ua en ru

Імпорт електроенергії з РФ: загроза енергобезпеці чи вимушена необхідність?

Імпорт електроенергії з РФ: загроза енергобезпеці чи вимушена необхідність? Фото: Олександр Притика (з відкритих джерел)

Початок поставок з Росії рівним графіком 100 Мвт електроенергії викликав цілу хвилю публікацій, постів, коментарів експертів, журналістів і деяких політиків. Причому однозначно критичної спрямованості. В основному емоційної, позбавленої будь-якої спроби оцінити наслідки цієї дійсно неординарної події.

У далекому 2015 року імпорт з РФ здійснювало держпідприємство "Укрінтеренерго" причому в обсягах в 10 разів більше, ніж сьогоднішній імпорт. Але вже в 2016 можливості імпорту в Україну (причому з будь-яких напрямів) були наглухо перекриті численними підзаконними актами державних регуляторів. Україна перетворилася в енергетичний острів, на якому мали право на існування всі наявні в країні енергетичні потужності з будь-яким ступенем зношеності та ефективності. І за будь-яку ціну.

Все розчинялося в Єдиній ціні Єдиного оптового продавця ДП "Енергоринок". З 1 липня все змінилося, і генерація отримала право продавати свою електроенергію на новому Оптовому ринку е/е.

Насамперед, виникають питання:

  1. Чому таку ж хвилю обурення не викликає імпорт з Росії вугілля і нафтопродуктів?
  2. Яким чином імпорт електроенергії з Росії потужністю не те, що 100, але навіть 1000 МВт може нашкодити енергетичній безпеці країни з власним середнім виробництвом в 16 000 МВт і встановленою потужністю майже 50 000 МВт?
  3. Чому "ворогом народу", "який відкрив ворота російській енергетичній інтервенції", виявився Андрій Герус, хоча імпорт електроенергії з Росії був дозволений горезвісним Законом "Про ринок електричної енергії", послідовним противником якого А. Герус як раз і був?
  4. Кому з учасників ринку вигідно розкручувати істерію навколо теми імпорту електроенергії?

Спробуємо розібратися.

Структура працюючих джерел генерації електроенергії на 1 липня (дата початку роботи нового ринку електричної енергії) виглядала так:

Інформація про використану потужність виробників електроенергії в І півріччі 2019 року

Імпорт електроенергії з РФ: загроза енергобезпеці чи вимушена необхідність?

Найдешевша атомна генерація стала сакральною жертвою, електроенергію якої практично вивели з нормального ринкового середовища з метою забезпечити розрахунки з супердорогою "зеленою" генерацією та продаж супердешевої електроенергії для побутових споживачів і мережевих компаній (Укренерго та обленерго).

В результаті всі ціноутворення на ринку формує виключно теплова генерація, 80% якої контролюється однією корпорацією.

Більш того, принцип ціноутворення на РДВ (ринок на добу вперед), який є індикатором для інших сегментів ринку, заснований на так званому, "маржинальному ціноутворенні". Це означає, що весь обсяг електроенергії, що купляється, в кожній годині продається за ціною найдорожчої заявки на продаж з акцептованих.

Простіше кажучи, незалежно від того, яку ціну виставляє продавець, він продає всю електроенергію за найвищою ціною того продавця, який своїм обсягом електроенергії замкнув всю заявлену потребу.

Аналіз результатів торгів на РДВ у жовтні показав, що при середньому обсязі продажів 4 000 МВт на годину ціни продажу формуються замикаючими заявками 100, 50 і навіть 10 МВт.

При наявному рівні монополізації теплової генерації існує висока ймовірність маніпуляцій при формуванні цін на РДВ. І поява на ринку навіть 100 МВт відносно дешевої електроенергії здатна серйозно ускладнити можливості маніпуляцій, а 1 000 МВт призведе до реального зниження цін на 7-10%.

Саме тому контроль імпорту (а ще краще його припинення) є для теплової генерації життєво важливим засобом для підтримання монопольно високих цін на ринку.

Наочними прикладами є ситуація в Бурштинському острові і імпорт з Білорусі. У Бурштинському острові корпорація ДТЕК захищає монопольне становище Бурштинської ТЕС шляхом блокування міждержавного перетину, перешкоджаючи потраплянню на БуОс більш дешевої словацької електроенергії в обсязі 300 МВт кожну годину (це приблизно половина споживання БуОс).

На білоруському напрямку обрана інша тактика: пропозиція на закритих аукціонах, що проводяться "Біленерго", свідомо високих цін, які не здатні скласти конкуренцію цінами, що склалися на РДВ України. Хоча вартість електрики в Білорусі для промислових споживачів на 15-20 відсотків нижча, ніж в Україні.

А от з Росією схоже у ДТЕК не склалося. І перетин неможливо блокувати (дуже великий) і домовленостей з ІнтерРАО, очевидно, досягти не вдалося, і потенційні обсяги поставок занадто значні, здатні реально знизити рентабельність бізнесу ДТЕК в ланцюжку вугілля-електроенергія.

Тому, очевидно, і піднялася хвиля критики, що захлеснула весь інформаційний простір країни. Якось не дуже віриться в стихійний характер подібних кампаній.

Тепер розберемося з поправкою Андрія Геруса, прийнятою Верховною Радою. Згідно з Законом "Про ринок електричної енергії", електроенергія, яка імпортується з країн, що не є членами Євросоюзу, мала продаватися виключно на балансуючому ринку та ринку на добу вперед. Поправка А. Геруса надає право імпортерам не виходити на РДВ, а перепродувати електроенергію за двосторонніми договорами іншим суб'єктам ринку, включаючи споживачів.

Мені здається, істерика навколо цієї поправки - всього лише зрежисовані спроби маніпуляції громадською думкою з метою формування образу "ворога України".

У цій імпортній історії засмучує інше. Ніхто з численних експертів не задався питанням: чому Україна з нетто-експортера електроенергії, що забезпечує електроенергією всі суміжні країни (за винятком Росії), перетворилася в імпортера з найвищою ціною на ринку.

Адже абсолютно очевидно, що реальною загрозою енергетичній безпеці країни є невирішеність проблем цін "зеленої енергетики" (обсяг субсидування до 24 млрд. грн.) і населення (обсяг субсидування близько 60 млрд. грн.), неефективні генеруючі блоки, головним завданням яких є спалювання якомога більшої кількості монопольно видобутого компанією ДТЕК вугілля, чорна діра державного вуглевидобутку, що висмоктує з держбюджету мільярдні суми, а також відверте паразитування і безрозсудне латання всіх дірок за рахунок ресурсів атомної генерації, що має дуже помітні границі міцності.

І подальше ігнорування всього цього у відповідності з нашою улюбленою приказкою: "Якось воно буде, бо такого не може бути, щоб не було ніяк" дійсно може закінчитися черговою тотальною залежністю України від імпорту. На цей раз енергетичною.