Глава "Укроборонпрому": В Україні не залишилося боєприпасної галузі, треба створювати з початку

Державний концерн "Укроборонпром" знаходиться на порозі великих змін. Одна з ключових компаній в сфері ОПК за останні роки обросла шлейфом корупційних скандалів. Але її керівництво стверджує, що мета реформи не просто "зміна токсичної вивіски".

Мовляв, концерну потрібна реальна трансформація, щоб оборонні підприємства стали конкурентними гравцями на світовому ринку. Детальніше – в інтерв'ю в. о. генерального директора "Укроборонпрому" Ігоря Фоменка для РБК-Україна.

– Реформа "Укроборонпрому". Коли і з чого вона розпочнеться?

– Трансформація повинна привести до того, що це будуть корпоратизовані підприємства з державною формою власності. Вони зможуть на рівних з іншими постачальниками брати участь у тендерах для потреб армії через Prozorro. Наше завдання – зробити цей державний бізнес конкурентоспроможним.

В периметрі "Укроборонпрому" знаходяться 116 підприємств. Якщо говорити про Державне оборонне замовлення (ДОЗ), то ми складаємо тільки 36% від загального обсягу закупівель, ще 10% припадає на імпорт, решта – приватні компанії.

Тобто реформа "Укроборонпрому" не дорівнює реформі оборонно-промислового комплексу України. Ми розробили своє бачення і з квітня місяця проводили консультації, відправляли матеріали на ознайомлення в Офіс президента, Кабінет міністрів, РНБО, всім зацікавленим.

У липні повний пакет документів, кілограмів десять, ми передали Кабінету міністрів. Один з основних етапів цієї трансформації – це створення законодавчої бази.

Є група народних депутатів, серед них Ігор Копитін, Давид Арахамія, Олександр Завітневич, які брали участь у розробці законопроекту №3822 "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". З липня він перебуває у профільному комітеті Верховної ради.

Прийняття цього закону дозволить запустити процес корпоратизації – переведення державного підприємства у форму акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в залежності від масштабів.

Ми пропонуємо створити шість холдингів і об'єднати в них підприємства "Укроборонпрому".

– За якими напрямами?

– Бронетанкові, радарні системи, морські системи, високоточне озброєння, боєприпаси і спецхімія, авіаремонтні підприємства. Ми пропонуємо об'єднати підприємства за галузевою ознакою, для того, щоб у рамках цих холдингів вони могли самостійно виконувати свої завдання і бути самодостатніми гравцями на зовнішньому ринку. Над ними буде керуюча компанія з умовною назвою "Оборонні системи України".

З липня проект відповідного закону №3822 перебуває у профільному комітеті Верховної ради. Зараз, здається, це вже 77 його версія, але, на жаль, він досі не поданий на розгляд парламенту. Нам важко пояснити, чому так відбувається. У липні було створено Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, основне завдання якого – формування політики ОПК. Ми туди всі напрацювання передали, але процес затягується.

Зараз кожен день затримки ускладнює трансформаційні процеси в майбутньому. Ми розраховували, що в лютому цей законопроект буде прийнятий і через рік-півтора ми вже зможемо говорити про створення холдингів, і підприємства почнуть розвиватися за зовсім іншими правилами гри.

Повинна з'явитися Стратегія розвитку ОПК – правила гри, куди взагалі Україна рухається з цієї точки зору. Другий момент – повинні прийняти політику власності, де буде чітко написано, для чого потрібен "Укроборонпром", яке його основне завдання. Якщо це забезпечення потреб сил безпеки і оборони, тоді в цьому периметрі не повинно бути підприємств, які не виконують ДОЗ.

Наприклад, той же "Антонов" до останнього часу не був задіяний у виконанні ДОЗ. Хоча зараз повинен бути укладений контракт на три літака для Міноборони. Але якщо підприємство не працює для цих цілей на постійній основі, його потрібно вивести з периметра "Укроборонпрому".

– Таких багато?

– Наприклад, "Івченко-Прогрес", який займається розробкою і ремонтом двигунів для авіапромисловості. Вони працюють в основному для "Антонова" і на експорт, у ДОЗі вони не задіяні. На озброєнні нашої армії стоїть лінійка літаків АН, їх ремонт виконує Завод 410 цивільної авіації, "Івченко-Прогрес" і "Антонов" задіяні в цих роботах як субпідрядники.

