Кім Чен Ин переступив бордюр: чи закінчиться 70-річна війна Північної та Південної Корей

Активізація ядерних тестів укупі з агресивною риторикою Пхеньяну в минулому році в цілому виглядає як спроба Кім Чен Ина перевірити світ на реакцію. США на чолі з Дональдом Трампом відреагували в цілому очікувано - обіцяли розбомбити потенційного агресора. А ось Китай продемонстрував, що він не готовий захищати сусіда за будь-яку ціну.

В корейському мирному процесі сталося небувале - лідери північної і південної держав провели переговори один з одним віч-на-віч. При цьому глава Північної Кореї вперше в історії перетнув кордон між двома країнами. Більше того, лідери КНДР і Південної Кореї домовилися про підписання мирного договору, який повинен завершити війну, яка формально триває між країнами вже 70 років. Детальніше – в матеріалі РБК-Україна.

Переговори між чиновниками двох Корей проходять зазвичай у спеціальному залі, побудованому в демілітаризованій зоні на кордоні двох держав. 38 паралель, що розділяє Корейський півострів на КНДР і Республіку Корея, проходить по центру столу, встановленого в залі. І формально, розсівшись за столом учасники переговорів залишаються кожен у своїй державі, хоча і на відстані витягнутої руки один від одного.

Переговори на найвищому рівні, що закінчилися буквально кілька годин тому - за участю лідера КНДР Кім Чен Ина і президента Південної Кореї Мун Чже Іна - теж повинні були пройти за цим історичним столом, але сторони пішли ще далі. Президент Мун, який зустрічав північного колегу у свого - південного - входу в зал, поряд з бордюром, що проходить кордоном, запропонував Кіму переступити через цей бордюр. Що останній і зробив, опинившись першим в історії північнокорейським лідером, який ступив на землю Південної Кореї.

Символізм цього вчинку складно переоцінити: кордон між двома Кореями однаково ненависний і Пхеньяну, і Сеулу. І на півночі, і на півдні цілком офіційно заявляють, що країна повинна бути єдиною. От тільки погляди на процес об'єднання різняться. У Пхеньяні впевнені, що це південна частина повинна підкоритися північному комуністичному сусіду і влитися до складу КНДР. У Сеулі вважають, що комуністичний експеримент на частині півострова повинен бути завершений і те, що зараз іменується Північною Кореєю, необхідно повернути під повний контроль демократичної Республіки Корея. І Кім Чен Ин, ось так запросто, пішки прийшов на ту частину Кореї, яку ще недавно, слідом за батьком та дідом Кімами, обіцяв підпорядкувати військовою силою, звичайно, сприймається як миротворець.

Інше питання, що аванси, які щедро роздаються Кіму-миротворцю і в Кореї, і на заході, можуть бути дещо передчасні. Принаймні, про це свідчить непроста історія розколотого півострова. Корея виявилася розділеною в 1945 році, після перемоги над Японією, що окупувала її. Як і Європу, Азію в ті роки звільняли з двох сторін: з одного боку наступав СРСР, з іншого - його демократичні созники. До кінця війни радянська армія займає північну частину Кореї, американці та інші учасники антияпонської коаліції - південну.

Межа окупаційних зон проходить по 38 паралелі. На півночі майже відразу починається колективізація власності та землі. Під керівництвом радянських генералів і цивільних фахівців вибудовується авторитарна сталінська модель взаємовідносин влади і суспільства. Радянському ставленику на цій частині півострова Кім Ір Сену і його куратору Терентію Штикову мало лише Північної Кореї. Тому, заручившись схваленням Сталіна, вони в 1950 році ініціюють військовий похід на Південь, де з 1948 року існує визнана Заходом Республіка Корея. За лічені тижні комуністичні війська займають майже весь південь.

У відповідь на вторгнення сили ООН на чолі з США перекидаються на півострів і незабаром ситуація змінюється на прямо протилежну: північ не тільки залишає всі завойовані території, але і здає одну за іншою свої позиції, відступаючи до китайського кордону. У цей момент у війну втручається ще одна сила - Китай. Виступаючи на боці комуністів півночі, китайці примудряються потіснити сили ООН. Але взяти під контроль весь півострів нездатна вже жодна сторона. Після трьох років війни, мільйони загиблих і руйнування майже всієї инфрастуктури і півдня, і півночі, сторони погоджуються на перемир'я, яке знову розділяє півострів надвоє по 38 паралелі.

