Легітимні засоби народовладдя в Україні
У період масових мирних мітингів, які отримали назву Євромайдани, постає питання: як можна легітимно реалізовувати волю громадян щодо визначення шляхів розвитку країни? Насамперед спадають на думку референдуми та вибори. Можливо, замість мирних зібрань ініціюємо референдум? Можливо, проведемо дострокові вибори чи принаймні ті, які давно вже треба було провести в столиці та інших містах? На жаль, сьогодні громадяни України фактично позбавлені цих можливостей.
Чи існує в Україні референдум як форма безпосереднього прояву влади народу? Як експерти у галузі конституційного права, відповідаємо - ні.
Уже більше року громадяни України позбавлені права вирішувати питання місцевого значення шляхом проведення місцевих референдумів. Влада, прийнявши 6 грудня 2012 р. закон про всеукраїнський референдум, скасувала порядок організації та проведення місцевих референдумів. На жаль, лише на підставі положень Конституції провести місцевий референдум неможливо. Таким чином, на сьогодні немає можливості провести будь-який місцевий референдум. Повертаємося до кращих «радянських стандартів» в сфері прав людини - лише декларації в Конституції.
Питання євроінтеграції, яке змусило народ вийти на вулиці, є питанням загальнодержавного значення. Тоді, може, провести всеукраїнський референдум за народною ініціативою? Ось він вихід. Але й тут ми говоримо - ні.
Закон «Про всеукраїнський референдум», який отримує перше місце щодо кількості конституційних порушень при його прийнятті, не дає можливості українському народу безпосередньо прийняти рішення. Громадяни отримують формальне право прийти проголосувати на референдумі без гарантій отримати результат, який буде відображати реальне волевиявлення українського народу.
Фактично закон встановлює ще один механізм для прийняття рішень владою. Органи державної влади можуть безпосередньо впливати на кінцевий результат національного референдуму практично на всіх етапах його проведення. Це може відбуватися через:
- нереальний без підтримки влади порядок ініціювання референдуму народом;
- недемократичний порядок створення комісій з референдуму, які рахують голоси виборців;
- нерівні можливості для прихильників та опонентів питання референдуму;
- відсутність інформування та недемократичне проведення агітації, що позбавляє громадян можливості свідомого вибору при голосуванні;
- можливість винесення на референдум в супереч Конституції законопроектів (включаючи конституційні) без попереднього публічного обговорення їх текстів, автори яких також можуть бути невідомі;
- прийняття рішення на референдумі незалежно від кількості громадян, що взяли у ньому участь.
Для ініціювання національного референдуму за народною ініціативою потрібно забезпечити виконання цілого ряду умов, більшість з яких залежить від органів влади. Насамперед для цього необхідно зібрати загальні збори у кількості не менш, як 2 тис. виборців. Уже з цієї першої стадії громадяни стикаються з реальними проблемами. Складно навіть приміщення знайти, яке буде вміщати більше 2 тис. людей та ще й забезпечити там голосування. Складно для самоорганізації громадян. Але легко для влади.
Загальні збори мають сформувати ініціативну групу не менш, як з 500 громадян. І ці 500 громадян особисто мають за 40 днів зібрати не менше 3 млн підписів громадян України на підтримку проведення референдуму. Знову ж, це вкрай складно для самоорганізації громадян. Але легко для влади.
Далі, загальні збори мають також затвердити питання та (або) текст законопроекту, що виносяться на референдум. Зауважимо, що це може бути навіть текст нової редакції Конституції. Такий проект попередньо не схвалюється ні парламентом, ні спеціальним органом установчої влади. Знов таки, складно розробити якісний законопроект самоорганізованій групі громадян. Але легко для влади.
До речі, Президент може, згідно закону, проголосити всеукраїнський референдум за народною ініціативою, на якому буде змінено Конституцію. Це неодноразово використаний в світовій практиці механізм встановлення влади диктатора-узурпатора. Проте Конституція не допускає такого способу своєї зміни, а тому результат такого референдуму буде невизначений з правової точки зору.
Перевіряти конституційність та дотримання законодавства при ініціюванні референдуму мають ЦВК та Президент. Вони й визначать, проголошувати всеукраїнський референдум чи ні.
Може, українському народу скористатися конституційним правом визначати і змінювати конституційний лад (ч. 2 ст. 5 Конституції)? Ні.
Це неможливо в умовах відсутності референдуму, як механізму, спрямованого на встановлення реального волевиявлення громадян. Більш того, це неможливо в умовах неконституційності референдуму з питань зміни Конституції. Абсурд: маємо на сьогодні теоретичну можливість проводити неконституційні конституційні референдуми.
Таким чином, закон про всеукраїнський референдум потребує негайної зміни. Сьогодні робочою групою, сформованою з незалежних експертів та очолюваною відомим правником-конституціоналістом Володимиром Шаповалом, завершується робота щодо підготовки нової редакції закону про всеукраїнський референдум на основі міжнародних стандартів у сфері референдумів, сучасних реалій конституціоналізму в Україні та спільних позицій трьох опозиційних парламентських фракцій. Чи почує це влада?
Можливо, проведемо дострокові вибори чи принаймні ті, які давно вже треба було провести в столиці та інших містах? На це питання, на жаль, влада відповідає - ні.
Отже, останні три роки влада послідовно звужує конституційні права громадян України вирішувати питання на референдумах, а також обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В умовах звуження конституційних прав громадян брати участь в управлінні державними справами, влада не залишає нам вибору. Єдиним легальним шляхом донесення своєї позиції до влади стає реалізація конституційного права на мирні зібрання - вихід на Майдан. Закликаємо владу почути позицію людей, які вийшли на вулицю.
Наступним кроком має стати відновлення конституційних прав громадян брати участь в управлінні державними справами.
Для цього необхідно негайно на виконання Конституції прийняти нову редакцію закону «Про всеукраїнський референдум», закон «Про місцеві референдуми», а також прийняти нову редакцію закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та призначити вибори в столиці України та інших містах, де відсутні міські голови чи завершились повноваження міських рад. Необхідно забезпечити демократичне проведення як загальнодержавних так і місцевих виборів.
А в найближчому майбутньому необхідно уніфікувати усі виборчі процедури та процедури проведення референдумів шляхом прийняття Виборчого кодексу.
Ігор Коліушко, Юлія Кириченко, спеціально для РБК-Україна
Центр політико-правових реформ
Здійснюється за фінансової підтримки програми «MATRA» посольства Королівства Нідерланди в Україні
