Й.Вінський: "Колосальна недоплата зарплат - ключова економічна і соціальна проблема України"
РБК-Україна: Йосип Вікентійович, в програмі партії «Народна влада» сказано, що низька зарплата є ключовою економічною і соціальною проблемою України. У чому саме полягає гострота цієї проблеми?
Йосип Вінський: Я твердо переконаний, що низька зарплата є ключовою соціальною та економічною проблемою України. На жаль, в Україні панує люта даність: навіть якщо людина працює, і працює багато, то заробити більше, ніж на покриття своїх мінімальних потреб, не может.Часто зайнятість найманого працівника не гарантує йому і прожиткового мінімуму.
Працюючі бідняки - це наша українська безглуздість! Навіть на тлі наших сусідів ми виглядаємо набагато гірше. Зарплата вчителя у Росії втричі більша, ніж у України, медик в Польщі отримує в чотири рази більше за нашого, а порівнювати українське становище в сфері оплати праці зі старими країнами Євросоюзу я навіть не беруся. Між нами - прірва. І це знущання - несправедливе, неприйнятне і згубний - для людей і держави в цілому.
В Україні одна з найнижчих у Європі частка зарплати в структурі ВВП, в Україні - одна з найнижчих середніх зарплат в Європі, в України - одна з найменших в Європі мінімальних зарплат. Найманим працівникам в Україну нахабно недоплачують. Це факт. Сформоване положення необхідно змінити.
Повинен різко змінитися розподіл національного багатства на користь найманих працівників, в рази повинна вирости середня зарплата, мінімальна зарплата повинна відповідати реальним цінам. Така наша стратегія в цьому питанні.
РБК-Україна: Що є найбільш виразним індикатором соціальних диспропорцій в Україну?
Й.В.: Безумовно, ціни. Вони у нас повсюдно майже європейські. А за цінами на деякі товари ми вийшли в європейські лідери. Було б логічно і справедливо, щоб і зарплати у нас були на рівні Варшави, Праги, Будапешта, Братислави. Не кажу вже про Мюнхен або Осло. Але куди там! Вони у нас - африканські.
Що ж виходить? Тримати ціни декретами країна не може - ми відкрили кордони, вступили до СОТ, 60% продуктів і товарів імпортуємо, отже, їх вартість визначається в значній мірі за межами України. Що робити? Рішення дуже просте. Якщо ми не можемо знизити ціни, тому що залежні від імпорту, то давайте піднімати до європейського рівня зарплати.
Чинна влада повинна оголосити і забезпечити реальну динаміку підвищення зарплати в країні, з визначеними щодо кожного наступного року показниками, і задекларувати гарантований рівень оплати праці по роках, скажімо, до 2021 р. І якщо у нас середня зарплата в 2010 го. була на рівні 175 євро, то через 10 років вона повинна вийти мінімум на рівень Польщі (в якій середня зарплата на сьогоднішній день складає 1200 євро), через рік повинна зрівнятися з Білоруссю, через два з Росією.
І ще одне. Щоб не було «розводок», виключно важлива прив'язка контрольних показників зарплати до світових валют. Довіри до гривні громадян позбавили: за 10 років обігу вона знецінилася в 10 разів. Тому зарплати краще розраховувати в еквіваленті євро - за її здоров'ям, щоб там не сталося, пильно спостерігають 17 країн єврозони.
РБК-Україна: Ще, напевно, суспільство має віддавати собі звіт щодо справжніх обсягів грошей, які не доходять до трудящих.
Й.В.: Сума недоплати найманим працівникам і пенсіонерам і вражає і обурює. Фахівці підрахували: кожна така недоплата становить майже 400 млрд грн або більше 20 тис. грн на одного середньостатистичного працівника. Для мільйонів людей ця недоплата значно перевищує офіційну зарплату або пенсію.
