Експерти: Кандидати в Президенти України витрачають на виборчі кампанії в рази більше грошей, ніж їхні західні коллеги
РБК-Україна: Якщо порівняти дві президентські кампанії - 2004 р. та 2010 р., з урахуванням всіх офіційних і неофіційних витрат кандидатів, яка з них була дорожчою?
Ярослав Ломакін: Незважаючи на кризу, дорожче, за моїми оцінками, була остання кампанія. Причин кілька. По-перше, в кампанії 2009-2010 рр. було задіяно більше народу. Довелося боротися з великою кількістю супротивників і, щоб привернути електорат, витрачати більше грошей.
По-друге, позначилася сама криза. Вона стала приводом добряче "видоїти" бізнес і команда кандидата "у владі", не соромлячись, це робила.
Віктор Рябіков: Порівнювати кампанії 2004 і 2010 рр.? Висловлюсь акуратно: "На сукупну використанню ресурсів між виборчими компаніями 2004 р. і 2010 р. можна поставити знак рівності, хоча це дискусійне питання!".
Щоб ви розуміли порядок сум, експертне співтовариство при оцінці останньої кампанії оперувало цифрою від 0,5 до 1 млрд дол. Точну ж суму витрат підрахувати просто неможливо.
Виборча кампанія-2010 в Україні мала ряд характерних особливостей. По-перше, вона проходила в умовах економічної, фінансової, політичної кризи і відрізнялася гострим протистоянням головних претендентів на президентський пост. По-друге, її терміни були скорочені до 90 днів замість 120. По-третє, фінансові ресурси почали вводити в бій значно раніше початку офіційної президентської кампанії.
По-четверте, головні учасники президентських перегонів діяли за принципом "пан або пропав", що змушувало штаби масажувати ресурси на таких ресурсномістких напрямках як реклама, PR, мережева побудова електоральних "легіонів", організаторська робота регіональних штабів і партійних організацій. По-п'яте, політична конфліктність абсолютизувалася Юлією Тимошенко як головного методу (колом вороги, бандити рвуться до влади, ідеали Майдану зраджені, "тільки Я можу врятувати країну" і т.д.), що дійсно стимулювало "підгін" додаткових ресурсів.
РБК-Україна: Хто, за Вашими даними, більше витратився на вибори - Юлія Тимошенко чи Віктор Янукович?
В.Р.: В силу специфіки української "виборчої демократії", загальну суму витрат штабів кандидатів-лідерів, як ми вже відзначали, визначити складно. Але, якщо взяти в якості базових критеріїв кількість набраних кандидатами голосів, явку виборців, експертні оцінки провідних політологів країни, оцінки Комітету виборців і Асоціації зовнішньої реклами України, то виходить, що №1 і №2 президентського протистояння витратили на виборчу кампанію 400-600 млн дол. Хто з них більше чи менше? Гостре політичне протистояння диктувала свої правила гри. Суперники, нам видається, грали не просто агресивно, але й адекватно до різних ситуацій виборчої кампанії. Реалізація принципу цілеспрямованості диктувала і свої правила використання фінансових ресурсів.
Я.Л.: Ці кандидати йшли "ніздря в ніздрю". Якоїсь глобальної різниці в обсягах фінансування не було. Була різниця в підходах до витрачання коштів. Виконання концепції виборчої кампанії Ю.Тимошенко було більш сучасним - чітке, конкретне, більш професійне. Але витратили чи на екс-прем'єра більше грошей, ніж на нинішнього Президента, - питання. Адже багато хто працював на ентузіазмі.
РБК-Україна: Не секрет, що значна частина фінансування виборчої кампанії в Україні здійснюється неофіційно. Скільки коштів витратили кандидати в рамках "сірої" бухгалтерії за останню кампанію?
В.Р.: Справедливості заради треба сказати, що штабами Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, Юлії Тимошенко декларувався народний збір коштів, але фандрайзинг - серйозне явище в США, в Західній Європі, але тільки не в Україні. Основним джерелом бюджету великовагового виборчого суб'єкта в Україні був і залишається великий бізнес. Він робить головні політичні ставки, відстоюючи свої інтереси, захищаючи та забезпечуючи перспективи розвитку свого бізнесу в рамках національної держави.
"Сіра" бухгалтерія на пострадянському просторі - це відпрацьована роками технологія. Ресурсна фінансова "сірість" - побічний продукт абсолютизації kratosa в умовах "ембріонального" стану українського соціальної держави. Звідси й фінансова латентність.
Я.Л.: Дійсно, практика показує, що чим цивілізованіше країна, наприклад, США, тим цивілізованішим форми підтримки кандидата. Чим менше цивілізована - тим більше витрачається грошей у валізах, тим більше кеша.