Вони повинні розвиватися окремим порядком. У світі не люблять фінансувати чужий оборонно-промисловий комплекс. Якщо підприємство знаходиться в периметрі "Укроборонпрому", то йому складно залучити тривалий кредитний ресурс під свій розвиток. Є обмеження, у багатьох банків написано "не фінансуємо підприємства, пов'язані з ОПК", і в цьому є логіка.

В результаті трансформації в "Укроборонпромі" повинні залишитися 65 підприємств. З 116 підприємств, які входять до складу концерну, 17 – не ведуть економічної діяльності, і вже є рішення наглядової ради передати їх Фонду держмайна. Він виставить їх на продаж, знайдеться нормальний приватний інвестор, який дасть їм друге дихання. Завдання просто ліквідувати ці підприємства немає.

Є ряд підприємств, які потрібно вивести за рамки майбутньої компанії "Оборонні системи України". Зараз йде обговорення шести: "Антонов", "Івченко-Прогрес", Харківський машинобудівний завод "ФЕД", Харківське агрегатне конструкторське бюро, Харківське державне авіаційне виробниче підприємство і Завод 410 цивільної авіації. Все це навколо "Антонова", вони пов'язані своїм циклом і повинні розвиватися в окремому напрямку авіабудування.

Є так звана друга хвиля приватизації, по ній повинні прийняти рішення наглядова рада або РНБО. Це підприємства, які задіяні в оборонному замовленні, але не в значному обсязі. Вони могли б розвиватися з залученням приватного капіталу. Ми б хотіли, щоб гроші, які за них виручить Фонд держмайна, пішли на розвиток тих 65 підприємств, які залишаються в сфері ОПК.

– У "Укроборонпрому" склався досить токсичний імідж в силу низки скандалів. Звучать репліки з боку Мінстратегпрому, що реформа концерну це лише спроба змінити вивіску.

– Негативний шлейф у "Укроборонпрому" дійсно є, ніхто цього не заперечує. Але за останній рік почала змінюватися ситуація в цьому напрямку?

– З точки зору обивателя?

– Так.

– Він майже не бачить і не чує про те, що тут відбувається.

– За останній рік не було жодного кримінального провадження, жодного корупційного діяння керівництвом "Укроборонпрому". Все йде від голови. Зайшов пан Абромавичус і сказав: ось наші базові принципи – ми не крадемо, живемо чесно, працюємо на державу.

Коли півтора місяці тому мене призначили виконуючим обов'язки, то перше, що ми зробили з командою, зібралися і домовилися про правила гри. Якщо ми тут знаходимося, то наше завдання працювати на державу.

– Вам пропонували хабарі?

– Так.

– Хто, якщо не секрет, і в яких сумах?

– Мільйони.

– Гривень?

– Почнемо з гривень.

– Давно це було?

– В тому числі недавно.

– Ми не бачили спецоперації НАБУ або СБУ по затриманням цих зловмисників.

– Не бачили. Я сказав: зробимо вигляд, що це поганий жарт, і попередив, що якщо це ще раз станеться, то однозначно будуть залучені правоохоронні органи.

– Зрозуміло, що конкретику ви не будете розкривати, але, загалом, чого хочуть?

– Розставити людей з корупційними мотивами на деяких підприємствах "Укроборонпрому".

– Нещодавно була заява концерну на адресу Мінстратегпрому, що є втручання у вашу роботу, в тому числі спроба поставити людей на певні посади.

– Я не хочу називати прізвища, але можу підтвердити, що від кількох представників Мінстратегпрому були наполегливі побажання щодо заміни керівництва підприємств і фактично всього менеджменту концерну "Укроборонпром".

Нам потрібні сильні люди і я просив, що якщо вони є, то дайте. Але ми проводимо все за процедурою: спочатку людину перевіряє наша служба безпеки і потім поліграф. І коли поліграф показує, що людина за завданням інших осіб хоче прийти на роботу в "Укроборонпром" і у неї корупційна мотивація, то, звичайно, ми таких людей не беремо.

Кожен рік ми проходимо поліграф, в грудні закінчимо чергову перевірку. Всі знають, все керівництво, що в наступному році знову будемо його проходити, і поставлять такі ж питання. Людина добре подумає, а чи треба взагалі влазити у щось, знаючи, що через рік запитають. Достовірність поліграфа більше 90%.

