Конституційно-олігархічна більшість нової Ради
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Народна мудрість про те, що "хто дівчину вечеряє, той її потім і танцює" у соціально-політичному вимірі звучить таким чином: "панування в економічній сфері неминуче веде до панування політичного, бо політика є концентрованим виразом економіки". Виходячи з цього, ключовим завданням суспільства, яке прагне уникнути тиранії, є недопущення надмірної концентрації економічної могутності в чиїхось руках. Пострадянська Україна в силу багатьох об'єктивних причин з цим завданням впоратися не могла і, природно, не впоралася.
Безумовно, можна ігнорувати той сумний факт, що левова частина української економіки контролюється купкою людей, названих з чиєїсь легкої руки олігархами, і продовжувати робити вигляд, що "єдиним джерелом влади є український народ". Але, як відомо, факти - річ уперта, від них не відмахнешся, як від настирливих мух, ані брошуркою Конституції України, ані тим більше цитатами з неї.
І, на жаль, сьогодні ці уперті факти свідчать, що навіть після подій Євромайдану правити балом української політики продовжує олігархія. І зайвим підтвердженням цього служать не тільки результати дострокових парламентських виборів, але й процес нинішньої "коаліціади", оголив у всій красі "багатий внутрішній світ української політики".
Вже під час передвиборної кампанії багато експертів заявляли про те, що в списках практично всіх потенційних переможців парламентських виборів без зусиль можна відшукати креатури Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа, Віктора Пінчука, Вадима Рабиновича, Вадима Новинського і навіть "сім'ї" колишнього Президента України Віктора Януковича. ЗМІ вже встигли, і небезпідставно, зв'язати "Радикальну партію Олега Ляшка з Сергієм Льовочкіним і Дмитром Фірташем, "Самопоміч" з Ігорем Коломойським, а "Опозиційний блок" з Рінатом Ахметовим і "сім'єю". Тим не менш, це зовсім не означає, що останні не мають своїх людей в інших політичних проектах. Для того щоб це зрозуміти, достатньо пробігти поглядом списки Блоку Петра Порошенка і "Народного фронту", в яких знайшли собі притулок чимало осіб з сумнівною репутацією.
Насправді, олігархи завбачливо розкладали яйця в різні кошики. Відсутність прозорого фінансування робить практично неможливим встановлення точних "часток" окремих олігархів в кожному конкретному політичному проекті. Більше того, як відомо, будь-яку частку завжди можна як збільшити, так і зменшити шляхом придбання або продажу акцій. Ну а "мажоритарники" завжди готові задовольнити попит на додаткові голоси-акції.
Одним словом, незважаючи на те, що умовним переможцем парламентської гонки можна назвати Ігоря Коломойського, а умовними невдахами Ріната Ахметова і Віктора Пінчука, вплив яких суттєво похитнувся, якщо взагалі не зійшов нанівець, вважати "багнети", що знаходяться зараз у розпорядженні того чи іншого олігархічного клану - заняття малопродуктивне.
По-перше, як вже говорилося вище, ця кількість в будь-який момент може бути змінена, адже "бабло перемагає зло". По-друге, олігархи мають своїх "постпредів" в усіх політичних проектах, тому лінії протиріч проходитимуть не стільки по фракціях, скільки всередині фракцій, де зовсім скоро почнуть вилуплюватися "зозуленята". Вихід Єгора Соболєва та його послідовниками з партії "Воля" - це лише провісник подальшої дефрагментації "як би прореформаторської більшості".
По-третє, слід розуміти, що олігархія як соціальний клас має свої класові інтереси, принципово відмінні від інтересів усього суспільства. Насамперед, це збереження свого панівного статус-кво. І заради збереження цього привілейованого становища олігархи завжди знайдуть спосіб об'єднати зусилля проти проведення реальних реформ. Тому було б помилково думати, що люди, умовно кажучи, Ігоря Коломойського, будуть локомотивом реформ, а люди, умовно кажучи, Ріната Ахметова, навпаки стануть гальмом перетворень. І перший, і другий зацікавлені лише в тих змінах, які не стосуються їхніх інтересів.
На жаль, провести реформи, не ущемивши інтересів олігархів, буде неможливо. І вся ця мишача метушня навколо коаліційної угоди - це не більше ніж димова завіса, за якою "кондуктора намагаються натиснути на гальма" і зупинити поїзд непомітно для пасажирів.
Швидше за все, розмови про "конституційну більшість" так і залишаться розмовами, а майбутня коаліція - формальністю. В реальності у Верховній Раді України складеться і буде функціонувати "ситуативна більшість", конфігурацію якого будуть визначати не стільки коаліційну угоду і лідери фракцій, скільки головні власники акцій цих фракцій.