Однак повернемося до вихідного тезису. Якщо кудись щорічно зникає 400 млрд грн, це означає тільки одне - вони знаходять собі притулок в чиїхось кишенях. Ось звідки пухнуть офшорні рахунки, звідки мода придбавати власні футбольні клуби, власні яхти і літаки, звідки на сотнях гектарів заміських наділів нуворишів ростуть палаци. Капіталістам вже не вистачає уяви, куди розміщувати свої шалені бариші.
Кошти, які повинні стати зарплатою людей, присвоюються в космічних масштабах. Як наслідок, за оцінкою журналу «Фокус» сукупний статок 200 найбагатших сімей в Україні перевищило 750 млрд грн - майже три бюджети Україні!
У будь-якій європейській країні всякий ріст її багатства веде до підвищення зарплат і пенсій, поліпшення позицій держави на міжнародній арені. Україну ж така тенденція явно обходить стороною. У нас якраз все навпаки - український народ катастрофічно убожіє.
Ми повинні зрозуміти ключову тезу. Основне багатство в Україну постачається за рахунок чотирьох чинників: привласнення державного майна, несплати податків, завищення цін на товари і послуги і колосальної недоплати заробітку найманим працівникам. А в останні роки саме недоплата зарплати стала основним ресурсом збагачення вузького прошарку українських олігархів.
Внаслідок цілеспрямованої політики «низької заробітної плати», роками реалізується в Україні, ми і отримали її найнижчий рівень у Європі. Звідси згортання споживчого попиту, зменшення купівельної спроможності населення, звуження ринків товарів і послуг. Політика «низької заробітної плати» веде Україну в глухий кут.
Хочу нагадати, що найперший обов'язок держави - викликати у громадян два взаємозалежних почуття: захищеності і справедливості. Ні те, ні інше без гідної оплати праці неможливо. Потужна соціальна політика відповідальної за свій народ влади - це, перш за все, створення робочих місць з високим рівнем оплати праці.
А щодо справедливості... Вона, перш за все, полягає у визнанні й практичному затвердження суспільної практики, згідно з якою розрив у достатку найбідніших верств населення і заможних кіл розрізняється не більше ніж 1:6. У країнах Євросоюзу це 1:5,7, а в Україну 1:30, ще більше в українському селі - 1:50. Саме через політику «низької заробітної плати» і формуються надприбутки олігархів, саме тому на сьогоднішній день 70% українців не бачать ніякої можливості поліпшити свій матеріальний стан.
РБК-Україна: Хто ж так наполегливо перешкоджає нам бути європейцями?
Й.В.: В України роботодавців, власне, двоє - бізнес і держава. І ставлення до людини праці в обох однаково паскудне. Лікарю і гірникові недоплачують обидва. Як і вчителю - в приватному коледжі або в загальноосвітній школі.
І, тим не менш, зміни повинні розпочатися з держсектора. Держполітика у сфері зарплати в Україні має бути переглянута - швидко і корінним чином.
По-друге, саме держава повинна дати суспільству чітку відповідь щодо змін існуючих пропорцій не на словах, а на ділі. Зарплата бюджетників та працівників державних підприємств повинна зрости в два рази вже зараз!
І, по-третє, уряд повинен продемонструвати, що першим запускає процес зміни ситуації на краще. А потім має бути жорстка вимога до бізнесу: платити в рази більше і платити легально. Багаті самі ніколи не поділяться з бідними. Тому повинен бути жорсткий економічний і адміністративний прес до всіх хто хоче і далі наживатися на недоплаті своїм співробітникам.
РБК-Україна: Припустимо, ми повірили в щирі наміри влади про поетапне підвищення зарплати. Які тут проміжні камені спотикання?
І.В.: Почати б із того, що ми не знаємо розміру реальних зарплат у країні (крім бюджетників та працівників держпідприємств). За оцінками фахівців, в тіні в Україні перебуває до 50% ВВП, а майже половину зарплат працівники отримують у конвертах, виведених з оподаткування. До речі, саме зарплати в конвертах формують бідний бюджет, визначаючи низькі пенсії і зарплати. Але потрібно чесно визнати, що бізнес у тінь загнала сама держава, зобов'язавши платити більше третини від розміру зарплат до Пенсійного фонду.