– Ці представники Мінстратегпрому, про яких ви сказали, вони приходять централізовано або від різних груп впливу?

– Різних. Там зараз поки що небагато людей працює, але я б не хотів називати прізвища. Яким чином формувалося міністерство – це питання більше до віце-прем'єра, який собі цих заступників брав. Чи були якісь квоти не знаю. Природно по-старому хотілося керувати всіма процесами в ручному режимі, але час змінився, в нинішніх умовах це вже не працює.

– З міністром Уруським ви часто спілкуєтеся?

– Останній тиждень не спілкувався, а до цього досить часто.

– Я так розумію, що у вас комунікація зайшла в певний глухий кут?

– Так.

– У вас різниться бачення того, як далі потрібно розвиватися?

– Розуміння розвитку ОПК у нас дуже схоже, бо переважну більшість наших ідей було прийнято і, сподіваємося, буде реалізовано.

– Так де ж тоді точка конфлікту? В кадрах?

– Точка конфлікту в тому, що процеси затягнуті, рішень немає.

– Ви ж сказали, що проблема у парламенті, що він не приймає закон.

– Законопроект забрав Мінстратегпром на доопрацювання кілька місяців назад, назад їх версія досі не повернулася. Це серйозно стримує прийняття закону і подальші процеси трансформації. В цілому у нас співпадає бачення кінцевої мети, але є нюанси.

– Хотів ще уточнити. Ви сказали, що керівництво концерну одне одному пообіцяло, що ніяких схем не буде. Загалом в країні ми зараз спостерігаємо, що корупція стала анархічною, горизонтальною. У вас на підприємствах працює понад 60 тисяч людей, як встежити за ними, повертаючись до минулих скандалів?

– Дійсно ця проблема є. Але все йде з голови, ми прийняли рішення – і за цей рік довели це по всій вертикалі концерну. Контракт з керівниками всіх 116 підприємств зараз підписує генеральний директор "Укроборонпрому". З усіма ними я спілкуюся і доношу наші цілі.

Також у нас є функціональні директори, наприклад, по закупівлях, по цій вертикалі йде те ж саме. Закупівлі – це один з напрямків з найвищим корупційним ризиком. Ми говоримо, що все, що не таємно, повинно йти через Prozorro, щоб все було відкрито і публічно.

Потім майже на всіх підприємствах є заступники з безпеки. За останній рік розроблені інструкції та методології, яким чином боротися з витоком інформації, нанесенням шкоди підприємствам, корупційними схемами і так далі. Заступники з безпеки теж проходять співбесіди і поліграф, у них завдання не допускати це все на підприємствах.

– Тобто корупції більше немає в "Укроборонпромі"?

– Звичайно є. Давайте говорити відверто: її неможливо так швидко знищити, на першому етапі ми хочемо її мінімізувати, а потім крок за кроком будемо намагатися її зводити до цифри, близької до нуля.

Більше того, досить багато бізнесменів, які беруть участь у Prozorro, дзвонять і кажуть, що вони здивовані, тому що перестали вимагати хабарі на підприємствах, хоч і не на всіх. Особисто мене ця інформація радує.

– Ви ж проводили аудит роботи своїх попередників, який обсяг корупційних схем був в концерні?

– Не хочу говорити про попередників. Коли я сюди прийшов, то кілька тижнів був волонтером, тобто я придивлявся: а чи правда те, що вони не будуть красти. Адже "Укроборонпром" мав дуже серйозний негативний шлейф, і для мене це були репутаційні ризики в тому числі.

Я сказав, що у мене є базові вимоги: що ніколи не буду брати участь в мутних схемах і крадіжках і щоб все робилося на благо держави. Мені сказали: "чудово, наше бачення повністю співпадає".

Я для себе прийняв внутрішнє рішення, що готовий 2-3 роки попрацювати в держструктурі чесно і на благо держави. Зміняться правила гри – я піду, піду на ринок продавати себе в приватний бізнес. Але повторюся, поки що у нас є розкіш чесно працювати і відповідально. І нас це драйвить.

– Хто приймав рішення про призначення вас в.о. керівника "Укроборонпрому"?

