ru ua

Річниця Євромайдану: Революція померла? Хай живе революція!

Річниця Євромайдану: Революція померла? Хай живе революція!
Автор: RBC.UA
У річницю подій Євромайдану сентенція Гегеля про те, що всі великі всесвітньо-історичні події повторюються двічі, набуває в Україні якусь знущальну актуальність і безмежну драматичність...

Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна

У річницю подій Євромайдану сентенція Гегеля про те, що всі великі всесвітньо-історичні події повторюються двічі, набуває в Україні якусь знущальну актуальність і безмежну драматичність. Більше того, якщо відкинути пораду Володимира Винниченка і все ж почитати українську історію "без брому", легко помітити, що ми, українці - нація, що танцює на граблях, здатні повторити що завгодно і скільки завгодно разів. Саме тому немає нічого дивного в тому, що наша історія, власне, і визначається діалектикою фарсу і трагедії.

Те, що починалося рік тому з легкої фрази, недбало кинутої у соцмережі: "поп'ємо чайку під парасольками", через три місяці стало кривавою трагедією "Небесної сотні", а тепер зусиллями нинішньої влади повільно, але впевнено перетворюється у відвертий і цинічний фарс зі знайомим до болю і мерехтіння в очах помаранчевим відтінком: "ті ж на манежі" і "свій до свого по своє". Самозамилування, закордонні гастролі, пустопорожня балаканина, популізм, демагогія, непотизм, симонія, внутрішньовидова боротьба за посади і синекури, а головне - відверте небажання змінювати що-небудь, крім табличок на дверях кабінетів...

І все це на тлі війни і катастрофічного падіння рівня життя більшої частини населення України. При таких вихідних умовах і при збереженні таких тенденцій трагедія неминуча вже в найближчому майбутньому, а слова німецького філософа сьогодні звучать як зловісне приречення.

Саме тому багато активних учасників Євромайдана, зустрічаючи цю річницю, на щастя, без януковичів, захарченків і пшонок, але на нещастя без діючої угоди про асоціацію України з ЄС в частині зони вільної торгівлі, без Криму та частини Донбасу, а головне - без будь-яких навіть віддалених натяків на готовність влади робити реальні кроки в напрямку реформ, сповнені швидше "помаранчевого", ніж райдужного настрою.

Тим не менш, не варто впадати ані в зневіру, ані тим більше у відчай. Життя триває, а життя, як відомо, - це боротьба, тому досі відкритим залишається відповідь на питання: "Чим же все-таки були насправді події Євромайдану: "революцією гідності" мільйонів українців або банальним "палацовим переворотом" купки зажерливих товстосумів-корупціонерів?

Безумовно, люди, що дорвалися на хвилі народного гніву до влади, хотіли б поставити крапку в революційному прагненні мас до радикальних змін відразу ж після повалення кримінального режиму Віктора Януковича і його сім'ї. Благо досвід у таких справах багато хто з нинішніх "революціонерів і реформаторів" вже мають. Свого часу такою жирною крапкою в історії "Помаранчевої революції" стало "чаювання" Юрія Луценка та Рината Ахметова в донецькому офісі останнього, що ознаменувало кінець "народної революції" та її остаточну фіксацію елітою на стадії "палацового перевороту".

Між тим, нинішнім "революціонера і реформаторам", що намагаються за допомогою "нових осіб і політичних проектів" зафіксувати революційний рух мас на етапі "палацового перевороту", слід знати, що революції можуть не тільки закінчитися, але й починатися "чаюванням".

Як тут не згадати "Бостонське чаювання". На відміну від чаювання донецького воно стало не кінцем, а початком американської революції, яку спровокувало небажання англійської еліти, наївно яка вважає, що американці протестують виключно проти високих цін на чай, зрозуміти справжні причини, що призвели до подій, які розігралися у Бостонському порту.

Щось схоже відбувається зараз в українському суспільстві: "нова" влада принципово не бажає зрозуміти, що люди вийшли на Євромайдан зовсім не для того, щоб замість сина Януковича в парламенті сидів син Порошенка. Влада не бажає помічати і розуміти причини, що призвели до Євромайдану, а тому всупереч заявам "нових осіб": "Нам не потрібен третій Майдан", українська революція неминуче триватиме доти, доки не закінчиться або своєю перемогою і модернізацією України, або зникненням української держави як такої, бо в нинішньому вигляді вона не життєздатна.

Загалом, фраза Мустафи Найєма: "поп'ємо чайку під парасольками", на відміну від її автора, приречена залишитися в історії, поряд із сакраментально-епохальними: "жереб кинуто" і "Рубікон пройдено". І "новим обличчям" зовсім скоро доведеться визначитися, на якому саме березі Рубікону вони бажають перебувати.