"Децентралізація" як вона НЕ є

Між пунктом А та пунктом Б по одноколійці регулярно курсував поїзд. Але одного разу диспетчер помилився - і з обох пунктів назустріч один одному одночасно вирушили два потяги, повних пасажирів – жінок, дітей, старих. Але вони не зустрілися. Чому? Не доля.

Між пунктом А та пунктом Б по одноколійці регулярно курсував поїзд. Але одного разу диспетчер помилився - і з обох пунктів назустріч один одному одночасно вирушили два потяги, повні пасажирів - жінок, дітей, старих. Але вони не зустрілися. Чому? Не доля.

Цей анекдот, розказаний як-то Юрієм Нікуліним, приходить в голову, коли спостерігаєш за розвитком "реформ". Зокрема, у сфері т. зв. децентралізації. Якби тунель під Ла-Маншем французи і англійці будували так само, як нинішня влада проводить "реформи", керуючись виключно сьогохвилинними настроями і доцільністю конкретного моменту, "золота змичка" ніколи б не відбулася - розпочаті з різних берегів кінці тунелю розійшлися б у просторі і часу, назавжди загубившись десь під холодним водами протоки.

Внесений Петром Порошенком і схвалений Конституційним судом проект змін до Конституції в частині децентралізації - не більше, ніж чергова спроба почати копати тунель. Але копати не там, де потрібно і можна, а там, де зручно Президентові України.

Результат легко прогнозований - мертвонароджений проект, і буде потребувати коригування та модернізації ще до того, як парламент імплементує його в повній мірі.

Причина в тому, що панівний клас ніяк не бажає змиритися з тим, що Конституція - це основний структуроутворюючий документ, який задає загальний напрям і формат політико-правової системи.

Отже, він не тільки фіксує поточну розстановку сил, але і визначає проекцію у майбутнє.

Судячи з запропонованим текстом змін, нинішня влада думати про майбутнє Української держави має намір не більше, ніж це робили її попередники, вважаючи за краще дбати виключно про своє власне політичне довголіття.

Такий підхід в нинішніх обставинах не просто помилкий, він - згубний. Для такого твердження є, як мінімум, п'ять причин.

По-перше, запропоновані зміни не створюють нової структури адміністративно-територіального устрою держави, узгодженої з культурно-історичними особливостями, демографічною ситуацією, рівнями соціально-економічного розвитку регіонів.

Судячи з усього, риторику нинішні правителі вивчали краще, ніж економічну географію.

По-друге, запропоновані зміни абсолютно не вирішують питання передачі яких-небудь реальних повноважень з центру на місця. Замість цього йдеться переважно про те, що місцеві ради нарешті зможуть створювати свої власні виконавчі органи.

Якими саме повноваженнями будуть наділені ці виконавчі органи - залишається предметом домислів і, швидше за все, стане предметом подальших політичних торгів.

Крім того, введення інституту префектів, по суті, представників Президента України на місцях, не знімає проблеми "двовладдя", яке часто проявлялося у відкритому протистоянні між обраними органами місцевого самоврядування і державними адміністраціями.

До речі, заявлена змінами функція префектів стежити за законністю рішень органів місцевого самоврядування - більш ніж сумнівна інновація. У цивілізованому світі з функцією контролю за дотриманням законності успішно справляються зусиллями прокурорів і судів.

По-третє, запропоновані зміни жодним чином не відповідають на питання про фінансове забезпечення "нових повноважень, переданих з центру на місця. Або "реформатори" в даному випадку керуються анекдотичним принципом: "За гроші купити може і дурень, а ти спробуй купити без грошей"?

Чи є у авторів запропонованих змін чітке бачення необхідних і неминучих змін в Бюджетний і Податковий кодекси України - питання, швидше, риторичне. Про це законодавці та вершителі доль вітчизни, слідом за Скарлет О'Хара, напевно, подумають завтра".

По-четверте, норма про особливий статус окремих територій Донецької та Луганської областей, яку намагаються всунути в Перехідні положення, зовсім викликає подив.

Проблема не в тому, що в тіло Конституції вводиться щось, що вимагає закріплення окремим законом. Це якраз нормально. Зрештою, у чинній Конституції аналогічна ситуація з державним гімном, гербом або законом про вибори.

Біда в іншому. Особливий статус означає статус, відмінний від статусу інших і може бути, отже, більш привілейованим, або менш привілейованими. Так який з двох варіантів пропонується окремим територіям Донецької та Луганської областей? Невже не очевидно, що з більш привілейованим статусом нинішніх ДНР і ЛНР ніколи ні за яких умов не погодяться всі інші регіони України?

Тим більше, що, власне кажучи, чинним законодавством вже і так визначено "особливий" статус вищезазначених районів - тимчасово окуповані території. І будь-яка спроба надати цим територіям більш "привілейований" статус, ніж, наприклад, у Вінницькій або Закарпатської областей, викличе шквал обґрунтованого збурювання територіальних громад.

Так що "реформаторам" не вдасться реалізувати в Україні нав'язується Кремлем оруеловський принцип: "Всі регіони рівні, але деякі регіони рівніші за інших".

По-п'яте, більш ніж сумнівним в цьому відношенні є прагнення влади видати все це як "слідування букві і духу Мінських угод". Скоріше за все, ми маємо справу з прагненням влади використовувати "букву і дух Мінських угод" у своїх власних, вузькополітичних цілях.

Цікаво, чи наступить момент, коли нові N-ські по рахунку "Мінські угоди" будуть вимагати від України встановлення конституційної монархії на чолі з принцем Олексієм фон Порошенко, який повинен буде в Брюсселі прийняти корону з рук Володимира Путіна?

Тому з жалем доводиться констатувати, що пропоновані зміни до Конституції України мають мало спільного зі справжньою децентралізацією. Власне, як і іншу діяльність "реформаторів" важко назвати реформами.

Не там риють, пани "реформатори", тому в результаті замість тунелю, в кінці якого можна буде побачити світле майбутнє, вийде яма, в яку запросто можна самим і потрапити.