Якою була б Рада, якби вибори відбулись за відкритими списками в першому турі президентських

Нова Верховна рада здивує українців своїм складом, якщо чергові вибори пройдуть за системою відкритих списків. А, судячи з дискусії навколо цього питання, та прийнятого в першому читанні нового Виборчого кодексу, саме так і станеться.

Консалтингова компанія "K&K GROUP" змоделювала, як виглядав би парламент, сформований за новою системою.

Для цього аналітики використали найбільш свіжі дані – результати голосування українців 31 березня у першому турі президентських виборів.

Автори спробували доступно пояснити, яких змін слід очікувати українцям при системі відкритих списків та до чого варто готуватися партіям та кандидатам, а найголовніше – яким, ймовірно, буде склад наступної Верховної Ради.

Компанія "K&K GROUP" вже моделювала, яким би був склад парламенту, обраного за відкритими списками на підставі місцевих виборів 2015 року.

Але з того часу вподобання виборців значно змінилися, як може змінитися і політична палітра напередодні наступної парламентської кампанії.

Дане дослідження не є прогнозом зі 100% точністю. Проте воно дає найбільш свіжу і об’єктивну на сьогоднішній день картинку ймовірного складу наступного парламенту.

Чому саме так за новим Виборчим кодексом розподілились би політичні партії у парламенті, - у матеріалі нижче.

Хто зацікавлений у відкритих списках?

За зміну правил гри на парламентську кампанію ще восени минулого року виступали більше 40% українців. Виборча реформа стала одним із ключових запитів і міжнародних партнерів України. Західні колеги вважають, що нинішня змішана система є полем для корупції та зловживань. Відкриті ж партійні списки, на думку Заходу, навпаки, приведуть до позитивних зрушень в молодій українській демократії. Про нові правила гри активно заговорили і Президент Петро Порошенко, прем’єр Володимир Гройсман та інші політики.

Новий Виборчий кодекс, ухвалений в першому читанні Верховною Радою восени 2017, може буде остаточно ухвалений депутатами до виборів–2019.

Принаймні спікер Андрій Парубій нещодавно висловив впевненість, що парламент встигне розглянути 4,5 тис. поправок та ухвалити новий Виборчий кодекс до старту кампанії.

Ветерани, на пенсію!

Проект Виборчого кодексу у нинішньому вигляді суттєво змінить політичну палітру нового парламенту. Зокрема, високий шанс потрапити до Верховної Ради мають партії, які сьогодні знаходяться поза парламентом. Тоді як чинні парламентські політсили отримали б, згідно з моделюванням, лише трохи більше 50% мандатів.

Зміниться і географія представництва. Загалом, найбільше представництво отримала б Дніпропетровщина – 31 депутат. А це плюс 14 мандатів до вже існуючих 17. Депутатів з Львівщини буде на 16 більше, ніж сьогодні (28 - за новою системою, 12 – за існуючою);

Харківщина (плюс 15 мандатів) та Одещина (плюс 9 мандатів) теж посиляться в Раді. На одного депутата менше отримає Луганщина.

Феодали та "акціонери" залишаться

З іншого боку, у новому кодексі зберігаються ризики, притаманні мажоритарній системі: скупку голосів та інші маніпуляції навряд вдасться викорінити лише за допомогою зміненої системи виборів. Більше того, місцеві феодали будуть у пригоді і за новою системою – їхня роль навіть зросте. Окрім того, для верхньої частини списків збережуться недоліки чинної "закритої" системи: місце у списку визначатиметься заздалегідь лідером партії та "акціонерами".

Отже, як тепер будуть виглядати округи, яке представництво можуть отримати регіони у парламенті, які шанси у новачків та учасників президентської гонки – у дослідженні “K&K GROUP”.

Формування відкритих партійних списків

Кожен загальнодержавний список кандидатів у депутати затверджується кожною партією на з’їзді. У списку має бути щонайменше – 135, щонайбільше – 450 кандидатів. Порядок розташування кандидатів визначає партія.

Але цим списком все не закінчується: кожна політсила формує 27 регіональних списків кандидатів. До них входять кандидати із затвердженого загальнодержавного списку.

Таким чином, кожен кандидат від партії представлений одночасно у двох списках: загальнодержавному та регіональному.

Вимоги до формування регіональних списків стосуються не лише кількості кандидатів – мінімум 5 осіб, а й гендерного представництва. Так, у кожній п’ятірці обов’язково мають бути щонайменше дві особи однієї статі.