До того ж, потік коштів, який прямує через "сіру" бухгалтерію, залежить від грамотності політтехнологів. Якщо, наприклад, почали готуватися до виборів не за місяць, а відразу після попередніх виборів, і всі чотири роки працювали - то електорат вже підготовлений, на нього потрібно витрачати грошей відносно небагато. А ті, хто схаменувся за пару місяців, - викладають незрівнянно більше. До того ж, витрачається багато кешу, якщо йде війна компроматів. Там же, де кандидати ведуть дискусію не з метою опустити супротивника, а з метою покращити життя в країні, там такі витрати значно менше. Судіть самі, під яке підпадає опис остання президентська кампанія.
Я точно знаю, що неофіційні бюджети кампаній в Україні рідко перевищують офіційні менше, ніж у два рази.
РБК-Україна: Звідки береться цей неофіційний ресурс? Гроші збираються зі спонсорів всередині країни або заводяться з-за кордону?
В.Р.: Провідні учасники президентської кампанії в основному використовували офшорні канали. Штаб БЮТ, як показує аналіз, незважаючи на статусні позиції свого лідера, "фінансовим ліазоном" не відрізнявся. Кандидати йшли перевіреними офшорними дорогами!
Я.Л.: Згоден. Основний потік - закордонний. Хіба ви не помітили, що на пострадянському просторі, в тому числі - в Україні, перед виборами затихає шум навколо офшорів, через які зазвичай з країн виводять гроші? Напередодні виборів виникає інша проблема - як ввести гроші з-за кордону на фінансування кампанії. І в цю кампанію теж в кордоні була досить велика дірка, за якою в країну прагнули гроші. Причому, цей потік був відображений навіть в офіційній статистиці. Адже в останні місяці 2009 р., та й у січні 2010 р. в Україну ввезли більше валюти, ніж вивезли з неї. При тому, що валютне кредитування стоїть.
РБК-Україна: Невже грошей всередині країни було недостатньо, щоб покрити виборчі витрати?
Я.Л.: Для початку - про командах кандидатів, які були в опозиції і не мали доступу до адміністративного ресурсу. Люди бізнесу, що мають багато грошей, котрі добре заробляють в Україні, зберігають гроші, в основному, за кордоном. Хто б, що ні говорив, а українським банкам бізнес не дуже довіряє - подивіться, що сталося з "Промінвестбанком", з «Укрпромбанком» та ін.
Окрема розмова - про Юлію Тимошенко. Вже з другого півріччя 2009 р. в Україні дійсно включився "пилосос" - повальне викачування грошей на вибори. Перш за все, це були авансові сплати податків. Більше за всіх дісталося тим, у кого сильні грошові потоки - рітейлерам, аптекам, ринкам - цих хлопців брали "за тут" дуже сильно, щоб викачати гроші. Але навіть цього було мало. І гроші все одно завозилися.
РБК-Україна: Але суми, витрачені на виборах, вимірюються сотнями мільйонів доларів. Як такі об'єми можна ввести в країну, уникнувши претензій з боку правоохоронних органів?
В.Р.: А які можуть бути претензії? Фінансові схеми відпрацьовані до досконалості. Фінансисти і юристи не дарма свій хліб з маслом їдять. Умови стимулюють. Плюс - притаманна Україні інклюзивності.
Я.Л.: Скажу відразу - валізами, як правило, ніхто готівку вже давно не возить. Введення коштів оформлявся під різними соусами - це були повернення інвестицій, поповнення обігових коштів, кредити та ін. Перш за все, це синдиковані кредити, які проходили через банки. Вони заходили сюди нібито для фінансування економіки України, а насправді, куди йшли ці кредити - можемо тільки здогадуватися.
РБК-Україна: До цих процесів були причетні найбільші українські банки? Чи цим займалися тільки дрібні кептивні банки?
Я.Л.: А як же! Звичайно, великі фінансисти цим займалися. Вони тому й вижили, що були "в справі". Люди, які відмовляються працювати на владу, або на структури влади, - в Україні не виживають.
В.Р.: Навряд чи потужні фінансові потоки під силу кептивнтим банкам. Великі українські банки - зовсім інша справа. Іншими словами: "Вигідно! Надійно! Зручно!".
РБК-Україна: Через які структури, крім банків, в Україну заводилися гроші на вибори?