– Указ підписував президент, а віце-прем'єр Олег Семенович Уруський підготував подання, і це було його рішення.

– Справа в тому, що буквально за місяць до вашого призначення в пресі звучала зовсім інша кандидатура на посаду глави "Укроборонпрому".

– Так, це так. Я не був в шорт-листі. У ньому були інші люди.

– Ви не знаєте, чому все змінилося?

– Це питання до того, хто приймав рішення. Не до мене. Для мене це теж було в певній мірі сюрпризом.

– Чому вас призначили в.о., а не повноцінним керівником?

– Тому що кілька місяців тому Конституційний суд, розглядаючи справу про призначення директора НАБУ Ситника, сказав, що президент не має такого права призначати. Тому це була єдина юридична форма призначити мене прямо зараз.

Я з великим відсотком ймовірності думаю, що це скоро зміниться. Не з точки зору призначення мене генеральним директором, а з точки зору того, що моя позиція "відкритого діалогу" не знайшла свою підтримку в деяких кабінетах органів влади. Тому не виключено, що найближчим часом будуть прийняті певні кадрові рішення.

– Ви маєте на увазі, що скоро вас звільнять?

– Я цього не виключаю.

– Вам на це вже натякають?

– Так.

– Це відбудеться до Нового року чи після?

– Я не знаю, це може відбутися на наступному тижні, а може через місяць.

– А коли Зеленський вас призначав, у вас була якась співбесіда з ним?

– Ні. Мені подзвонив віце-прем'єр (Уруський, – ред.) і сказав, що взяв на себе відповідальність за мене, а я сказав, що буду працювати на благо держави. Дійсно, співбесіди з президентом не було. Ми потім зустрічалися, так, але як такої співбесіди за процедурою не було. Тому що це була ініціатива і рішення, по суті, віце-прем'єра.

– Якщо не секрет, то під час спілкування з Зеленським він ставив вам якісь завдання? Можливо, сказав, що ви під його захистом?

– Такого формату спілкування у нас не було. Але я сподіваюся, що воно відбудеться.

– Але ви будете домагатися цієї аудієнції? Особливо з урахуванням ситуації, яка склалася у вас з профільним віце-прем'єром.

– Я б хотів, щоб, як у суді, були вислухані обидві сторони. Щоб будь-яке рішення було виваженим.

– Давайте перейдемо від політичної сфери до інших аспектів вашої роботи. Поясніть, чи виконане Державне оборонне замовлення в цьому році? З цього приводу лунають полярні думки.

– Дивіться, у ДОЗу 14 або 15 замовників: Міноборони, Нацгвардія, СБУ і так далі. Всі контракти, які уклали підприємства "Укроборонпрому", будуть виконані в цьому році. Ми уклали контрактів на близько 10 млрд гривень і з них вже 70% виконали. Нещодавно були якраз зміни до ДОЗ, і ми, згідно з контрактами та умовами, в цьому році всі свої зобов'язання виконаємо.

Якщо говорити про нас, то ми виконаємо ДОЗ на 100% і навіть погасимо борги з 2018 року. Ми в цьому році погасили борги "Укроборонсервіс" з мінометів "Барс", ми погасили борги Львівського бронетанкового заводу, до кінця року ми погасимо борг по восьми одиницям БТР-4 для Нацгвардії і 26 одиниць БМП для Міноборони, які "Укрспецекспорт" забрав у Польщі. Ми хочемо до кінця року вийти "в нуль" перед усіма нашими основними замовниками.

– Перейдемо до конкретних проблем оборонної галузі України. Зокрема, важка ситуація в країні з боєприпасами. Тут позначилася і серія вибухів на артилерійських складах і ситуація із заводом "Артем", який замовив у американської фірми лінію для виробництва великокаліберних снарядів, але так її і не отримав. Ви знаєте про цю проблему?

– Звичайно, знаю. Є американська компанія GreyFox, яка отримала передоплату, але не поставила виробничу лінію. Суд з ними в Стокгольмському арбітражі "Артем" виграв, тепер завдання реалізувати це рішення. Але це не швидка процедура.

Ця ситуація загальмувала подальший розвиток цієї боєприпасної державної цільової програми. Ми дуже розраховуємо, що в грудні буде прийнято політичне рішення – і ми продовжимо роботу по створенню боєприпасної галузі та придбанню необхідного обладнання, нехай і не в таких обсягах.

