Підсумки виборів Ради: і серце вірить в чудеса
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
"Чому б життя нас не вчило, а серце вірить в чудеса". Цей рядок з вірша класика російської літератури Федора Тютчева чи не найкраще характеризує нинішні парламентські вибори в Україні та їх попередні результати, відображені в результатах п'яти різних екзит-полів, згідно з якими до Верховної Ради України проходять сім політичних партій: "Блок Петра Порошенко", "Народний фронт", "Самопоміч", "Опозиційний блок", Радикальна партія Олега Ляшка, "Свобода" та "Батьківщина".
Безумовно, остаточний результат, швидше за все, трохи відрізнятиметься від даних, отриманих при проведенні екзит-полів. Тим не менш, вже зараз з певною часткою впевненості можна припустити, яким буде розклад сил у новообраній Верховній Раді. Більше того, розклад сил у майбутньому парламенті був легко передбачуваним задовго до виборів.
Звичайно, мало хто міг взяти на себе сміливість і з упевненістю заявити, що прохідний бар'єр не подолають "Сильна Україна", "Громадянська позиція" або Комуністична партія. Ще менше експертів можуть похвалитися точністю своїх прогнозів щодо отриманих політичними силами голосів виборців. В цьому плані своєрідний сюрприз піднесли, насамперед, "Народний фронт" і "Самопоміч", результати яких істотно перевершили очікування не тільки експертів, але, можливо, навіть лідерів цих політичних сил.
У свою чергу результати, отримані Радикальною партією та "Батьківщиною", швидше за все, стали неприємним сюрпризом і для Олега Ляшка, і для Юлії Тимошенко. Втім, незважаючи на розчарування, лідери названих політичних сил не будуть робити з цього трагедію, оскільки успішно виконали програму мінімум, подолавши прохідний бар'єр. Те ж саме стосується і "Свободи", перспективи якої потрапити в парламент розцінювалися більшістю експертів як вельми примарні. Тому отриманий результат Олег Тягнибок може розглядати як досить успішний.
Гріх скаржитися на долю і представників "Опозиційного блоку", які таки примудрилися достукатися до свого виборця своєю більше ніж примітивною риторикою.
Головними невдахами передвиборної гонки, безумовно, можуть вважатися Сергій Тігіпко, Петро Симоненко, Анатолій Гриценко, які до кінця не вірили в можливість опинитися за бортом парламенту. Причому якщо "Сильна Україна" і "Громадянська позиція" програли свій потенційний електорат "Опозиційного блоку" і "Самопомочі" відповідно, то Комуністична партія просто "втратила" в більшості своїй ностальгуючих за СРСР виборців разом з територіями, які втратила Україна в результаті російської окупації Криму і війни на Донбасі. І якщо звинувачення в тому, що Компартія "підтримувала сепаратизм", небезпідставні, то доводиться констатувати, що комуністи переграли самі себе і добровільно спиляли сук, на якому так комфортно і впевнено сиділи багато років. Як би там не було, але вперше в новітній історії України у Верховній Раді не буде представлена Комуністична партія.
Втім, назви політичних проектів, які все ж потрапили в парламент, - це лише технічні деталі, які не мають принципового значення. Спочатку було зрозуміло, що майбутня парламентська більшість буде пропрезидентською і як мінімум номінально проєвропейською і реформаторською. У цьому плані не варто переоцінювати результати "Народного фронту", що майже співпали з результатами "Блоку Петра Порошенка". Нова парламентська більшість буде сформована на основі партії Порошенка. Результат "Народного фронту" лише посилює позиції Арсенія Яценюка, який істотно покращив свої шанси зберегти за собою посаду прем'єр-міністра.
"На публіку" консенсус між Петром Порошенком і Арсенієм Яценюком, швидше за все, буде досягнутий досить швидко. Перешкодити цьому можуть тільки невгамовні амбіції двох лідерів і безмірні апетити членів їх команд. Зовсім скоро ми зможемо побачити "боротьбу за мажоритарників", яка неминуче почнеться між, умовно кажучи, блоком Президента і блоком прем'єр-міністра. У будь-якому випадку, політичний процес найближчим часом визначатиметься "єдністю і боротьбою протилежностей" - "Блоку Петра Порошенко" і "Народного фронту" Арсенія Яценюка.
Всім іншим щасливчикам передвиборної гонки доведеться або задовольнятися роллю молодших партнерів-статистів, яку, швидше за все, буде грати "Самопоміч", конструктивної опозиції, в якій, швидше за все, опиняться і "Батьківщина", і ВО "Свобода", і, звичайно ж, "Опозиційний блок".
Але головне не це. Головне те, що всупереч очікуванням, нова Рада не буде ані більш ефективною, ані більш продуктивною, ніж попередня. Дуже скоро українці побачать і зрозуміють, що "нові обличчя", на яких покладалося стільки надій, - не більше ніж медіа-продукти; що "експерти в галузі реформ" - всього лише журналісти-демагоги; що "громадські активісти" - всього лише колаборанти і кар'єристи; що "радикали" - всього лише реакціонери; і що падаль, навіть якщо її справно приправити спеціями, все одно залишається падаллю.
В умовах, коли левову частину економіки контролює вельми обмежене коло людей, що мають можливість найняти на службу" скільки завгодно "непідкупних" журналістів та активістів, мобілізувати відважних "комбатів", а головне - профінансувати скільки завгодно політичних проектів "на будь-який смак", потрібно бути дуже дурним, або дуже наївним для того, щоб вірити в можливість купки популістів-горлопанів змінити ситуацію в країні.
І розумом це багато хто розуміє, але "серце вірить в чудеса".
