Економічні втрати від "Арабської весни" можуть досягти 225 млрд дол
Очікується, що економічні втрати Єгипту, Лівії і Тунісу від так званої "арабської весни" з 2011 р. по 2015 р. досягнуть 225 млрд дол. Це становить приблизно 10% від загального ВВП цих країн за 5 років, підрахованого Міжнародним валютним фондом (МВФ) в 2010 р. Відповідні підрахунки представив підрозділ Reuters - Breakingviews.
У грудні 2012 р. глава лівійського банку Libyan Foreign Bank (LFB) (контролюється Лівійським Центробанком) Мохаммед бін Юсуф заявив, що політичні перевороти в арабських країнах коштували їм 75 млрд дол., при цьому найсильніше постраждали Лівія, Єгипет і Туніс.
За його словами, збитки були викликані відтоком валютних резервів з цих країн, а також загальним спадом економічної активності.
Читайте також: S&P знизило рейтинг Єгипту через політичні проблеми
Раніше повідомлялося, що сумарні економічні втрати країн, які пережили "арабську весну", склали понад 100 млрд дол. За даними Арабської організації праці, рівень безробіття в арабських країнах залишається на рівні 15-20%, безліч людей живуть за межею бідності, а влада Єгипту, Лівії і Тунісу зіткнулася з серйозними економічними труднощами.
Роком раніше аналогічні підрахунки проводив МВФ. За підрахунками експертів, держави, в яких відбувалися найбільш серйозні народні хвилювання, тільки в 2011 р. втратили в цілому більше 55 млрд дол.
Варто відзначити, що тільки в Єгипті за 21 місяць з моменту відставки екс-президента Хосні Мубарака в ході "арабської весни" у лютому 2011 р. валютні резерви Єгипту зменшилися майже вдвічі, а темпи зростання економіки країни зазнали значний спад.
Читайте також: Башар Асад просить про притулок у Венесуелі
Нагадаємо, серія протестів по всьому Близькому Сходу й Північної Африки отримала назву "Арабська весна". У перші місяці 2011 р. в низці арабських країн почалися масові протестні виступи, де сотні тисяч людей вийшли з вимогами соціальної справедливості і відставки діючих керівників. У всіх країнах були усталені авторитарні режими, які характеризувалися високим рівнем корупції, соціальним розшаруванням, політичною монополією і незмінюваністю влади.
Формальним приводом для початку панарабської революції послужили події грудня 2010 р. в Тунісі, де масові виступи почалися після самоспалення Мохаммеда Буазізі в знак протесту проти поліцейської корупції. Потім хвиля заворушень захлеснула Бахрейн, Сирію і Ємен, що у свою чергу призвело до ланцюгової реакції в Алжирі, Іраку, Лівії, Йорданії, Марокко і Омані, а також стало причиною заворушень в Кувейті, Лівані, Мавританії, Саудівській Аравії, Судані і Західній Сахарі. Багато демонстрацій жорстоко придушувалися владою.
Читайте також: Військовий трибунал засудив екс-Президента Тунісу ще до 20 років в'язниці
Повстанцям вдалося домогтися повалення трьох найбільших диктаторів. Так, після перевороту туніський Президент Зін ель-Абідін Бен Алі втік в Саудівську Аравію. У Єгипті Президент Хосні Мубарак подав у відставку у лютому 2011 р., завершивши таким чином своє беззмінне 30-річне правління. Заворушення в Лівії розрослися до масштабів громадянської війни, в ході якої також був повалений, а потім і убитий лідер Муаммар Каддафі. Вражені досвідом сусідніх революцій, лідери низки країн, зокрема Алжиру, Оману, Йорданії і Кувейту, пішли на поступки і один за одним почали проводити власні реформи. У Саудівській Аравії і Бахрейні протести були подавлені, в Сирії зіткнення опозиції з владою тривають дотепер, а Президент Ємену погодився віддати владу в обмін на особисту недоторканність.