Це важливо для того, щоб ми через рік-півтора змогли почати серійне виробництво великокаліберних боєприпасів. З нашої точки зору, треба розблокувати платежі і постачання на придбання обладнання, в наступному році створити цю виробничу лінію, придбати дослідно-конструкторські розробки на ці 152-155 мм снаряди і через пару років серійно виробляти їх.

– Враховуючи вибухи на складах і витрати української армії через війну на Донбасі, які снаряди у нас в дефіциті і що необхідно закуповувати?

– Це питання більше до замовника – Міноборони. Ми ж виконавці. Наприклад, Міноборони звертається до наших спецекспортерів, щоб купити патрони 7,62 або 5,45 мм або снаряди 155 мм у такому-то обсязі. І наші спецекспортери шукають це на ринку, купляють і постачають для потреб Міноборони чи інших силових відомств. Сказати, яку кількість, я не зможу.

– А якщо не кількість, а що саме нам необхідно?

– Вся номенклатура, починаючи від патронів. Адже наш єдиний патронний завод залишився на окупованій території в Луганську. На жаль, в Україні не залишилося боєприпасної галузі, її по суті треба створювати з самого початку. Починаючи від дрібних до великих калібрів. Зараз все це купується. Звичайно, використовуються і складські залишки, але серед них є й такі, у яких термін експлуатації закінчується, вони іноді втрачають свої характеристики за час перебування на складах.

– Тобто правильно ми розуміємо, що зараз Україна не виробляє ні патронів, ні боєприпасів?

– Повного циклу виробництва немає.

– І в найближчій перспективі ні один український завод не зможе це організувати?

– Найближчі пару років так точно.

– Останні роки велися розмови про будівництво патронного заводу в Україні. Ця ідея так і залишилася на рівні розмов?

– В рамках підприємств "Укроборонпрому" проектів з виробництва боєприпасів малого калібру немає.

– Напевно, необхідність будувати лінію великокаліберних снарядів не дуже вкладається в логіку мирних переговорів.

– Це зараз так, а що буде через деякий час? Ми ж не говоримо про сценарій зараз. Крім того, відбуваються навчання і є необхідність поповнення складських запасів. Тому, все що можуть виробляти в Україні, треба робити, адже у нас високий і виробничий і науково-технічний потенціал. Наприклад, конструкторське бюро "Луч" – це один із світових лідерів у розробці ракетних систем, високоточної зброї.

– Якщо говорити про те ж КБ "Луч", то на початку року йшлося про те, що були проблеми з його фінансуванням, і всі наші найбільш перспективні розробки – "Нептун" і "Вільха" – зупинилися.

– Вже ні. На початку листопада були внесені зміни в ДОЗ, і зараз йде контрактація на "Нептун" і "Вільху", тому все дуже навіть непогано в цьому напрямку.

– Що у нас ще є з перспективних розробок?

– Наприклад, безпілотник "Сокіл-300", який вже КБ "ЛУч" показав. Це аналог того ж турецького "Байрактара". При наявності фінансування через рік він може бути прийнятий на озброєння. У чому особливість цього "Сокола"? У тому, що КБ "Луч" як розробник високоточних ракетних систем може ідеально адаптувати цей безпілотник під свої розробки. Як на мене, це геніальна ідея, і дай бог, щоб вона була реалізована.

– Віце-прем'єр Уруський говорив, що нібито є плани по виробництву в Україні турецьких "Байрактарів". Ви можете сказати, так чи будемо ми збирати у нас турецькі безпілотники чи ні?

– Станом на сьогодні є спільне підприємство Black Sea Shield. Умовно спільне, так як турецька компанія подарувала 49% "Укрспецекспорту". Один з напрямків роботи цієї компанії – це складальне виробництво. Але для того, щоб це реалізувати, треба виконати декілька завдань.

Це необхідність визначитися з потребою силових відомств України в безпілотниках, з підприємством, яке буде виробляти вузли і агрегати та їх збирати, зі ступенем локалізації і так далі. Станом на сьогодні відповідей на ці запитання немає.

– Тобто навіть приблизно неможливо спрогнозувати, коли буде розпочато виробництво і скільки безпілотників буде?

