Ігри на трубі. Чи добудують "Північний потік-2" і чим це загрожує Україні

Росія, незважаючи на протидію США, у найближчі місяці все ж збирається закінчити будівництво газопроводу "Північний потік-2". Це відбувається на тлі спроб нової американської адміністрації перезавантажити відносини з ключовим європейськими союзником – Німеччиною, влада якої лобіює "ПП-2" не менш активно, ніж Москва. Про те, чи вдасться врешті запустити газопровід і чим це може загрожувати Україні – у матеріалі РБК-Україна.

Будівництво "Північного потоку-2" було розпочато у 2018 році. Його мета – забезпечити щорічне прокачування 55 млрд кубометрів природного газу безпосередньо з Росії до Німеччини.

У грудні 2019 року реалізацію проекту довелося заморозити на рік. З нього вийшла швейцарська компанія Allseas, яка безпосередньо займалася прокладкою труб по дну Балтійського моря. Це рішення було викликане небажанням потрапляти під американські санкції, введені проти задіяних у проекті компаній.

Цей приклад наслідували і ряд інших європейських компаній, які повинні були забезпечувати безпеку, страхування і сертифікацію споруджуваного газопроводу. Але росіяни вирішили продовжити проект власними силами за допомогою баржі "Фортуна".

У Балтійське море з Далекого Сходу РФ приплив ще й трубоукладчик "Академік Черський", але до робіт судно поки не залучили. Тим не менш, укладання труб "Північного потоку-2" в німецьких та данських водах триває.

У РФ хочуть закінчити укладання труб до "Дня Росії" – 12 червня, повідомила Служба зовнішньої розвідки України. Влада Данії запевняє, що роботи в її територіальних водах планують завершити вже в квітні. Готовність "Північного потоку-2", згідно з більшістю оцінок, вже перевищує 90%.

Проект "Північний потік-2" так чи інакше зачіпає інтереси багатьох країн: Німеччини, України, інших європейських держав, Росії, США. На їх взаємно суперечливі стратегічні інтереси накладаються і поточні політичні події, на зразок тюремного ув'язнення російського опозиціонера Олексія Навального, що викликало різку реакцію Заходу. Або осінніх парламентських виборів у Німеччині, після яких Ангела Меркель точно складе повноваження канцлера, а конфігурація влади в країні може серйозно змінитися.

Перекритий кран

З самого початку розмов про будівництво "Північного потоку-2" Росія не приховувала його головну мету – налагодити поставки природного газу в Європу в обхід України, в ідеалі, повністю відмовившись від послуг української ГТС. У Кремлі вважають, що підтримка Європою України у війні на Донбасі багато в чому обумовлена важливістю "української труби" для енергопостачання ЄС, і говорять про це фактично прямим текстом.

"Чому так все крутиться навколо "Північного потоку-2"? (Західні країни, - ред.) хочуть змусити Росію платити за їхній геополітичний проект в Україні", – заявив нещодавно президент РФ Володимир Путін. Крім того, у випадку реалізації проекту вплив "Газпрому", а, отже, і Кремля на європейські справи значно посилиться.

Аргументи Німеччини на користь проекту також лежать на поверхні. "Північний потік-2" посилить позиції країни як загальноєвропейського газового хаба, дасть можливість безпосередньо отримувати російський газ, ймовірно, за більш низькою ціною.

Канцлер Меркель і члени її уряду не втомлюються підкреслювати, що "ПП-2" несе чисто економічний сенс, без геополітичного підтексту, що він необхідний для німецької економіки і при цьому ніяк не загрожує безпеці України і всієї Європи.

Ангела Меркель – прихильник ПП-2 (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

Інколи аргументація прихильників проекту виглядає досить оригінально. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер пов'язав будівництво газопроводу з історичним боргом, який Німеччина ще не виплатила Росії у зв'язку з нападом Третього Рейху на СРСР. Ці заяви спровокували бурю обурення не тільки в німецькій, але й у світовій пресі, активізувавши дебати навколо необхідності "Північного потоку-2" як такого.

Крім суто історичного контексту – адже жертвами гітлерівської агресії стали й мільйони українців – діючу німецьку владу звинувачували в лицемірстві. Адже з одного боку, офіційний Берлін вимагає випустити на волю Олексія Навального і обурюється жорстокими розгонами мирних протестів в РФ і масовими порушеннями прав людини.