Я.Л.: Через інститути спільного інвестування, в яких є іноземні учасники, або зовнішньоекономічна діяльність. Або за участі наших будівельників - це, до речі, тільки одна з самих відпрацьованих схем. Всі будівельники, які використовують афілійовані банки, або, навпаки, - це відкриті дірки, через які можна вливати гроші в країну і розпорошувати їх тут. Будівельники - незамінний інструмент для "чорного" фінансування виборів. До речі, хороший бухгалтер-будівельник на одному дев'ятиповерховому будиночку завжди побудує собі 5-6 дачок на Лазурному березі у Франції. Наступний варіант - іноземні компанії, які засновують тут представництва або ТОВ. У них вливаються гроші, які потім благополучно переводяться в готівку - і витрачаються на найрізноманітніші цілі, в тому числі й політичні.
РБК-Україна: Скільки на вибори-2010 витратили саме іноземці? Компанії, засновані українцями - не рахуються.
Я.Л.: Такої статистики, на жаль, немає ні в кого. Однозначно, іноземці менше витратили на останні вибори, ніж у 2004 р. Так, є люди, які з цікавістю поглядають на українські вибори і в Росії, і в Європі, і в США. Однак, в силу тих умов, які зараз склалися в них самих, їм ніколи займатися Україною. До того ж, ми бачимо, що сталося з Віктором Ющенком. Ніхто - ні росіяни, ні американці - не згодні витрачати гроші на незрозумілого кандидата в Україні, коли є маса невирішених внутрішніх проблем. Хоча не можна виключити, що були домовленості про грошову допомогу кандидату в обмін на пільговий продаж або реприватизацію парочки заводів.
В.Р.: Не можу не погодитися. Іноземці на минулих виборах займали більш еластичну позицію, в порівнянні з 2004 р. Витрати були, але більше координаційно-політичні, інформаційно-аналітичні, консультаційні. Вони "яйця в один кошик" вже одного разу складали.
РБК-Україна: Невже навіть російські структури не витратилися на українські вибори?
В.Р.: На виборах-2010 російські структури демонстрували стратегію стриманості за принципом: "Хто переможе з тим і будемо мати справу. Всі повинен вирішувати сам український народ, а далі, як то кажуть, соціальна практика - критерій істини".
Я.Л.: Після того, як Росія обпеклася на підтримку Януковича в 2004 р., росіяни зараз мають "засланих козачків" у всіх політичних таборах в Україні. Вони наглядати за всіма кандидатами, за всіма блоками і штабами, дружили і на верхньому рівні - і з Ю.Тимошенко і з В.Януковичем. Але обрали таку тактику, щоб вирішувати в першу чергу свої внутрішні проблеми, а зовнішнім приділяти рівно стільки уваги, щоб вони не заважали.
РБК-Україна: Політтехнологи оперують таким терміном, як "вартість голосу" або "вартість 1 тис. голосів". Якою була ця вартість в останню кампанію?
Я.Л.: Для Києва - це близько 100 дол за голос. В провінції вартість голосу була, зрозуміло, нижче. Втім, тих благословенних часів, коли голос коштував 10 дол. вже не повернути навіть у глибинку. Витрачалося доларів по 30.
В.Р.: Цікаве питання. За нашими оцінками, вартість 1 тис. голосів у Києві була на рівні американського Бостона, приблизно, 50-100 тис. дол. В цілому, по Україні вартість одного голосу коливалася від 12 до 27 дол. Практика показує: при ефективній роботі передвиборчих штабів для "засвітки - фіксації - розкрутки - стійкого руху кандидата в Президенти до політично значимого результату" сьогодні необхідно вкласти в голос від 25 до 30 дол. Безпомилково можу сказати, що один голос «за» обійшовся Бараку Обамі в 10,50 дол., а Джону Маккейну - в 5,50 дол. При таких вкладеннях штаб Барака Обами зміг набрати 69 млн 456 тис. 898 голосів виборців, a Джона Маккейна - 59 млн 456 тис. 814 голосів. Політтехнологічні досягнення штабів ПР і БЮТ явно скромніше при настільки значних вкладеннях. Чому? Це тема для окремої розмови.
РБК-Україна: І до, і під час, і після виборів багато розмов велося про чорні технології - каруселі, провокації, підвезення виборців і пр. Скільки кандидати витратили на ці хитрування?
В.Р.: Як каже Леонід Якубович, є така буква в цьому слові. Солідна частка бюджетів ряду штабів, на жаль, йде за статтею "спецпроекти" саме на чорні технології. Скільки витратили - це таємниця за десятьма замками! Однак є певні розрахунки. Серйозні політологи й політтехнологи, Комітет виборців України ними володіють. Чорні технології можна класифікувати: адміністративні, мережеві, організаційні, побутові, PR, псевдосоціологічних і т.д. У ЗМІ пройшла інформація про технології "Май", "Сектор", "Карусель", "Сотник", "Благодійність", "Регіон", "Єдність" та ін.