– Наразі неможливо. Дійсно, існує це підприємство Black Sea Shield, але турецька сторона розглядає можливість 100% власного виробництва на території України. Тому ми зараз чекаємо офіційну позицію від турецької сторони. Вони приймають рішення, а ми заявляємо, що готові брати участь у цьому.

– На вашу думку, що є більш перспективним для військової авіації України: будувати безпілотники або займатися будівництвом, придбанням або модернізацією військових літаків?

– Ми модернізуємо існуючий парк військових літаків. Щоб з нуля створити бойовий літак, необхідно досить добре вивчити це питання. На мою думку, це займе досить великий період часу і досить великий фінансовий ресурс.

– У нас є кому це робити?

– В даний момент, крім "Антонова", я, чесно кажучи, нікого не бачу. А "Антонов" повинен добре продумати і цю задачу вирішити, адже все-таки його специфіка – це військово-транспортна і пасажирська авіація.

Ідея про те, щоб домовитися з іноземною компанією і локалізувати у нас виробництво військової авіації, має право на життя. Але знову-таки тактика війни зараз змінюється, необхідно, щоб була розроблена стратегія розвитку ОПК.

– Вас не залучають до цих питань?

– Залучають. Якщо питати мою думку щодо перспектив авіації, то особисто я більше схиляюся до беспілотників. Це моя думка як фізичної особи (сміється, – ред.).

Тема безпілотної військової техніки – це один з напрямків, який має майбутнє, яким наші оборонні підприємства вже почали займатися. Наприклад, Харківське конструкторське бюро ім. Малишева займається створенням наземних автоматизованих систем. Філософія створення такої продукції буде змінюватися і вже змінюється.

– Вона вже змінюється у всьому світі, а в Україні зазвичай запізнюється на 15-20 років. Хотілося б якось змінити цю тенденцію.

– Я б не сказав. Наведу в приклад КБ "Луч" – лідер в світовому аспекті, або Ніжинський завод "Прогрес", який розробляє керовані снаряди, або Миколаївський "Центр кораблебудування", який розробляє суперсучасні проекти військових кораблів.

– Але робить це не для нас, а для інших держав.

– Зате вони не втрачають компетенції.

– Ви згадали модернізацію українського авіаційного парку і в зв'язку з цим я б хотів поставити питання про катастрофу АН-26, яка трапилася два місяці тому. Адже ремонт і модернізацію саме цього літака робили на підприємствах "Укроборонпрому", а однією з причин падіння були, в тому числі, і технічні проблеми борту. Можливо, ви провели розслідування і виявили проблеми при ремонті АН-26?

– Слід зазначити, що "Мотор Січ", яка ремонтувала двигун літака, не входить в периметр "Укроборонпрому", а 410-й завод цивільної авіації, який займався планером і авіонікою, ми без сумніву перевірили відразу ж після трагедії. Були проведені внутрішні розслідування, були зроблені певні висновки щодо технологічних процесів.

– Ви маєте на увазі, що змінили якісь технологічні процеси або були звільнені люди, які допустили порушення?

– Ми не знайшли порушень на 410-му заводі. За результатами внутрішніх службових розслідувань не було виявлено порушень з боку процесів і працівників цього заводу.

– Ще одне питання по авіації. В України є другий зразок найбільшого літака в світі "Мрія", який стоїть на заводі "Антонов". Що зараз з ним? Чи є у України можливості і сенс його добудовувати?

– Він починав будуватися в 80-х роках. Ось, наприклад, АН-74 зараз вже треба перепроектувати, так як була велика його залежність від деяких російських комплектуючих. Відповідно, якщо говорити про "Мрію", то її треба всю повністю перепроектувати, тому що там всі технологічні рішення 80-х років. Скільки це коштує грошей? Думаю, що дуже багато. Окупиться цей літак коли-небудь? Не впевнений.

Якщо таке завдання буде поставлено, то я впевнений, що "Антонов" в змозі його виконати, але давайте згадаємо, що СРСР будував цей літак з однією метою – перевезення "Буранів" – і тоді гроші і терміни окупності не враховувалися. Тому, швидше за все, це вже музейний експонат. Він навіть не має цільної форми, це напівфабрикат.

– Зараз обговорюється можливе замовлення Міноборони на виготовлення трьох АН-178 для української армії. Наскільки я розумію, рішення ще не прийнято?