А з іншого – продовжує спільно з росіянами реалізацію масштабного проекту, який може мати далекосяжні наслідки для всього континенту. Але поки що Меркель і її соратники в цьому питанні виглядають непохитними.

Паралельно розвивається інша історія – адміністрація Джо Байдена намагається налагодити з європейськими партнерами відносини, які серйозно постраждали за часів Дональда Трампа. У кожному виступі, присвяченому зовнішній політиці, Байден повторює тезу про "трансатлантичну єдність" перед лицем загроз з боку Росії і особливо Китаю. Збереження і посилення санкцій, які зривають важливий для Берліна проект – безумовно, не найкращий спосіб налагодити стосунки, очевидно, вважають в Білому домі.

І дійсно, у доповіді Держдепу США для американського Конгресу, поданій 19 лютого, санкційний список щодо "Північного потоку-2" не був розширений, німецькі або інші європейські компанії туди не потрапили. При цьому Конгрес США займає в цьому питанні набагато більш жорстку позицію, вимагаючи посилення і розширення санкцій – в листі главі Держдепу Ентоні Блінкену були згадані 15 суден, що беруть участь у проекті і, отже, підлягають санкціям.

"Вони (критики "Північного проекту-2", - ред.) також заявляють, що, прагнучи зменшити напруженість у відносинах з Німеччиною, США ризикують відштовхнути від себе інших союзників, таких як Україна, Польща і країни Балтії", – пише Bloomberg.

Про офіційні переговори між США і Німеччиною за темою "ПП-2" мало що відомо. Але в ЗМІ періодично просочується інформація про закулісні торги, що нібито мають місце. За інформацією видання Handelsblatt, американці виставили німцям ряд умов, при яких санкції з "Північного потоку-2" можуть бути зняті. Ключова з них – можливість припиняти поставки по новому газопроводу, якщо Росія спробує використовувати їх для тиску на Україну.

Схожу інформацію оприлюднила і Financial Times. У Вашингтоні нібито хочуть, щоб припинення поставок по "ПП-2" у зв'язку з українським фактором було автоматичним, а в Берліні вважають за потрібне розбиратися в кожному випадку окремо. Крім того, FT вказує, що при одному з пропонованих сценаріїв для запуску "Північного потоку-2" Росія повинна буде скорегувати свою внутрішню і зовнішню політику. Така умова, очевидно, є нереальною в осяжній перспективі.

Але і варіант оперативного "перекриття крана" у разі тиску Москви на Київ також не спрацює, говорять опитані РБК-Україна експерти з енергетики. "Я хочу подивитися на механізм припинення споживання газу Німеччиною при мінус 20, коли поставки через Україну будуть зруйновані. У німців є набір ілюзій: вони вважають, що вони настільки потужна економічна країна, а РФ – це їх сировинний придаток", – говорить директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко.

При цьому, за словами експерта, в силовому та інформаційному компоненті Росія, на жаль, значно перевершує Німеччину. Крім того, впевнений Харченко, в лобіюванні "Північного потоку-2" не обійшлося і без корупційного компоненту.

Газопровід не почне роботу відразу після укладання труб (Фото: GettyImages)

У свою чергу, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар зазначив, що вільні потужності української ГТС – близько 90 мільярдів кубів газу на рік, що перевищує заявлену проектну потужність "ПП-2" – 55 млрд кубометрів.

"На доказ своїх намірів німці могли б перекрити вже діючий "Північний потік" після початку російської агресії. Але на це жодних навіть натяків не було. На всі ці розмови про можливе перекриття "Північного потоку-2" у зв'язку з Україною не можна вестися в жодному разі", – сказав РБК-Україна Гончар.

Обійтися без України

Поки неясно, чи вдасться російсько-німецькому тандему подолати опір США та інших противників "ПП-2" і довести проект до кінця. "Шанси добудувати "Північний потік-2" мінімальні, якщо адміністрація Байдена дотримуватиметься жорсткої лінії", – впевнений директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Багато залежить, звичайно, і від німецької сторони. Отруєння і подальше ув'язнення Олексія Навального не змінило позицію офіційного Берліна щодо газопроводу. Але у вересні влада в країні може змінитися за підсумками виборів в Бундестаг. Якщо до складу правлячої коаліції увійде Партія зелених, то на проекті напевно буде поставлений хрест – "зелені" виступають одними з найбільш затятих опонентів "Північного потоку-2".