Кандидати та партійні списки

Виборчі регіони

Новелою у Кодексі є розподіл на нові виборчі регіони, в яких формуються регіональні списки кандидатів. У більшості випадків виборчі регіони збігаються із територіями областей. Винятки становлять:

• Київ:

його розділено на 2 виборчі регіони — Лівобережний і Правобережний.

• Дніпропетровська область:

розділена на 2 регіони — Дніпропетровський та Криворізький.

• Південний виборчий регіон:

містить Херсонську область, АР Крим та Севастополь.

Внаслідок такого поділу суттєво зміниться електоральний ландшафт України, про що – нижче.

Голосування без бюлетенів-рулонів

Якщо нові правила вступлять в силу, українцям на виборах до Ради не доведеться загортатися в рулони бюлетенів, як це було у першому турі президентських виборів.

За новим Виборчим Кодексом, ЦВК здійснює жеребкування, за яким кожна партія отримає порядковий номер. Дізнатися про номери партій та кандидатів можна буде не лише у приміщенні дільниці, а й безпосередньо у кабінці для голосування.

Їх, як індекс на поштовому конверті, вписуватимуть власноруч у бюлетень виборці. Завдяки цьому бюлетень буде значно меншим – не подібним, як зараз, на рулон шпалер із прізвищами кандидатів чи партій.

Саме так має виглядати бюлетень за новим Кодексом

За бажанням виборець може проголосувати лише за партію, проігнорувавши кандидата. Це означатиме, що він підтримує послідовність кандидатів у списку, запропоновану партією. У разі голосування лише за кандидата, такий бюлетень буде визнано недійсним.

Скільки "коштуватиме" мандат

За якою ж процедурою встановлюється результат та розподіляються мандати? На першому кроці встановлюється виборча квота – "вартість мандату". У парламенті — 450 мандатів, які розподіляються серед партій, що подолають 4% бар’єр (за нині чинним законом про вибори народних депутатів — 5%). Сума всіх голосів, які віддали за кожну партію, ділиться на 450. Отриманий результат і є виборча квота.

На другому кроці розподіл мандатів відбувається у виборчому регіоні. Для визначення, скільки кандидатів від партії у регіоні отримає мандатів, кількість голосів за партію, отриману в регіоні, ділять на виборчу квоту.

На третьому – аналізується порядок кандидатів у кожному регіональному списку: чим вище відсоток голосів за конкретне прізвище, тим вище у нього шанс отримати мандат.

На четвертому кроці визначається кількість мандатів партії за загальнодержавним списком – це сума всіх невикористаних голосів партії в усіх регіонах, поділена на виборчу квоту. У підсумку партії отримують нову порцію мандатів для розподілення за загальнодержавним списком.

На п’ятому кроці ЦВК підсумовує кількість невикористаних голосів виборців, які підтримали у регіональному виборчому окрузі виборчий список кожної партії.

На останок відбувається розподіл додаткових мандатів. Якщо дробові залишки (після обрахунку мандатів у загальнодержавному окрузі) більші, ніж в інших партій, політсила отримує додатковий мандат. Наступною додатковий мандат отримає партія із меншим дробовим залишком, наступною — з іще меншим. Додаткові мандати розподіляються доти, доки парламент не буде доукомплектований до 450 мандатів.

Депутатами стануть кандидати у послідовності, визначеній загальнодержавним партійним списком. Якщо кандидат вже отримав мандат за підсумками голосування у регіоні, він автоматично виключається із загальнодержавного списку.

Приклад розподілу мандатів

Якщо нову модель виборів накласти на результати голосування на останніх всеукраїнських виборах — у першому турі президентських, то можна змоделювати склад Верховної Ради. Тобто ми отримуємо умовну ситуацію, якби 31 березня цього року відбулися вибори до парламенту за новим Виборчим Кодексом.

Для початку відберемо ті партії, які подолали прохідний бар’єр у 4%. Тому до нашого “віртуального” парламенту потрапило 8 партій (умовно назвемо їх за прізвищами кандидатів у Президенти).

Партії, які подолали б 4% бар’єр (тут і далі – цифри для моделювання взяті із результатів президентських виборів 31 березня 2019 року)

Підрахуємо загальну кількість голосів, які виборці віддали за ці 8 партій на підтримку їхніх регіональних списків, у межах загальнодержавного виборчого округу. Загалом 8 партій отримали 17 684 081 голосів.

Обраховуємо виборчу квоту: ділимо суму голосів на 450 місць у парламенті.