– Вся підготовча робота вже виконана і ми розраховуємо, що наступного тижня вже буде постанова Кабміну, так як це виготовлення під держгарантії. Відразу після цього почнеться контрактація. Ми дуже сподіваємося в цьому році законтрактувати ці три літаки.

– Ви сказали, що ми імпортуємо боєприпаси. А що ще у нас є з імпортних позицій?

– Все, що необхідно силам безпеки та оборони, але не виробляється на території України, ми купуємо. Наприклад, снайперські гвинтівки, деяку хімічну продукцію. Досить багато ми купуємо по імпорту, близько 10% від загального ДОЗу.

– Зараз розгортається скандал із закупівлею в Чехії самохідних гаубиць "Дана 2". Як ви думаєте, вони потрібні Україні?

– Дивіться, йдуть паралельно два процеси. Один – це створення української самохідної артилерійської установки "Богдана"...

– Кажуть, що це чистий піар-проект.

– Не зовсім. Там дійсно виконаний досить великий обсяг роботи і є сподівання, що в наступному році пройдуть вже попередні випробування цієї гармати. Якщо вони покажуть результат, то через 2-3 роки може бути вже серійне виробництво "Богдани". Її розробляє Краматорський завод машинобудування.

Що стосується чеської "Дани", то це ніяка не стара, "беушна" техніка. Це нова модернізована артсистема, яка стоїть на озброєнні багатьох країн, зокрема Чехії та Польщі. Навіть в Україні вона є, але перша версія ще 70-х років.

Зараз у нас є необхідність у поповненні парку таких артсистем, тому Генштаб сформував свою пропозицію і цей контракт "Укрспецекспорт" уклав ще в 2018 році на більш ніж 60 одиниць. Зараз же мова йде про закупівлю 20 одиниць, але ціна при цьому не змінилася.

Прямо зараз представники "Укрспецекспорту" знаходяться на чеському заводі і контролюють процес виготовлення. Якщо Генштаб, Міноборони і профільний комітет Верховної ради приймуть рішення і підтвердять доцільність цієї закупівлі, то тоді в наступному році почнуться поставки.

– Якщо повернутися до скандалу з Гладковським, то багато в чому він був пов'язаний з тим, що на заводи "Укроборонпрому" за завищеними цінами постачалися контрабандним шляхом дефіцитні деталі з країни-агресора Росії. Чи вирішена проблема з цими дефіцитними запчастинами, адже Україна не може їх виробляти і просто змушена їх десь брати? Вибачте за пряме запитання, але механізм їх поставок зараз залишився той же?

– Є програма імпортозаміщення, якою деякі підприємства активно займаються з 2014 року. Тобто те, що можна виробляти на території України, виробляється. На жаль, не всі підприємства мають достатній фінансовий ресурс, щоб це зробити дуже швидко, але, наприклад, в авваремонті, напевно, вже локалізовано більше 50% виробництв необхідних вузлів та агрегатів.

По-друге, ми, наскільки це можливо, пішли від прямих закупівель цих запчастин і оголошуємо тендери через Prozorro. В технічному завданні ми пишемо, що така деталь повинна відповідати таким характеристикам і не повинно бути прямого постачання її з території Росії. Ми російські компанії в Prozorro не запускаємо.

– Мова про прямі постачання, а якщо вони не прямі?

– У нас має бути повний пакет документів, що бере участь саме українська компанія. Наприклад, виробництво деяких виробів освоїли виробники країн Східної Європи. Нам важливо, щоб була чесна, відкрита процедура і ця деталь відповідала всім параметрам.

– "Оптимумспецдеталь" теж була українська, але возила деталі контрабандою з Росії. Коли цю фірму прикрили, то почали лунати заяви, що тепер в України з'являться проблеми з військовою технікою. Питання в тому, чи вирішена зараз ця проблема?

– У якійсь мірі ця проблема ще залишилася. Але дуже багато зроблено і в плані імпортозаміщення по локалізації виробництв.

– Проблема була ще й у тому, що, крім контрабандних деталей, на українські заводи за завищеними цінами поставлявся фактично металобрухт, якісь списані запчастини, вузли, що не працюють, які потім встановлювали на ті ж БТР.

