Кампанія Тягнибока: кого веде у Раду головний націоналіст
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Попит породжує пропозицію. Попит, який можна задовольнити епатажною поведінкою, факельними ходами і пафосною, патріотичною риторикою, породжує пустобрехів і демагогів. Демагоги і пустобрехи, породжені попитом, який можна задовольнити епатажною поведінкою і пафосною риторикою, об'єднуються в популістські партії; популістські партії, в які об'єднуються демагоги і пустобрехи, мають обмежений, але стабільний електорат, який дає змогу пройти в парламент, де можна відверто паразитувати. Головне не забувати час від часу вигукувати: "Слава Україні!". Виборцям це подобається.
Приблизно так виглядає схема, що забезпечила успіх партії, яку побудував Олег. Олег Тягнибок. Схема, треба зазначити, невигадлива, але досить ефективна - знайди цільову аудиторію; кажи те, що вона хоче від тебе чути; роби те, що вразить її уяву, і буде тобі щастя - можеш спокійно красти пшеницю, що у темній комірці міститься у домі, що побудував Джек. Джеку Слава!
Те, що синиця таки краде пшеницю, більш ніж наочно і переконливо продемонстрував виборцям, захопленим патріотичною і революційною риторикою, колишній в.о. генерального прокурора Олег Махніцький. І судячи з, м'яко кажучи, нескромного способу життя, який можуть собі дозволити вести чимало "свободівців" - це лише вершина айсберга.
Загалом, є підстави припускати, що любов "свободівців" до батьківщини далеко не так безкорислива, як помисли бійців УПА. А коли за любов, навіть якщо це любов до батьківщини, отримуєш винагороду, від цього завжди пахне проституцією. У цьому разі політичною.
Безумовно, це не означає, що "свободівці" не люблять неньку-Україну. Люблять. Просто на відміну від нас, аматорів - більшості українців, "свободівці" роблять це на професійній основі.
Коротше кажучи, професійних патріотів, висунутих ВО "Свобода" для участі в парламентських виборах 2014 року, як в передвиборному списку, так і серед мажоритарників, більш ніж достатньо.
Насамперед, це сам Олег Тягнибок, який не потребує особливого представлення. Добре відомі широкій публіці і такі одіозні фігури, як Ігор Мірошниченко - у минулому спортивний журналіст, а з недавнього часу успішний бізнесмен і політик, що уявив себе "мечем відплати", прокурором, суддею і судовим виконавцем в одній особі, грозою "ренегатів та корупціонерів". В когорті "свободівців", які лізуть у кишеню не за словом, а за кастетом, також Юрій Сиротюк, Андрій Іллєнко, Юрій Михальчишин, Богдан Бенюк, Олексій Кайда - відважні бійці, які семеро одного не бояться.
Крім дорослих "важких підлітків", схильних в умовах безкарності до девіантної поведінки, ВО "Свобода" після "революції гідності" може похвалитися наявністю в своїх рядах справжніх державних мужів: віце-спікера парламенту Руслана Кошулинського, віце-прем'єр-міністра України Олександра Сича, міністра аграрної політики і продовольства Ігоря Швайки, міністра екології Андрія Мохніка. Загалом, за кількістю колишніх і нинішніх народних депутатів і чиновників ВО "Свобода" нічим не поступається іншим політичним проектам, що активно борються за оновлення влади.
Є в рядах "свободівців" і свої "олігархи" - аграрій Олександр Мирний та одіозний Ігор Кривецький, який, за чутками, також відгукується на прізвисько "Пупс".
Але все ж, як не крути, а більшість партійців люди мало примітні, хоча може бути й ідейні. Наприклад, Леонтій Мартинюк або екс-голова Львівської облради Олег Панькевич, що зараз є заступником голови парламентського комітету з питань євроінтеграції. До речі, рідна сестра останнього - Ірина Сех, теж "свободівка", ще зовсім недавно очолювала Львівську ОДА. До речі, варто звернути увагу і старшого брата вже згаданого вище Андрія Іллєнка - Філіпа, теж "свободівця", який нещодавно був призначений главою Державного агентства України з питань кіно. Так що родинні зв'язки "свободівці" пам'ятають і шанують.
ВО "Свобода" знайшла в "колективному несвідомому" українців свою золоту жилу і вельми успішно паразитує на фантомних болях пригнобленої минулого нації, "відстоюючи" цінності, які давно не оскаржуються принаймні свідомою частиною українського суспільства і не потребують таких захисників, як Ірина Фаріон чи Ігор Мірошниченко.
На жаль, свободівці і їх електорат не бажають зрозуміти сенс сказаних Іваном Дзюбою слів: "Мірилом громадянськості є не патріотична риторика, не вміння якомога гостріше висловитися на адресу партократів або інших "мерзенних ворогів України", а здатність робити конкретні справи або, принаймні, запропонувати конструктивну думку, спрямовану на вирішення тієї чи іншої суспільної проблеми".
Але синиця, яка краде пшеницю, не здатна запропонувати суспільству нічого, крім факельної ходи і пафосної риторики. Тому немає нічого дивного в тому, що на майбутніх виборах потенційний електорат ВО "Свобода" може спробувати зловити журавля в небі, залишивши синицю за бортом парламенту.