Виборча квота: 17 684 081 / 450 = 39 298 голосів.

Етап 1. “Регіональні” мандати

Далі обраховуємо, скільки кожна із партій отримала мандатів у виборчих регіонах. Назвемо їх для зручності “регіональні” мандати.

Для цього кількість голосів, які партія отримала в окремому виборчому регіоні, ділимо на виборчу квоту.

Для прикладу візьмемо партію Петра Порошенка. У Вінницькому окрузі політсила набрала 178 915 голосів. Ділимо цю кількість голосів на виборчу квоту і отримуємо 4,6 мандатів в області. Беремо тільки цілу частину отриманого показника – 4 мандати.

Аналогічно вираховуємо результати в інших виборчих регіонах.

Таким чином ми отримуємо кількість депутатських мандатів, отриманих регіональним виборчим списком кандидатів від партії.

Розподіл “регіональних” мандатів для партій, які подолали 4% бар’єр

Далі ЦВК підсумовує всі мандати, які отримали 8 партій. Виходить 340 мандатів. Це і є “регіональні” мандати, або ж офіційно — депутатські мандати, отримані кандидатами у депутати, включеними до регіональних виборчих списків партій.

Розподіл мандатів за регіональними списками

Після цього ЦВК визначає кількість невикористаних голосів за кожну партію у виборчих регіонах. Це залишок для обрахунку загальнодержавних мандатів.

Для ілюстрації звернемося до вже наведеного прикладу. 178 915 голосів, які віддали за партію Порошенка у Вінницькій області. Від цього показника віднімаємо добуток 4 мандати, отриманих в цій області, помножений на 39 298 виборчої квоти – отримуємо 157 192. Залишається 21 723 голоси. Підсумовуємо усі регіони — виходить 596 009 голосів для партії Порошенка. Аналогічно обраховуються й інші політичні сили. Назвемо цей показник “невраховані регіональні голоси” – він знадобиться пізніше.

Етап 2. Визначення “регіональних” депутатів

Далі ЦВК має визначити, які саме кандидати від партій стануть депутатами.

Для цього відбувається сортування регіонального виборчого списку кожної із 8 партій, які подолали 4% бар’єр.

Порядок кандидатів у списку, які здобудуть мандат, буде залежати від відсотка, який отримав кожен із кандидатів. Список формується від більшого відсотка до меншого. Якщо показник відсотків однаковий, то береться до уваги порядок розміщення кандидатів у регіональному виборчому списку, з яким партія пішла на вибори.

У нашому прикладі, із цього відсортованого регіонального виборчого списку проходять 4 перших кандидатів від партії Порошенка, що були у списку партії у Вінницькій області.

Аналогічно визначаємо інші партії у Вінницькому регіоні, а потім – і в інших регіонах.

Етап 3. “Загальнодержавні” мандати

Далі визначаються мандати, які отримала кожна із партій у загальнодержавних списках.

Для цього від 450 місць у Верховній Раді віднімаємо 340 “регіональних” мандатів, які отримали усі 8 партій.

У залишку – 110 мандатів, які підлягають розподілу за загальнодержавними списками партій. Назвемо їх для зручності “загальнодержавні” мандати.

Беремо “невраховані регіональні голоси”, про які ми говорили вище, для кожної партії окремо. Нагадаємо, у партії Порошенка їх було 596 009. Ділимо їх на виборчу квоту 39 298. Отримуємо 15,17. Ціла частина (15) — це кількість “загальнодержавних” мандатів для партії Порошенка. А частина після коми (0,17) – “дробовий залишок”, який знадобиться у майбутньому підрахунку. Далі підраховуємо “загальнодержавні” мандати для всіх партій.

Розподіл “загальнодержавних” та “додаткових” мандатів.

Загалом, в усіх партій виходить 110 “загальнодержавних” мандатів.

Тепер треба розподілити залишок мандатів, які залишилися після підрахунку “регіональних” та “загальнодержавних” мандатів.

Вираховуємо залишок мандатів:

450 – “регіональні” мандати – “загальнодержавні” мандати = “додаткові” мандати.

У нашому прикладі це: 450 – 340 – 107 = 3 “додаткові” мандати.

Залишається поділити між 8 партіями ці 3 мандати.

Робиться це за допомогою дробових залишків: партії сортуються у залежності від розміру цього дробового залишку.

Той, у кого більше дробовий залишок, — той вище у відсортованому списку. Якщо дробових залишків у партій однакова кількість, то вище у списку стає та партія, яка отримала більше голосів виборців у загальнодержавному виборчому окрузі.