– Ні, зараз такого вже немає. Тому що є, по-перше, відкрита процедура закупівель, чітко прописане технічне завдання. Приміром, Житомирський бронетанковий завод ремонтує БМП, але у нас не було для них гусениць. Україна їх просто не виробляла. Але в цьому році ми вже запустили в Харкові їх серійне виробництво на заводі ім. Малишева.

– Наслідки цього скандалу Свинарчуків-Гладковських на "Укроборонпромі" вже вдалося подолати? Я маю на увазі, вертикально інтегровані корупційні зв'язки.

– Ми намагаємося ламати всі корупційні зв'язки. Ми дійсно "ламали" багатьох фахівців на оборонних заводах, змушуючи їх працювати через систему Prozorro.

– Тобто нових корупційних схем на "Укроборонпромі" не з'явилося?

– Поки що ні.

– Ми з вами говорили про те, що Україна купує за кордоном, а могли б ви розповісти про те, що ми продаємо? Що з нашої військової продукції користується найбільшою популярністю серед іноземних контрагентів?

– Це ракетні системи "Скіф", "Стугна" і "Корсар", які користуються великою популярністю. Популярні наші послуги з ремонту, наприклад, конотопський завод "Авіакон" вперше отримав контракт з агентством НАТО і взяв зараз два вертольоти в ремонт. Це відкриває великий ринок ремонту вертолітної техніки, яку експлуатують ЄС, США та інші країни. Таким чином ми можемо забрати у Росії великий шматок роботи в цій сфері.

Також популярні за кордоном наші радіолокаційні системи, ракетні системи, запчастини до авіаційної техніки, це установки для ВМФ інших країн, наприклад, Індії.

– Скільки Україна заробила в поточному році на експорті військової техніки?

Операційний прибуток в 2019 році за 9 місяців був 1,4 млрд гривень, а в 2020 році – 3,1 млрд. Тобто ми в два рази збільшили операційний прибуток.

Якщо говорити про чистий дохід, то за 9 місяців цього року ми отримали плюс 2,1 млрд гривень більше, ніж за цей же період 2019 року. І це при тому, що через коронавірус взагалі випав фактично весь другий квартал для наших спецекспортерів.

Кордони були закриті, але наші спецекспортери переорієнтувалися на роботу по відеозв'язку і примудрилися навіть отримувати авансові платежі. Це говорить про довіру до нас з боку закордонних партнерів.

Зараз у нас з експорту виконано 83% планових показників. Але плануємо, що на кінець року вийдемо на 100%.

– Загалом ми більше купуємо чи продаємо?

– Продаємо. Підприємства "Укроборонпрому" точно більше продають, ніж купують. Якщо говорити по нашому спільному завантаженню, то третина – це внутрішній споживач, а 2/3 – це експорт.

– Коли у нас законодавчо буде усунуто обмеження на створення спільних підприємств в оборонній сфері, то чи є вже плани, з ким, з якими країнами ми можемо почати таке виробництво?

– Виробництво безпілотників з Туреччиною та Ізраїлем – це раз. Потім радіолокаційні системи, в яких зацікавлені італійські і французькі компанії. По ракетних системах є бажання у іноземних партнерів разом з КБ "Промінь" далі розробляти цей напрям.

Я впевнений, що коли багато гравців побачать таку можливість, тут черга буде стояти з бажаючих разом з українськими підприємствами створювати таку продукцію.

– Просто існує така думка, що єдине, що насправді потрібно іноземним інвесторам від наших підприємств, це технічна документація, яка залишилася ще з радянських часів.

– Безперечно, є і ті, хто хоче її отримати. Але навіть отримавши повний комплект технічної документації, її необхідно впровадити, імплементувати. А це досить великий шматок роботи, і виходить, що треба разом з документацією ще "хантити" кілька десятків людей, які будуть це робити. Що часто і відбувається.

Ми намагаємося зараз фільтрувати такі запити, коли хочуть просто купити техдокументацію. Тому що такі звернення є. Але ми прекрасно розуміємо, що таким шляхом ми просто "поховаємо" власні заводи. Тому говоримо, що готові передати частину документації, але тільки при умові замовлення певної кількості виробів на наших заводах. Світові лідери машинобудування та ОПК так і роблять – застаріле віддають, а самі переходять на наступний рівень у своєму розвитку. Чим ми гірші за них?