Як на мене, якщо ми хочемо вивести зарплату з тіні, необхідно взагалі скасувати нарахування на зарплату. Платити соціальні платежі повинні самі наймані працівники. Соціальні відрахування в процентному відношенні повинні бути значно зменшені, але платити повинні всі з повною зарплати або доходу.
РБК-Україна: Ми часто чуємо від чиновників і бізнесменів, що підняти зарплату немає можливості. Чи так це?
Й.В.: Всі ці розмови - від лукавого. Платити великі в рази зарплати можна і потрібно. Але цього повинні хотіти чиновники. І до цього повинні бути примушені власники підприємств.
Можу послатися на власний досвід. Я міністром транспорту та зв'язку України відпрацював повний 2008 р. Нагадаємо, що в останній квартал вже була економічна криза. Так ось, при мені, за рік, зарплата по підприємствах Мінтрансу виросла в середньому на 35%, а на ДП «Укрпошта», де працюють більше 100 тис. працівників, - майже на 70%. Відповідно зросли і відрахування до Пенсійного фонду.
Чому так в 2008 р. не зробили все? Тому що не хотіли думати про людей, а думали тільки про свої власні кишені. Тому я за жорсткі заходи! Навіть за в'язницю для тих, хто платить зарплату в конвертах! Тому я за негайне введення індикативних зарплат. Тому я за сплату соціальних внесків з усіх доходів (зарплат, дивідендів, відсотків, роялті і т.д.), але в меншому відсотковому розмірі.
І хочу вам відповідально заявити - така реформа зарплати буде саме тією реформою, яку підтримають всі - за винятком затятих глитаїв. Підвищення зарплати - це популярна реформа, і в уряду насправді немає ніяких чесних причин її не здійснити.
РБК-Україна: То чому її не впроваджують?
Й.В.: Я вже говорив: в Україні реалізується інша політика, т. зв. політика низьких зарплат. Вона здійснюється в інтересах кланового капіталу, потужних промислово-фінансових груп. Європейської оплати праці нам ніхто не подарує. Наймані працівники повинні всього домогтися самостійно, всіма доступними засобами. Згадайте, як це робили робітники в Європі (і роблять до цих пір).
РБК-Україна: Так що ж з цим усім робити людям? Чи не час народу поговорити зі своєю прислугою, як і належить господарю?
Й.В.: Перше, що важливо зрозуміти: порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих.
Друге, що важливо: наймані працівники повинні перестати піддаватися політичним розлучень (на НАТО, російська мова і т.д.). А замість повинні чітко усвідомити, що боротьба за зростання зарплати - це боротьба за себе, за своїх дітей, своїх матерів і батьків. Гідна зарплата - це ключовий економічний інтерес кожного працівника.
І третє. Безперечно - щоб найманим працівникам краще платили, за це необхідно боротися. Працівники, які себе поважають, повинні створити добре організовану, сильну, агресивну, дієву народну ініціативу «Ні - політиці низьких зарплат!». В Україні має з'явитися реальний робітничий рух і нові профспілки.
РБК-Україна: На початку квітня прозвучала заява виконавчого директора МВФ Домініка Стросс-Кана, який визнав, що неоліберальні догмати «Вашингтонського консенсусу» нежиттєздатні, помилкові і навіть шкідливі. «Тому, - продовжив далі Д.Стросс-Кан, - у довгостроковій перспективі сталий розвиток асоціюється у нас з більш справедливим розподілом доходів». А кілька місяців тому в телепрограмі Ви чи не тими ж словами таврували неоліберальну ідеологію.
Й.В.: Неоліберальна економічна модель зазнає краху по всьому світу. У рамках цієї моделі виходу зі світової кризи немає. Це розуміють всі, але цього, на жаль, не розуміє українська еліта, яка живе в цьому неоліберальному «задзеркаллі».
Я - соціаліст. І твердо переконаний, що у нас є одна розумна альтернатива - різка соціалізація суспільного життя, радикальне посилення можливостей кожної людини на основі свободи, справедливості та солідарності.
Спілкувався Олександр Саква