Тепер кожна партія, згідно із відсортованим списком, бере собі по черзі по одному додатковому мандату. Розподіл цих додаткових мандатів триває доти, доки вони не будуть усі розподілені.

Ці 3 мандати у нашому прикладі розділили між собою партії Тимошенко, Смешка та Вілкула.

Далі розподіляються мандати між кандидатами. Для кожної партії вираховується сума “загальнодержавних” та “додаткових мандатів”.

Остаточний розподіл мандатів у Верховній Раді серед партій

Ці нові мандати розподіляються всередині партії між кандидатами в залежності від того місця, яке вони посідали у загальнодержавному виборчому списку цієї партії. Якщо кандидат вже отримав “регіональний” мандат, то він не враховується у розподілі додаткових мандатів.

“Підводні камені” реформи

Новий Кодекс призводить до повного переформатування партійного складу парламенту. Він також покликаний збільшити представництво жінок у Верховній Раді.

Разом з тим, виборча реформа містить певні проблемні моменти, на які ще необхідно буде знайти відповідь. Назвемо лише декілька з них.

Чи справедливо, що різні регіони будуть нерівно представлені у парламенті?

За новим Виборчим Кодексом, змінюється баланс представництва регіонів у парламенті. За чинною мажоритарною системою приблизно 150 тисяч виборців мають свого представника, але при цьому не враховується, скільки саме із цих 150 тисяч прийдуть голосувати.

За нової системи кількість депутатів від кожного регіону буде залежати не лише від номінальної кількості виборців, але й реальних, активних виборців, які проголосували.

Представленість областей в парламенті за чинною системою виборів та моделювання за проектом Виборчого Кодексу

Отже, області, в яких більше активних виборців, отримають більше представників у парламенті. Зокрема, набагато більше будуть представлені Львівська, Харківська і Дніпропетровські області та Київ, дещо збільшується представництво центральних областей. Луганська область втратить одного представника.

Внесення Криму та Севастополя до Південного виборчого регіону полегшує обчислення та розподілення мандатів без можливості провести вибори на цих окупованих територіях.

Таким чином будемо мати 450 народних депутатів, а не 423 нардепи (станом на 24 квітня 2019 року), адже фактично ми не маємо мажоритарників від АР Крим та окупованих територій Донецької і Луганської областей.

Чи розбереться пересічний виборець за кого голосувати?

Розбереться, але не без втрат. Скільки виборців помилково позначить у бюлетені не ту партію чи не того кандидата – взагалі невідомо. Досвід європейських країн, де запроваджувалась схожа система, свідчить, що може бути до 4–5% зіпсованих бюлетенів. Залишається сподіватися на активні просвітницькі кампанії від наших НДО, партій та ЦВК.

Чи насправді відкриті списки таки відкриті?

Не зовсім. Як бачимо на моделі березня 2019 року, кожна партія може розраховувати щонайменше на 9 перших місць у національному списку, а це повністю закриті місця — вони формально визначаються на з’їзді, а на практиці — лідером та ключовими “акціонерами”.

Більше того, місця у регіональному списку за бажання теж можуть стати привабливим “партійним товаром”. Адже далеко не всі виборці будуть голосувати за конкретного кандидата, а обиратимуть лише партію.

Чи дозволить нова система зменшити масштаби підкупу виборців?

Точно ні. Конкуренція усередині регіональних списків робить технологію “мереж” і “машинок” надзвичайно актуальною. А це головний недолік, за який критикували чинну мажоритарку. Місцеві “феодали” чудово впишуться у нову модель. Без них партіям буде важко забезпечити голоси, а без партій вони вже обиратися не зможуть, бо немає процедури самовисування.

Чи відчиняє нова система двері для “нових обличь”?

Зменшення бар’єру з 5 до 4% начебто дає шанс меншим партіям. Але якісно сформувати всі 27 виборчих списків зможуть лише дієві, розгалужені партії із відповідним людським та фінансовим ресурсом. Більш імовірно, що такий закон стимулюватиме нові союзи та об’єднання. І, мабуть, така структуризація корисна українському суспільству.

Отже, Виборчий Кодекс, може відкрити нову епоху в українських виборах. Гра за новими правилами буде більш витонченою та цікавою. Щоб не програти, і новій владі, і новій опозиції необхідно буде вдатися до шахових стратегій, продумувати на декілька кроків вперед, грати “по всьому полю” — і за себе, і за конкурентів.