Фото: flickr.com/koreanet

Після війни сторони не раз намагалися вести переговори - таємні та відкриті - про можливе об'єднання або хоча б про поліпшення взаємин один з одним. Але вони ні до чого не привели. Ситуацію загострила ще і ядерна збройова програма сіверян, потай розпочата ще в 1980-х, яка незабаром вже перестала бути таємницею для світу. Пхеньян багато разів робив кроки назустріч сусідові і решті світу - не такі помітні, як перетин Кімом 38-ої паралелі, але все ж важливі, - і кожен раз відступав назад. Найяскравіший тому приклад - обіцянки, які багато разів даються, але поки так і не стримані Північчю, обмежити виробництво ядерної зброї в обмін на економічну допомогу. А адже під ці обіцянки теж авансів давалося чимало. У 2000-і США, які зраділи зговірливісті Пхеньяну, навіть викреслили КНДР зі списку держав-спонсорів тероризму. Але кожен раз радість виявлялася передчасною, а розчарування Заходу настільки гірким, що Джордж Буш-молодший навіть відніс Північну Корею до "Вісі зла" - списку держав, що представляють загрозу для всього світу.

Чи є шанси, що зараз КНДР поведе себе інакше, і крок Кіма через бордюр стане ще й справжнім кроком до нормалізації відносин Пхеньяну з Сеулом і рештою світу? Зрозуміло, є. Хоча б тому, що в сусідньому з Північною Кореєю і дуже важливому для режиму Кімів Китаї зараз влада зосередилася в руках прагматичного Сі Цзіньпіна, якому, безумовно, цікавіше торгувати з усім світом, а не воювати з ним. Північна Корея могла собі дозволити погрожувати решті світу почасти й тому, що Китай ще в 1961 році взяв на себе зобов'язання надати Пхеньяну будь-яку допомогу - в першу чергу, звичайно, військову - у разі атаки на КНДР якоїсь третьої країни. Але нинішній Китай і Китай зразка 1961 року, ще з Мао на чолі, - це дві дуже різні держави. І зараз у Пекіна явно немає бажання вступати в протистояння з усім світом, що він чітко продемонстрував, приєднавшись до санкцій ООН щодо Північної Кореї, введеним після торішніх випробувань Пхеньяном нових ядерних зарядів. Активізація ядерних тестів укупі з агресивною риторикою Пхеньяну в минулому році в цілому виглядає як спроба Кім Чен Ина перевірити світ на реакцію. США на чолі з Дональдом Трампом відреагували в цілому очікувано - обіцяли розбомбити потенційного агресора. А ось Китай продемонстрував, що він не готовий захищати сусіда за будь-яку ціну.

На початку цього року китайський лідер Сі Цзіньпін зміг подолати внутрішню опозицію, після чого не тільки скасував конституційні обмеження власних владних термінів, але і вивів з гри багатьох своїх потенційних критиків. В тому числі, і критиків його зовнішньополітичної політики. Приблизно в цей же час Сі Цзіньпін зустрівся з Кім Чен Ином, причому ця зустріч була організована в поспіху і офіційно подавалася як необхідна для підготовки саміту лідерів двох Корей. Зовні зустріч з Сі Цзіньпіном повністю відповідала протоколу - привітання, прапори, спільні фото з дружинами. Але ось за її підсумками риторика керівництва КНДР змінилася докорінно.

Кім Чен Ин не тільки заявив про готовність зустрітися з південнокорейським колегою Дональдом Трампом, але і раптом зізнався, що мріє про ядерне роззброєння. Що такого міг сказати китайський лідер північнокорейському, що у останнього відпало всяке бажання воювати, можна тільки здогадуватися. Але варто пам'ятати, що тепер толком нікому всередині китайських еліт атакувати Сі Цзіньпіна, зважся він на перегляд оборонних угод з КНДР, скорочення економічної допомоги, якої Пекін направляє Пхеньяну більше, ніж усі інші країни разом узяті, або розширення списку санкцій.

Очевидним натяком на те, що в Пхеньяні китайські попередження зрозумілі правильно стала офіційна відмова Північної Кореї від нових ядерних випробувань. Рішення було ухвалено буквально за кілька днів до історичної зустрічі з Мун Чже Іном, а вже в ході самого саміту підкріплено підписанням угоди між двома корейськими лідерами про спільну роботу щодо ядерного роззброєння (при цьому бомби Південь не має) і досягнення міцного миру на півострові.

Залишилося тільки спостерігати, чи будуть ці угоди виконані або, як і багато попередніх, залишаться ні до чого не зобов'язуючими деклараціями самих благих намірів.