Візьмемо "простеньку" - "Сектор". Вона розрахована на скуповування голосів в одному будинку (секторі). Її вартість за один голос - до 40 дол. Всі платежі здійснюються за безготівковим розрахунком, а, отже, прямий підкуп виборця відсутня. Вартість розробки самої технології оцінюється в межах 45000-50000 дол.
Тепер солідніше - "Єдність". Вона передбачає створення структури громадських представників кандидата в Президенти (ГПКП) на місцях. Таких представників може бути від 100 тис. до 150 тис. в країні. В даному випадку технологічні тонкощі - не головне. Головне - що і почому. Тільки розробка цієї технології оцінюється в більш ніж 150 тис. дол., а створення структури ОПКП - до 5 млн дол. Ось така епідерсія.
Я.Л.: А я вважаю, що в Україні вже виробилася виборча культура. Люди, які задіяні в цьому процесі, вже настільки заповнили цей простір, що для безкарних, безконтрольних або непомічених супротивниками дій поза правового поля або виборчих традицій України вже немає місця. Обидві команди, чиї кандидати пройшли до другого туру, звинувачували один одного в підтасовуваннях за звичкою. Порушення не були масовими, вони не закладалися до бюджетів і не були наріжним каменем останньої виборчої кампанії.
РБК-Україна: Хто з кандидатів найбільш ефективно витратив свій бюджет?
Я.Л.: Економічна ефективність була найбільшою у Сергія Тігіпка. Він прямо "з коліна" все організував: плюнув, дмухнув - і пішов на виборчу компанію. Зіставте 13% голосів, які він набрав, і те, що він витратив - питомий виторг максимальний. Всі інші - відпочивають.
В.Р.: На мій погляд, найбільш ефективно витратили свій бюджет штаби В.Януковича і С.Тігіпка. З точки зору підтримання високої мотивації ядра свого електорату, забезпечення максимальної явки, постановці роботи з політичними союзниками і попутниками - штаб ПР поза конкуренцією. З точки зору медійної складової та PR, тут, безумовно, досягли хорошого ефекту штаби С.Тігіпка та БЮТ.
РБК-Україна: А хто виявився провальним?
В.Р.: Буду коротким. Експерти вважають, що найбільш провально відпрацювали виборчу кампанію штаби і політтехнологи Арсенія Яценюка, В.Ющенко, Володимира Литвина. При скромних результати першого туру один голос виборця обійшовся В.Литвину у 146,5 дол., А.Яценюку - в 62,6 дол., а В. Ющенка - в 7,8 дол. "Думайте самі, вирішуйте самі - мати або не мати ". Загалом - справжня "Іронія долі...".
Я.Л.: Висловлюсь по першій трійці. З С.Тігіпко все зрозуміло. У нього, на мій погляд, найкраща виборча компанія за кінцевим "вихлопом". У Ю.Тимошенко і В.Януковича ефект був розпорошений і приблизно однаковий, але оскільки Юля програла, то її величезні витрати виявилися невиправданими. Так що, на перше місце я ставлю С.Тігіпко, за ним йде В.Янукович, а Ю.Тимошенко - "в прольоті".
РБК-Україна: Скільки грошей потрібно готувати тому, хто захоче стати Президентом на наступних виборах? Припустимо, це людина 35 років, з вищою освітою або навіть науковим ступенем, бездоганною репутацією і гарними ораторськими здібностями.
В.Р.: При алгоритмі, який Ви вказали, витрачати доведеться стільки, скільки запросить кон'юнктура майбутнього політичного ринку, в залежності від постановки цією людиною реальних стратегічних цілей і завдань. Така специфіка сходження на політичну вершину з президентським штандартом. І ще (щоб краще зрозуміти відповідь на поставлене питання) я б настійно рекомендував цій людині, та й всім Вашим шановним читачам, прочитати книгу Олени Реріх "Громада і вождь в епоху вогню".
Я.Л.: Влада - вище, ніж гроші. Щоб отримати владу, одних грошей мало. Ти можеш купити собі посаду генерала, але не зможеш купити підпорядкування підлеглих. Щоб провести виборчу компанію для входу депутатом до місцевої ради, вистачить 100 тис. дол. Щоб стати мером, - потрібно мірятися мільйонами. Депутатом Верховної Ради - десятками мільйонів. Щоб стати Президентом - потрібно мати сотні мільйонів. Але, крім грошей, потрібна біографія. Всі роки життя будуть братися до уваги. Якщо це пусті роки, які ніяк не обгрунтувати з точки зору виправданості цієї людини на посаді Президента, - гроші не допоможуть. А у випадку з передачею влади, як ми бачимо в Росії, людина, якій цю владу передають, повинна бути в системі мінімум 10-15 років.
Спілкувався Володимир Бойко
