків, скверів та інших місць відпочинку, багато з яких знаходяться на околиці міст.

"Білоруська виборча кампанія виглядає дуже лапідарно. Білоруська влада зацікавлена в тому, щоб кампанія пройшла якомога менш помітно, щоб не було політизації суспільства, про це говориться прямим текстом. В розумінні влади, вибори це ритуал: як зомбі прийшли на дільниці, опустили бюлетені в урни, а далі вже не ваше собаче діло, як ми їх будемо рахувати", – сказав РБК-Україна Олександр Класковський.

У Білорусі напередодні виборів проходять протести (фото: navosha/Twitter)

Він вважає, що в день виборів і після них на білоруських вулицях напевно пройдуть стихійні масові акції, але шанси на повноцінну "Плошчу" – еквівалент українського "Майдану" – не настільки великі, адже білоруська влада вирішила включити силовий ресурс превентивно, на ранніх стадіях кампанії.

Крім загальної терплячості білорусів, роль зіграє і відсутність ресурсів для масштабного протесту – традиційна опозиція бідна і маргіналізована, а бізнес заляканий, особливо після історії з Бабарико. Тоді як силовики і номенклатура зберігають лояльність Лукашенко.

На думку Биковського, багато залежить від того, чи будуть зареєстровані решта ключових опонентів Лукашенка. Якщо ні – то і підстав для протесту буде менше. "Для вибуху потрібні підстави. Лукашенко робить багато дрібних помилок, за які його можна критикувати, але не зробив нічого, що підірвало б суспільство. Можливо, він ще зробить", – уточнив Биковський.

Право вибору

Масові акції протесту після виборів і їх жорстокий розгін владою – це поки що оптимальний сценарій для Кремля, який не залишає спроб примусити Білорусь до "поглибленої інтеграції". Як розповів днями посол Білорусі у РФ Володимир Семашко, в лютому 2019 року російська сторона пропонувала білорусам підписати документ, який передавав би на наднаціональний рівень (в так звану "Союзну державу") 95% державних функцій. По суті, це означало б кінець незалежності Білорусі.

"Москву влаштовує те, що робить Лукашенко, який трощить всі меблі в своїй квартирі і намагається її підпалити. Бо чим гірші його відносини із Заходом, чим менш легітимним він буде, зокрема в очах значної частини білорусів, тим простіше росіянам потім буде брати його за горло з "поглибленою інтеграцією", – пояснив РБК-Україна Олександр Класковський.

На думку колишнього українського посла в Білорусі Романа Безсмертного, ситуація в Білорусі має і пряме відношення до безпеки України. Пасивність української влади, яка ніяк не реагує на те, що відбувається у північного сусіда, він вважає абсолютно помилковою. Замість цього, за словами Безсмертного, Києву варто було б піднімати білоруське питання на всіх доступних майданчиках, на кшталт ОБСЄ і Ради Європи, роблячи акцент на репресіях проти білоруської опозиції.

"Європі не вистачає поводиря для Білорусі, і Україна могла б стати таким поводирем. А нинішня пасивність викидає нас за межі європейської політики. Крім того, ми задекларували європейські цінності, а поруч з нами диктатор знущається над своїм народом – а ми мовчимо", – сказав РБК-Україна Безсмертний.

Україна утримує нейтралітет у питанні виборів в Білорусі (фото: president.gov.ua)

У свою чергу, Ігар Тишкевич бачить і конкретні прагматичні кроки, які варто було б робити Україні, на кшталт спільних економічних проектів.

"Якщо білоруси побачать, що співпраця з українськими регіонами приносить їм конкретну вигоду сьогодні, завтра, післязавтра, то кращого лобізму українських інтересів не буде, тим самим антиукраїнська політика Мінська стає невигідною", – сказав він.

За словами Тишкевича, Україна могла б поділитися з сусідом своїм досвідом у сфері децентралізації або запропонувати спільні закупівлі нафти не з РФ, що за рахунок великих обсягів становило б інтерес для світових нафтотрейдерів.

У розмові з РБК-Україна свого песимізму не приховував і перший голова незалежної Білорусі, голова Верховної ради республіки в 1991-1994 роках Станіслав Шушкевич (в ці роки посаді президента в країні не існувало).

"Це не виборча кампанія, це мерзенні витівки нашого президента, який втратив всяку популярність і заслужив звання "3 відсотків". Лукашенко йде ва-банк, використовує дефекти нашого законодавства, щоб забезпечити своє псевдообрання", – сказав він. При цьому будь-які акції протесту, на думку політика, влада спробує зірвати провокаціями.

"Ви, українці, понесли великі жертви, але відстояли велике право – обирати собі владу. В цьому наша з вами відмінність", – сказав Шушкевич.