З укладанням останнього метра труби робота над газопроводом не закінчується. Потрібно буде пройти через безліч юридичних процедур для того, щоб заповнити її газом. "Судячи з усього, зусилля РФ зосереджені на одній з двох ниток газопроводу, щоб будь-якою ціною її добудувати в найближчі місяці. А далі говорити: все, це перемога, ми перемогли американські санкції і т. д., буде великий пропагандистський шум", – сказав виданню Михайло Гончар.

І в такому випадку Росія буде просувати тезу про те, що фізично трубопровід вже побудований, а отже, навіщо ж відмовлятися від його використання. Хоча варіант, що труби "Північного потоку-2" назавжди залишаться порожніми, в останні тижні часто обговорюється в німецьких ЗМІ.

На думку Олександра Харченка, "ПП-2" все ж не вдасться добудувати через санкції. "Протягом 3-5 років до цього проекту не повернуться, а чи повернуться після цього – дуже складно прогнозувати", – вважає він.

Якщо ж запуск газопроводу відбудеться, це в будь-якому випадку – небажаний сценарій для України. При цьому оцінки можливих втрат відрізняються.

"Зупинити "Північний потік-2" – це, без перебільшення, питання життя і смерті для наших громадян. Ні, Україна не зможе "жити з цим" і обійтися без жертв", – написав у своєму Facebook глава "Нафтогазу" Андрій Коболєв.

У 2020 році "Газпром" прокачав через українську ГТС 55,8 млрд кубів газу – на 30% менше, ніж у 2019 році – найнижчий обсяг транзиту через Україну за останні 30 років. А в 2021-2024 роках, згідно з чинним договором, заброньований щорічний обсяг транзиту становить лише 40 млрд кубів. Таким чином, можливості української ГТС будуть використовуватися менше ніж на третину.

Втім, на думку Володимира Омельченка, катастрофою для України запуск "Північного потоку-2" не стане. "Повністю відмовитися від української ГТС Росія не зможе, вона буде використовуватися в якості балансуючих потужностей при пікових режимах, ремонтних роботах або аварійних ситуаціях. Без української ГТС РФ не зможе забезпечити виконання в повному обсязі своїх експортних контрактів", – підкреслив експерт.

Фото: nord-stream2.com

А на думку Михайла Гончара, повноцінний старт "Північного потоку-2" навпаки, призведе до обнулення транзиту через Україну, навіть до кінця діючого контракту. "Буде задіяна умовна чверть або навіть менше потужностей нашої ГТС. Вона з суб'єкта господарювання, який генерує доходи, перетвориться на збиткову", – прогнозує експерт. А використання підземних газосховищ не компенсує втрат від відсутності транзиту.

Більш того, Гончар навіть приводить можливий сценарій того, як РФ зможе виправдати свою відмову від транзиту через Україну. "Десь "випадково" на російській ділянці газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" відбувається аварія, її ліквідують, досліджують трубу і роблять висновок, що труба зношена, її треба виводити з експлуатації, тобто весь маршрут", – сказав Гончар.

Подібний прийом росіянами міг бути використаний у 2006 році. Тоді литовський нафтопереробний завод Mazeikiu nafta був проданий польській компанії, а не російським, які теж претендували на цей об'єкт. Незабаром на російському відрізку нафтопроводу "Дружба" трапилася аварія, як вважали в Литві, – невипадкова. У кінцевому рахунку, ремонт частини труби росіяни визнали нераціональним, і поставки по північній гілці "Дружби", за якою завод Mazeikiu nafta отримував нафту, так і не були відновлені.

В будь-якому випадку, припинення транзиту російського газу завдасть удару по вже напрацьованій схемі "віртуального реверсу", яка змогла замінити Україні пряму покупку газу в "Газпрому".

"Північний потік-2" для Москви став одним з найважливіших іміджевих та геополітичних проектів, як і виключення України з транзитного ланцюжка поставок газу в Європу. Тому заморозка цього проекту – безумовно, стратегічне національне завдання України. Але його рішення вже більше залежить від Вашингтона, а не від Києва.